ПОСТАНОВА

Іменем України

11 квітня 2018 року

Київ

справа №806/2104/17

адміністративне провадження №К/9901/3610/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання дій незаконними, зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України на постанову Любарського районного суду Житомирської області у складі судді Гуцала П.І. від 06 жовтня 2017 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Капустинського М.М., Моніча Б.С., Охрімчук І.Г. від 19 грудня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

В липні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України, в якому просить визнати протиправною бездіяльність Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби; зобов'язати Північне регіональне управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, встановленої частиною другою статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 зазначає, що відповідно до наказу начальника Північного регіонального управління ДПС України від 08 червня 2017 року його звільнено з військової служби за підпунктом «ї», пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Згідно даного наказу на момент звільнення його з військової служби вислуга років становила 10 років 11 місяців 6 днів, з яких календарних 8 років 10 місяців 25 днів, пільгова 2 роки 11 місяців. У зв'язку з цим, на думку ОСОБА_2, на час звільнення він мав право на отримання грошової допомоги на підставі частини другої статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», а тому відмова в нарахуванні та виплаті даної допомоги північним регіональним управлінням Державної прикордонної служби України є протиправною.

04 вересня 2017 року справа була передана до Любарського районного суду Житомирської області.

Постановою Любарського районного суду Житомирської області від 06 жовтня 2017 року, залишеною без змін постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року, адміністративний позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що на підставі Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» у разі звільнення з військової служби за закінченням строку контракту одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше. При цьому, в Законі відсутня пряма вказівка на те, що до строку служби не враховується пільговий період, а навпаки, зазначено, що певним категоріям військовослужбовців строк служби вираховується у пільговому обчисленні.

Не погоджуючись з постановою Любарського районного суду Житомирської області від 06 жовтня 2017 року та постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Північне регіональне управління Державної прикордонної служби України звернулось з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та відмовити в задоволенні адміністративного позову.

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовані норми частини другої статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», пункти 1, 2, 10 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393. Зокрема, на думку скаржника, на підставі аналізу даних правових норм суди помилково дійшли до висновку, що право на виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше років вислуги, в той час як право на таку допомогу виникає при наявності 10 і більше календарних років вислуги.

Від ОСОБА_2 у встановлений касаційним судом термін (до 01 березня 2018 року) відзиву на касаційну скаргу Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до витягу з наказу начальника Північного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України № 260-ОС від 20 червня 2017 року, старшого лейтенанта ОСОБА_2 старшого офіцера (старшого оперуповноваженого з організації оперативно-розшукової діяльності) оперативно-розшукового відділу (з місцем дислокації н.п. Овруч) звільненого з військової служби в запас наказом начальника Північного регіонального управління (І категорії) від 08 червня 2017 року № 233-ОС за пунктом «ї» (які в особливий період (крім проведення мобілізації та введення воєнного стану)) проходять військову службу за контрактом і строк контракту яких закінчився, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу, крім випадків визначених абзацом другим частини третьої статті 23 цього Закону) пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» без права носіння військової форми одягу. Вислуга років становить: календарна 8 років 10 місяців 25 днів, пільгова 2 роки 11 днів, всього вислуга років становить: 10 років 11 місяців 6 днів.

20 червня 2017 року ОСОБА_2 звернувся із рапортом до Начальника другого сектору оперативно-розшукового відділу (з місцем дислокації н.п. Овруч) оперативно-розшукового управління про виплату йому одноразової грошової допомоги, яка передбачена частиною другою статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» у зв'язку зі звільненням по закінченню строку контракту.

Листом № 30-875/0/2-17 від 08 липня 2017 року начальника Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України ОСОБА_2 відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги, яка передбачена частиною другою статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» у зв'язку з тим, що на момент звільнення його вислуга у календарному обчисленні складала 8 років 10 місяців 25 днів.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Любарського районного суду Житомирської області від 06 жовтня 2017 року та постанова Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року відповідають, а вимоги касаційної скарги є неприйнятними з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України № 393 від 17 липня 1992 року «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» установлено, що строкова військова служба зараховується до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, у календарному обчисленні, а в разі її проходження в умовах, визначених у пункті 3 цієї постанови, у віддалених і високогірних місцевостях або в інших умовах, які згідно із законодавством колишнього СРСР були підставою для зарахування до вислуги років для призначення пенсії на пільгових умовах, - у відповідному пільговому обчисленні.

Згідно з положеннями пункту 4.10.1 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20 травня 2008 року № 425, військовослужбовцям, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

На підставі системного аналізу наведених правових норм, колегія судів дійшла до висновку, що поняття «календарна вислуга років» застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги: «в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби». При цьому, умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини другої статті 15 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є наявність «вислуги 10 років і більше».

Таким чином, в частині другій статті 15 Законі України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше календарних років вислуги.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, загальна вислуга років на час звільнення ОСОБА_2 становила 10 років 11 місяців 6 днів, тобто умова про наявність 10 і більше років вислуги дотримана. Оскільки інші підстави відмови, крім недостатності років вислуги, у призначенні грошової допомоги відсутні, відповідно ОСОБА_2 має право на таку виплату.

З огляду на це колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про протиправність відмови Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України у нарахуванні та виплаті ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги при звільненні з розрахунку 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (див. рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (див. рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).

У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судів у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в них повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до частини шостої статті 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України залишити без задоволення.

Постанову Любарського районного суду Житомирської області від 06 жовтня 2017 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко