Історія справи

Постанова КАС ВП від 10.11.2022 року у справі №640/24023/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2022 року

м. Київ

справа №640/24023/21

адміністративне провадження № К/990/18767/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Шевцової Н.В.,

суддів: Данилевич Н.А., Мацедонської В.Е.,

розглянувши у попередньому судовому засідання як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 640/24023/21

за позовом ОСОБА_1

до Державної митної служби України

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

за касаційною Скаргою Державної митної служби України

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 листопада 2021 року, прийняте у складі головуючого судді Арсірія Р.О.,

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2022 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого судді Епель О.В., суддів: Карпушової О.В., Файдюка В.В.,

УСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог

1. У серпні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної митної служби України (далі - відповідач, Держмитслужба), у якому просив:

1.1. визнати протиправним та скасувати наказ Держмитслужби від 26 липня 2021 року № 909-о "Про звільнення ОСОБА_1 ";

1.2. поновити ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту інфраструктури, держмайна та господарської діяльності з 28 липня 2021 року;

1.3. стягнути з Держмитслужби середній заробіток за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 з 28 липня 2021 року до дня винесення судом рішення про поновлення на роботі включно;

1.4. допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць.

2. На обґрунтування позову позивач зазначив, що вважає наказ про його звільнення з посади незаконним, прийнятим з порушенням процедури звільнення, передбаченої положеннями Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII). Так, позивач доводив, що був відсутнім факт реального скорочення посади позивача, відповідач не пропонував позивачу інші посади державної служби. Також позивач наголошував, що його звільнення мало дискримінаційний характер.

3. У поданому до суду першої інстанції відзиві на позовну заяву відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, зокрема, наполягав на тому, що у межах спірних правовідносин мало місце скорочення посад державної служби, в наслідок зміни структури та штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців. Відповідач також зазначав, що звільнення позивача відбулося відповідно до приписів пункту 1 частини першої та частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII, чинних на час попередження позивача про наступне звільнення. Крім того, відповідач звертав увагу, що позивача було призначено на посаду за результатами добору, шляхом укладення контракту про проходження державної служби на період карантину, а переведення з такої посади на іншу за відсутності результатів конкурсу неможливе.

ІІ. Установлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи.

4. 8 липня 2020 року між позивачем та Держмитслужбою було укладено контракт про проходження державної служби на період дії карантину, установленого з метою запобігання поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-2019, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

5. Наказом Держмитслужби від 09 липня 2020 року № 540-о позивача було прийнято на державну службу та призначено на посаду директора Департаменту інфраструктури, держмайна та господарської діяльності Держмитслужби.

5.1. Посада, яку обіймав позивач з 10 липня 2020 року, відноситься до посад категорії «Б».

6. 22 грудня 2020 року позивачу вручено попередження про наступне звільнення, яким повідомлено, що у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису без скорочення чисельності державних службовців, посада директора Департаменту інфраструктури, держмайна та господарської діяльності відповідно до наказу Держмитслужби від 07 грудня 2020 року № 555 «Про введення в дію Структури апарату Державної митної служби України та Штатного розпису Державної митної служби України на 2020 рік» буде скорочена.

6.1. У зв`язку з цим позивача попереджено про можливе припинення державної служби та звільнення з займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII.

7. Наказом Держмитслужби від 26 липня 2021 року № 909-о відповідно до пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частин першої та частини четвертої статті 87 Закону № 88 9-VIII державну службу позивача припинено та звільнено його із займаної посади з 27 липня 2021 року у зв`язку зі скороченням посади державної служби, дію контракту про проходження державної служби на період дії карантину, установленого з метою запобігання поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-2019, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, від 08 липня 2020 року припинено.

8. Згідно з листом Держмитслужби від 10 серпня 2021 року № 12-1/12-01/13/351 станом на 22 грудня 2020 року вакантними були всі посади, передбачені Штатним розписом Держмитслужби на 2020 рік, введеним в дію наказом відповідача від 07 грудня 2020 року № 555, а станом на 27 липня 2021 року з передбачених 571 посад вакантними були 138 посад.

9. Відповідно до довідки Держмитслужби від 05 серпня 2021 року № 7152 за період з травня до червня 2021 року середньоденна заробітна плата позивача складає 2300,77 грн, розмір середньомісячної заробітної плати складає 43714,72 грн. Нарахована заробітна плата позивача склала: травень 2021 року (15 робочих днів) - 47755,14 грн, червень 2021 року (14 робочих днів) - 18967,32 грн, загальна сума становить 66722,46 грн.

10. Позивач, вважаючи наказ про його звільнення незаконним, звернувся до суду за захистом своїх прав, свобод та законних інтересів.

ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

11. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2022 року, позов задоволено повністю.

11.1. Визнано протиправним та скасовано наказ Держмитслужби від 26 липня 2021 року № 909-о «Про звільнення ОСОБА_1 ».

11.2. Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту інфраструктури, держмайна та господарської діяльності з 28 липня 2021 року.

11.3. Стягнуто з Держмитслужби середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 з 28 липня 2021 року до 18 листопада 2021 року (день винесення судом рішення про поновлення на роботі) у розмірі 181 760, 83 грн (сто вісімдесят одна тисяча сімсот шістдесят гривень 83 коп).

12. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відмінність частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII у редакції Закону України від 14 січня 2020 року № 440-IX (чинної станом на дату попередження позивача про наступне звільнення) та частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII у редакції Закону України від 23 лютого 2021 року № 1285-IX (чинної станом на дату звільнення позивача з посади) полягає у трансформації права (адміністративного розсуду, дискреції) суб`єкта призначення/керівника державної служби на організацію забезпечення подальшого працевлаштування державного службовця в обов`язок забезпечити реальне працевлаштування на рівнозначній посаді державної служби або на нижчій посаді державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому, суд першої інстанції наголосив на тому, що попереджаючи позивача про наступне звільнення, відповідач не запропонував йому жодної вакантної посади. Суд першої інстанції відхилив доводи відповідача щодо неможливості переведення позивача на іншу посаду державної служби як такі, що не відповідають приписам статті 87 Закону №889-VIII. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що внаслідок уведення в дію нового штатного розпису наказом Держмитслужби від 07 грудня 2020 року №555 скорочення посади директора Департаменту інфраструктури, держмайна та господарської діяльності, яку обіймав позивач до звільнення, не відбулося.

12.1. Розраховуючи середній заробіток за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції керувався приписами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

13. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції додатково наголосив на тому, що внесеними Законом України від 23 лютого 2021 року № 1285-IX змінами до частини третьою статті 87 Закону № 889-VIII законодавець чітко визначив можливість звільнення державного службовця при скороченні посади виключно за відсутності можливості запропонувати йому відповідні посади або в разі його відмови від переведення на запропоновану посаду. З огляду на те, що відповідач не реалізував при звільненні позивача гарантії, передбачені частиною третьою статті 87 Закону № 889-VIII у реакції Закону України від 23 лютого 2021 року № 1285-IX (вакантні посади позивачу не пропонувалися, питання щодо наявності в нього переважного права на залишення на роботу не вирішувалося), суд апеляційної інстанції дійшов висновку про порушення відповідачем регламентованих статтею 4 Закону №889-VIII принципів верховенства права та стабільності державної служби.

13.1. Відхиляючи доводи відповідача щодо призначення позивача на посаду на підставі укладеного з ним контракту на період дії карантину та неможливості у зв`язку з цим його переведення на іншу посаду з огляду на приписи Постанов Кабінету Міністрів України від 22 квітня 2020 року № 290 та від 24 березня 2021 року № 237, суд апеляційної інстанції зазначив, що станом на час його звільнення з посади карантин завершений не був. При цьому, суд апеляційної інстанції наголосив, що застосування відповідних положень наведених постанов при звільненні працівника через скорочення посади суперечить приписам Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та Закону № 889-VIII, які мають вищу юридичну силу в порівнянні з постановами Кабінету Міністрів України.

13.2. Доводи відповідача про те, що скорочення посади внаслідок зміни структури або штатного розпису органу без скорочення чисельності або штату є підставою для припинення державної служби та, відповідно, для припинення укладеного з позивачем контракту, суд апеляційної інстанції визнав необґрунтованими, оскільки такі обставини є підставою для звільнення державного службовця, але така підстава має застосовуватися з дотриманням законодавчо визначеної процедури та гарантій права на працю, зокрема включає зобов`язання роботодавця (держави) з працевлаштування працівників.

13.3. У підсумку суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо протиправності наказу про звільнення позивача, необхідності скасування такого наказу та відновлення порушеного права позивача на працю шляхом зобов`язання відповідача поновити його на посаді, з якої його було звільнено, та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

ІV. Касаційне оскарження

14. 20 липня 2022 року у Верховному Суді зареєстровано касаційну скаргу Держмитслужби на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 листопада 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2022 року, у якій скаржник просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

15. Касаційну скаргу відповідачем подано на підставі пунктів 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

16. Так, посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, неправильно застосували норми матеріального права, а суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 28 липня 2021 року у справі № 640/11024/20, від 08 грудня 2021 року у справі №380/3646/20, а саме щодо застосування положень частин першої та третьої статті 87 Закону № 889-VIII, у редакції, що була чинною на дату попередження про наступне звільнення, яке було вручене позивачу 22 грудня 2020 року.

16.1. Покликаючись на висновки Верховного Суду у наведених справах, скаржник наполягає, що вжите у частині третій статті 87 Закону № № 889-VIII слово «може», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення. При цьому, скаржник уважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону № 889-VIII, у редакції на час їх виникнення, а саме на дату попередження позивача про наступне звільнення.

17. На обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо застосування частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII, за умови, коли попередження про звільнення було вручене державному службовцю на момент, коли законодавством було передбачено лише можливість пропонування вакантної посади, та, водночас, наказ про звільнення приймався на момент, коли суб`єкт призначення був зобов`язаний запропонувати державному службовцю вакантну посаду.

18. Крім того, Держмитслужба наполягає, що пропонування позивачу вакантної посади та, відповідно, його переведення на таку посаду було неможливим з огляду на положення пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 22 квітня 2022 року №290 «Деякі питання призначення на посади державної служби на період дії карантину, установленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 24 березня 2021 року № 237 «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України».

19. Касаційна скарга не містить клопотання про здійснення розгляду справи за участі представника відповідача.

20. Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача у зв`язку із доведенням наявності підстав касаційного оскарження, визначених пунктами 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

21. Від позивача відзив на касаційну скаргу відповідача не надходив, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку.

V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

22. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

23. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

24. Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

25. Закон України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) є спеціальним законом, що визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.

26. Частинами першою - третьою статті 5 Закону № 889-VIIІ установлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

27. Вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу. Прийняття громадян України на посади державної служби без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом (частини перша да друга статті 21 Закону № 889-VIIІ).

28. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення.

29. Пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

30. За змістом абзацу першого частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII (тут у редакції Закону України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року № 440-IX (далі - Закон №440-IX) суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

31. Частиною третьою статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби» від 23 лютого 2021 року № 1285-ІХ (далі - Закон №1285-ІХ) передбачено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

32. Крім того Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.

33. Відповідно до частини першої статті 3 КЗпП законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

34. За змістом частини першої статті 4 КЗпП законодавство про працю складається з цього Кодексу й інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

35. Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

36. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

37. За приписами частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

38. Згідно з частиною шостою статті 49-2 КЗпП України вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей: про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

39. Відповідно до частин першої та другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

39.1. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

40. Постановою Кабінету Міністрів України від 22 квітня 2020 року № 290 «Деякі питання призначення на посади державної служби на період дії карантину, установленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі - Постанова № 290) затверджено Порядок призначення на посади державної служби на період дії карантину, установленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - Порядок), а також Типовий контракт про проходження державної служби на період дії карантину, установленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (пункт 1 цієї постанови).

41. Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади та місцевим державним адміністраціям: забезпечити у двотижневий строк після відміни карантину, установленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - карантин), оголошення конкурсів на посади державної служби, призначення на які здійснилися відповідно до Порядку; утриматися на період дії Порядку та після відміни карантину від переведення державних службовців, призначених на державну службу шляхом укладення контрактів на підставі Типового контракту, затвердженого цією постановою, на рівнозначні або нижчі посади; забезпечити внесення до контрактів про проходження державної служби на період дії карантину змін щодо обмеження граничних строків їх дії з урахуванням положень абзацу шостого пункту 8 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України від 13 квітня 2020 р. № 553-IX "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (пункт 3 Постанови № 290 в редакції Постанови КМ № 688 від 05.08.2020).

42. Постанова № 290 визнана такою, що втратила чинність на підставі пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 24 березня 2021 року № 237 «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» (далі - Постанова № 237).

43. Пунктом 2 Постанови № 237 установлено, що контракти про проходження державної служби на період дії карантину, установленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - контракти на період дії карантину), які укладені з особами, щодо яких прийнято рішення про призначення на посаду державної служби до набрання чинності Законом України від 23 лютого 2021 р. № 1285-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби", продовжують діяти на тих самих умовах з урахуванням зміни граничних строків дії таких контрактів.

44. Пунктом 4 Постанови № 237, серед іншого, постановлено Міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади та місцевим державним адміністраціям утриматися від переведення державних службовців, призначених на посади державної служби шляхом укладення контрактів на період дії карантину, на інші посади державної служби.

45. Згідно з підпунктом 2 пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1285-ІХ контракти про проходження державної служби на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, укладені до набрання чинності цим Законом, діють до призначення на посаду державної служби особи за результатами конкурсу, але не більше дев`яти місяців з дня набрання чинності цим Законом

VІ. Позиція Верховного Суду

46. Частиною першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

47. Згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

48. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги відповідача, суд касаційної інстанції виходить з такого.

49. Предметом спору у цій справі є питання правомірності наказу Держмитслужби від 26 липня 2021 року № 909-о, яким відповідно до пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1 частин першої та частини четвертої статті 87 Закону № 889-VIII державну службу позивача припинено та звільнено його із займаної посади з 27 липня 2021 року у зв`язку зі скороченням посади державної служби, дію контракту про проходження державної служби на період дії карантину, установленого з метою запобігання поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-2019, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, від 08 липня 2020 року припинено.

50. Як установлено судами попередніх інстанцій, позивач перебував у трудових відносинах з Держмитслужбою на підставі контракту про проходження державної служби на період дії карантину, установленого з метою запобігання поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-2019, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, від 8 липня 2020 року та мав статус державного службовця.

51. Так, наказом Держмитслужби від 8 липня 2020 року №540-о ОСОБА_1 прийнято на державну службу та призначено на посаду директора Департаменту інфраструктури, держмайна та господарської діяльності Держмитслужби України.

52. Судами попередніх інстанцій також установлено, що 22 грудня 2020 року позивачу було вручено попередження про можливе припинення державної служби та звільнення на підставі пункту 1 частини 1 статті 87 Закону № 889-VIII у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису без скорочення чисельності державних службовців, яким повідомлено, що посада директора Департаменту інфраструктури, держмайна та господарської діяльності відповідно до наказу Держмитслужби від 7 грудня 2020 року № 555 «Про введення в дію Структури апарату Державної митної служби України та Штатного розпису Державної митної служби України на 2020 рік» буде скорочена.

53. Колегія суддів зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19 вересня 2019 року № 117-IX (далі - Закон № 117-IX) були внесені зміни та доповнення до Закону № 889-VIII, зокрема, відповідно до положень статті 83 Закону № 889-VIII (у редакції Закону № 117-IX, що діє з 25 вересня 2019 року) державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі досягнення державним службовцем 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади"; 9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 88-1 цього Закону).

54. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII (зі змінами, внесеними згідно із Законом № 117-IX) підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

55. Наведене свідчить, насамперед, про можливість суб`єкта призначення розірвати трудовий договір з будь-яким державним службовцем у разі настання однієї з таких підстав: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців; 2) скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців; 3) реорганізації державного органу.

56. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28 липня 2021 року у справі №640/11024/20 та у подальшому підтримана, зокрема, у постановах від 29 грудня 2021 року у справі № 420/3825/20, від 02 червня 2022 року у справі №420/3541/20, від 07 липня 2022 року у справі №640/9691/20 та колегія суддів не вбачає підстав для відступу від неї.

57. Слід зазначити, що 13 лютого 2020 року набрав чинності Закон № 440-IX, яким частину третю статті 87 Закону № 889-VIII доповнено новим абзацом першим такого змісту: "3. Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення".

58. Таким чином, процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на дату ознайомлення позивача із попередженням про можливе наступне звільнення у цій справі була врегульована положеннями Закону № 889-VIII (у редакції зі змінами, внесеними згідно із Законами № 117-IX та № 440-IX).

59. У світлі аргументів касаційної скарги відповідача слід зазначити, що Верховним Судом вже неодноразово, зокрема, у постановах від 28 липня 2021 року у справі №640/11024/20, 08 грудня 2021 року у справі №380/3646/20, досліджувалося питання щодо правильного розуміння сутності нормативного врегулювання процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ (у редакції Закону № 117-IX) у сукупності з положеннями частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції Закону № 440-IX).

60. Так, у постанові від 28 липня 2021 року у справі № 640/11024/20 Верховний Суд дійшов висновку про те, що частина перша статті 87 Закону № 889-VIIІ пов`язує припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення не лише зі скороченням чисельності або штату державних службовців, а й зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.

61. Крім того, у наведених постановах у справах № 640/11024/20, №380/3646/20 Верховний Суд підкреслив, що вжите у частині третій статті 87 Закону №889-VIII слово «може», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

62. Отже, аналіз положень Закону № 889-VIII, яким визначалася підстава припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент попередження позивача про можливе наступне звільнення (22 грудня 2020 року), дозволяє дійти висновку, що суб`єкт призначення не зобов`язаний був пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.

63. Водночас особливість спірних правовідносин, що склалися у цій справі, полягає у тому, що після попередження позивача про можливе наступне звільнення та, власне, до винесення відповідачам спірного наказу від 26 липня 2021 року № 909-о про припинення державної служби і звільнення позивач з посади з одночасним розірвання укладеного з ним контракту про проходження державної служби відбулася законодавча зміна норм, що регулюють спірні правовідносини.

64. Так, 6 березня 2021 року набув чинності Закон № 1285-ІХ, яким законодавець змінив особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VІІІ і виклав частину третю Закону № 889-VІІІ у такій редакції: «Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.».

65. Отже, після внесення Законом № 1285-ІХ змін до частини третьої статті 87 Закону № 889-VІІІ існування обставин, з якими законодавець пов`язує наявність підстав для звільнення державних службовців відповідно до пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті включає зобов`язання роботодавця (держави) в особі суб`єкта призначення або керівника державної служби щодо працевлаштування державних службовців, які попереджаються про наступне звільнення, а саме з моменту виникнення обставин, які зумовлюють їх можливе вивільнення.

66. Тобто, суб`єкт призначення або керівник державної служби зобов`язаний не лише попередити державного службовця про наступне звільнення, а й одночасно з цим запропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому, враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

67. Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі № 807/3588/14, від 27 травня 2020 року у справі №813/1715/16 та інш, повторював, що обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з`явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення.

68. Колегія суддів уважає цю правову позицію справедливою та застосовною до спірних правовідносин у цій справі.

69. Крім того, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, частиною третьої статті 87 Закону № 889-VІІІ у редакції Закону №1285-ІХ законодавець чітко визначив можливість звільнення державного службовця на підставі пункту 1 частини першої цієї статті (зокрема, у разі скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців) виключно за відсутності можливості запропонувати йому відповідні посади або в разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

70. Колегія суддів наголошує, що суб`єкти владних повноважень зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, відтак відповідач у межах спірних правовідносин був зобов`язаний дотриматися визначеної законом процедури вивільнення державних службовців.

71. Колегія суддів також уважає за необхідне підкреслити, що відносини публічної служби в основі своєї правової природи є наслідком реалізації не лише права на участь в управлінні державними справами через забезпечення доступу до державної служби, визначеного статтею 38 Конституції України, але і права на працю, оскільки перебування особи на державній службі є однією із форм реалізації права на працю, закріпленого у статті 43 Конституції України, а тому за правовою позицією Верховного Суду України, сформованою у постанові від 06 листопада 2013 року у справі №21-389а13, до відносин публічної служби застосовуються норми трудового законодавства в частині неврегульованій спеціальним законодавством.

72. Положеннями частин першої та другої статті 42 КЗпП України регламентовано, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, зокрема: <…> 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; <…> 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.

73. Натомість, як слідує з установлених судами попередніх інстанцій обставин справи, Держмитслужба, обмежившись виключно попередженням позивача про можливе наступне звільнення не пізніше ніж за 30 календарних днів до, власне, звільнення позивача, та після внесення Законом № 1285-ІХ змін до частини третьої статті 87 Закону № 889-VІІІ протягом більше ніж чотирьох місяців до винесення спірного наказу від 26 липня 2021 року № 909-о про припинення державної служби і звільнення позивача з посади з одночасним розірвання укладеного з ним контракту про проходження державної служби, не вжила жодних заходів з метою працевлаштування позивача, а саме: вакантні посади йому не пропонувалися, питання щодо наявності в нього переважного права на залишення на роботі не вирішувалося.

74. З огляду на наведене Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що відповідачем жодна з визначених частиною третьої статті 87 Закону № 889-VІІІ у редакції Закону №1285-ІХ гарантій при звільненні позивача реалізована не була.

75. Доводи касаційної скарги відповідача щодо неможливості переведення позивача на іншу посаду державної служби з огляду на положення пункту 3 Постанови № 290 та пункту 4 Постанови № 237 колегія суддів відхиляє, оскільки: по-перше, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, застосування відповідних положень при звільненні працівника через скорочення посади суперечить наведеним приписам КЗпП України та Закону № 889-VIII, які мають вищу юридичну силу ніж положення постанов Кабінету Міністрів України; по-друге, пункт 3 Постанови № 290 та пункт 4 Постанови №237 носять рекомендаційний характер та не містять прямої заборони щодо переведення державних службовців, призначених на посади державної служби шляхом укладення контрактів на період дії карантину, на інші посади державної служби.

76. Отже, в обсязі встановлених у цій справі обставин у зіставленні з правовим регулюванням спірних відносин висновки судів попередніх інстанцій щодо протиправності наказу про звільнення позивача, необхідності скасування такого наказу та відновлення порушеного права позивача на працю є правильними.

77. У частині визначення способу відновлення порушеного права позивача судові рішення судів попередніх інстанцій не оскаржуються, а тому не є предметом касаційного перегляду.

78. Враховуючи наведене, доводи касаційної скарги відповідача не дозволяють дійти висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, яке призвело до ухвалення незаконного рішення.

79. Згідно зі статтею 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

80. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу відповідача необхідно залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

VІ. Судові витрати

81. З огляду на результат касаційного розгляду витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, не розподіляються.

Керуючись статтями 3 341 343 349 350 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державної митної служби України залишити без задоволення.

2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 листопада 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2022 року у справі № 640/24023/21 залишити без змін.

3. Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіН.В. Шевцова Н.А. Данилевич В.Е. Мацедонська