Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2023 року

м. Київ

справа № 814/876/16

касаційне провадження № К/9901/35418/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 08.07.2016 (суддя - Гордієнко Т.О.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2017 (головуючий суддя - Шевчук О.А., судді - Зуєва Л.Є., Федусик А.Г.) у справі №814/876/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Магістраль" до Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

У квітні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Техно-Магістраль» (далі у тексті - Товариство, позивач, платник) звернулося до суду із адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Миколаївській області (далі у тексті - Управління, відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.04.2016 №0000561401, № 0000551401, №0000571401.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що контролюючий орган не мав права проводити перевірку Товариства по контрагентам позивача, зокрема ПП "Строй-Пак", ТОВ "Квантум-Біз", ТОВ "Маракас", оскільки оригінали документів по цих контрагентах були вилучені на підставі ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 16.03.2015, суми податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам з ТОВ "Варіація-7", які мали реальний характер, підтверджується первинними документами. Водночас, позивач визнає правомірність нарахування податку на прибуток та штрафні санкції нараховані за 2013 рік на суму 17 500, 00 грн, у зв`язку із не включенням до складу інших доходів суми безнадійної кредиторської заборгованості.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 08.07.2016, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2017, позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 14.04.2016 № 0000561401, №0000571401, № 0000551401 в частині грошового зобов`язання з податку на прибуток на суму 1 086 015, 00 грн та застосування штрафних санкцій у розмірі 543 007, 75 грн. В решті позову відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Товариством правомірно сформовані витрати та податковий кредит з податку на додану вартість за господарськими операціями з ТОВ "Варіація-7", такі операції підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків. Також суди дійшли висновку, що контролюючим органом в порушення вимог статті 85 Податкового кодексу України (далі у тексті - ПК України, у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) проведено перевірку Товариства по взаємовідносинах з ПП "Строй-пак", ТОВ "Маракас", ТОВ "Квантум-біз", оскільки первинні документи по господарським операціям з наведеними контрагентами були вилучені на підставі ухвали слідчого судді від 31.03.2015.

Відмовляючи в частині позовних вимог суди дійшли висновку, що податок на прибуток в сумі 8 123, 00 грн, штрафні санкції у розмірі 4 061, 25 грн нараховані правомірно, оскільки позивачем до доходів не включено безнадійну кредиторську заборгованість суб`єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв`язку з їх ліквідацією. По взаємовідносинам з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 на суму 17 500, 00 грн, позивач визнав донараховану контролюючим органом суму податку на прибуток у сумі 3 150, 00 грн, штрафних санкції у розмірі 1 575, 00 грн.

Управління, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, звернулося до суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального права. Зазначає про правомірність проведення ним перевірки позивача по господарським взаємовідносинам з ПП "Строй-пак", ТОВ "Маракас", ТОВ "Квантум-біз", вважає, що судами не враховано надання позивачем копій документів, які не підтверджують господарські операції між позивачем і зазначеними контрагентами, зауважує про наявність негативної податкової інформації відносно вказаних контрагентів позивача (не знаходження за місцем реєстрації, не відображення господарських операцій в податковому обліку, тощо). По взаємовідносинам із ТОВ "Варіація-7" скаржник зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій відсутність подорожніх листів, товарно-транспортних накладних в підтвердження транспортування придбаного ним товару, недоліків у первинних документах.

Позивач процесуальним правом надання відзиву або заперечень до касаційної скарги не скористався, що не перешкоджає її розгляду судом касаційної інстанції.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 08.06.2017 відкрив провадження за касаційною скаргою Управління та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) від 02.06.2016 №1401-VІІІ, який набрав чинності з 30.09.2016, статтею 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.

Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VІІІ (далі - Закон №1402-VІІІ), який набрав чинності з 30.09.2016, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.

Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VІІІ, який набрав чинності з 30.09.2016, постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 № 2 «Про визначення дня початку роботи Верховного Суду» днем початку роботи Верховного Суду визначено 15.12.2017.

Законом України від 03.10.2017 №2147-VІІІ, який набрав чинності з 15.12.2017 Кодекс адміністративного судочинства (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень КАС України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147- VІІІ, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 09.01.2023 прийняв касаційну скаргу Управління до провадження та призначив справу до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні на 10.01.2023.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Ханова Р.Ф.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що Управлінням проведено документальну планову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, за результатами якої складено акт від 28.03.2016 (далі у тексті - акт перевірки), яким встановлено порушення Товариством вимог:

підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, статті 137, пунктів 138.1, 138.2, 138.8 статті 138 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на загальну суму 1 097 288, 00 грн;

пункту 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 1 121 719, 00 грн;

пункту 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.3 статті 200 ПК України, в результаті чого завищено залишок від`ємного значення попереднього податкового періоду за вирахуванням суми податку, який підлягає сплаті до бюджету за підсумками поточного звітного періоду на загальну суму 5 220, 00 грн за грудень 2014 року.

На підставі акта перевірки, Управлінням прийнято податкові повідомлення-рішення від 14.04.2016 року:

№ 0000561401, яким збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 1103780,00 грн, застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 551 890, 00 грн;

№ 0000551401, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток в сумі 1097288,00 грн, застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 548 644, 00 грн;

№ 0000571401, яким зменшено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду в сумі 5 220, 00 грн за грудень 2014 року.

У періоді, що перевірявся, Товариство займалось будівництвом житлових і нежитлових будівель, вантажним автомобільним транспортом, оптовою торгівлею зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин.

В акті перевірки зазначено, що позивачем під час перевірки надано видаткові, податкові накладні, отримані від ТОВ «Варіація-7» у січні та березні 2013 року, в яких зазначено товар: автошини, плити дорожні, захисні жалюзі. У видаткових накладних відображено, що товар отримав директор ТОВ «Варіація-7». Товариством не надано журнал реєстрації довіреностей на отримання товарів, у видаткових накладних від ТОВ «Варіація-7» зазначена адреса постачальника м. Миколаїв, вул. Космонавтів б.81/17 оф.311, накладні підписані невідомою особою. Відповідно баз даних вказана адреса не співпадає з податкової адресою, вказаною в реєстраційних документах, а саме м. Миколаїв, вул.Космонавтів,81/15 оф.311, у видаткових накладних не зазначено договір, на підставі якого виписані видаткові накладні, до перевірки не надано подорожніх листів, товарно-транспортних накладних, тому перевіряючі дійшли висновку, що неможливо підтвердити фактичність здійснення господарських операцій між ТОВ «Техно-Магістраль» та ТОВ «Варіація-7».

З акту перевірки вбачається, що оригінали документів по контрагентам позивача, ПП «Строй-пак», ТОВ «Маракас», ТОВ «Квантум-біз» були вилучені на підставі ухвали про тимчасовий доступ до документів від 16.03.2015 Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області, якою зобов`язано позивача надати співробітникам органу, що здійснюють контроль за дотриманням податкового законодавства, документи в оригіналах та у повному обсязі по зазначеним контрагентам. Перевірка по вищезазначених контрагентах була здійсненна на підставі копій документів, які були надані бухгалтером Товариства.

Додаток № 3 до акта перевірки, якій містить узагальнений перелік документів, які були використано при проведенні перевірки позивача, не містить посилань на те, що перевірка проводилась на підставі копій документів, наданих позивачем по контрагентах ПП «Строй-пак», ТОВ «Маракас», ТОВ «Квантум-біз».

Колегія суддів не переглядає рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визначення позивачу податкових зобов`язань з податку на прибуток в сумі 8 123, 00 грн, штрафних санкцій у розмірі 4 061, 25 грн, нарахованих з підстав не включення позивачем до складу інших доходів безнадійної кредиторської заборгованості в сумі 60 250, 00 грн та податку на прибуток у сумі 3 150, 00 грн, штрафних санкції у розмірі 1 575, 00 грн по взаємовідносинам з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , всього податку на прибуток в сумі 11 273, 00 грн, штрафних санкцій у розмірі 5 636, 25 грн, оскільки зазначене не є предметом касаційного перегляду.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, в частині, що оскаржується відповідачем, Верховний Суд виходить із такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування (податок на прибуток підприємств) є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Підпунктом «а» пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/ орендарю.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/ послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Згідно з абзацами першим та другим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі у тексті - Закон №996-ХІV).

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відтак підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Як установлено судами попередніх інстанцій, підтверджено матеріалами справи, між позивачем (покупець) та ТОВ "Варіація-7" (постачальник) були укладені договори поставки від 01.01.2013 № 1/1-13, від 01.03.2013 № 030101, предметом яких було постачання товарів будівельно-господарського призначення. Товар за договорами отримував директор Товариства особисто.

На підтвердження виконання умов договорів позивачем надано до суду видаткові, податкові накладні, подорожні листи, оборотно-сальдову відомість про оприбуткування товару на склад, акти на списання товару, маршрутні листи, в яких зазначено маршрут, кількість використаного палива.

Судовими інстанціями також установлено, що надані первинні документи відповідають вимогам Закону №996-ХІV та у повному обсязі відображають і підтверджують зміст господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання податкового органу на окремі недоліки в оформленні первинних документів платника податків та відсутність товарно-транспортних накладних, оскільки формальні недоліки в первинних документах повинні оцінюватися в сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу необхідно надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту. Первинні документи повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо. При цьому, сама собою наявність, або відсутність окремих документів, зокрема, товарно-транспортних накладних, а також помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю, мали місце.

Верховний Суд не може погодитися з твердженням відповідача про непідтвердження витрат та сум податку на додану вартість, включених позивачем до складу податкового кредиту з підстав неналежного відображення таких операцій у податковому обліку контрагентом позивача, оскільки, як зазначалось раніше, платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагента. Якщо контрагент позивача в подальшому не дотримувався у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування витрат та податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні на підтвердження витрат та розміру свого податкового кредиту.

Приймаючи до уваги встановлення судами обставини, руху активів, Суд не приймає посилання скаржника на відсутність доказів здійснення господарської діяльності за вказаними вище договорами та неправомірність формування витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і доводи податкового органу про не підтвердження господарських операцій досліджено судами та надано їм відповідну оцінку.

Щодо висновків судів попередніх інстанцій про проведення відповідачем перевірки по взаємовідносинам позивача з ПП "Строй-пак", ТОВ "Маракас", ТОВ "Квантум-біз" в порушення вимог статті 85 ПК України колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до підпунктів 16.1.2, 16.1.12 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; забезпечувати збереження документів, пов`язаних з виконанням податкового обов`язку, протягом строків, установлених цим Кодексом.

Як зазначалось раніше, вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності установлені статтею 44 ПК України, зміст пункту 44.1 якої зобов`язує платника податків вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з пунктом 44.3. статті 44 ПК України платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Відповідно до пункту 44.6. статті 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Згідно з підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

За змістом пункту 85.2 статті 85 ПК України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

При проведенні перевірок посадові особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об`єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності) (пункт 85.4 статті 85 ПК України).

Відповідно до пункту 85.6. статті 85 ПК України у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.

Наведені норми права передбачають обов`язок платника податків надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки.

Як зазначалось раніше, судовими інстанціями установлено, що первинні документи за господарськими операціями із зазначеними вище контрагентами були вилучені на підставі ухвали суду, позивач не відмовлявся надати необхідні документи для проведення перевірки і жодним чином не ухилявся від їх надання, а навпаки надав до перевірки копії наявних в нього документів, в матеріалах справи відсутні акти, що засвідчують факт відмови платника податку надати копії документів, складені на виконання пункту 85.6. статті 85 ПК України.

З огляду на те, що висновки податкового органу щодо встановлених під час перевірки порушень в цій частині базуються виключно на ненаданні платником податків первинних документів, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про порушення відповідачем владних управлінських функцій, а тому висновки такої перевірки не є належними та допустимими доказами порушень позивачем вимог податкового законодавства.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень в частині задоволених позовних вимог.

Відповідач доводами касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності відображення у податковому обліку витрат та податкового кредиту сум податку на додану вартість за господарськими операціями з наведеними вище контрагентами. Контролюючий орган касаційною скаргою не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341 349 350 355 356 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Миколаївській області залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 08.07.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова В.В. Хохуляк