Історія справи

Ухвала КАС ВП від 01.04.2019 року у справі №804/4943/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 квітня 2019 року

Київ

справа №804/4943/15

адміністративне провадження №К/9901/7340/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Олефіренко Н.А., суддів Білак С.В., Шальєвої В.А. від 19 серпня 2015 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2015 року фізична особа - підприємець ОСОБА_2 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_2.) звернулась до суду з позовом до Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - відповідач, Інспекція), в якому просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 28 січня 2015 №№0002551701, НОМЕР_1, якими збільшено суму грошових зобов'язань з податку на додану вартість (далі - ПДВ) у розмірі 108543,00 грн. та накладено штрафну санкцію - 1020 грн.

Обґрунтовуючи позовну заяву, посилалась на безпідставність висновків відповідача про порушення позивачем положень податкового законодавства та формування податкового кредиту з ПДВ за результатами господарських операцій із контрагентом, які, як вважає податковий орган, фактично не відбулися, оскільки такі господарські операції є реальними та їх виконання підтверджується сукупністю відповідних доказів.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 липня 2015 року позов задоволено повністю.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що операції між позивачем та його контрагентом (ТОВ «Фірма Селеста») є реальними, факт їх вчинення та наявність ділової мети підтверджується належними доказами, а відтак, за твердженням цього суду, позивач правомірно включив до складу податкового кредиту суми ПДВ за результатами таких операцій. Також зазначив, що за відсутності доказів витребування у позивача копій первинних документів та відмови останнього у їх наданні застосування до ФОП ОСОБА_2 штрафу на підставі пункту 121.1 статті 121 Податкового кодексу України (далі - ПК України) є протиправним.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2015 року скасовано постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 липня 2015 року та прийнято нову, якою відмовлено у задоволенні позову.

Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що реальність операцій між позивачем та його контрагентом (ТОВ «Фірма Селеста») не підтверджується належними та допустимими доказами, які виходячи з умов договорів та звичайної ділової практики супроводжують фактичне виконання такого роду операцій, а тому, за висновком суду, такі операції не створюють наслідків для податкового обліку й у позивача відсутні підстави для формування спірних сум податкового кредиту з ПДВ. Крім того зазначив про відсутність у платника податків документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством, на момент складання та подання податкової звітності за спірний період.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подала касаційну скаргу, в якій просила його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У доводах касаційної скарги посилається на помилковість позиції апеляційного суду й прийняття останнім рішення без повного, належного та всебічного дослідження всіх обставин справи. Вважає, що операції між позивачем та його контрагентом фактично проведені та документально оформлені, ФОП ОСОБА_2 дотримано передбачені ПК України умови для формування податкового кредиту з ПДВ, у зв'язку з чим, на його думку, відсутні підстави для прийняття спірних податкових повідомлень - рішень. Також зазначає, що суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності позивача, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, чим позбавив його права на судовий захист, порушив основні принципи адміністративного судочинства та норми процесуального права.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 вересня 2015 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

У визначені ухвалою строки письмових заперечень на касаційну скаргу не надходило.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд дійшов наступного висновку.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ФОП ОСОБА_2 знаходить на податковому обліку в Інспекції.

У період з 11 грудня 2014 року по 17 грудня 2014 року відповідачем проведено документальну планову невиїзну перевірку позивача з питань правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань з ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ «Фірма Селеста» за серпень 2014 року, результати якої оформлено актом №5339/537/04-03-17-01-26/НОМЕР_2 від 18 грудня 2014 року, у якому встановлено наступні порушення, а саме: пунктів 44.1, 44.3, 44.6 статті 44, пункту 85.2 статті 85 ПК України внаслідок ненадання до перевірки первинних документів; пунктів 198.2, 198.6 статті 198, пункту 201.11 статті 201 ПК України, що призвело до заниження суми ПДВ у розмірі 72362,0 грн., у тому числі за серпень 2014 року у розмірі 57357 грн., за вересень 2014 року у розмірі 15005,0 грн.

До наведених висновків Інспекція дійшла виходячи з того, що господарські операції позивача з контрагентом ТОВ «Фірма Селеста» не спричинили настання реальних правових наслідків з огляду на сукупність таких обставин: в ході проведення перевірки не встановлено наявності у контрагента необхідних умов для здійснення господарської діяльності, таких як трудових ресурсів, транспортних та основних засобів; неможливо підтвердити реальність проведених господарських операцій контрагента по ланцюгу постачання; ФОП ОСОБА_2 не надано до перевірки жодних документів, що підтверджують формування податкового кредиту з ПДВ за серпень-вересень 2014 року по взаємовідносинам з ТОВ «Фірма Селеста», а саме: податкових накладних; прибуткових накладних, актів виконаних робіт (послуг), товарно-транспортних накладних; фінансово-господарських документів, що підтверджують сплату коштів (платіжні доручення, банківські виписки, касові ордери тощо).

На підставі акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 28 січня 2015 року №0002511701, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 72362,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції) у розмірі 36181,00 грн.; №0002551701, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1020 грн.

В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд дійшов висновку про таке.

Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкового кредиту з ПДВ виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування податкових вигод.

Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкового кредиту, а покупця - права на його формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

В ході розгляду справи судами встановлено, що позивач у спірному періоді мав господарські відносини із ТОВ «Фірма Селеста» за договором поставки від 30 червня 2014 року №306, відповідно до якого ТОВ «Фірма Селеста» зобов'язувалось поставити позивачу товар (продукти харчування), а позивач зобов'язувався його оплатити. За умовами договору покупець здійснює оплату за товар шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 15 календарних днів з моменту відвантаження товару.

На підтвердження реальності виконання операцій за вказаним договором позивачем долучено до матеріалів справи копії накладних та податкових накладних (т. 1, а.с. 47-70; т. 3 а.с. 30-31), а також виписку по рахунку НОМЕР_3 з 08 серпня 2014 року по 29 серпня 2014 року (т. 1, а.с. 73).

Суми ПДВ по податковим накладним включено позивачем до складу податкового кредиту відповідних звітних періодів.

Крім того між позивачем та ТОВ «Фірма Селеста» укладено договір зберігання №306х від 30 червня 2014 року, за умовами якого останнє зобов'язувалось прийняти та зберігати товарно-матеріальні цінності позивача, а позивач зобов'язувався оплатити надані послуги. Відповідно до умов договору замовник здійснює оплату підприємству зберігачу за зберігання товарно - матеріальних цінностей згідно рахунку підприємства, який надається наприкінці кожного місяця та становить 6000 грн., рахунок повинен бути сплачений на протязі 30 банківських днів.

На підтвердження виконання умов договору зберігання до матеріалів справи залучено копії податкової накладної від 31 липня 2014 року №42, рахунку №42 від 31 липня 2014 року, податкової накладної від 26 серпня 2014 року №37, актів приймання - передачі наданих послуг №37 від 26 серпня 2014 року та №42 від 31 липня 2014 року.

Суми ПДВ по податковим накладним позивачем включено до податкового кредиту відповідних звітних періодів.

За певних інших обставин названі документи можуть свідчити про існування господарських операцій, які за формою (зовнішнім вираженням) можуть підпадати під визначення реальних і таких, що зумовлюють зміни в структурі активів, зобов'язань та власного капіталу суб'єкта господарювання. Водночас потрібно, щоб ці документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) і ділову мету. В інакшому випадку, первинні документи не можуть вважатися юридично значимими документами для цілей формування даних бухгалтерського та, відповідно, податкового обліку.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши виписку по рахунку НОМЕР_3 з 08 серпня 2014 року по 29 серпня 2014 року, дійшов висновку, що з її змісту не можливо в повній мірі встановити, за який саме товар і в якій кількості позивачем проведена оплата. До того ж матеріали справи не містять доказів оплати позивачем вартості робіт (послуг), надання яких обумовлювалось умовами договору зберігання №306х від 30 червня 2014 року, укладеного із ТОВ «Фірма Селеста».

При цьому, як зазначено судом апеляційної інстанції, у доданих до матеріалів справи копіях товарно-транспортних накладних в графі Замовник (платник) зазначено не позивача, як сторону угоди на перевезення вантажів, а підприємства, яким позивач в подальшому реалізовував продукцію. Як наслідок, такі товарно-транспортні накладні не можуть вважатися юридично значимими документами для цілей підтвердження транспортування та поставки продукції від ТОВ «Фірма Селеста» до позивача.

Слід зазначити й те, що, як під час перевірки, так і під час розгляду справи судами попередніх інстанцій не встановлено наявності у контрагента власних або орендованих офісних та складських приміщень, транспорту, трудових ресурсів тощо, необхідних для здійснення звичайної господарської діяльності та, зокрема, для виконання спірних операцій. Не встановлено й обставин залучення контрагентом інших осіб для забезпечення виконання обумовлених договорами із позивачем зобов'язань.

Оцінивши наявні докази у справі, врахувавши недоведеність наявності у ТОВ «Фірма Селеста» матеріально-технічної можливості здійснювати господарську діяльність, а також ненадання документів, які за звичайною діловою практикою супроводжують фактичне виконання такого роду операцій та у сукупності з первинними документами підтверджують їх фактичне (реальне) виконання, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що, в даному випадку, надані позивачем впродовж розгляду справи документи не підтверджують реальність операцій, які зумовлюють зміни в структурі активів, зобов'язань та власного капіталу суб'єкта господарювання (позивача).

Оскільки під час розгляду справи не доведено наявності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов'язують можливість правомірного формування податкового кредиту з ПДВ, правильним є висновок апеляційного суду про відсутність у позивача підстав для його формування за результатами оформлення вищезгаданих операцій.

В межах спірних правовідносин судом апеляційної інстанції досліджені первинні документи ФОП ОСОБА_2, покладені в основу формування податкового обліку, здійснено їх аналіз, чим дотримано принцип належності та допустимості доказів.

До того ж, встановивши обставини відсутності у платника податків документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством, ненадання позивачем на неодноразові запити контролюючого органу первинних документів, підтверджуючих взаємовідносини із ТОВ «Фірма Селеста», та правильно застосувавши положення пунктів 44.1, 44.3 статті 44, пункту 121.1 статті 121, підпункту 16.1.2 пункту 16 статті 16 ПК України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недотримання позивачем вказаних норм, а отже й про законність застосування Інспекцією штрафу згідно з оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням від 28 січня 2015 року №0002551701.

Верховний Суд не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм процесуального права при ухваленні судового рішення у зв'язку із розглядом апеляційної скарги за відсутності позивача, адже згідно частини четвертої статті 196 КАС України (в редакції, чинній на момент апеляційного розгляду) неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи. Матеріалами ж справи підтверджується повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена позивачу з незалежних від суду причин, а тому в силу приписів частини одинадцятої статті 35 КАС України така повістка вважається врученою належним чином, а позивач таким, що повідомлений про апеляційний розгляд.

За правилами частини першої статті 341 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення даної постанови) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи ж касаційної скарги за наведеного не дають підстав для висновку, що суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права чи порушення процесуальних норм при ухваленні рішення, а тому підстави для його скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2015 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду