Історія справи

Постанова КАС ВП від 11.02.2026 року у справі №260/3202/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2026 року

м. Київ

справа № 260/3202/25

адміністративне провадження № К/990/55902/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Дашутіна І. В.,

суддів Ханової Р. Ф., Хохуляка В. В.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Закарпатській області на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.12.2025, ухвалену колегією суддів у складі Кузьмича С. М., Курильця А. Р., Мікули О. І., у справі № 260/3202/25 за позовом Головного управління ДПС у Закарпатській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

До Закарпатського окружного адміністративного суду звернулося Головного управління ДПС у Закарпатській області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , в якій просило стягнути з відповідача податковий борг у розмірі 1237925,33 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за відповідачем обліковується податковий борг, який виник у зв`язку з несплатою у встановлений законом строк: - грошових зобов`язань, що були самостійно визначені платником податків у відповідних податкових деклараціях; - грошових зобов`язань, що були визначені контролюючим органом у відповідних податкових повідомленнях-рішеннях; - пені.

Закарпатський окружний адміністративний суд рішенням від 30.09.2025 задовольнив позовні вимоги.

Суд першої інстанції зазначив, що під час розгляду справи було встановлено наявність податкового боргу за узгодженими податковими зобов`язаннями, який відповідач у встановлені законодавством строки не сплатив у добровільному порядку. При цьому суд акцентував увагу, що контролюючий орган дотримався процедури визначення податкового зобов`язання відповідача та повідомлення останнього про наявність податкового боргу.

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 17.12.2025 скасував вказане рішення суду першої інстанції та ухвалив нове, яким позов задовольнив.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду щодо наявності у відповідача податкового боргу та обґрунтованості позовних вимог. Зокрема, апеляційний суд зазначив, що заявлена до стягнення сума податкового боргу у встановлені законодавством строки до бюджету не сплачена, а наявність податкового боргу підтверджується матеріалами справи.

Водночас підставою для скасування рішення суду першої інстанції стало порушення норм процесуального права. Так, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції помилково розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження, оскільки заявлена до стягнення сума перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а отже спір не міг бути розглянутий за правилами спрощеного позовного провадження.

Суди попередніх інстанцій під час розгляду справи встановили:

За фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 обліковується податковий борг у розмірі 1237925,33 грн, який виник у зв`язку з несплатою угоджених податкових зобов`язань за самостійно поданою податковою декларацією про майновий стан і доходи від 09.02.2024 № 9382787699, а також за податковими повідомленнями-рішеннями від 14.10.2024 № 00010614/07-16-24-06/ НОМЕР_1 , № 00010613/07-16-24-06/ НОМЕР_1 , № 00010618/07-16-24-06/ НОМЕР_1 , а також пені.

У зв`язку з несплатою узгоджених сум контролюючий орган надіслав відповідачу податкову вимогу від 05.03.2018 № 6501-17, в якій повідомив про наявність податкового боргу за узгодженими податковими зобов`язаннями. Указана податкова вимога була направлена на адресу відповідача поштою, але була повернута без вручення.

Оскільки відповідач не сплатив у добровільному порядку податковий борг, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

Головне управління ДПС у Закарпатській області, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, звернулося до суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вказуючи на те, що суд апеляційної інстанції застосував норми статей 12 та 257 цього Кодексу без урахування висновку щодо їх застосування, викладеного у постанові Верховного Суду від 13.02.2025 у справі № 580/871/24.

Скаржник стверджує, що справа про стягнення податкового боргу не належить до категорії спорів, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження, а тому висновок апеляційного суду про неможливість її розгляду в порядку спрощеного позовного провадження є помилковим.

Відповідач не подав відзив на касаційну скаргу. Про відкриття касаційного оскарження вказаний учасник справи повідомлений належним чином.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції, та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

Форми адміністративного судочинства визначені статтею 12 КАС України, згідно з частиною першою якої адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи (частина друга статті 12 КАС України).

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні (частина третя статті 12 КАС України).

Відповідно до частини п`ятої статті 12 КАС України умови, за яких суд має право розглядати справи у загальному або спрощеному позовному провадженні, визначаються цим Кодексом.

Відповідно до частини другої статті 257 КАС за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

За частиною третьою статті 257 КАС України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Водночас частина четверта статті 12 КАС України передбачає перелік справ, які розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження, а саме:

1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;

2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;

4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";

6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.

Аналогічний перелік справ визначений також у частині четвертій статті 257 КАС України, яка визначає перелік справ, що не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

У свою чергу, перелік справ незначної складності визначає частина шоста статті 12 КАС України, зокрема, до таких справ відносяться:

- справи щодо стягнення грошових сум, що ґрунтуються на рішеннях суб`єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження (пункт 7);

- інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження (пункт 10).

Застосування наведених положень КАС України вже було предметом правового аналізу Верховного Суду. Так, у постанові від 13.02.2025 у справі № 580/871/24 суд касаційної інстанції сформулював такі висновки:

- у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності (частина шоста статті 12 КАС України), а також інші адміністративні справи, щодо яких процесуальний закон не містить імперативних норм про їхній розгляд за правилами загального позовного провадження (частина четверта статті 12 КАС України) або ж про заборону розглядати їх за правилами спрощеного позовного провадження (частина четверта статті 257 КАС України);

- якщо справа не належить до справ незначної складності у розумінні частини шостої статті 12 КАС України, це не забороняє її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, як і не вимагає, щоб такий розгляд відбувався за виключно за правилами загального позовного провадження (крім випадків, передбачених у частині четвертій статті 257 КАС України);

- за відсутності імперативних вимог до порядку розгляду справи (спрощеного або загального) презюмується, що суд розглядає (усі) адміністративні справи за правилами спрощеного позовного провадження; водночас, з урахуванням вимог, встановлених у частині третій статті 257 КАС України, суд може прийняти рішення про розгляд певної справи (яку дозволено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження) за правилами загального позовного провадження.

Суд першої інстанції, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, дійшов висновку, що адміністративна справа є справою незначної складності, у зв`язку з чим призначив розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Проте суд апеляційної інстанції зазначив, що ця справа належить до категорії тих, які не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного позовного провадження, покликаючись при цьому на пункт 4 частини четвертої статті 257 КАС України.

Згідно з цією нормою, за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Таким чином, законодавець пов`язує застосування цієї процесуальної заборони саме з категорією спорів про правомірність рішення, яке є підставою для стягнення, а не зі спорами безпосередньо про стягнення грошових сум.

Колегія суддів звертає увагу, що спір про стягнення грошових коштів та спір про оскарження рішення, на підставі якого можливе таке стягнення, є різними за своїм предметом та межами судового контролю.

Наприклад, у спорах про оскарження податкового повідомлення-рішення суд досліджує правомірність визначення грошового зобов`язання. Натомість у спорах про стягнення податкового боргу предмет судового розгляду є істотно звуженим.

Верховний Суд неодноразово зазначав (наприклад, у постанові від 09.01.2024 у справі № 160/9696/22), що у спорах про стягнення податкового боргу суд перевіряє виключно факт наявності узгодженого грошового зобов`язання. Узгоджена сума податкового зобов`язання набуває статусу податкового боргу та підлягає примусовому стягненню. Суд у такій категорії справ не переглядає правомірність визначення суми грошового зобов`язання, а встановлює лише факт наявності боргу та набуття ним статусу узгодженого.

Отже, спір про стягнення узгодженого податкового боргу не є спором щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень у розумінні пункту 4 частини четвертої статті 12 КАС України та пункту 4 частини четвертої статті 257 цього Кодексу.

Ба більше, колегія суддів звертає увагу, що пункт 7 частини шостої статті 12 КАС України прямо передбачає, що до справ незначної складності віднесено справи щодо стягнення грошових сум, що ґрунтуються на рішеннях суб`єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження.

Вказана норма сформульована без будь-яких вартісних критеріїв або обмежень щодо ціни позову, а відтак кваліфікація спору як справи незначної складності не поставлена законодавцем у залежність від розміру заявлених до стягнення грошових сум.

Така логіка законодавця узгоджується з природою спорів про стягнення податкового боргу. Як вже зазначалося вище, суд не перевіряє правомірність визначення грошового зобов`язання, а встановлює лише факт наявності узгодженого боргу. Тому обсяг судового дослідження у такій категорії справ є обмеженим та формалізованим, що й обумовлює їх віднесення до справ незначної складності.

Відповідно до частини першої статті 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи, зокрема, щодо стягнення грошових сум, що ґрунтуються на рішеннях суб`єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження та сума яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Верховний Суд звертає увагу, що частина перша статті 263 КАС України регламентує випадки розгляду справи у письмовому провадженні, тобто без повідомлення учасників справи, а не визначає загальні межі застосування спрощеного позовного провадження як такого.

Так, розгляд цієї справи в порядку спрощеного позовного провадження можливе як в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, так і в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи).

Відповідно до частини п`ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін: 1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу; 2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи (частина шоста статті 262 КАС України).

Отже, зазначення у статті 263 КАС України майнового критерію («сума яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб») стосується саме визначення порядку розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження - з викликом учасників або без нього.

Указана норма не може тлумачитися як встановлення загальної заборони на розгляд у порядку спрощеного позовного провадження справ, у яких сума перевищує зазначений розмір. Іншими словами, стаття 263 КАС України визначає випадки, коли справа розглядається без виклику сторін, але не встановлює граничний розмір вимог для застосування спрощеного позовного провадження в цілому.

На підставі наведеного, оцінивши характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників, встановивши, що предмет спору не віднесений до переліку справ, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження, колегія суддів вважає, що розгляд цієї справи в порядку спрощеного позовного провадження не суперечить вищенаведеним нормам.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

За змістом статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції дійшли однакових висновків щодо наявності у відповідача узгодженого податкового боргу та правових підстав для його стягнення, спір між сторонами по суті був вирішений однозначно та не викликав розбіжностей у застосуванні норм матеріального права.

Водночас підставою для скасування рішення суду першої інстанції апеляційним судом стало виключно зауваження щодо форми розгляду справи, а саме застосування спрощеного позовного провадження з огляду на предмет спору та розмір заявлених до стягнення грошових вимог.

Разом з тим, як установлено вище, спір про стягнення узгодженого податкового боргу прямо віднесений пунктом 7 частини шостої статті 12 КАС України до справ незначної складності, а тому висновок суду апеляційної інстанції про неможливість розгляду цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження ґрунтується на неправильному застосуванні норм процесуального права та не узгоджується із системним тлумаченням статей 12 та 257 КАС України.

Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції безпідставно скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає вимогам закону та ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 341 345 349 352 355 356 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Закарпатській області задовольнити.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17.12.2025 у справі № 260/3202/25 скасувати.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 30.09.2025 у цій справі залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Дашутін

Судді Р. Ф. Ханова

В. В. Хохуляк