Історія справи

Ухвала КАС ВП від 25.01.2018 року у справі №826/23094/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 квітня 2018 року

Київ

справа №826/23094/15

адміністративне провадження №К/9901/7012/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білоуса О.В.,

суддів - Данилевич Н.А., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної судової адміністрації України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 лютого 2016 року (головуючий суддя - Добрянська Я.І., судді - Аблов Є.В., Нагорянський С.І.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2016 року (головуючий суддя Земляна Г.В., судді - Межевич М.В., Сорочко Є.О.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Головного управління Державного казначейства України в місті Києві, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

У жовтні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України), Головного управління державного казначейства України в місті Києві та Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (далі - ТУ ДСА України в Дніпропетровській області), в якому просила визнати протиправною відмову Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області від 11 вересня 2015 року № Б-с-1570 щодо нарахування і виплати їй вихідної допомоги (10 місячних заробітних плат за останньою посадою) та зобов'язати ТУ ДСА України в Дніпропетровській області нарахувати і виплатити на її користь вихідну допомогу у зв'язку з відставкою у розмірі 248000 грн за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного Казначейського рахунку.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність і не вчинено дій щодо нарахування та виплати їй вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, що передбачено статтею 136 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній станом на день подання позивачем заяви про відставку, далі - Закон № 2453-VI).

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2016 року, позов задоволено. Визнано протиправною відмову ТУ ДСА України в Дніпропетровській області щодо виплати ОСОБА_2 вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою у зв'язку з відставкою. Зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями, ДСА України звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просила рішення судів попередніх інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позов вимог відмовити.

В обґрунтування касаційної скарги відповідачем зазначено, що визначальною умовою для отримання суддею вихідної допомоги є вихід у відставку, а не факт подання заяви про відставку до Вищої ради юстиції. ОСОБА_2 звільнено у відставку на підставі постанови Верховної Ради України від 16 липня 2015 року № 634-VІІІ «Про звільнення суддів», тобто у той час коли вже було відсутнє право на отримання вихідної допомоги, передбаченої статтею 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а тому суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо задоволення позовних вимог.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 5 вересня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Вказану справу згідно з Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 січня 2018 року передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Білоуса О.В. (суддя-доповідач), Данилевич Н.А., Желтобрюх І.Л.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 12 квітня 1976 року обрана народним суддею Нікопольського районного народного суду.

Згідно Постанови Верховної Ради України від 20 квітня 2000 року № 1653-ІІІ позивача обрано безстроково суддею Нікопольського районного суду.

Указом Президента України від 14 серпня 2000 року № 976/2000 ОСОБА_2 призначено головою Нікопольського районного суду.

Згідно Указу Президента України від 23 березня 2004 року № 358/2004 позивача переведено на посаду судді новоутвореного Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

6 лютого 2014 року ОСОБА_2 звернулася до Вищої ради юстиції України із заявою про внесення до Верховної Ради України подання про її звільнення у відставку з посади судді Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

2 липня 2015 року Вищою радою юстиції прийнято рішення № 114/0/15-15 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області у зв'язку із поданням заяви про відставку.

Постановою Верховної Ради України від 16 липня 2015 року № 634-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» звільнено ОСОБА_2 з посади судді Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Наказом Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 серпня 2015 року № 108-о позивача 14 серпня 2015 року звільнено з посади судді Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

7 вересня 2015 року ОСОБА_2 звернулася до ТУ ДСА України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати їй допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

ТУ ДСА України в Дніпропетровській області 11 вересня 2015 року надало лист-відповідь № Б-с-1570, в якому зазначило, що на момент звільнення ОСОБА_2 з посади судді стаття 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» була виключена відповідно до положень Закону України від 27 березня 2014 року №1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» (далі - Закон №1166-VII), а тому відсутні правові підстави для нарахування та виплати позивачу вихідної допомоги.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що право на відставку позивачем реалізовано до набрання чинності Законом № 1166-VII, а тому ОСОБА_2 має право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою відповідно до частини першої статті 136 Закону № 2453-VI. Таким чином, відмова відповідача, викладена в листі від 11 вересня 2015 року № Б-с-1570 щодо відсутності правових підстав для нарахування та виплати вихідної допомоги ОСОБА_2, є протиправною.

Верховний Cуд з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитись не може, враховуючи наступне.

Згідно зі статтею 109 Закону № 2453-VI (у редакції, що діяла станом на час подання позивачем заяви про відставку) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади.

Водночас, за правилами частин другої та шостої статті 111 зазначеного Закону (у редакції, що діяла станом на час подання позивачем заяви про відставку) питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок. Повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.

Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України», який набрав чинності 1 квітня 2014 року, було внесено зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме виключено статтю 136 вказаного Закону, в якій зазначалось, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, в даному випадку, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача з посади судді.

Згідно фактичних обставин, встановлених судами, ОСОБА_2 звільнено у відставку на підставі постанови Верховної Ради України від 16 липня 2015 року, тобто у той час коли вже не існувало право на вихідну допомогу, яка передбачена статтею 136 Закону № 2453-VI.

Зважаючи на те, що датою виходу у відставку судді є дата прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади, а не дата подання позивачем заяви про відставку до Вищої ради юстиції, у позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

У випадку порушення права на відставку, зацікавлена особа вправі звернутися з відповідним позовом до суб'єкта владних повноважень, який порушив таке право.

Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову та зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній з 15 грудня 2017 року) рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно статті 349 вказаного Кодексу суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Статтею 351 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

З огляду на викладене, враховуючи те, що суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили фактичні обставини справи, але неправильно застосували норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, Верховний Суд на підставі статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України вважає, що судові рішення попередніх інстанцій у цій справі необхідно скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Керуючись статтями 242, 341, 345, 349, 351, 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Державної судової адміністрації України задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 лютого 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2016 року скасувати.

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Головного управління Державного казначейства України в місті Києві, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді Н.А.Данилевич

І.Л.Желтобрюх