Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

12 лютого 2019 року

справа №819/626/16

адміністративне провадження №К/9901/28880/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Ханової Р.Ф.,

суддів - Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Тернопільській області

на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2016 року (суддя - Білоус І.О.)

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2016 року (судді - Сеник Р.П., Хобор Р.Б., Попко Я.С.)

у справі № 819/626/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альпо"

до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Тернопільській області

про скасування податкової вимоги, -

У С Т А Н О В И В:

У травні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Альпо" (далі - Товариство, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Тернопільській області (далі - податковий орган, відповідач у справі, скаржник у справі), в якому просило скасувати податкову вимогу №3770-17 від 10 травня 2016 року в частині визначення податкового боргу з податку на додану вартість в сумі 212972,77 гривень.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що самостійно не подавав до контролюючих органів декларації, у якій би визначив суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 212972,77 гривень. Окрім того, Товариству не відомо, щоб контролюючий орган визначав позивачу вказану суму податкового зобов'язання.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2016 року, позов Товариства задоволений, скасовано податкову вимогу №3770-17 від 10 травня 2016 року податкового органу в частині визначення податкового боргу з податку на додану вартість в сумі 212972,77 гривень.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що податковим органом не надано доказів формування податкової вимоги протягом відповідного строку у 1095 днів, з урахуванням подання податкової декларації з податку на додану вартість за листопад 2011 року - 16 листопада 2011 року, а відтак в силу статті 102.1 Податкового кодексу України строк формування та направлення вимоги про відшкодування такої суми сплив.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до суду касаційної інстанції зі скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального права, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції, та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що станом на 10 травня 2016 року, у позивача відсутнє узгоджене податкове зобов'язання на заявлену відповідачем суму, а відтак у податкового органу відсутні підстави для винесення оскаржуваної податкової вимоги.

Окрім того, під час судового засідання в суді першої інстанції представником податкового органу зазначено, що податкова вимога сформована відповідним програмним забезпеченням, оскільки станом на кінець звітного періоду 2011 року за платником податків рахувалася вказана заборгованість з податку на додану вартість, але програмним забезпеченням не було сформовано податкову вимогу внаслідок існування переплати.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платники податків зобов'язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

За змістом пункту 54.1 статті 54 Податкового кодексу України платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

У випадках, передбачених пунктом 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, обов'язок визначення суми грошових зобов'язань платника податків покладено на контролюючий орган, який згідно зі статтею 58 Податкового кодексу України реалізує такі повноваження шляхом надсилання платнику податків податкового повідомлення-рішення.

Згідно з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України сума узгодженого грошового зобов'язання, несплачена платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої в порядку, визначеному цим Кодексом, є податковим боргом.

У разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення (пункт 59.1 статті 59 Податкового кодексу України).

В силу підпункту 14.1.153 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.

Виходячи з аналізу зазначених вище норм податкова вимога надсилається виключно у випадку наявності податкового боргу, який є узгодженим грошовим зобов'язанням.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В той же час, податковим органом не доведено в судах попередніх інстанцій наявності несплаченого Товариством узгодженого грошового зобов'язання.

Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Тернопільській області залишити без задоволення.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2016 року у справі № 819/626/16 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф.Ханова

Судді: І.А.Гончарова

І.Я.Олендер