ПОСТАНОВА

Іменем України

11 липня 2018 року

Київ

справа №816/1232/17

провадження №К/9901/922/17, К/9901/928/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Желтобрюх І. Л.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції справу

за позовом ОСОБА_1 до Карлівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, зобов'язання здійснити виплату матеріальної допомоги, стягнення заробітної плати та моральної шкоди, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Карлівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2017 року, прийняту у складі головуючого судді Клочка К. І., та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів Кононенко З. О. (головуючий), Калиновського В. А., Бондара В. О.,

та касаційною скаргою Карлівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2017 року, постановлену у складі головуючого судді Клочка К. І., та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2017 року, постановлену у складі колегії суддів Кононенко З. О. (головуючий), Калиновського В. А., Бондара В. О.,

в с т а н о в и в :

У липні 2017 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернулась до суду з позовом до Карлівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (далі - Карлівське ОУПФУ, відповідач), у якому просила:

визнати протиправним та скасувати наказ начальника Карлівського ОУПФУ від 3 травня 2017 року № 13-ОС;

поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста Машівського сектору з питань призначення та перерахунку пенсій Карлівського ОУПФУ з 3 травня 2017 року;

стягнути з Карлівського ОУПФУ середній заробіток за час вимушеного прогулу;

зобов'язати здійснити виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань на підставі заяви від 16 березня 2017 року;

стягнути з Карлівського ОУПФУ на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10 000,00 гривень.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначала, що під час її звільнення відповідачем не дотримано вимоги пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», статей 51, 42, 492 КЗпП України, а саме: не запропоновано іншої рівноцінної посади або іншої роботи та не враховано переважного права на залишення на роботі.

Ухвалою від 16 серпня 2017 року Полтавський окружний адміністративний суд поновив позивачу строк звернення до суду.

Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 13 жовтня 2017 року, яку залишено без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2017 року, позов задовольнив частково:

визнав протиправним та скасував наказ начальника Карлівського ОУПФУ від 3 травня 2017 року № 13-ОС;

поновив ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста Машівського сектору з питань призначення та перерахунку пенсій Карлівського ОУПФУ з 4 травня 2017 року;

стягнув з Карлівського ОУПФУ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 4 травня 2017 року по 13 жовтня 2017 року в розмірі 29 323,50 гривень;

у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

Постанову в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з розрахунку за один місяць допущено до негайного виконання.

Поряд із цим, у жовтні 2017 року відповідач звернувся до суду першої інстанції із заявою про роз'яснення постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2017 року та про відстрочення виконання цієї постанови до моменту отримання роз'яснень.

Полтавський окружний адміністративний суд ухвалою від 26 жовтня 2017 року, яку залишено без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2017 року, відмовив у задоволені заяви Карлівського ОУПФУ про роз'яснення та про відстрочення виконання постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2017 року у цій справі.

Карлівське ОУПФУ в касаційній скарзі на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2017 року, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити рішення про відмову в позові.

У касаційній скарзі на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2017 року Карлівське ОУПФУ посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права і просить скасувати їх рішення й направити справу для продовження розгляду.

ОСОБА_1 подала відзив на касаційні скарги, в якому наполягає на їх безпідставності та необґрунтованості й просить у їх задоволенні відмовити.

Касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.

Суди встановили, що 1 квітня 2016 року ОСОБА_1 призначено на посаду головного спеціаліста Машівського сектору з питань призначення та перерахунку пенсій Карлівського ОУПФУ.

26 січня 2017 року начальником Головного управління ПФУ в Полтавській області затверджено Штатний розпис Карлівського ОУПФУ на 2017 рік зі штатом працівників 40 штатних одиниць (Карлівський відділ питань призначення та перерахунку пенсій - 6 одиниць, Машівський сектор з питань призначення та перерахунку пенсій - 2 одиниці, всього 8 одиниць).

28 лютого 2017 року начальником Головного управління ПФУ в Полтавській області затверджено Штатний розпис Карлівського ОУПФУ на 2017 рік зі штатом працівників 29 штатних одиниць (відділ з питань призначення та перерахунку пенсій - 7 одиниць).

2 березня 2017 року наказом начальником Карлівського ОУПФУ № 21 уведено в дію з 1 січня 2017 року вищезазначений штатний розпис апарату Карлівського ОУПФУ на 2017 рік, затверджений 28 лютого 2017 року.

Штат Карлівського ОУПФУ зменшився на 11 штатних одиниць, у тому числі відділ з питань призначення та перерахунку пенсій - на 1 штатну одиницю. При цьому Машівський сектор з питань призначення та перерахунку пенсій увійшов до складу відділу з питань призначення та перерахунку пенсій.

Наказом начальника Карлівського ОУПФУ від 2 березня 2017 року № 22 на підставі наказу про введення в дію нового штатного розпису попереджено про зміну істотних умов праці у зв'язку із скороченням штату та наступне вивільнення працівників Карлівського ОУПФУ згідно зі списками та про зміну істотних умов праці працівників Карлівського ОУПФУ згідно зі списками.

Зазначеним наказом, зокрема, попереджено ОСОБА_1 про зміну істотних умов праці у зв'язку із скороченням штату та наступне вивільнення.

Профспілковий комітет первинної профспілкової організації Карлівського ОУПФУ надав згоду на розірвання трудових договорів зі спеціалістами управління, в тому числі і з ОСОБА_1

Листом Карлівського ОУПФУ від 2 березня 2017 року № 920/10-30 ОСОБА_1 попереджено про зміну істотних умов праці у зв'язку із скороченням штату та наступне вивільнення, тому її буде звільнено на підставі частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу». Лист позивач отримала того ж дня.

Наказом начальника Карлівського ОУПФУ від 3 травня 2017 року ОСОБА_1 звільнено з посади головного спеціаліста Машівського сектору з питань призначення та перерахунку пенсій Карлівського ОУПФУ у зв'язку із скороченням штату державних службовців відповідно пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу». З наказом ОСОБА_1 ознайомлена в той же день.

Вважаючи протиправним її звільнення, позивач звернулась до суду.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із незаконності звільнення позивача, оскільки відповідач допустив суттєві порушення трудового законодавства.

Верховний Суд вважає висновки судів такими, що зроблені з правильним застосуванням норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права.

Передусім, щодо доводів касаційної скарги в частині пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом, то суд першої інстанції, постановляючи ухвалу від 16 серпня 2017 року та поновляючи такий строк, надав належну оцінку причинам його пропуску, дослідив наявні докази та доводи позивача, а тому Верховний Суд не вбачає підстав для переоцінки причин пропуску цього строку.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, є Закон України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII.

Відповідно до статті 43 Закону № 889-VIII підставою для зміни істотних умов державної служби, зокрема, є скорочення чисельності або штату працівників у зв'язку з оптимізацією системи державних органів чи структури окремого державного органу.

Пункт 4 статті 83 Закону № 889-VIII серед підстав для припинення державної служби виділяє її припинення за ініціативою суб'єкта призначення.

Пунктом 1 частини першої статті 87 цього ж Закону серед підстав для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення встановлює таку: скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Частиною третьою цієї ж статті визначено, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення має право поворотного прийняття на службу за його заявою, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

Отже, процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII регулюється нормами Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 цього ж Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

За правилами частин першої-третьої статті 492 КЗпП про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення частини першої статті 40, частин першої, третьої статті 492 КЗпП, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 492 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду та які існували на день звільнення.

Як установлено судами, згаданими вище штатними розписами передбачено скорочення штату Карлівського ОУПФУ з 40 до 29 штатних одиниць, штат відповідача зменшився на 11 штатних одиниць, в тому числі відділ з питань призначення та перерахунку пенсій - на 1 штатну одиницю. При цьому Машівський сектор з питань призначення та перерахунку пенсій увійшов до складу відділу з питань призначення та перерахунку пенсій.

Водночас у новоствореному відділі з питань призначення та перерахунку пенсій Карлівського ОУПФУ станом на день звільнення ОСОБА_1 3 травня 2017 року були наявні такі вакантні посади:

1) Вакантні посади відділу за територіальним розташуванням в смт. Машівка: головний спеціаліст відділу з питань призначення та перерахунку пенсій; головний спеціаліст сектору адміністрування супроводження інформаційних систем електронних ресурсів та захисту інформації; головний спеціаліст фінансово - економічного відділу; заступник начальника відділу з питань призначення та перерахунку пенсій.

При цьому посада заступника начальника відділу позивачу не пропонувалася, оскільки зазначена посада категорії «Б» не відповідає категорії ОСОБА_1 та передбачає проходження конкурсного відбору.

Посада головного спеціаліста фінансово - економічного відділу не пропонувалася ОСОБА_1, оскільки зазначена посада має інші функціональні повноваження та потребує частих виїздів в інші населені пункти.

Посада головного спеціаліста сектору адміністрування супроводження інформаційних систем електронних ресурсів та захисту інформації ОСОБА_1 не пропонувалася, оскільки зазначена посада має інші функціональні повноваження.

Посада головного спеціаліста відділу з питань призначення та перерахунку пенсій була запропонована особі, звільнення якої не допускається згідно зі статтею 184 КЗпП (одинока мати, яка має двох дітей до 14 років).

Також станом на день звільнення ОСОБА_1 вакантними були:

2) Вакантні посади відділу за територіальним розташуванням в м. Карлівка: головний спеціаліст відділу з питань призначення та перерахунку пенсій - 3 одиниці; головний спеціаліст сектору адміністрування, супроводження інформаційних систем, електронних ресурсів та захисту інформації; головний спеціаліст фінансово - економічного відділу; головний спеціаліст - юрисконсульт; головний спеціаліст по роботі з персоналом; заступник начальника фінансово - економічного відділу; завідувач сектору адміністрування, супроводження інформаційних систем, електронних ресурсів та захисту інформації; начальник фінансово - економічного відділу - головний бухгалтер.

Вакантні посади головних спеціалістів відділу з питань призначення та перерахунку пенсій Карлівського ОУПФУ за територіальним розташуванням в м. Карлівка позивачу не пропонувалися у зв'язку із тим, що вони знаходяться в іншому населеному пункті і кабінети розташовані на 2 поверсі, що спричинить ОСОБА_1 певні труднощі, як інваліду 2 групи із захворюванням опорно-рухового апарату.

Отже, станом на 3 травня 2017 року зазначені посади були вакантними, однак не були запропоновані позивачу. При цьому в письмовому попередженні про наступне вивільнення йдеться про відсутність можливості працевлаштування.

Також суди встановили, що ОСОБА_1 не відмовлялася від посад головних спеціалістів територіально розташованих в м. Карлівка. Більше того, у своїй заяві від 3 травня 2017 року позивач просила прийняти її на посаду головного спеціалісту відділу з питань призначення та перерахунку пенсій Карлівського ОУПФУ без зазначення територіального розташування такої посади.

До того ж, робочою групою Міжрегіонального управління Нацдержслужби у Полтавській та Кіровоградський областях в період з 23 червня по 04 липня 2017 року проведено позапланову виїзну перевірку дотримання законодавства про державну службу в Машівському секторі з питань призначення та перерахунку пенсій Карлівського ОУПФУ. Серед іншого, перевіркою виявлено порушення частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII і статті 492 КЗпП у частині ненадання інформації ОСОБА_1 щодо наявних вакантних посад, що в свою чергу призвело до порушення реалізації права на державну службу.

Крім того, положеннями частини першої статті 42 КЗпП передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

За правилами частини другої цієї статті при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається:

1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців;

2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком;

3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації;

4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва;

5) учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій;

7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання;

8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України;

9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України (частина третя цієї ж статті).

При цьому при проведенні вивільнення орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, за його згодою на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника.

Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов'язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці.

Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов'язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Однією з істотних ознак більш високої продуктивності праці є дисциплінованість працівника. Тому при застосуванні положень статті 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі слід враховувати в тому числі і наявність дисциплінарного стягнення.

Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП.

Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто, ці обставини повинен з'ясовувати сам суб'єкт владних повноважень, приймаючи відповідне рішення.

У справі, що розглядається, суди встановили, що порівняння працівників у порядку, передбаченому статтею 42 КЗпП, відповідач не провів.

За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновками судів щодо наявності у спірних правовідносинах порушень вимог трудового законодавства та законодавства про державну службу в частині дотримання процедури вивільнення державного службовця.

Доводи касаційної скарги не спростовують таких висновків судів.

Суд зауважує, що звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При цьому закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, статті 2401 КЗпП, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.

За такого правового регулювання та обставин справи Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо протиправності наказу начальника Карлівського ОУПФУ від 3 травня 2017 року № 13-ОС та наявності підстав для його скасування із поновленням позивача на роботі.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, оскільки Законом не передбачено будь-яких підстав для його зменшення.

Суди правильно дослідили питання періоду вимушеного прогулу позивача і суми, що підлягає стягненню з відповідача у якості виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів і в цій частині.

Судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 не є предметом касаційного оскарження.

Розглядаючи касаційну скаргу Карлівського ОУПФУ на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2017 року, суд касаційної інстанції виходить з такого.

Як вже зазначено, у жовтні 2017 року відповідач звернувся до суду першої інстанції із заявою про роз'яснення постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2017 року та про відстрочення виконання цієї постанови до моменту отримання роз'яснень.

Полтавський окружний адміністративний суд ухвалою від 26 жовтня 2017 року, яку залишено без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2017 року, відмовив у задоволені заяви Карлівського ОУПФУ про роз'яснення та про відстрочення виконання постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2017 року у цій справі.

Відмовляючи в задоволенні згаданої заяви, суд першої інстанції, позицію якого підтримав апеляційний суд, виходив з того, що зазначене у постанові суду формулювання зобов'язального характеру щодо поновлення на посаді головного спеціаліста Машівського сектору з питань призначення та перерахунку пенсій Карлівського ОУПФУ та стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу є зрозумілим і роз'ясненню не підлягає.

Верховний Суд погоджується з таким висновком.

Відповідно до частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в редакції, яка діяла на час ухвалення оскаржуваних судових рішень, якщо судове рішення є незрозумілим, суд, який його ухвалив, за заявою осіб, які беруть участь у справі, або державного виконавця ухвалою роз'яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту.

В ухвалі про роз'яснення судового рішення суд викладає більш повно та зрозуміло ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не змінюючи при цьому суть рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду.

Підставою для роз'яснення судового рішення як засобу усунення недоліків ухваленого судового акта є його неясність, невизначеність. Фактично роз'ясненням рішення є зміна форми його викладення таким чином, щоб ті частини судового акта, які викликають труднощі для розуміння, були висвітлені ясніше та зрозуміліше. При цьому суд, роз'яснюючи рішення, не вправі вносити будь-які зміни в існуюче рішення. Тому процесуальна процедура роз'яснення судового акта виключає можливість будь-яким чином змінювати зміст цього судового рішення, навіть у разі подальшого виявлення судом правових помилок, допущених під час його ухвалення.

Ясність судового рішення полягає у логічному, чіткому, переконливому і зрозумілому викладенні змісту рішення. Недотримання цих вимог може ускладнити або взагалі унеможливити виконання постанови чи ухвали суду. Вимога логічності, зокрема, передбачає, що текст рішення має відображати причинно-наслідкові зв'язки у межах речення чи всього документу. Зокрема, мотивувальна частина рішення має відповідати його резолютивній частині.

За загальними нормами права, роз'яснення судом ухваленого ним рішення здійснюється насамперед з метою усунення такого недоліку, як незрозумілість судового рішення (наприклад, можливість неоднакового тлумачення висновків суду), що перешкоджає його належному виконанню. Зрозумілість рішення полягає в тому, що його резолютивна частина не припускає кілька варіантів тлумачення.

У заяві про роз'яснення рішення зазначається, що саме у рішення є незрозумілим, в чому полягає незрозумілість рішення, які припускаються варіанти тлумачення рішення, як це впливає на його виконання. Роз'яснення інших частин рішення (крім резолютивної) не має правового значення, оскільки вони не мають обов'язкового характеру.

Як правильно встановили суди, резолютивна частина постанови Полтавського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2017 року є чіткою за змістом і зрозумілою, як для осіб, стосовно яких вона постановлена, так і для осіб, які будуть здійснювати її виконання, оскільки не містить жодних положень, стосовно яких можуть виникнути суперечності щодо його розуміння.

Відтак, висновок судів щодо відсутності підстав для роз'яснення згаданого судового рішення суду першої інстанції є цілком обґрунтованим.

Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Частиною першою статті 350 цього ж Кодексу закріплено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, підстави для їх скасування відсутні, а тому касаційні скарги необхідно залишити без задоволення, а згадані судові рішення - без змін.

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

п о с т а н о в и в :

Касаційні скарги Карлівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2017 року, ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2017 року та ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 6 грудня 2017 року у справі № 816/1232/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. В. Білоус

І. Л. Желтобрюх