Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 червня 2019 року

Київ

справа №381/2198/18

адміністративне провадження №К/9901/571/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В., судді Мороз Л.Л. розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Адміністративної комісії при виконавчому комітеті Фастівської міської ради Київської області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення за касаційною скаргою Адміністративної комісії при виконавчому комітеті Фастівської міської ради Київської області на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Ключковича В.Ю., Ганечко О.М., Сорочка О.Є. від 23 жовтня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року позивач звернулася до суду з даним позовом, в якому просила суд скасувати постанову адміністративної комісії при виконавчому комітеті Фастівської міської ради Київської області щодо накладення на неї адміністративного стягнення за правопорушення передбачене статтею 152 КУпАП № 76 від 21 червня 2018 року.

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що при винесені постанови про адміністративне правопорушення від 21 червня 2018 року № 76, адміністративною комісією при виконавчому комітеті Фастівської міської ради Київської області, не було з`ясовано всіх обставин справи, не визначено та не надано оцінку дій позивача, та не доведено умислу у її діях, спрямованих на порушення правил благоустрою, чистоти та порядку території у місті Фастів Київської області, що передбачено статтею 152 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 04 жовтня 2018 року позовні вимоги задоволені.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні повних вимог.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2018 року апеляційну скаргу Адміністративної комісії при виконавчому комітеті Фастівської міської ради Київської області залишено без руху у зв`язку з тим, що звертаючись до суду 26 жовтня 2018 року скаржником в клопотанні про поновлення строків на апеляційне оскарження зазначено, що копію оскаржуваного рішення отримано 18 жовтня 2016 року, однак не надано суду жодних належних доказів, які б це підтверджували. Відтак, апеляційним судом в ухвалі від 05 листопада 2018 року у справі № 381/2198/18 встановлено строк на усунення недоліків апеляційної скарги до 11 год. 00 хв. 07 листопада 2018 року.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2018 року, у зв`язку з тим, що апелянтом недоліки апеляційної скарги не усунуто, у відкритті апеляційного провадження у справі № 381/2198/18 відмовлено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням апеляційного суду, посилаючись порушення норм процесуального права, Адміністративна комісія при виконавчому комітеті Фастівської міської ради Київської області звернулась з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду, в якій просить скасувати наведене рішення суду апеляційної інстанції та направити справу до Шостого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано 27 грудня 2018 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 січня 2019 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: суддю-доповідача Берназюка Я.О., суддів Мороз Л.Л. та Коваленко Н.В.

Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Адміністративної комісії при виконавчому комітеті Фастівської міської ради Київської області на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Адміністративної комісії при виконавчому комітеті Фастівської міської ради Київської області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у відкритті апеляційного провадження у зв`язку з невиконанням ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2018 року, оскільки скаржником виконано умови ухвали про залишення апеляційної скарги, зокрема, 06 листопада на адресу Шостого апеляційного адміністративного суду було надіслано докази на підтвердження поважності причин пропуску строку апеляційного оскарження.

Від позивача відзиву на касаційну скаргу відповідача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційної інстанцій.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних

Зазначеним вимогам процесуального закону ухвала Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 листопада 2018 року не відповідає, а вимоги касаційної скарги є обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 295 КАС України визначено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Встановлено, що предметом розгляду у даній справі є визнання протиправною та скасування постанови від 21 червня 2018 року № 76 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 152 КУпАП.

Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності визначено статтею 286 КАС України.

Відповідно до частини четвертої статті 286 КАС України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня його проголошення.

Таким чином, частиною четвертою статті 286 КАС України встановлено скорочені строки оскарження судових рішень у даній категорії справ.

Як свідчать матеріали справи, оскаржуване рішення суду першої інстанції прийнято 04 жовтня 2018 року, однак апеляційну скаргу подано 26 жовтня 2018 року, тобто з пропуском строку на апеляційне оскарження.

Наслідки пропуску строку на апеляційне оскарження врегульовано частиною третьою статті 298 КАС України, відповідно до якої визначено, що апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Положенням наведеної норми визначено, що особі, яка подала апеляційну скаргу після закінчення строків на апеляційне оскарження, надається десятиденний строк на усунення її недоліків, який обраховується з моменту вручення ухвали суду.

Проте, залишаючи апеляційну скаргу без руху, суд апеляційної інстанції, посилаючись на частину п`яту статті 286 КАС України, встановив апелянту строк на усунення недоліків апеляційної скарги до 11 год. 00 хв. 07 листопада 2018 року.

Колегія суддів зазначає, що строк вказаний у частині третій статті 298 КАС України визначений законом та не може бути зменшений судом.

Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року у справі № 752/5982/18 (826/2292/18).

Таким чином суд, залишаючи апеляційну скаргу без руху та надаючи відповідачу конкретний строк для усунення недоліків апеляційної скарги до 11 год. 00 хв. 07 листопада 2018 року, діяв не у спосіб, визначений процесуальним законом, чим обмежив право особи на апеляційне оскарження судового рішення.

Приймаючи рішення про відмову у відкритті апеляційної провадження Шостий апеляційний адміністративний суд виходив з того, що скаржник в установлений судом строк не усунув недоліки апеляційної скарги, зокрема, не подав до суду доказів які б підтверджували отримання оскаржуваного рішення суду першої інстанції - 18 жовтня 2018 року.

Натомість, з матеріалів справи вбачається, що скаржником 06 листопада 2018 року направлені документи на усунення вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, відтак суд апеляційної інстанції відмовив у відкритті апеляційного провадження без наявних на те підстав.

Слід зазначити, що частиною другою статті 129 Конституції України як одну з основних засад судочинства визначено, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об`єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року № 13-рп/2011).

У своєму рішенні від 8 квітня 2015 року у справі № 3-рп/2015 Конституційний Суд України зробив наступний висновок: право на судовий захист включає в себе, зокрема, можливість оскарження судових рішень в апеляційному та касаційному порядку, що є однією з конституційних гарантій реалізації інших прав і свобод, захисту їх від порушень і протиправних посягань, в тому числі від помилкових і неправосудних судових рішень.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 36 рішення «Беллет проти Франції» (Bellet v. France № 23805/94) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Такий підхід корелює з правовою позицією Європейського суду з прав людини, який у пункті 39 рішення по справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" (Garcia Manibardo v. Spain № 58695/97) зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "не примушує Держав-учасниць створювати апеляційні або касаційні суди. Однак, якщо такі суди існують, то гарантії, які передбачені статтею 6, повинні бути забезпечені".

Крім того, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (пункт 57 рішення у справі "Ашингдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom № 8225/78), пункт 96 рішення у справі "Кромбах проти Франції" (Krombach v. France № 29731 /96).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року не вимагає від держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Разом з тим там, де такі суди існують, гарантії, що містяться в статті 6 Конвенції, повинні відповідати, зокрема, забезпеченню ефективного доступу до цих судів для того, щоб учасники судового процесу могли отримати рішення, яке стосується їх „цивільних прав та обов`язків" (пункт 65 рішення у справі „Гофман проти Німеччини" (Hoffmann v. Germany № 34045/96) та пункт 122 рішення у справі „Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland № 30210/96).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 18390/91, пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Частиною першою статті 353 КАС України визначено, що підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали судом першої інстанції та (або) суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційним судом, у порушення норм процесуального права, протиправно відмовило у відкритті апеляційного провадження.

З огляду на викладене, ухвала Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2018 року підлягає скасуванню, а справа - направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Враховуючи, що справа направляється для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, то в силу частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Адміністративної комісії при виконавчому комітеті Фастівської міської ради Київської області задовольнити.

Ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2018 року у справі № 381/2198/18 скасувати, а справу направити до Шостого апеляційного адміністративного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: Н.В. Коваленко

Л.Л. Мороз