Історія справи

Постанова КАС ВП від 10.09.2024 року у справі №160/18875/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 160/18875/23

адміністративне провадження № К/990/9345/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Рибачука А.І.,

суддів: Бучик А.Ю., Коваленко Н.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами в суді касаційної інстанції адміністративну справу №160/18875/23

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.10.2023, ухвалене судом у складі головуючого судді Єфанової О.В.

та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14.02.2024, ухвалену судом у складі колегії суддів: головуючого судді - Шлай А.В., суддів: Кругового О.О., Прокопчук Т.С.

УСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому просила:

визнати протиправними дії ГУ ПФУ щодо відмови в направленні приватному нотаріусу Кам`янського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Бурдік С.С. відомостей про суми пенсії, які нараховані ОСОБА_2 на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.02.2020 у справі №160/12427/19, але не були ним одержані за життя;

зобов`язати ГУ ПФУ направити приватному нотаріусу Кам`янського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Бурдік С.С. відомості про суми пенсії, які нараховані ОСОБА_2 на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду 10.02.2020 у справі №160/12427/19, але не були ним одержані за життя та про установи, в яких знаходяться ці грошові кошти.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що вона є донькою і спадкоємицею ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . На день смерті ОСОБА_2 не було виплачено пенсію, яка нарахована за рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду 10.02.2020 у справі №160/12427/19. Оформленню спадщини перешкоджають протиправні дії ГУ ПФУ, яке відмовило у наданні відповіді на запит приватного нотаріуса про наявність нарахованих, але не виплачених сум пенсії, що належали спадкодавцеві за життя.

2. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.10.2023, яке було змінене в частині мотивів його прийняття постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 14.02.2024, відмовлено в задоволенні позову.

3. 14.11.2023 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, позивачка просить скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.10.2023 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14.02.2024, справу направити на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

4. Верховний Суд ухвалою від 01.04.2024 відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.02.2020 у справі № 160/12427/19 позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ щодо невиплати ОСОБА_2 перерахованої відповідно до частини четвертої статті 63 Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон №2262-ХІІ) та абзацу 4 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - постанова № 103) пенсії за період з 01.01.2016 по 31.12.2017, починаючи з 01.01.2019 року.

Зобов`язано ГУ ПФУ виплатити ОСОБА_2 нараховану, але не виплачену суму пенсії за період з 01.01.2016 по 31.12.2017 року одним платежем у розмірі 44694,24 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

13.03.2023 позивачка звернулася до приватного нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після померлого ОСОБА_2 на нараховану, але не виплачену суму пенсії згідно з рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду 10.02.2020 у справі № 160/12427/19, яка належала спадкодавцю, але не була йому виплачена за життя.

Постановою від 13.03.2023 приватний нотаріус відмовила позивачці у вчиненні нотаріальної дії у зв`язку з тим, що пенсійний орган на запит нотаріуса листом від 18.08.2022 №0400-010508-8/84686 повідомив про відсутність недоотриманих ОСОБА_2 сум пенсії.

Вважаючи, протиправними дії відповідача щодо ненадання приватному нотаріусу інформації про суми пенсії, які нараховані, але не виплачені ОСОБА_2 за життя, ОСОБА_1 звернулась до суду з цим позовом.

ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що відповідь ГУ ПФУ надавалась приватному нотаріусу на її запит, а не позивачці, а тому фактично дії пенсійного органу прав позивачки не порушують, оскільки, за висновком суду першої інстанції, недотримання суб`єктом владних повноважень вимог спеціального законодавства, яке регламентує діяльність нотаріусів, може бути предметом судового оскарження саме з ініціативи нотаріуса.

Крім того, суд першої інстанції, з посиланням на положення статті 61 Закону №2262-ХІІ, вказав на те, що суми неодержаної пенсії виплачуються, зокрема, членам сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, якщо відповідне звернення надійшло до пенсійного органу не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера. Натомість позивачка до відповідного територіального органу Пенсійного фонду України за виплатою неодержаних її батьком сум пенсії не зверталась і не довела факту, що на день смерті вони проживали разом.

7. Суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині мотивів його прийняття, погодився з висновком суду першої інстанції про необхідність відмови в задоволенні позову, однак як на підставу для відмови в задоволенні позову послався на те, що з постанови приватного нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії видно, що підставою для її прийняття став лист Пенсійного фонду України, а не ГУ ПФУ. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відсутність відмови ГУ ПФУ, оформленої письмово на запит приватного нотаріуса, у наданні інформації про суми пенсії ОСОБА_2 , які були нараховані за судовим рішенням і не отримані ним за життя, свідчить про те, що відповідач (саме ГУ ПФУ) протиправних дій чи бездіяльності не вчиняв, що в свою чергу виключає можливість задоволення позову в цій справі.

ІV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

8. Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин справи. Скаржниця зауважила, що апеляційний суд помилково вказав, що на запит приватного нотаріуса надавав відповідь Пенсійний фонд України, як це зазначено в постанові про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Натомість позивачка стверджує, що таку відповідь надавало ГУ ПФУ, а суд апеляційної інстанції не виконав свій обов`язок щодо офіційного з`ясування всіх обставин справи, оскільки не дослідив безпосередньо лист, яким надавалась така відповідь.

V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

9. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України), колегія суддів зазначає наступне.

10. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

11. Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом". Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

12. Спір у цій справі виник у зв`язку з діями пенсійного органу, які, на думку позивачки, стали перешкодою для реалізації нею права на спадкування сум пенсії, що не були отримані її батьком за життя.

13. За загальним правилом, встановленим частиною першою статті 52 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV), сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.

14. У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі незвернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини (частина третя статті 52 Закону №1058-IV).

15. Спеціальним законом, який визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема, на військовій службі, є Закон №2262-ХІІ.

16. Відповідно до частини першої статті 61 Закону №2262-ХІІ суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім`ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.

17. Колегія суддів зазначає, що положення статті 61 Закону №2262-ХІІ необхідно тлумачити в системному взаємозв`язку з положеннями Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

18. Так, за змістом статтей 1216 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

19. Відповідно до статті 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

20. Згідно зі статтею 1227 Цивільного кодексу України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

21. Наведене вище дає підстави для висновку, що Закон №2262-ХІІ визначає спеціальний правовий режим грошових коштів у вигляді пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю. Такий підхід до врегулювання цих правовідносин має соціальне спрямування через закріплення спеціального порядку переходу права на отримання зазначених сум до певного кола осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника або є членами сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті. У цьому випадку право вимоги у зазначених осіб виникає не внаслідок спадкового правонаступництва, а через інший юридичний склад та у спеціально визначеному законом порядку. Зокрема, відповідно до частини третьої статті 61 Закону № 2262-ХІІ зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.

22. Лише у разі відсутності у померлого пенсіонера з числа військовослужбовців (інших осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ) членів сім`ї, які належать до кола осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника або членів сім`ї, які проживали разом із ним на день його смерті, або у випадку, коли вказані особи у межах визначених законом строку не звернулися за отриманням сум пенсії, які належали померлому пенсіонерові, правовідносини пов`язані з отриманням цих сум пенсії, що підлягали виплаті такому пенсіонерові за його життя, стають спадковими.

23. У справі, що розглядається суди встановили, що позивачка звернулась до приватного нотаріуса для видачі свідоцтва про право на спадщину на нараховану, але не виплачену за життя суму пенсії, що належала її батьку. При цьому, у видачі такого свідоцтва їй було відмовлено у зв`язку з тим, що пенсійний орган листом від 18.08.2022 повідомив про відсутність недоотриманої ОСОБА_2 пенсії.

24. Наведене свідчить, що саме зазначений лист пенсійного органу від 18.08.2022 став перешкодою для реалізації позивачкою її права на отримання спадщини, у зв`язку з чим помилковим є висновок суду першої інстанції про відсутність порушення прав та інтересів позивачки оскаржуваними діями ГУ ПФУ.

25. З огляду на такі обставини справи, колегія суддів вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для виплати позивачці недоотриманих її батьком сум пенсії у зв`язку з тим, що вона не зверталась до ГУ ПФУ за здійсненням такої виплати і не довела факту, що на день смерті вона проживали разом з ОСОБА_2 , оскільки позивачка не виявляла бажання отримати зазначені суми пенсії в порядку спеціально визначеної статтею 61 Закону № 2262-ХІІ процедури (яка стосується лише певного кола осіб: що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника або є членами сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті), натомість позивачка реалізовує своє право на отримання зазначених сум в поряду спадкування.

26. В свою чергу, суд апеляційної інстанції, змінюючи мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, послався на те, що підставою для відмови позивачці у вчиненні нотаріальної дії став лист саме Пенсійного фонду України (як це зазначено в постанові про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 13.03.2023), а не ГУ ПФУ, у зв`язку з чим апеляційний суд дійшов висновку, що безпосередньо ГУ ПФУ протиправних дій чи бездіяльності, які б порушували права позивачки не вчиняло.

27. Однак такий висновок апеляційного суду, на думку колегії суддів, також є необґрунтованим з огляду на наступне.

28. В касаційній скарзі ОСОБА_1 стверджує, що на запит приватного нотаріуса надавало відповідь саме ГУ ПФУ, яке є відповідачем у цій справі, а тому саме зазначений територіальний орган Пенсійного фонду України вчинив протиправні дії, які призвели до порушення її прав. На підтвердження зазначеного позивачка долучила до касаційної скарги копію першої сторінки листа ГУ ПФУ від 18.08.2022 №0400-010508-8/84686.

29. При цьому сам лист пенсійного органу від 18.08.2022, який став підставою для відмови у вчиненні нотаріальної дії, на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій був відсутній в матеріалах справи та, відповідно, не був предметом дослідження ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції.

30. Верховний Суд зауважує, що за змістом частини четвертої статті 9 КАС України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

31. Виходячи з наведеного, можна зробити висновок, що суд, керуючись принципом «ex-officio», демонструє активність у провадженні, оскільки процесуальним законом його уповноважено самостійно, без отримання на те згоди заінтересованих осіб вчиняти такі дії, які гарантуватимуть, що ухвалені ним рішення повністю відповідатимуть вимогам принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі.

32. Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що, встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суди повинні належним чином мотивувати свої висновки та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

33. Отже, Верховний Суд вважає, що судами попередніх інстанцій не було дотримано норм процесуального права в частині належного з`ясування всіх обставин справи, зокрема, шляхом виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

34. Встановлені частиною другою статті 341 КАС України межі касаційного перегляду справи позбавляють суд касаційної інстанції права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

35. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

36. Відповідно до частини четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

37. Зважаючи на те, що судами попередніх інстанцій допущено порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

38. Під час нового розгляду справи суду слід надати належну правову оцінку предмету спору за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України та прийняти на цій підставі мотивоване рішення.

39. Оскільки колегія суддів повертає справу на новий розгляд до суду першої інстанції, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341 345 353 355 356 359 КАС України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.10.2023 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 14.02.2024 у справі №160/18875/23 скасувати.

Справу №160/18875/23 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.І. Рибачуксудді А.Ю. Бучик Н.В. Коваленко