Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 липня 2018 року

Київ

справа №635/5075/17

адміністративне провадження №К/9901/51178/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гімона М.М., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Будянської селищної ради Харківського району Харківської області, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання незаконним та скасування рішення за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Харківського районного суду Харківської області у складі судді Юдіна Є.О. від 28 листопада 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Лях О.П., Старосуда М.І., Яковенка М.М. від 18 квітня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2017 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом до Будянської селищної ради Харківського району Харківської області (далі - Будянська селищна рада, відповідач), ОСОБА_4, ОСОБА_5, у якому просять скасувати рішення Будянської селищної ради ХХХІІ сесії V скликання від 11 жовтня 2010 року про надання дозволу ОСОБА_4, ОСОБА_5 на збереження самочинно збудованої прибудови до квартири АДРЕСА_1.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 самочинно, без погодження та розробки проектної документації, без оформлення права користування відповідною земельною ділянкою до належної їм квартири збудували прибудову. У зв'язку з тим, що дана прибудова створює незручності та небезпеку для життя та здоров'я позивачів, останні звернулися до суду у порядку цивільного судочинства із позовом про знесення самочинної прибудови. Під час розгляду справи було з'ясовано що Будянська селищна рада своїм рішенням дозволила ОСОБА_4, ОСОБА_5 збереження самочинної прибудови та погодила прийняття до експлуатації відповідної прибудови. Позивачі не згодні з рішенням Будянської селищної ради XXXII сесії V скликання від 11 жовтня 2010 року та вважають його незаконним, оскільки збереження самочинної прибудови було можливе лише за виконання певних умов, які не були виконані. Крім того, до повноважень Будянської селищної ради, на думку позивачів, не входить прийняття об'єктів будівництва до експлуатації та надання дозволу на збереження самочинної прибудови.

Постановою Харківського районного суду Харківської області від 28 листопада 2017 року у задоволені позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржуване рішення Будянської селищної ради від 11 жовтня 2010 році про надання дозволу на збереження спірної прибудови приймалось з урахуванням висновку комунального підприємства «Архітектурне бюро Харківського району» після обстеження відповідної прибудови та яким встановлено, що прибудова розташована без порушень протипожежних та будівельних норм. Також суд першої інстанції вказав, що на момент ухвалення оскаржуваного рішення Будянської селищної ради була надана згода на збереження самочинної прибудови мешканцями будинку, в тому числі і ОСОБА_2

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 18 квітня 2018 року частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_3 та скасував рішення суду першої інстанції у частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та закрив провадження у справі у цій частині, в іншій частині постанову Харківського районного суду Харківської області від 28 листопада 2017 року залишено без змін.

Закриваючи провадження у справі у відповідній частині апеляційний суд виходив з того, що відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено КАС України, а тому подання позову до фізичних осіб у межах адміністративного судочинства є необґрунтованим.

ОСОБА_3, не погоджуючись з постановами Харківського районного суду Харківської області від 28 листопада 2017 року та Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, звернулась із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, прийняти нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов.

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому, що самочинна забудова за результатами обстеження, проведеного комунальним підприємством «Архітектурне бюро Харківського району» не відповідає деяким вимогам ДБН В.2.2-15-2005, а також те, що збереження самочинної прибудови відбулося без оформлення відповідачами будь-яких прав на земельну ділянку.

Від ОСОБА_4 та Будянської селищної ради Харківського району Харківської області надійшли відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_3, у яких вказується на законність рішень судів попередньої інстанції та необґрунтованість вимог касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є співвласниками квартири АДРЕСА_2, на підставі свідоцтва про право власності на житло, що видане 19 грудня 1997 року Відділом приватизації Харківського міжміського бюро технічної інвентаризації, реєстрова книга № 14, реєстр № 1506/03.

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 належить суміжна з позивачами квартира № 4 за вказаною адресою на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 26 лютого 1996 року НОМЕР_1.

В 1997-1998 роках останніми до належної їм квартири було збудовано прибудову літ. «А5-1» площею 12,80 кв. м для забезпечення першочергових життєзабезпечувальних умов.

В подальшому, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до селищного голови із заявою про оформлення самочинно збудованої прибудови та затвердження обстеження самочинно побудованої прибудови до квартири № 4 у багатоквартирному житловому будинку.

При цьому, із висновку «Обстеження самочинно побудованої прибудови у багатоквартирному будинку», що наданий комунальним підприємством «Архітектурне бюро Харківського району» у 2010 році, вбачається, що до квартири № 4 самочинно збудована прибудова літ. «А5-1» розміром 4,10х3,90 м загальною площею 12,80 кв. м, яка розташована без порушень протипожежних та будівельних норм.

Рішенням ХХХІІ сесії V скликання Будянської селищної ради Харківського району Харківської області від 11 жовтня 2010 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 надано дозвіл на збереження самочинно збудованої прибудови літ. «А5-1» розміром 4,10х3,90 м загальною площею 12,80 кв. м до квартири № 4.

Під час ухвалення рішення селищною радою було прийнято до уваги письмову згоду співвласників багатоквартирного будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року та постанова Харківського районного суду Харківської області від 28 листопада 2017 року у відповідній частині відповідають, а вимоги касаційної скарги є неприйнятними з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тож суди попередніх інстанцій мали з'ясувати, чи було оскаржуване рішення Будянської селищної ради ХХХІІ сесії V скликання від 11 жовтня 2010 року прийняте, зокрема, у межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням встановленої процедури, а також, чи було таке рішення прийняте на законних підставах.

Повноваження органів місцевого самоврядування у спірних правовідносинах визначаються, зокрема, Конституцією України, законами України «Про місцеве самоврядування в України», «;Про основи містобудування».

Так, згідно з положеннями статті 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Стаття 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад відносить вирішення питань щодо затвердження в установленому порядку місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації.

Відповідно до частини третьої статті 12 Закону України «Про основи містобудування» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) місцеві ради вирішують інші питання у сфері містобудування відповідно до закону, а також можуть делегувати вирішення питань, що належать до їх компетенції, своїм виконавчим органам або відповідним місцевим державним адміністраціям.

Зі змісту статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вбачається, що місцева рада у межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Системний аналіз наведених правових норм дозволяє дійти до висновку, що всі рішення, крім визначених законом випадків, місцева рада приймає на сесії, після обговорення, більшістю голосів у порядку визначеному законом та регламентом, прийнятим на першій сесії ради. При цьому, місцеві ради уповноважені приймати рішення, зокрема, у сфері містобудування відповідно до закону.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що оскаржуване рішення Будянської селищної ради Харківського району Харківської області від 11 жовтня 2010 році про надання дозволу на збереження спірної прибудови було прийнято відповідно до регламенту ради, з урахуванням висновку комунального підприємства «Архітектурне бюро Харківського району» після обстеження відповідної прибудови, відповідно до якого прибудова розташована без порушень протипожежних та будівельних норм, та отримання письмової згоди сусідів на збереження самочинної прибудови мешканцями будинку.

На цій підставі колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що Будянська селищна рада Харківського району Харківської області, приймаючи рішення від 11 жовтня 2010 році про надання дозволу на збереження самочинної прибудови, діяла у межах повноважень та на підставі закону, відтак, відсутні підстави для визнання відповідного рішення неправомірним та його скасування.

Колегія суддів також враховує, що суди попередніх інстанцій при вирішенні адміністративної справи прийняли до уваги, що спірна прибудова до квартири № 4, яка знаходиться в будинку барачного типу здійснена для забезпечення першочергових життєзабезпечувальних умов літньої жінки, яка на дату розгляду справи у суді першої інстанції досягла 82-річного віку, та те, що такі прибудови здійснені й іншими мешканцями будинку, що було зумовлено необхідністю створення умов для проживання в будинку без елементарних зручностей.

З цього приводу колегія суддів враховує, що у своєму рішенні від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Елементи права, зокрема, розмірність, рівність, мораль, об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Стосовно доводів скаржника про те, що самочинна забудова за результатами обстеження, проведеного комунальним підприємством «Архітектурне бюро Харківського району», не відповідає деяким вимогам ДБН В.2.2-15-2005, колегія суддів зазначає наступне.

Судами попередніх інстанцій прийнято до уваги рішення Харківського районного суду Харківської області від 11 квітня 2017 року, залишене без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 27 червня 2017 року, по справі № 635/6076/16-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про знесення самочинного будівництва, третя особа ОСОБА_2, яким позивачам відмовлено у задоволенні позовних вимог у зв'язку, зокрема, з тим, що спірна самочинна забудова розташована без порушень протипожежних та будівельних норм, а необхідність облаштування прибудови системою проти обледеніння та системою снігозатримання, про що вказано у висновку спеціаліста, не є підставою для знесення усієї будівлі.

Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене частиною першої статті 72 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного судового рішення) та частиною четвертою статті 78 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення рішення судом першої інстанції), варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Тобто, за змістом частини першої статті 72 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення рішення судом першої інстанції) та частини четвертої статті 78 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття цієї постанови) учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.

Таким чином, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ лише в тому разі, коли в них беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, чи їх правонаступники, але в інших випадках - ці обставини встановлюються на загальних підставах.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року № 6-327цс15.

З огляду на те, що у судовому рішенні, яке набуло законної сили у іншій справ, в якій приймали участь ті самі особи, встановлено обставини, що стосуються спірних правовідносин, зокрема, відсутність підстав вважати, що спірна прибудова споруджена з порушенням будівельних норм, колегія суддів відхиляє наведені доводи скаржника.

Стосовно доводів скаржника про те, що збереження самочинної прибудови відбулося без оформлення відповідачами будь-яких прав на земельну ділянку, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Відповідно до частини третьої статті 376 Цивільного кодексу України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку, що однією з ознак самочинного будівництва є його здійснення на земельній ділянці, що не відведена у власність або користування для цілей будівництва. При цьому, земельна ділянка має бути надана у встановленому порядку у користування або у власність під уже збудоване майно з метою визнання за особою права власності на самочинне будівництво. При цьому, визнання права власності на самочинне будівництво здійснюється виключно у судовому порядку.

Разом з тим, оскаржуваним рішенням Будянської селищної ради Харківського району Харківської області надано дозвіл на збереження самочинно зведеної добудови, однак, для вирішення питання про визнання права власності на самочинне будівництво ОСОБА_4 та ОСОБА_5 мають бути здійсненні визначені законом дії, у тому числі щодо відведення земельної ділянки та введення в експлуатацію об'єкта будівництва, що не є предметом розгляду у даній адміністративній справі.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування рішень судів попередніх інстанцій.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У справі «Беєлер проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним (Beyeler v. Italy № 33202/96).

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення апеляційного суду та суду першої інстанції у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в рішеннях судів повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Враховуючи, що касаційний суд залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то в силу частини шостої статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2018 року, якою частково скасовано постанову Харківського районного суду Харківської області від 28 листопада 2017 року, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.М. Гімон

Н.В. Коваленко