Історія справи

Ухвала КАС ВП від 23.01.2018 року у справі №813/2435/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 березня 2019 року

Київ

справа №813/2435/17

адміністративне провадження №К/9901/49996/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15.10.2017 (суддя Хома О.П.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2017 (головуючий суддя Кузьмич С.М., судді: Гулид Р.М., Улицький В.З.) у справі №813/2435/17 (876/10607/17) за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Новоушицький консервний завод» до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Новоушицький консервний завод» звернулося до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.03.2017 №0002621411 та №0002641411.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15.10.2017, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2017, позовні вимоги задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний адміністративний суд, дійшли висновку про неправомірність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки податковим органом не доведено належними доказами нецільове використання ввезеного позивачем товару на митну територію України, а тому збільшення Публічному акціонерному товариству «Новоушицький консервний завод» суми грошового зобов'язання з мита на транспортні засоби та з податку на додану вартість є безпідставним та необґрунтованим.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Головне управління Державної фіскальної служби у Львівській області звернулося з касаційною скаргою до Верхового Суду, в якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15.10.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2017, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, частини сьомої статті 106, частини першої статті 285 Митного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Доводи Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області зводяться до того, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій неповно з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення справи по суті, неправильно застосовано норми матеріального права, що стало причиною безпідставного задоволення позовних вимог. Зокрема, відповідач зазначає про дотримання податковим органом порядку проведення перевірки позивача та прийняття на його підставі податкових повідомлень-рішень. Також відповідач стверджує, що оскільки товар поміщений у митний режим тимчасового ввезення з умовним частковим звільненням від оподаткування митними платежами, було передано позивачем в користування іншим особам (нецільове використання - здача в оренду) з невиконанням при цьому обов'язку зі сплати митних платежі в обсязі, передбаченому законом для ввезення цих товарів на митну територію України у митному режимі імпорту відповідно до вимог статті 106 Митного кодексу України, прийняття контролюючим органом спірних податкових повідомлень-рішень є правомірним. А тому, Головне управління Державної фіскальної служби у Львівській області просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Натомість Публічне акціонерне товариство «Новоушицький консервний завод» у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що податковим органом безпідставно та необґрунтовано прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення на основі формально досліджених документів та без врахування фактичних обставин справи, що стало обґрунтованою підставою для їх скасування. Позивач зазначає, що на підставі митних декларацій ввозився на митну територію України та вивозився, без порушення умов задекларованого митного режиму тимчасового ввезення, товар (дробарка щепи та комбайн для збору вишні) з метою його використання за цільовим призначенням згідно договору оренди. В порядку передбаченому законодавством позивачем своєчасному та у належному розмірі було сплачено всі митні платежі з урахуванням визначених контролюючих органом відсоткових ставок, а також було дотримано вимоги щодо реекспорту ввезеного товару та вивезено його у встановлені законом строки, що свідчить про виконання всіх митних формальностей передбачених положенням Конвенції про тимчасове ввезення (м. Стамбул, 1990 рік), які узгоджуються з положеннями вітчизняного законодавства. Визначення підприємству суми грошового зобов'язання з мита на транспортні засоби та з податку на додану вартість є безпідставним та необґрунтованим, оскільки, на думку позивача, Публічним акціонерним товариством «Новоушицький консервний завод» не було порушено норм законодавства при ввезені у митному режимі (тимчасове ввезення з умовним частковим звільненням від оподаткування митними платежами) товару. А тому, позивач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги відповідача, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 14.06.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області.

Верховний Суд ухвалою від 11.03.2019 визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи №813/2435/17 та призначив попередній розгляд даної справи на 12.03.2019.

Касаційний розгляд справи проведено в попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області було проведено документальну невиїзну перевірку Публічного акціонерного товариства «Новоушицький консервний завод» щодо дотримання законодавства України з питань державної митної справи при ввезенні сільськогосподарської та іншої техніки (групи 84 та 87 за УКГ ЗЕТ) у митному режимі ІМ 31 за період з 01.03.2014 по 01.11.2016.

Контролюючим органом встановлено порушення Публічним акціонерним товариством «Новоушицький консервний завод» вимог частини 7 статті 106, частини першої статті 285 Митного кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податкове зобов'язання по сплаті мита в періоді, що перевірявся, на загальну суму 226831,00грн; пункту 132.1 статті 132, підпункту 206.7.2 пункту 206.7, пункту 206.16 статтті 206 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податкове зобов'язання по сплаті податку на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1065342,25грн.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 23.02.2017 №144/14-11/00374284 та прийнято податкові повідомлення рішення 10.03.2017 №0002621411, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «мито на транспортні засоби, що ввозяться суб'єктами підприємницької діяльності» на загальну суму 283538,95грн, в тому числі 226831,16грн. - податкове зобов'язання та 56707,79грн. - штрафні (фінансові) санкції; №0002641411, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість із ввезених на територію України товарів» на загальну суму 1331677,81грн., у тому числі 1065342,25грн. - податкове зобов'язання та 266335,56грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Фактичною підставою для визначення позивачу вказаних сум грошових зобов'язань став висновок Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про порушення позивачем положень митного та податкового законодавства внаслідок нецільового використання Публічним акціонерним товариством «Новоушицький консервний завод» товарів, які було ввезено у митному режимі тимчасового ввезення з умовним частковим звільненням від оподаткування митними платежами, а саме передачею в оренду дробарки щепи марки МВ ActrosEC95 20 48 на базі автомобіля MercedesBenzActros 2048 (ідн. № WDB9320831L176610) та комбайну для збору вишні марки KORVAN 930 (серійний № 669840-600036).

Відповідно до статті 1 Митного кодексу України законодавство України з питань державної митної справи складається з Конституції України, цього Кодексу, інших законів України, що регулюють питання, зазначені у статті 7 цього Кодексу, з міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також з нормативно-правових актів, виданих на основі та на виконання цього Кодексу та інших законодавчих актів.

Відносини, пов'язані із справлянням митних платежів, регулюються цим Кодексом, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом та іншими законами України, застосуванню підлягають правила міжнародного договору України.

Порядок та умови тимчасового ввезення товарів на митну територію здійснюється відповідно до положень Конвенції про тимчасове ввезення (м. Стамбул, 1990 рік), до якої України приєдналася Законом №1661-V від 24.03.2004 (далі - Конвенція).

Відповідно пункту (a) статті 1 Конвенції «тимчасове ввезення» означає: митний режим, який дозволяє приймати на митну територію певні товари (утому числі транспортні засоби), умовно звільнені від ввізного мита і податків, без застосування заборон чи обмежень економічного характеру на ввезення; такі товари (у тому числі транспортні засоби) мають ввозитися з визначеною метою і призначатися для подальшого вивезення у встановлений термін, та не піддаватися змінам, за винятком нормального зниження їхньої вартості (амортизації) внаслідок їхнього використання.

Згідно до частини другої статті 2 Конвенції не впливаючи на положення Додатка E, режим тимчасового ввезення надається з загальним умовним звільненням від ввізного мита і податків та без застосування ввізних обмежень чи заборон економічного характеру.

Частиною першою статті 4 Конвенції визначено, якщо в Додатку не передбачено інше, кожна із Договірних Сторін має право обумовлювати тимчасове ввезення товарів (у тому числі транспортних засобів) наданням митного документа та гарантії.

Частиною першою статті 7 Конвенції визначено, що товари (у тому числі транспортні засоби), на тимчасове ввезення яких був наданий дозвіл, повинні бути вивезені у визначений термін, визнаний достатнім для досягнення мети тимчасового ввезення. Цей термін обумовлюється окремо у кожному Додатку.

Відповідно до статті 103 Митного кодексу України тимчасове ввезення - це митний режим, відповідно до якого іноземні товари, транспортні засоби комерційного призначення ввозяться для конкретних цілей на митну територію України з умовним повним або частковим звільненням від оподаткування митними платежами та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності і підлягають реекспорту до завершення встановленого строку без будь-яких змін, за винятком звичайного зносу в результаті їх використання.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що у період з 01.03.2014 по 30.11.2016 Публічне акціонерне товариство «Новоушицький консервний завод» ввозило:

- за митною декларацією №209150000/2016/000559 від 10.02.2016 - дробарку щепи марки МВ Actros EC95 20 48 на базі автомобіля Mercedes Benz Actros 2048 (ідн. №WDB9320831L176610) митною вартістю 2872654,59грн;

- за митною декларацією №209000020/2016/005294 від 04.10.2016 - дробарку щепи марки МВ ActrosEC95 20 48 на базі автомобіля Mercedes Benz Actros 2048 (ідн. №WDB9320831L176610) митною вартістю 2870006,93грн. повторно на строк (з врахуванням заяв про продовження) до 31.03.2017;

- за митною декларацією №2090000/2016/010579 від 14.06.2016 - комбайн для збору.

Також судами встановлено, що вищевказаний товар було вивезено за межі митної території України без порушення умов задекларованого митного режиму, а саме:

- дробарка щепи марки МВ ActrosEC95 20 48 на базі автомобіля Mercedes Benz Actros 2048 (ідн. №WDB9320831L176610) митною вартістю 2872654,59грн. - за митною декларацією №209000020/2016/004934 від 28.09.2016;

- дробарка щепи марки МВ ActrosEC95 20 48 на базі автомобіля Mercedes Benz Actros 2048 (ідн. №WDB9320831L176610) митною вартістю 2870006,93грн. - за митною декларацією №209190/2017/102499;

- комбайн для збору вишні марки KORVAN 930 (серійний № 669840-600036) митною вартістю 618963,62грн. за митною декларацією від 10.08.2016.

При цьому у графі 47 кожної митної декларації здійснено нарахування податків із застосуванням ставок відповідно в розмірі 18-24-9 відсотків від суми митних платежів, які підлягали б сплаті у разі випуску товару у вільний обіг на митній території.

Відповідно до частини шостї статті 104 Митного кодексу для поміщення товарів у митний режим тимчасового ввезення особа, відповідальна за дотримання митного режиму, повинна: 1) подати органу доходів і зборів, що здійснює випуск товарів, транспортних засобів комерційного призначення у режимі тимчасового ввезення, документи на такі товари, транспортні засоби, що підтверджують мету їх тимчасового ввезення; 2) у випадках, передбачених законодавством, надати органу доходів і зборів зобов'язання про реекспорт товарів, транспортних засобів комерційного призначення, які тимчасово ввозяться, у строки, встановлені органом доходів і зборів; 3) подати органу доходів і зборів дозвіл відповідного компетентного органу на тимчасове ввезення товарів, якщо отримання такого дозволу передбачено законодавством; 4) сплатити митні платежі відповідно до статті 106 цього Кодексу або забезпечити виконання зобов'язання із сплати митних платежів відповідно до розділу X цього Кодексу.

На виконання вищевказаних вимог Публічним акціонерним товариством «Новоушицький консервний завод» було подано відповідні заяви щодо надання дозволу на тимчасове ввезення товарів з додаванням відповідних документів на ввезений товар, та було зазначено, що такий товар ввозиться з метою використання на підставі договорів оренди та найму, а також надано відповідні зобов'язання щодо реекспорту такого товару.

Статтею 106 Митного кодексу визначено товари, що можуть поміщуватися у митний режим тимчасового ввезення з умовним частковим звільненням від оподаткування митними платежами

Відповідно до частини першої статті 106 Митного кодексу України у митний режим тимчасового ввезення з умовним частковим звільненням від оподаткування митними платежами відповідно до положень Додатка Е до Конвенції про тимчасове ввезення (м. Стамбул, 1990 рік) можуть поміщуватися товари (за винятком підакцизних), не зазначені у статтях 105, 189 цього Кодексу, а також у Додатках B.1 - B.9, C, D до Конвенції про тимчасове ввезення (м. Стамбул, 1990 рік), або такі, що не відповідають вимогам зазначених Додатків.

Згідно з частинами 2-4 Митного кодексу України, у разі тимчасового ввезення товарів з умовним частковим звільненням від оподаткування митними платежами за кожний повний або неповний календарний місяць заявленого строку перебування на митній території України сплачується 3 відсотки суми митних платежів, яка підлягала б сплаті у разі випуску цих товарів у вільний обіг на митній території України, розрахованої на дату поміщення їх у митний режим тимчасового ввезення.

При цьому, сума митних платежів сплачується при поміщенні товарів у митний режим тимчасового ввезення та розраховується за встановлений органом доходів і зборів строк дії цього митного режиму. У такому ж порядку сплачуються митні платежі у разі продовження строку тимчасового ввезення зазначених товарів відповідно до статті 108 цього Кодексу.

Судами встановлено, що в порядку, передбаченому Митним кодексом України, Публічним акціонерним товариством «Новоушицький консервний завод» своєчасно та у розмірі визначеному законом було сплачено всі митні платежі, з урахуванням встановлених органом доходів та зборів відсоткових ставок, що відображено у акті перевірки від 23.02.2017 та не заперечується сторонами.

Статтею 9 Конвенції передбачено, що звичайне припинення режиму тимчасового ввезення здійснюється шляхом вивезення товарів (у тому числі транспортних засобів), на які поширюється режим тимчасового ввезення.

Відповідно до частини першої статті 112 Митного кодексу України митний режим тимчасового ввезення завершується шляхом реекспорту товарів, транспортних засобів комерційного призначення, поміщених у цей митний режим, або шляхом поміщення їх в інший митний режим, що допускається цим Кодексом, а також у випадках, передбачених частиною третьою цієї статті.

Судами встановлено, що позивачем було дотримано вимоги щодо реекспорту ввезеного товару та вивезено його у встановлені строки.

Таким чином, суд касаційної інстанції вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій щодо дотримання позивачем при тимчасовому ввезенні на територію України та вивезені за межі митної території України товару (дробарка щепи та комбайн для збору вишні) без порушення умов задекларованого митного режиму з виконанням всіх митних формальностей, передбачених положеннями Конвенції та нормами законодавства України.

Судами також встановлено, що Публічне акціонерне товариство «Новоушицький консервний завод» у період з лютого по вересень 2016 року на підставі договору №02/OR/2016 від 10.02.2016 здавало в суборенду Товариству з обмеженою відповідальністю «Яблуневий дар» дробарку щепи марки МВ ActrosEC95 20 48 на базі автомобіля Mercedes Benz Actros 2048 (ідн. № WDB9320831L176610); у період з червня по серпень 2016 року на підставі договору №13/06/2016 від 13.06.2016 задавало в суборенду Товариству з обмеженою відповідальністю «ТБ САД» комбайн для збору вишні марки KORVAN 930 (серійний № 669840-600036).

Надання позивачем вказаних послуг по суборенді дробарки щепи Товариству з обмеженою відповідальністю «Яблуневий дар» та послуг по суборенді комбайну для збору вишні Товариству з обмеженою відповідальністю «ТБ САД» відображено у зареєстрованих податкових накладних, а вартість наданих послуг - у актах виконаних робіт.

Як визначено частиною сьомою статті 106 Митного кодексу України, у разі випуску товарів, поміщених у митний режим тимчасового ввезення з умовним частковим звільненням від оподаткування митними платежами, у вільний обіг на митній території України або передачі таких товарів у користування іншій особі, митні платежі сплачуються в обсязі, передбаченому законом для ввезення цих товарів на митну територію України у митному режимі імпорту, за відрахуванням суми, вже сплаченої на підставі умовного часткового звільнення цих товарів від оподаткування митними платежами.

Відповідно до пункту 206.16 статті 206 Податкового кодексу України у разі втрати товарів, що перебувають під митним контролем у митних режимах, в яких надано звільнення або умовне звільнення від оподаткування, нецільового використання цих товарів або в разі невиконання у строки, встановлені Митним кодексом України, заходів щодо завершення таких митних режимів особа, відповідальна за дотримання митного режиму, зобов'язана сплатити суму податкового зобов'язання, на яку було надане таке звільнення або умовне звільнення, та пеню, нараховану відповідно до статті 129 цього Кодексу, розраховану з дня надання звільнення або умовного звільнення від оподаткування.

Доводи контролюючого органу про нецільове використання позивачем вказаного товару, обґрунтовано відхилено судами попередніх інстанцій, оскільки задекларована техніка використовувалася Публічним акціонерним товариством «Новоушицький консервний завод» виключно на підставі договорів оренди та експлуатувалася згідно до призначеної мети (дроблення щепи, збір вишні тощо), що було встановлено в ході перевірки. До того ж, використання дробарки щепи та комбайну для збору вишні за цільовим призначенням позивачем відображено в бухгалтерському та податковому обліку підприємства.

Статтею 15 Конвенції встановлено, що кожна з Договірних Сторін зводить до мінімуму митні формальності, які стосуються пільг, передбачених цією Конвенцією. Усі правила, які стосуються таких формальностей, публікуються в найкоротший термін.

Вказані положення Конвенції кореспондуються з частиною третьою статті 318 Митного кодексу України, відповідно до якої митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Згідно з статтею 17 Конвенції положення цієї Конвенції встановлюють мінімальні пільги, що надаються. Вони не створюють перешкод для застосування більших пільг, що надаються або будуть надаватись Договірними Сторонами односторонніми положеннями чи на підставі двосторонніх або багатосторонніх угод.

Водночас, відповідно до статті 19 Конвенції, положення цієї Конвенції не створюють перешкод для застосування заборон та обмежень, які випливають з національних законів та нормативних актів і ґрунтуються на міркуваннях неекономічного характеру, таких, як міркування моралі чи піклування про громадський порядок, міркування громадської безпеки, гігієни чи здоров'я населення, або міркування ветеринарного чи фіто санітарного порядку, пов'язані із захистом диких видів тварин і рослин, яким загрожує вимирання (знищення), або міркування захисту авторських прав та промислової власності.

Аналіз положень Конвенції свідчить про відсутність в ній обмежень, передбачених частиною сьомою статті 106 Митного кодексу України в частині заборони передачі товарів поміщених у митний режим тимчасового ввезення з умовним частковим звільненням від оподаткування митними платежами, у користування іншій особі.

Конвенцією допускаються заборони та обмеження, які випливають з національних законів та нормативних актів і зумовлені міркуваннями неекономічного характеру (мораль, громадський порядок, громадська безпека тощо).

Натомість, передача товарів, поміщених у митний режим тимчасового ввезення з умовним частковим звільненням від оподаткування митними платежами у користування іншій особі, без порушення інших умов митного режиму тимчасового ввезення, зокрема, з дотриманням вимоги щодо своєчасного реекспорту товарів, не може вважатися порушенням митного законодавства, оскільки суперечить положенням Конвенції та загальноприйнятним засадам міжнародного права.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

При цьому, якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосуванню підлягають правила міжнародного договору.

Положеннями Конвенції не передбачається обмежень на передачу ввезених товарів (транспортних засобів) іншим особам, а її ціллю є визначення порядку та умов митного режиму, який дозволяє приймати товари умовно звільнені від ввізного мита і податків. Основною умовою Конвенції являється те, що ввезені товари повинні призначатися для подальшого вивезення у встановлений термін, та не піддаватися змінам, за винятком нормального зниження їхньої вартості (амортизації) внаслідок їхнього використання.

Разом з тим, в порушення вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, податковим органом наведено обґрунтованих доводів та не надано доказів, які б свідчили про нецільове використання ввезено позивачем товару на митну територію України.

Оскільки позивачем не порушено умов, на підставі яких було ввезено товар, поміщений у режим тимчасового ввезення (дробарка щепи та комбайн для збору вишні), не втрачено цей товар, не випущено у вільний обіг, та реекспортовано ввезений товар з дотриманням умов митного режиму у визначені строки, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, щодо безпідставності тверджень податкового органу про порушення позивачем розміру сплати митних платежів при митному оформленні такого товару.

Враховуючи вищевикладене та за встановлених обставин, висновок судів першої та апеляційної інстанцій щодо протиправності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 10.03.2017 №0002621411 та №0002641411 є правильним.

Оскільки за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15.10.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2017 у справі №813/2435/17 (876/10607/17) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

Судді Верховного Суду