Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 липня 2019 року

м. Київ

справа №826/26544/15

провадження №К/9901/1547/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Єзерова А.А. суддів: Стрелець Т.Г., Желєзного І.В.

розглянув у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.09.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2018 у справі № 826/26544/15 за позовом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" Волкова Олександра Юрійовича до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Рябоконь Олени Ікарівни, Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій та зобов`язати вчинити певні дії,

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. У грудні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Банк «Київська Русь», в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк "Київська Русь" Волкова Олександра Юрійовича, звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Рябоконь Олени Ікарівни, Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України, в якому просило суд визнати протиправними дії державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_1 щодо винесення рішення від 03.11.2015 № 25815898 про відмову у реєстрації права власності на майно; скасувати рішення від 03.11.2015 № 25815898 про відмову у реєстрації права власності на майно приміщення АДРЕСА_2 , прийняте державним реєстратором Рябоконь Оленою Ікарівною; зобов`язати Департамент державної реєстрації Міністерства юстиції України внести відомості у розділ Державного реєстру прав про скасування рішення 25815898 про відмову у реєстрації права власності на майно - приміщення АДРЕСА_2 та повторно розглянути заяву від 06.10.2015; зобов`язати Департамент державної реєстрації Міністерства юстиції України провести державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно - власність: приватна, нежитлове приміщення, що розташоване: АДРЕСА_2 (площа 86,8 кв.м.) за Публічним акціонерні товариством «Банк «Київська Русь».

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що державним реєстратором було неправомірно відмовлено у проведенні державної реєстрації права власності приміщення АДРЕСА_2 .

3. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.09.2018 у справі №826/26544/15 (головуючий суддя Амельохін В.В., судді Качур І.А., Келеберда В.І.) позовну заяву задоволено частково, скасовано рішення від 03.11.2015 №25815898 про відмову у реєстрації права власності на майно - приміщення АДРЕСА_2 , прийняте державним реєстратором ОСОБА_1; зобов`язано Департамент державної реєстрації Міністерства юстиції України внести відомості у розділ Державного реєстру прав про скасування рішення 25815898 про відмову у реєстрації права власності на майно приміщення АДРЕСА_2 та повторно розглянути заяву від 06.10.2015; в решті позовних вимог відмовлено.

4. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2018 у справі №826/26544/15 (головуючий суддя Мельничук В.П., судді Ісаєнко Ю.А., Лічевецький І.О.) рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.09.2018 у справі №826/26544/15 залишено без змін.

5. Міністерство юстиції України з вищевказаними рішеннями судів не погодилося, тому звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанції норм матеріального і процесуального права та неповне з`ясування всіх обставин справи, просить суд скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.09.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2018 у справі №826/26544/15 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

6. Ухвалою Верховного Суду від 22.01.2019 колегію суддів у складі: головуючого судді Гімона М.М., суддів Мороз Л.Л., Стародуба О.П. відкрито касаційне провадження у справі №826/26544/15.

У зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати головуючого судді Гімона М.М., на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду, було проведено повторний автоматизований розподіл справи, внаслідок якого для розгляду касаційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Єзерова А.А., суддів Стрелець Т.Г., Желєзного І.В.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

7. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Публічне акціонерне товариство «Банк «Київська Русь» звернулося до державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Рябоконь Олени Ікарівни із заявою від 30.10.2014 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень для проведення державної реєстрації права власності на нежитлове приміщення, що розташоване: АДРЕСА_2 .

Підставою для такої реєстрації стало рішення Апеляційного суду Київської області від 24.02.2014 у справі № 22-ц/780/1526/14, яким визнано за Публічним акціонерним товариством «Банк «Київська Русь» право власності на приміщення АДРЕСА_2 .

8. Державним реєстратором прав на нерухоме майно, за наслідками розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 30.10.2014 для проведення державної реєстрації права власності на нежитлове приміщення, що розташоване: АДРЕСА_2 , ухвалено рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 20.11.2014 № 17350848.

Вказане рішення було обґрунтоване тим, що подані документи не відповідають вимогам, встановленим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Також, у вказаному рішенні зазначено, що відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно наявний активний реєстраційний запис про право власності на приміщення № НОМЕР_1 за іншою особою (відповідачем у судовій справі але на підставі рішення суду).

При цьому, подані документи та відомості з ДРРПНМ містять суперечності, які не узгоджуються між собою щодо відомостей, які визначені п. 20 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 № 1141, а саме щодо площі приміщення.

9. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.06.2015 у справі №826/855/15 задоволено позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» та визнано протиправними дії державного реєстратора щодо винесення рішення про відмову у реєстрації права власності на майно; скасовано рішення про відмову у реєстрації права власності на майно приміщення № НОМЕР_1 загальною площею 86,8 кв.м. АДРЕСА_2 , прийняте державним реєстратором; зобов`язано державного реєстратора Державної реєстраційної служби України повторно розглянути заяву Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» від 30.10.2014 про здійснення реєстрації права власності на майно приміщення АДРЕСА_2

10. 06.10.2015 представник Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» звернувся повторно з заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень для проведення державної реєстрації права власності, на нежитлове приміщення, що розташоване: АДРЕСА_2 .

11. Відповідно до рішення Державного реєстратора від 03.11.2015 за результатами розгляду заяви та документів, поданих для проведення державної реєстрації прав, відмовлено у державній реєстрації права власності на майно приміщення № НОМЕР_1 загальною площею 86,8 кв. м. по АДРЕСА_2 .

Зазначене рішення мотивоване тим, що подані документи не відповідають вимогам, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, зокрема: у державному реєстрі прав зареєстровано нежиле приміщення з № НОМЕР_1 (площа 12,8 кв.м.), тому державна реєстрація права власності приміщення № НОМЕР_1 з розміром 86,8 кв.м. суперечить п. 8 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої Держаним комітетом будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 № 127, а також, банком не надано документ, що підтверджує право власності, що є порушенням п. 37 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 № 868.

12. Позивач не погодився з рішенням про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, оскільки вважає, що ним було подано Державному реєстратору прав на нерухоме майно Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Рябоконь О.І. для проведення державної реєстрації права власності всі визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» документи, а відтак, на думку банка, правові підставі для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень відсутні.

ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

13. Суди першої та апеляційної інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що право власності позивача на вказане майно виникло на підставі судового рішення, що набрало законної сили, отже зазначене право власності в межах, визначених судовим рішенням, підлягає державній реєстрації, не зважаючи на наявність суперечностей площі приміщення.

14. Також суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Рябоконь Олени Ікарівни про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, у свою чергу, є підставою для зобов`язання Департамента державної реєстрації Міністерства юстиції України здійснити повторний розгляд заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, з урахуванням висновків даного рішення.

15. Місцевим судом, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, вказано, що є безпідставними позовні вимоги про зобов`язання Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України здійснити державну реєстрацію за позивачем права власності на майно, оскільки вони є передчасними та спрямовані на захист ймовірно порушеного права у майбутньому.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

16. Касаційна скарга мотивована порушенням місцевим та апеляційним адміністративними судами норм матеріального і процесуального права, зокрема, скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій надано неправильну правову оцінку доводам позивача про розбіжність у площах спірного нежитлового приміщення, не було здійснено всебічного, повного та об`єктивного дослідження обставин справи, що в свою чергу призвело до неправильного вирішення справи.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

17. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах виходить з наступного.

18. Відповідно до ст. 182 Цивільного кодексу України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень».

19. Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування.

20. За вимогами ч.1 ст. 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на момент спірних правовідносин) державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку:

1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;

2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;

3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;

4) внесення записів до Державного реєстру прав;

5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;

6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

21. Перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 17.10.2013 № 868. Згідно з п. 6 Порядку №868 документи, що подаються для проведення державної реєстрації, повинні відповідати вимогам, що встановлені законом, Порядком та іншими нормативно-правовими актами.

22. Відповідно до п. 20 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 № 868, за результатами розгляду заяви та документів, необхідних для проведення державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав або рішення про відмову в такій реєстрації.

Згідно з п. 28 цього ж Порядку державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав виключно за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

У п. 4 ч.1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Частиною 1 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі: 1) договорів, укладених у порядку, встановленому законом; 2) свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; 3) свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; 4) державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; 5) рішень судів, що набрали законної сили; 6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

За приписами ч. 4 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації.

23. Питання державної реєстрації прав та їх обтяжень не є дискреційними повноваженнями державного реєстратора, оскільки останній приймає лише одне з рішень щодо державної реєстрації (вчинення реєстрації, відмова в її проведенні, зупинення розгляду) відповідно до встановлених обставин, і не має права розсуду.

24. Судами попередніх інстанцій встановлено, що державному реєстратору було надано всі, необхідні документи для проведення державної реєстрації.

Рішення відповідача 1 про відмову у проведенні державної реєстрації ґрунтувалось на тому, що подані документи не відповідають вимогам, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, оскільки у державному реєстрі прав зареєстровано нежиле приміщення з № НОМЕР_1 (площа 12,8 кв.м.), тому державна реєстрація права власності приміщення № НОМЕР_1 з розміром 86,8 кв.м. суперечить п. 8 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої Держаним комітетом будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 № 127, а також, що позивачем не надано документ, що підтверджує право власності, що є порушенням п. 37 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 № 868.

25. Право власності позивача на приміщення АДРЕСА_2 , виникло на підставі судового рішення, що набрало законної сили, у зв`язку з чим суди першої та апеляційної інстанції вірно відхилили твердження відповідача 2 стосовно того, що не було надано документа на підтвердження права власності на спірне приміщення.

26. Водночас, у п. 8 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої Держаним комітетом будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 № 127 не наведено положень про неспівпадання площ, а містяться положення щодо нумерації квартир, тому висновки судів попередніх інстанцій про те, що посилання державного реєстратора ОСОБА_1 на дану норму є безпідставними.

27. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що скасування рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Рябоконь Олени Ікарівни про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, у свою чергу, є підставою для зобов`язання Департамент державної реєстрації Міністерства юстиції України здійснити повторний розгляд заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Судові рішення в частині відмови в позові, учасниками справи не оскаржується, тому оцінка цьому не надається.

28. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у справі, якими доводи скаржника відхилено.

29. Відповідно до ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Водночас за правилами частини другої цієї статті суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

30. За приписами ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

31. Таким чином, оскільки при ухваленні судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права, порушень норм процесуального права не допустили, тому суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

32. Оскільки Верховний Суд залишає без змін рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.09.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2018 у справі № 826/26544/15, то відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати не підлягають новому розподілу.

На підставі викладеного, керуючись ст. 139, 242, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.09.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2018 у справі № 826/26544/15- без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.А. Єзеров

Суддя Т.Г. Стрелець

Суддя І.В. Желєзний