Історія справи

Ухвала КАС ВП від 30.07.2018 року у справі №826/27214/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 грудня 2018 року

Київ

справа №826/27214/15

касаційне провадження №К/9901/36286/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2.) на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07.03.2017 (головуючий суддя - Глущенко Я.Б., судді - Бєлова Л.В., Кузьмишина О.М.) у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі - Інспекція) про скасування податкового повідомлення-рішення,

УСТАНОВИВ:

15.12.2015 ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до Інспекції, у якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення № 9108-17 від 02.10.2015.

На обґрунтування зазначених позовних вимог ОСОБА_2 послався на те, що він як фізична особа-підприємець, яка обрала спрощену систему оподаткування, звільняється від нарахування та сплати земельного податку за земельну ділянку, що використовується ним в господарській діяльності.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 22.11.2016 позов задовольнив повністю: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Інспекції № 9108-17 від 02.10.2015.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що фізична особа-підприємець, яка у процесі своєї господарської діяльності використовує належне йому нежиле приміщення, на підставі підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України звільняється від сплати податку за земельну ділянку, на якій розташоване таке приміщення.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 07.03.2017 рішення суду першої інстанції скасував і ухвалив нове, яким у задоволенні позову відмовив.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що обрання суб'єктом господарювання спрощеної системи оподаткування не є безумовною підставою для звільнення його від сплати земельного податку, оскільки можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.

ОСОБА_2 оскаржив рішення суду апеляційної інстанції до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 03.04.2017 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, які полягають у незастосуванні положень підпункту 297.1.4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України, оскільки єдиною підставою для сплати земельного податку платником єдиного податку, яким являється позивач, є невикористання такої земельної ділянки у господарській діяльності, з урахуванням того, що в силу положень статті 796 Цивільного кодексу України одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також яка прилягає до будівної, споруди у розмірі, необхідному для досягнення мети найму.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 27.07.2018 прийняв касаційну скаргу ОСОБА_2 до провадження та витребував матеріали справи із суду першої інстанції, а ухвалою від 10.12.2018 - закінчив підготовку справи до касаційного розгляду та призначив справу до касаційного розгляду у спрощеному провадженні без повідомлення сторін на 11.12.2018.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди встановили, що ОСОБА_2 є фізичною особою - підприємцем та з 03.04.2012 сплачує єдиний податок, що підтверджується свідоцтвом серії З №645642 за такими видами діяльності як, зокрема, 68.20 - здавання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. ОСОБА_2 на праві приватної власності належить нежиле приміщення № 21 (в літ. А) площею 134,10 м2, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 22.09.2010, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрованого в електронному реєстрі 05.10.2010. З 01.02.2012 ОСОБА_2 (орендодавець) на підставі договору оренди нежилого приміщення №GL01022012/02 передав належне йому на праві приватної власності нежиле приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, в оренду ТОВ «Торговий дім «Ренесанс Трейд» (орендарю) (в редакції договору від 31.07.2012 про заміну сторони у договорі оренди №GL01022012/02 від 01.02.2012).

За підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення) земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу). Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення) платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення) об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення) підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом пункту 287.7 статті 287 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення) у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).

Згідно з пунктом 287.8 статті 287 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення) власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення) встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до статей 125 і 126 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення). За статтею 378 цього Кодексу право власності особи на земельну ділянку може бути припинене за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об'єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов'язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані.

Зокрема, в розумінні зазначених норм обов'язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правоможностей, як-от набуття нею статусу суб'єкта господарювання, діяльність якого пов'язана з використанням земельної ділянки або без такого.

Відповідно до пункту 291.3 статті 291 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення) юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

За змістом пункту 291.2 статті 291 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення) спрощена система оподаткування, обліку та звітності - це особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

У пункті 269.2 статті 269 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення) також передбачено, що суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).

Згідно з підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на дату прийняття податкового повідомлення-рішення) платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з із податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб'єкта господарювання від виконання податкових зобов'язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 Податкового кодексу України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб'єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.

З аналізу наведених вище правових норм слідує, що платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку.

Разом з цим, суди попередніх інстанцій не встановили, чи внесена земельна ділянка, яка знаходиться під приміщенням, яке належить ОСОБА_2 на праві приватної власності, до Державного земельного кадастру, а також не встановили за який період позивачу було визначене податкове зобов'язання із земельного податку та не перевірили правильність розрахунку такого податкового зобов'язання.

Принцип всебічності з'ясування обставин вимагає від суду надати правову оцінку кожному доводу, а у випадку неприйняття - навести відповідні аргументи.

З урахуванням наведеного касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, а ухвалені у даній справі судові рішення підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, а постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.11.2016 та постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 07.03.2017 підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись п.2 ч.1 ст. 349, п.1 ч. 2 ст. 353, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.11.2016 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07.03.2017 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк

Т.М. Шипуліна