Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 квітня 2018 року

Київ

справа №826/24716/15

адміністративне провадження №К/9901/26578/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Київської міської ради, Київської міської державної адміністрації про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва в складі судді Кузьменка В.А. від 31 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Ганечко О.М., Коротких А.Ю., Федотова І.В. від 23 січня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративними позовом до Київської міської ради та Київської міської державної адміністрації, в якому з урахуванням заяв про внесення змін до позовних вимог, просить: 1) визнати протиправним та скасувати рішення Дарницької районної в м. Києві ради від 31 травня 2010 року № 22 «Про затвердження тимчасових схем прибирання прибудинкових територій житлових будинків Дарницького району м. Києва»; 2) визнати дії (бездіяльність) Київської міської державної адміністрації протиправними, такими, що порушують конституційні та законні права позивача.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 зазначив, що рішення Дарницької районної в м. Києві ради від 31 травня 2010 року № 22 є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки суперечить вимогам законодавчих актів, не затверджене у сесійному засіданні та прийняте з перевищенням повноважень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 жовтня 2017 року позов задоволено частково, зокрема: визнано протиправною бездіяльність Київської міської державної адміністрації щодо нерозгляду у визначений Законом України «Про звернення громадян» термін звернення ОСОБА_2 стосовно протиправності та скасування рішення Дарницької районної в м. Києві ради від 31 травня 2010 року № 22. В іншій частині адміністративного позову відмовлено.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 23 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення, апеляційну скаргу виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) задовольнив, рішення суду першої інстанції скасував в частині задоволення позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльність Київської міської державної адміністрації щодо нерозгляду у встановлений законодавством термін звернення ОСОБА_2 В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 жовтня 2017 року залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 жовтня 2017 року та постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_2 звернувся з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду, в якій просить скасувати наведені рішення судів попередніх інстанцій та задовольнити адміністративний позов.

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій необґрунтовано відхилили доказ, наявний у матеріалах справи, зокрема, лист виконавчого органу Київської міської ради від 09 жовтня 2014 року № 003-371, назвавши його неофіційним документом. Крім того, на думку скаржника, суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки рішенню Київської міської ради від 27 травня 2010 року № 862/4300, яким надано доручення районним у м. Києві радам розробити схеми прибирання прибудинкових територій, зокрема, не врахувавши, що такі доручення не можуть надаватися Київською міською радою на підставі законів України «Про місцеве самоврядування в Україні» та «;Про столицю України - місто-герой Київ». Також вказано на неправильність ототожнення судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи таких понять, як «район» та «район у місті».

Від учасників справи у встановлений судом строк (до 18 березня 2018 року) відзив на касаційну скаргу не надходив, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що рішенням Київської міської ради «Про затвердження схем прибирання прибудинкових територій» від 27 травня 2010 року № 862/4300 доручено районним у м. Києві радам у місячний термін затвердити схеми прибирання прибудинкових територій для подальшого застосування їх при розрахунку тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

На виконання вищезазначеного рішення Київської міської ради від 27 травня 2010 року рішенням Дарницької районної в м. Києві ради «Про затвердження тимчасових схем прибирання прибудинкових територій житлових будинків Дарницького району м. Києва» від 31 травня 2010 року № 22 затверджено тимчасові схеми прибирання прибудинкових територій житлових будинків Дарницького району м. Києва, зокрема, будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

Листом виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) від 09 жовтня 2014 року № 003-371 ОСОБА_2 повідомлено, що площа прибудинкової території в розрахунку тарифу визначена на підставі план-схеми прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_1, яка затверджена рішенням Дарницької районної в м. Києві ради від 31 травня 2010 року № 22, тобто розрахунок тарифів за прибирання території здійснюється на підставі визначеної у наведеному рішенні схем прибирання прибудинкової території. Вважаючи, що таке рішення Дарницької районної в м. Києві ради прийняте з перевищенням повноважень, ОСОБА_2 звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2917 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 жовтня 2017 року у відповідній частині та постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2018 року відповідають, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тож суди попередніх інстанцій мали з'ясувати, чи було оскаржуване рішення Дарницької районної в м. Києві ради від 31 травня 2010 року № 22 прийняте в межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням встановленої процедури, а також, чи було таке рішення прийняте на законних підставах.

Повноваження органів місцевого самоврядування визначаються Конституцією України, законами України «Про місцеве самоврядування в України», «;Про благоустрій населених пунктів». Повноваження органів місцевого самоврядування м. Києва регулюються також Законом України «Про столицю України - місто-герой Київ».

Відповідно до частини другої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (тут і далі - в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення) виключно на пленарних засіданнях міських рад (міст з районним поділом), крім питань, зазначених у частині першій цієї статті, вирішуються, серед іншого, такі питання: визначення обсягу і меж повноважень, які здійснюють районні у містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі органи в інтересах територіальних громад районів у містах тощо.

Як вбачається з аналізу наведеної правової норми, суди першої та апеляційної інстанції обґрунтовано відхилили доводи ОСОБА_2 щодо відсутності у Київської міської ради повноважень щодо надання доручення районній у місті раді, зокрема, Дарницькій районній у м. Києві раді, а також доводи щодо нерозмежування судами попередніх інстанцій районних та районних у містах рад.

Частина перша статті 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачає, що виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються, серед іншого, питання: регулювання земельних відносин; прийняття рішень з питань адміністративно-територіального устрою в межах і в порядку, визначених законом; прийняття рішень щодо делегування місцевим державним адміністраціям окремих повноважень районних, обласних рад.

Згідно частини другої статті 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» районні і обласні ради можуть розглядати і вирішувати на пленарних засіданнях й інші питання, віднесені до їх відання цим та іншими законами.

Статтею 5 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення) встановлено, що управління у сфері благоустрою населених пунктів здійснюють Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та інші органи влади в межах їх повноважень.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення) до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить, серед іншого: затвердження місцевих програм та заходів з благоустрою населених пунктів; затвердження правил благоустрою територій населених пунктів; створення в разі необхідності органів і служб для забезпечення здійснення спільно з іншими суб'єктами комунальної власності благоустрою населених пунктів, визначення повноважень цих органів (служб); визначення на конкурсних засадах підприємств, установ та організацій (балансоутримувачів), відповідальних за утримання об'єктів благоустрою.

В свою чергу, відповідно до пункту 5 частини першої статті 20 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» (на яку посилається позивач, зазначаючи, що визначення схем прибудинкової території належить до повноважень місцевих державних адміністрацій) місцева державна адміністрація розробляє та затверджує схеми санітарного очищення в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці та організовує окреме збирання побутових відходів, інших видів відходів як вторинної сировини.

Згідно з положеннями частини першої статті 1 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення) благоустрій населених пунктів - комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави колегії суддів дійти до висновку, що повноваженнями із забезпечення благоустрою населеного пункту наділяються, як органи місцевого самоврядування, так і місцеві державні адміністрації. При цьому, розмежування компетенції цих органів встановлено законодавством. Санітарне очищення є одним із елементів благоустрою населених пунктів, його забезпечення належить до компетенції місцевої державної адміністрації (статті 5 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»). Разом з тим, затвердження програм та заходів з благоустрою, зокрема, залучення необхідних органів і служб, відноситься до повноважень місцевих рад (стаття 10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів»).

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, рішенням Дарницької районної в м. Києві ради «Про затвердження тимчасових схем прибирання прибудинкових територій житлових будинків Дарницького району м. Києва» від 31 травня 2010 року № 22 затверджено тимчасові схеми прибирання прибудинкових територій житлових будинків Дарницького району м. Києва (на виконання доручення Київської міської ради).

При цьому, посилання позивача на лист виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 09 жовтня 2014 року № 003-371, де повідомляється, що площа прибудинкової території в розрахунку тарифу визначена на підставі план-схеми прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_1, яка затверджена рішенням Дарницької районної в м. Києві ради від 31 травня 2010 року № 22, обґрунтовано відхилені судами попередніх інстанцій. Зокрема, оскаржуваним рішенням, як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, затверджено тимчасові схеми прибирання прибудинкових територій, що не є тотожним затвердженню схеми прибудинкової території. Оцінюючи докази, суди попередніх інстанцій виходили з того, що вищезазначений лист Київської міської державної адміністрації не є документом нормативного характеру, а тому безпосереднім та пріоритетним доказом на підтвердження змісту оскаржуваного рішення за даних обставин є відповідно рішення Дарницької районної в м. Києві ради від 31 травня 2010 року № 22.

З огляду на це колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що рішення Дарницької районної в м. Києві ради «Про затвердження тимчасових схем прибирання прибудинкових територій житлових будинків Дарницького району м. Києва» від 31 травня 2010 року № 22 прийняте в межах повноважень районної у місті ради.

Стосовно дотримання процедури прийняття даного рішення колегія суддів зазначає наступне.

Згідно частини другої статті 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рішення сільської, селищної, міської (районної у місті) ради приймаються на пленарних засіданнях сесії відповідної ради.

Частинами одинадцятою, дванадцятою, п'ятнадцятою та шістнадцятою статті 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що сесія ради є повноважною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради.

Протоколи сесій сільської, селищної, міської ради, прийняті нею рішення підписуються особисто сільським, селищним, міським головою, районної у місті, районної, обласної ради - головою відповідної ради, у разі їх відсутності - відповідно секретарем сільської, селищної, міської ради, відповідно заступником голови районної у місті, районної ради чи першим заступником, заступником голови обласної ради, а у випадку, передбаченому частинами сьомою та восьмою цієї статті, - депутатом ради, який за дорученням депутатів головував на її засіданні.

Сесії ради проводяться гласно. У разі необхідності рада може прийняти рішення про проведення закритого пленарного засідання.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до протоколу засідання XVII сесії Дарницької районної в м. Києві ради V скликання від 31 травня 2010 року одним із питань порядку денного депутати Дарницької районної в м. Києві ради було заслуховування начальника управління ЖКГ ОСОБА_3 та голову постійної депутатської комісії з питань житлово-комунального господарства та благоустрою ОСОБА_4 та вирішення питання затвердження тимчасових схем прибирання прибудинкових територій житлових будинків (рішення № 22). За прийняття вищезазначеного рішення згідно протоколу від 31 травня 2010 року проголосували «за» 50 депутатів.

Таким чином, протокол засідання від 31 травня 2010 року підтверджує, що рішення від 31 травня 2010 року № 22 прийнято на повноважній сесії Дарницької районної в м. Києві раді після обговорення більшістю голосів шляхом голосування. Тож суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо дотримання Дарницькою районною в м. Києві радою процедури прийняття оскаржуваного рішення від 31 травня 2010 року № 22.

Стосовно оскарження бездіяльності Київської міської державної адміністрації щодо нерозгляду та ненадання відповіді у встановлені терміни на звернення ОСОБА_5 колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду з приводу відсутності підстав для задоволення даної позовної вимоги з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що звернення громадянина ОСОБА_5 за дорученням заступника голови Київської міської державної адміністрації від 08 червня 2015 року № М-3764 надійшло на розгляд до Департаменту житлово-комунальної інфраструктури. Тобто, до 08 липня 2015 року Київська міська державна адміністрація повинна була надати ОСОБА_5 обґрунтовану відповідь на його звернення.

Департамент житлово-комунальної інфраструктури Київської міської державної адміністрації листом від 22 червня 2015 року № 058/3/1-М-9164-7408 надав громадянину ОСОБА_5 відповідь, копія якої міститься у матеріалах справи.

Вищезазначений факт направлення відповіді поштою, Київська міська рада підтверджує копією витягу з Книги реєстрації вихідної кореспонденції по Департаменту житлово-комунальної інфраструктури за період з 08 червня 2015 року по 01 грудня 2015 року.

На підставі аналізу даної Книги реєстрації вихідної кореспонденції по Департаменту житлово-комунальної інфраструктури, суди попередніх інстанцій встановили, що 22 червня 2015 року ОСОБА_5 надіслано лист № 058/3/1-М-9164-7408, який міститься в матеріалах справи.

При цьому, апеляційний суд обґрунтовано відхилив висновок суду першої інстанції про те, що у зв'язку з відсутністю доказів одержання цього листа ОСОБА_5 слід визнати неправомірною бездіяльність Київської міської державної адміністрації щодо нерозгляду у встановлені терміни звернення ОСОБА_5

Зокрема, відповідно до Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270, просте поштове відправлення, поштове відправлення, яке приймається для пересилання без видачі розрахункового документа та доставляється/вручається без розписки.

Оскільки Закон України «Про звернення громадян» не містить вимоги щодо обов'язкового направлення відповіді на звернення громадян рекомендованим листом, а стаття 13 цього Закону передбачає, що діловодство щодо звернень громадян ведеться в порядку, який встановлюється Кабінетом Міністрів України, то апеляційний суд дійшов до правильного висновку, що Книга реєстрації вихідної кореспонденції з відповідним записом є належним та допустимим доказом надання своєчасної відповіді на звернення ОСОБА_5

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої

та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31 жовтня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко