ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

11 червня 2019 року

справа №826/23910/15

адміністративне провадження №К/9901/39758/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Ханової Р.Ф.,

суддів - Гончарової І.А., Олендера І.Я.

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 грудня 2016 року у складі судді Іщука І.О.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2017 року у складі суддів Кузьменка В.В., Василенка Я.М., Степанюка А.Г.

у справі № 826/23910/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Чисті матеріали»

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві

про скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В :

22 жовтня 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Чисті матеріали» (далі - Товариство, позивач у справі) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення, яким зменшено суму бюджетного відшкодування заявлену в податковій декларації за лютий 2015 року на 508555 грн, з мотивів безпідставності його прийняття.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2017 року, позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві від 25 травня 2015 року № 0000052831.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що Товариство правомірно задекларувало суми податкового кредиту та проводило декларування сум від`ємного значення по податку на додану вартість, яке відображено у рядку 30 декларації по податку на додану вартість.

У квітні 2017 року податковим органом подано касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та процесуального права, просить скасувати рішення цих судів та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Доводи касаційної скарги дослівно повторюють доводи апеляційної скарги та зводяться до цитування висновків акта перевірки та статей Податкового кодексу України.

У запереченні на касаційну скаргу позивач зазначає, що не погоджується з касаційною скаргою, суди першої та апеляційної інстанцій правильно встановили обставини справи, підтверджені доказами, які були досліджені в судових засіданнях. Просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону рішення судів попередніх інстанцій не відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що Державною податковою інспекцією у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування Товариством бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за лютий 2015 року. За результатами перевірки складено акт від 15 травня 2015 року №233/28-28-49/32669200.

За висновками акта перевірки встановлено порушення пункту 102.5 статті 102, пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, а саме Товариством завищено суму залишку від`ємного значення попередніх звітних (податкових) періодів, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку (рядок 30 декларації з ПДВ) на 508 555,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 25 травня 2015 року №0000052831, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 508555,00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем не заявлялись суми до бюджетного відшкодування, тим самим місце невідповідність висновків суду наявним у справі письмовим доказам.

Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При вирішенні питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права до спірних правовідносин, Суд виходить з наступного.

У позові Товариство зазначає, що задекларовано до бюджетного відшкодування в рахунок зменшення податкових зобов`язань 508555,00 грн.

В рядок 30 податкової декларації з податку на додану вартість за лютий 2015 року (арк. с. 338-341) «сума залишку від`ємного значення попередніх звітних (податкових) періодів, яка підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку» Товариством внесено суму 509177 грн.

Разом з декларацією Товариством подана заява про повернення суми бюджетного відшкодування та/або суми коштів на рахунку у системі електронного адміністрування податку на додану вартість платника податку, що перевищує суму, яка підлягає перерахуванню до бюджету (арк. с. 44).

Вказаною заявою Товариство просить відповідно до статті 200 Податкового кодексу України бюджетне відшкодування за звітний (податковий) період до 1 лютого 2015 року (рядок 30) у сумі 509177 грн визначений у податковій декларації за лютий 2015 року перерахувати на рахунок у ПАТ «Прокредитбанк».

Отже, висновок судів першої та апеляційної інстанцій, що позивачем не заявлялись суми до бюджетного відшкодування, є незрозумілим, та таким що суперечить обставинам справи.

Суд позбавлений можливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відтак Суд визнає, що судами попередніх інстанцій порушені норми процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин у справі, що мають значення для правильного вирішення справи внаслідок не дослідження зібраних у справі доказів, що відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд.

Частиною четвертою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що вище встановлені порушення, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішенню спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване та законне рішення.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 грудня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2017 року у справі № 826/23910/15 скасувати.

Адміністративну справу № 826/23910/15 направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер