Історія справи

Ухвала ККС ВП від 04.01.2018 року у справі №826/18886/15
Ухвала КАС ВП від 24.01.2018 року у справі №826/18886/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 квітня 2019 року

Київ

справа №826/18886/15

адміністративне провадження №К/9901/4959/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Анцупової Т.О., Бучик А.Ю.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк» Пантіної Любові Олександрівни на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 березня 2016 року (суддя Данилишин В.М.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року (головуючий суддя Ганечко О.М., судді: Коротких А.Ю., Мєзєнцев Є.І.) у справі № 826/18886/15 за позовом ОСОБА_2 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк» Пантіної Любові Олександрівни про визнання протиправним дій та зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2016 року ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк» Пантіної Любові Олександрівни (далі - відповідач, Уповноважена особа), в якому просив:

- визнати протиправними дії відповідача при розгляді вимог щодо відшкодування коштів за вкладом позивача та визнання договору банківського рахунку від 29 травня 2014 року №8320 та договору банківського вкладу від 12 червня 2014 року №06/1273-2014 нікчемними;

- зобов'язати відповідача включити позивача в перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Старокиївський банк" Пантіної Л.О. №61 від 29 серпня 2014 року в частині визнання нікчемними договору банківського рахунку №8320 від 29 травня 2014 року та договору банківського вкладу №06/1273-2014 від 12 червня 2014 року, укладених між ОСОБА_2 та ПАТ "Старокиївський банк". Зобов'язано уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Старокиївський банк" Пантіну Л.О. подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію стосовно ОСОБА_2, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами у ПАТ "Старокиївський банк" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Позов в іншій частині залишено без задоволення.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що між ОСОБА_2, як вкладником, та ПАТ "Старокиївський банк", як банком, 29 травня 2014 року укладено договір банківського рахунку №8320, відповідно до якого банком відкрито позивачеві поточний рахунок НОМЕР_1.

Також, 12 червня 2014 року між позивачем та ПАТ "Старокиївський банк" укладено договір банківського вкладу №06/1273-2014.

Відповідно до пункту 1.1 договору банківського вкладу №06/1273-2014 від 12 червня 2014 року, банк відкриває клієнту вкладний (строковий) рахунок НОМЕР_2 "Недільний" у доларах США, а клієнт вносить на цей рахунок грошові кошти у сумі 14000,00 доларів США.

Відповідно до квитанції №67072 від 12 червня 2014 року позивачем через касу банку було внесено кошти на депозитний рахунок у розмірі 14000 доларів США.

19 червня 2014 року банк за згодою позивача закрив рахунок НОМЕР_2 та перерахував вклад за договором банківського вкладу №06/1273-2014 від 12 червня 2014 року на поточний рахунок клієнта НОМЕР_1, відкритий в ПАТ "Старокиївський банк" відповідно до договору банківського рахунку №8320 від 29 травня 2014 року.

Відповідно до банківської виписки станом на 11 вересня 2014 року залишок коштів на рахунку НОМЕР_1 становить 14001,15 доларів США.

Постановою Правління Національного банку України від 17 червня 2014 року №365 ПАТ "Старокиївський банк" віднесено до категорії неплатоспроможних.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 17 червня 2014 року №50 розпочато процедуру виведення ПАТ "Старокиївський банк" з ринку шляхом запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду.

Постановою Правління Національного банку від 11 вересня 2014 року №563 відкликано банківську ліцензію та ліквідовано ПАТ "Старокиївський банк".

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 17 вересня 2014 року №92 розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Старокиївський банк" з відшкодуванням з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб відповідно до плану врегулювання із 18 вересня 2014 року та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ "Старокиївський банк".

На офіційному сайті Фонду опубліковано оголошення про те, що із 03 вересня 2014 року ПАТ "Старокиївський банк" починає виплати коштів вкладникам за договорами, строк дії яких закінчився по 18 червня 2014 року включно, та за договорами банківського рахунку (поточні та карткові рахунки). Виплати коштів будуть здійснюватися протягом терміну дії тимчасової адміністрації через установи ПАТ "Банк "Київська Русь".

01 жовтня 2014 року ОСОБА_2 звернувся до відповідача із заявою про повернення коштів з поточного рахунку НОМЕР_1.

Відповідач листом від 05 грудня 2014 року №1192/02-02 повідомив позивача про те, що правочини, в тому числі договір банківського рахунку №8320 від 29 травня 2014 року та договір банківського вкладу від 12 червня 2014 року №06/1273-2014, операції з внесення та перерахування грошових коштів по рахунку, відкритому на виконання вказаних договорів, є нікчемними відповідно до статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та статті 228 Цивільного кодексу України.

Задовольняючи частково вимоги адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився апеляційний суд, що відсутні підстави вважати нікчемними укладені позивачем із банком договори банківського рахунку та банківського вкладу, оскільки кошти на депозитний рахунок було внесено позивачем особисто через касу банку, в той час, як Уповноважена особа вважала договори нікчемними саме з підстав того, що кошти на рахунки надходили внаслідок «подрібнення» коштів на рахунках іншої групи клієнтів з метою створення штучного зобов'язання Фонду на відшкодування коштів за рахунок держави. Крім того, суди дійшли висновку, що лист відповідача від 05 грудня 2014 року не можна вважати рішенням у розумінні приписів статті 17 КАС України, а тому для належного захисту порушених прав позивача слід визнати протиправним та скасувати наказ №61 від 29 серпня 2014 року в частині, що стосується договорів, укладених між позивачем та банком.

Не погодившись з рішеннями судів, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Старокиївський банк» Пантіна Л.О. подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 березня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначено, що кошти на рахунок позивача надійшли внаслідок складення працівниками банку недостовірних документів щодо видачі та внесення готівкових коштів до каси банку, оскільки готівка фактично не видавалася та не вносилась через відсутність на той час готівкових коштів у банку. Вказане свідчить про укладення позивачем нікчемних правочинів відповідно до пунктів 2 та 7 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Укладення позивачем лише договору банківського вкладу та договору банківського рахунку без фактичного внесення готівкових коштів в касу банку не є підставою для виникнення права на одержання відшкодування вкладу за рахунок Фонду. При цьому наголошено на тому, що Уповноважена особа не визнає правочин нікчемним, а лише виявляє останній та фіксує даний факт, а відтак правочин є нікчемним не в силу рішення відповідача, а в силу Закону з моменту укладення такого правочину. Зауважено, що спірні правочини укладено в період дії постанови правління НБУ від 12 травня 2014 року №276/БТ, якою ПАТ «Старокиївський банк» було віднесено до категорії проблемних.

У поданому відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, як законні та обґрунтовані. Позивач наголошує на тому, що кошти на депозитний рахунок було внесено ним через касу банку до запровадження у ньому тимчасової адміністрації. Відповідні обставини підтверджуються договорами, укладеними із дотриманням письмової форми правочину, та квитанцією №67072 від 12 червня 2014 року. Вказано на те, що акти перевірок Уповноваженою особою ПАТ «Старокиївський банк», на які посилається відповідач, та інші похідні від них документи не можуть бути визнані належними та допустимими доказами у розумінні статей 73-76 КАС України, оскільки відповідач є зацікавленою особою у встановленні обставин щодо неплатоспроможності банку і позбавленні вкладників права на отримання виплат. Посилання відповідача на неправомірність дій працівників банку при оформленні відповідних договорів із банком не може бути самостійною підставою для сумніву у добросовісності позивача як вкладника при виконанні умов договору банківського вкладу. Також зауважено, що постанова НБУ від 12 травня 2014 року є банківською таємницею, а тому позивачу не було відомо про обставини віднесення банку до категорії проблемних.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI).

Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Виконання зобов'язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов'язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.

Згідно з положеннями статті 27 Закону № 4452-VI Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.

Протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що держава гарантує фізичним особам, які на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, мали у такому банку вклад (від 10 грн.), відшкодування суми коштів, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів ФГВФО у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200000 грн. Фактична виплата гарантованої суми відшкодування здійснюється ФГВФО відповідно до затверджених виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, сформованих на підставі переліку вкладників з визначенням суми відшкодування для кожного з них, що складаються уповноваженою особою Фонду.

Суд касаційної інстанції зауважує, що підставою для поширення на особу гарантій, передбачених Законом №4452-VI щодо відшкодування вкладу, є наявність у такої особи залишку коштів на банківському рахунку, що відкритий на її ім'я, тобто наявність вкладу та статусу вкладника у особи. При цьому положення чинного законодавства не пов'язують визначення статусу вкладника банку та виникнення у нього права на отримання гарантованої суми відшкодування вкладу із походженням на відповідному вкладному (депозитному, поточному) рахунку коштів.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, на дату прийняття Правлінням Національного банку України постанови від 17 червня 2014 року № 365 «Про віднесення ПАТ «Старокиївський банк» до категорії неплатоспроможних» на депозитному рахунку ОСОБА_3, відкритому відповідно до договору банківського вкладу (депозиту) 12 червня 2014 року №06/1273-2014, перебувала сума у розмірі 14000 доларів США відповідно.

Кошти на депозитний рахунок позивача були зараховані 12 червня 2014 року, тобто до прийняття Національним банком України рішення №365 «Про віднесення ПАТ «Старокиївський банк» до категорії неплатоспроможних» та запровадження тимчасової адміністрації (до 17 червня 2014 року). Ці кошти відповідно до квитанції від 12 червня 2014 року №67072 на рахунок було залучено позивачем через касу банку (а.с.11).

Частина друга статті 38 Закону № 4452-VI (в редакції, чинній на дату укладення договорів банківського вкладу) визначає, що протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку договорів (інших правочинів), укладених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення договорів (правочинів), виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку та які відповідають одному з таких критеріїв:

1) договори, за якими було або має бути здійснено відчуження (або передача в користування) майна банку на умовах, значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій;

2) договори про здійснення кредитних операцій, які передбачають надання клієнту пільг і які банк не уклав би за звичайних ринкових умов;

3) договори про здійснення кредитних операцій та інші господарські договори, що мають на меті штучне виведення активів банку внаслідок шахрайських дій та зловмисних намірів;

4) договори, що передбачають платіж чи операцію з майном з метою надання пільг окремим кредиторам банку;

5) договори (правочини) з пов'язаною особою банку, якщо така операція не відповідає вимогам законодавства України або загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку;

6) господарські операції, де оплата значно перевищує реальну вартість товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком.

Згідно з частиною третьою вказаної статті встановлено, що договори, зазначені в частині другій цієї статті, є нікчемними. Уповноважена особа Фонду зобов'язана вжити заходів для витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами, а також має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. У разі звернення до суду уповноваженої особи Фонду державне мито не сплачується.

Відповідно до частини четвертої статті 38 Закону № 4452-VI, в редакції, чинній з 11 липня 2014 року, Фонд, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

З аналізу вищенаведеного слідує, що Уповноважена особа дійсно наділена правом перевірки вчинених (укладених) банком правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних, але це право не є абсолютним та кореспондується з обов'язком встановити обставини, з якими закон пов'язує нікчемність правочину. Висновок про нікчемність правочину має ґрунтуватися виключно на встановлених та доведених обставинах, які за законом тягнуть за собою застосування певних наслідків, зокрема щодо не включення особи до переліку вкладників банку для отримання в подальшому гарантованої суми вкладу.

Застосовуючи частину третю статті 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа, зобов'язані дотримуватися положень частини другої статті 19 Конституції України відповідно до якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому колегія суддів зазначає, що при виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не на підставі рішення уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону №4452-VI) незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і прийняте відповідне рішення. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. При цьому, перелік передбачених частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VI підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення статті 228 ЦК України не можуть бути застосовані уповноваженою особою Фонду при вирішення питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38 Закону № 4452-VI.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 826/1476/15.

Відповідно до наказу від 29 серпня 2014 року № 61 відповідачем, з урахуванням рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 21 серпня 2014 року № 182/14 та від 28 серпня 2014 року №188/14, було визнано нікчемними правочини та трансакції згідно переліку, в тому числі і правочини щодо укладення договору банківського рахунку та банківського вкладу ОСОБА_3 (а.с.80,81).

У надісланому на адресу ОСОБА_3 листі від 05 грудня 2014 року № 1192/02-02 у відповідь на його звернення відповідачем повідомлено, що правочини, в тому числі договір банківського рахунку від 29 травня 2014 року №8320 та договір банківського вкладу від 12 червня 2014 року №06/1273-2014, операції з внесення та перерахування грошових коштів по рахункам, відкритим на виконання вказаних договорів, є нікчемними відповідно до вимог статті 38 Закону №4452-VI та статті 228 ЦК України.

Разом з тим, ні вищевказаний наказ, ні повідомлення про нікчемність правочину, надіслане ОСОБА_3., всупереч приписам чинного законодавства не містить посилань на конкретні підстави, визначені статтею 38 Закону №4452-VI, в редакції, чинній на час укладення договорів банківського вкладу, з якими відповідач пов'язує нікчемність правочину (договору) банківського вкладу позивача.

Викладені відповідачем у касаційній скарзі посилання на визнання спірного правочину нікчемним з огляду на підстави, визначені пунктом 2 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI, визнаються колегією суддів безпідставними, оскільки відповідачем всупереч приписів частини 2 статті 71 КАС України (в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) не було доведено належними та допустимими доказами, що саме внаслідок укладення спірного правочину банк став неплатоспроможним, у разі якщо відповідач вважав правочини нікчемними з підстав, визначеної Законом № 4452-VI у редакції, чинній з 11 липня 2014 року.

При цьому судом касаційної інстанції також враховується і той факт, що спірні правочини було укладено до внесення змін до статті 38 Закону № 4452-VI, пункт другий якої (в редакції чинній до 11 липня 2014 року) передбачав укладення договорів про здійснення кредитних операцій, які передбачають надання клієнту пільг і які банк не уклав би за звичайних ринкових умов. Слід зауважити, що договір банківського вкладу не відноситься до кредитних, а тому застосування до спірних правовідносин підстав нікчемності правочину, визначених наведеною правовою нормою є безпідставним. Пункту сьомого стаття 38 у вказаній редакції Закону № 4452-VI не містила.

Таким чином, з огляду на особливу правову природу діяльності відповідача, обов'язковим є зазначення останнім конкретного пункту частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI, перелік яких є вичерпним.

З приводу посилань заявника касаційної скарги на те, що спірний правочин було укладено в період дії обмежень, встановлених постановою Правління НБУ від 12 травня 2014 року №276/БТ «Про віднесення ПАТ «Старокиївський банк» до категорії проблемних», колегія суддів касаційного суду зазначає, що відповідно до приписів статті 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність» положення вказаної постанови є банківською таємницею, доказів обізнаності позивача з її положеннями відповідачем надано не було, як і не надано, всупереч приписів статті 71 КАС України (в редакції чинній на час ухвалення рішень судами) доказів доведення керівництвом такої інформації і до відповідальних працівників банку, якими було оформлено з позивачем спірні договори банківського вкладу та банківського рахунку.

Слід зазначити, що відповідно до наданої квитанції від 12 чеврня 2014 року №67072 зарахування коштів на вкладний депозитний рахунок позивача відбулось шляхом внесення готівки через касу банку і це відповідає приписам пункту 10.12 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою правління НБУ від 12 листопада 2003 року № 492. Доказів іншого відповідачем не надано.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що позивач є вкладником у розумінні приписів статті 2 Закону №4452-VI, вклад розміщено на рахунку в ПАТ «Старокиївський банк» до запровадження тимчасової адміністрації, а тому ОСОБА_3 підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону №4452-VI. При цьому відповідачем не наведено правових підстав для невключення позивача до переліку вкладників ПАТ «Старокиївський банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до приписів Закону №4452-VI.

Отже, позивач є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, і неподання інформації про позивача, як вкладника банку, до переліку протягом трьох днів з дня отримання рішення про відкликання банківської ліцензії дає підстави для зобов'язання Уповноваженої особи подати Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_3 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «КБ «Старокиївський банк» за рахунок Фонду, що правильно встановили суди попередніх інстанцій.

Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 802/351/16-а.

Крім того, суд касаційної інстанції зазначає, що Фонд або його уповноважена особа, за загальним правилом, не може посилатися на неправомірні або оспорювані дії працівників банку під час оформлення договірних відносин з клієнтами та виконання такими працівниками умов цих договорів для обґрунтування наявності підстав для застосування положень частини третьої статті 38 Закону 4452-VI.

Такі неправомірні або оспорювані дії повинні доводитися в порядку, зокрема, кримінального провадження, рішення в якому відповідно до статті 78 КАС України є обов'язковими для адміністративних судів.

Разом з тим, жодних вироків, якими б було встановлено наявність незаконних дій з боку позивача чи працівників банку під час укладення договорів банківського вкладу ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції відповідачем надано не було.

При цьому судом касаційної інстанції визнається помилковим висновок судів попередніх інстанцій про наявність підстав для визнання протиправним та скасування наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Старокиївський банк" Пантіної Л.О. №61 від 29 серпня 2014 року в частині визнання нікчемними договору банківського рахунку №8320 від 29 травня 2014 року та договору банківського вкладу №06/1273-2014 від 12 червня 2014 року, укладених між ОСОБА_2 та ПАТ "Старокиївський банк", з огляду на наступне.

Згідно із частинами 1, 2, 10 статті 38 Закону № 4452-VI Фонд (уповноважена особа Фонду) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною 3 цієї статті.

За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 Закону № 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа Фонду чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.

Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частина 2 статті 215 Цивільного кодексу України та частина 3 статті 38 Закону № 4452-VI) незалежно від того, чи проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів ПАТ «Старокиївський банк» із затвердженням її результатів відповідною комісією. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом, який прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.

Така позиція відображена у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах № 910/12294/16 від 11 квітня 2018 року, № 910/24198/16 від 16 травня 2018 року та №819/353/16 від 04 липня 2018 року.

Оскільки наказ про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, який приймається особою, що здійснює повноваження органу управління банку, він не створює жодних обов'язків для третіх осіб (у тому числі й вкладників банку), тому не може порушувати будь-які права таких осіб унаслідок прийняття цього наказу.

Із зазначеного можна зробити висновок, що права позивача в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи, а тому відсутні підстави для оскарження такого наказу у судовому порядку.

Вказана правова позиція була викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 802/351/16-а.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Згідно з пункту 1 частини 1 статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених статтею 238 КАС України, а саме якщо справу не належить розглядами за правилами адміністративного судочинства.

Отже, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 березня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року в частині визнання протиправним та скасування наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Старокиївський банк" Пантіної Л.О. №61 від 29 серпня 2014 року в частині визнання нікчемними договору банківського рахунку №8320 від 29 травня 2014 року та договору банківського вкладу №06/1273-2014 від 12 червня 2014 року, укладених між ОСОБА_2 та ПАТ "Старокиївський банк", слід скасувати та закрити провадження у справі в цій частині. В решті судові рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 343, 350, 354, 355, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Старокиївський банк» Пантіної Любові Олександрівни задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 березня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року у справі № 826/18886/15 скасувати в частині визнання протиправним та скасування наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Старокиївський банк" Пантіної Любові Олександрівни №61 від 29 серпня 2014 року в частині визнання нікчемними договору банківського рахунку №8320 від 29 травня 2014 року та договору банківського вкладу №06/1273-2014 від 12 червня 2014 року, укладених між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством "Старокиївський банк", а провадження у справі в цій частині закрити.

В решті постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 березня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року у справі № 826/18886/15 - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Т.О. Анцупова

А.Ю. Бучик ,

Судді Верховного Суду