ПОСТАНОВА
Іменем України
10 квітня 2020 року
Київ
справа №808/954/17
адміністративне провадження №К/9901/38069/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14 червня 2017 року (суддя Прасов О.О.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2017 року (головуючий суддя Олефіренко Н.А., судді: Шальєва В.А., Білак С.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Котломонтаж» до Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Котломонтаж» (далі - позивач, Товариство) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач, податковий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07.04.2017 №0004331406, яким збільшено грошове зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 156715,00 грн., у тому числі за основним платежем 125372,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 31343,00грн; №0004341406, яким збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) в розмірі 208953,00грн., у тому числі за основним платежем 139302,00грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 69651, 00грн.
Суди встановили, що відповідачем проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ "Котломонтаж" з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ за жовтень 2016 року та податку на прибуток за 2016 рік при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ "Арена-Груп", за результатами якої складено акт 21.03.2017 №138/08-01-14-06/01415602, в якому встановлені порушення вимог пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135, пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження податку на прибуток в розмірі 125372,00грн. та податку на додану вартість в розмірі 139302,00грн.
У акті перевірки відповідач дійшов висновку про формування позивачем валових витрат та податкового кредиту з ПДВ за операціями із ТОВ «Арена -Груп», зокрема, без належного документального підтвердження здійснення таких господарських відносин, обґрунтовуючи це неподанням до перевірки документів, які б свідчили про наявність у контрагента позивача складу за адресою: м.Дніпро, провулок Юнатів, 5, з якого здійснювалося відвантаження товару (труб), наявністю деяких недоліків в товартно-транспортних накладних; з аналізу податкової звітності контрагента не встановлено господарських взаємовідносин підприємства з платником податків по ланцюгу постачання, зокрема, непридбання у перевіряємий період постачальником контрагента поставленого товару (труб), що свідчить про укладення договору без мети настання реальних наслідків.
На підставі акту перевірки відповідачем прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 14.06.2017 позов задоволено повністю; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 07.04.2017 №0004331406, №0004341406.
Рішення суду обґрунтовано тим, що у позивача наявні всі необхідні первинні документи, які підтверджують реальність операцій з контрагентом (ТОВ «Арена-Груп») щодо поставки останнім труб й подальше використання придбаного товару у власній господарській діяльності платника, а відтак Товариство правомірно включило до складу податкового кредиту суми ПДВ та зменшило оподатковуваний дохід на суму валових витрат за результатами таких операцій.
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 23.08.2017 постанову суду першої інстанції залишив без змін.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на неправильне застосування ними норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, послався на те, що операції між позивачем та його контрагентом (ТОВ «Арена-Груп») безпідставно розцінені судами попередніх інстанцій як фактично здійснені, адже такі не підтверджені належними і допустимими доказами, які б свідчили про виконання контрагентом своїх зобов`язань й були оформлені у відповідності до вимог спеціальних нормативних актів. Крім того, вказував на неможливість встановлення по ланцюгу постачання отримання контрагентом позивача товару (труб).
Товариство у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечило, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними. На думку позивача, рішення судів ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права й ухвалені у відповідності до процесуальних норм.
В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з такого.
Як передбачено частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.
Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).
Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Пунктом 200.1 статті 200 ПК України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (пункт 200.2 статті 200 ПК України).
Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
Базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу (підпункт 135.1 статті 135 ПК України).
Відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73, витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).
Основним документом, який регулює формування витрат у бухгалтерському обліку, є Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 Витрати (далі - П(С)БУ 16), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318.
Згідно з п. 7 П(С)БУ 16 витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.
Пунктом 44.2 статті 42 ПК України передбачено, що для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.
За визначенням статті 1 Закону №996-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.
Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.
Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.
Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 05.10.2016 між позивачем (Покупець) та ТОВ «Арена-Груп» (Постачальник) укладено договір постачання №10-05/16, за умовами якого Постачальник зобов`язується продати й передати у власність Покупця продукцію виробничо-технічного призначення, а Покупець прийняти та оплатити даний товар на умовах, визначених договором.
Згідно пункту 1.2 договору асортимент, кількість, якість, ціна та інші характеристики продукції вказуються в специфікації та/або рахунках на оплату, які є невід`ємною частиною договору.
Поставка товару здійснюється на умовах EXW - склад Постачальника (пункт 2.3 договору).
За висновком судів фактична поставка позивачу товару вказаним постачальником підтверджується залученими до матеріалів справи первинними документами (специфікацією №1 від 05.10.2016, видатковими та прибутковими накладними, платіжними дорученнями, товарно-транспортними накладними та оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 631).
Транспортування товару здійснювалося автомобільним транспортом, про що свідчать: договір №11 від 11.01.2016, укладений між ТОВ "Бересклет Плюс" (Виконавець) та ТОВ "Котломонтаж" (Замовник) щодо надання транспортних послуг по перевезенню вантажів, договір оренди транспортних засобів №2 від 01.10.2014, акти приймання-передачі транспортних засобів, акт надання послуг №129 від 06.10.2016, платіжні доручення №8891 від 08.11.2016 та №8937 від 17.11.2016, товарно-транспортні накладні, свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів.
Виписані контрагентом податкові накладні містять усі обов`язкові реквізити, передбачені пунктом 201.1 статті 201 ПК України, й на момент їх складення контрагент позивача був зареєстрований платником ПДВ.
Здійснення оплати за поставлений товар (труби) підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.
Реалізація готової продукції, виготовленої із застосуванням труб, придбаних у TOB "Арена-Груп", вбачається з договору №09-05/16, №0911 на виготовлення та поставку продукції від 26.09.2016 та 09.11.2016 відповідно, специфікаціїй, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних.
На підставі зазначених обставин та наведених доказів, оцінка яким була надана з дотриманням норм процесуального законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Арена-Груп» документально підтверджені та фактично здійснені з метою використання в оподатковуваних операціях; відповідачем же - суб`єктом владних повноважень, на якого положеннями частини 2 статті 71 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваних рішень) покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, в ході розгляду справи не доведено обставин, які б свідчили про порушення позивачем податкового законодавства та наявність яких би призводила до невизнання права позивача на формування відповідних сум податкового кредиту з ПДВ та валових витрат.
Не надано й доказів невідповідності господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, їх збитковості тощо, які б окремо або в сукупності свідчили, що вчинення таких операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру); недостатності у контрагента трудових та інших ресурсів, які були йому необхідні, однак відсутні.
Не спростовують обставин реального виконання господарських операцій й посилання податкового органу на інформацію за результатами податкового контролю контрагента позивача, оскільки можливі порушення податкового законодавства з боку постачальника контрагента (невідповідність номенклатури придбаного товару реалізованому контрагенту позивача) не є, у даному випадку, самостійною підставою для висновку про порушення саме покупцем вимог податкового законодавства та позбавлення останнього сформованих податкових вигод за фактично вчиненою операцією.
Слід погодитися й з висновком судів про те, що певні незначні недоліки в оформленні товарно-транспортних накладних, за обставин цієї справи не є такими, що можуть свідчити про нереальність господарських операцій з урахуванням встановлених у справі обставин на підставі поданих позивачем доказів.
Посилання ж податкового органу на відсутність у контрагента позивача (TOB "Арена-Груп") приміщень (складів) по провулку Юнатів, 5 у м.Дніпро, спростовано поданими до матеріалів справи договором суборенди №310316 від 31.03.2016, укладеним між TOB "Арена-Груп" (Орендар) та ПП ОСОБА_1 (Орендодавець), актом приймання-передавання майна.
Підсумовуючи викладене, суди прийшли до висновку про помилковість тверджень відповідача щодо нереального характеру правовідносин позивача із згаданим контрагентом, підставою для яких стали лише припущення контролюючого органу та недоведені обставини.
Доводи ж касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в акті перевірки, запереченні на позовну заяву та з урахуванням яких суди вже надавали оцінку встановленим обставинам справи, й по суті зводяться лише до їх переоцінки.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, Верховний Суд не вбачає підстав для скасування рішень суду першої та апеляційної інстанцій й задоволення касаційної скарги.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Запорізькій області залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14 червня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23 серпня 2017 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
С.С. Пасічник
І.А. Васильєва
В.П. Юрченко ,
Судді Верховного Суду