Історія справи

Постанова КАС ВП від 10.02.2026 року у справі №560/14595/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2026 року

м. Київ

справа № 560/14595/25

адміністративне провадження № К/990/39782/25

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів - Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу за позовом Головного управління ДПС у Хмельницькій області до ОСОБА_1 про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 22.08.2025 (суддя - Ковальчук О.К.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду 16.09.2025 (головуючий суддя - Залімський І.Г., судді: Мацький Є.М., Сушко О.О.) у справі № 560/14595/25.

встановив:

Головне управління ДПС у Хмельницькій області звернулося до Хмельницького окружного адміністративного суду із позовом, в якому просило суд встановити тимчасове обмеження у праві виїзду керівнику Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоеко Поділля» ОСОБА_1 за межі України до погашення податкового боргу в сумі 5984614,75 грн.

В обґрунтування позову Головне управління ДПС у Хмельницькій області посилалося на те, що за Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергоеко Поділля», керівником якого є ОСОБА_1 , обліковується податковий борг у розмірі 5984614,75 грн., який виник по орендній платі з юридичних осіб. Позивач вказує, що вживав заходи, передбачені Податковим кодексом України щодо погашення боргу, однак вони не дали позитивного результату, а тому в порядку статті 289-2 Кодексу адміністративного судочинства України звернулося до суду щодо встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України керівнику боржника.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 22.08.2025, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду 16.09.2025, позов задоволено. Встановлено тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України керівнику Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоеко Поділля» ОСОБА_1 до погашення податкового боргу в сумі 5984614,75 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що враховуючи наявність у ТОВ «Енергоеко Поділля» податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, непогашення суми такого податкового боргу протягом 240 днів з дня вручення товариству податкової вимоги, наявні підстави для застосування судом тимчасового обмеження у праві виїзду керівника вказаної юридичної особи ОСОБА_1 за межі території України до погашення суми податкового боргу.

ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 22.08.2025, постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду 16.09.2025 та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судами (судом) норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадку, передбаченому пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України - якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування абзацу 3 пункту 87.13 статті 87 Податкового кодексу України.

У доводах касаційної скарги ОСОБА_1 , посилаючись на пункти 95.2 - 95.4 статті 95 Податкового кодексу України, зазначає, що судами встановлено наявність податкових повідомлень-рішень від 06.09.2024 №22504/2201-0708 і №22508/2201-0708 та вимоги від 18.11.2024 №0017661-1305-2201, проте судове рішення або рішення керівника контролюючого органу про стягнення суми податкового боргу відсутнє. Відтак, відсутня обов`язкова передумова для застосування такого забезпечувального заходу, як тимчасове обмеження у праві виїзду керівника юридичної особи за межі України.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу, посилаючись на законність і обґрунтованість рішення судів першої та апеляційної інстанцій, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу контролюючого органу залишити без задоволення.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до пункту 59.5 статті 59 Податкового кодексу України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Відповідно до пункту 87.13 статті 87 Податкового кодексу України у разі несплати протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги суми податкового боргу, що перевищує 1 мільйон гривень, контролюючий орган може звернутися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника за межі України - до погашення такого податкового боргу.

Позивач звернувся до суду з цим позовом саме на підставі положень вказаної статті, а також статті 289-2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною першою статті 289-2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі невиконання у встановлені Податковим кодексом України строки обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань юридичною особою або постійним представництвом нерезидента, що призвело до виникнення податкового боргу (заборгованості) у сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, податковим органом подається до суду за основним місцем реєстрації юридичної особи або постійного представництва нерезидента позовна заява про застосування судом тимчасового обмеження керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника у праві виїзду за межі території України.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли, зокрема він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв`язку з яким таке обмеження встановлюється.

Згідно з частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.

Колегія суддів акцентує увагу на тому, що наведена норма чітко встановлює момент початку перебігу строку для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень саме з дня виникнення підстав, які наділяють його правом на подання визначених законом позовних вимог. Такими підставами слід уважати об`єктивно визначені обставини, за наявності яких суб`єкт владних повноважень усвідомлює або повинен усвідомлювати факт порушення публічного інтересу, на захист якого спрямований відповідний адміністративний позов. При цьому слід виходити з того, що строк звернення до суду не може визначатися на розсуд суб`єкта владних повноважень чи пов`язуватися з будь-якими суб`єктивними чинниками, такими як момент прийняття внутрішніх рішень чи отримання додаткових роз`яснень.

Таким чином, законодавець передбачив об`єктивний критерій для обчислення строку звернення до адміністративного суду, який забезпечує належну реалізацію принципів юридичної визначеності, стабільності правовідносин та оперативності у вирішенні публічно-правових спорів. Недотримання цього строку позбавляє суб`єкта владних повноважень можливості реалізувати своє право на судовий захист, якщо не буде встановлено наявності поважних причин для його поновлення. Вказане забезпечує збалансованість інтересів суб`єктів владних повноважень та інших учасників адміністративного процесу, сприяє дисциплінованості та прогнозованості діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, унеможливлює зловживання процесуальними правами та гарантує ефективний судовий захист прав і законних інтересів усіх учасників правовідносин.

Верховний Суд у постанові від 12.09.2024 у справі № 120/2322/24 дійшов висновку, що норми статті 289-2 Кодексу адміністративного судочинства України не встановлюють окремих строків звернення до суду, не визначають інших вимог до позовної заяви, відмінних від тих, які передбачені загальними нормами Кодексу адміністративного судочинства України, як і не встановлюють іншої, особливої процедури розгляду таких заяв, що свідчить про те, що звернення в порядку статті 289-2 Кодексу адміністративного судочинства України з позовною заявою про обмеження виїзду керівника платника податків за кордон відбувається в загальному порядку, в тому числі і за загальними строками звернення до суду.

При цьому, право на звернення до суду згідно зі статтею 289-2 Кодексу адміністративного судочинства України щодо встановлення тимчасового обмеження керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника у праві виїзду за межі України виникає через 240 днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, та повинно бути реалізовано в межах тримісячного строку, передбаченого частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зазначене узгоджується з правовими висновками викладеними Верховним Судом у постановах від 12.09.2024 у справі № 120/2322/24, від 12.09.2024 у справі № 140/26462/23, від 01.07.2025 у справі № 120/2450/24, від 24.07.2025 у справі № 580/11507/24, від 11.09.2025 у справі № 460/1354/25, від 13.01.2026 у справі №280/6866/25.

Судами у даній справі встановлено, що за ТОВ «Енергоеко Поділля» обліковується податковий борг у сумі 5984614,75 грн по орендній платі з юридичних осіб, який виник на підставі податкових повідомлень рішень від 06.09.2024 №22504/2201-0708 та №22508/2201-0708, що підтверджується наявними в матеріалах справи розрахунками податкового боргу.

За правилами пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога разом з детальним розрахунком суми податкового боргу надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов`язання (пункт 59.3 статті 59 Податкового кодексу України).

У зв`язку з несплатою узгоджених сум, на підставі пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України товариству виставлена податкова вимога від 18.11.2024 №0017661-1305-2201, яка 07.12.2024 повернута податковому органу із зазначенням причини повернення «адресат відсутній за вказаною адресою».

У зв`язку з наявністю податкового боргу, Головне управління ДПС у Хмельницькій області 21.08.2025, тобто в межах встановленого законодавством строку, звернулося до суду із позовом, в якому просило суд встановити тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон керівнику Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоеко Поділля» ОСОБА_1 за межі України до погашення податкового боргу в сумі 5984614,75 грн.

Враховуючи встановлений факт наявності у ТОВ «Енергоеко Поділля» податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, і непогашення суми такого податкового боргу протягом 240 днів з дня вручення товариству податкової вимоги, суди дійшли вірного висновку про наявність підстав для застосування судом тимчасового обмеження у праві виїзду керівника вказаної юридичної особи Марака Є.Л. за межі території України до погашення суми податкового боргу.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм процесуального права, колегії суддів вважає, що при ухваленні оскаржуваних рішень суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм процесуального права, які могли б бути підставою для їх скасування, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 341 345 349 350 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 22.08.2025 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду 16.09.2025 у справі № 560/14595/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіВ.В. Хохуляк Л.І. Бившева Р.Ф. Ханова