Історія справи

Ухвала КАС ВП від 02.12.2020 року у справі №826/26910/15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2020 року

м. Київ

справа №826/26910/15

адміністративне провадження №К/9901/15473/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Данилевич Н. А.,

суддів: Уханенка С. А., Шевцової Н. В.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві в особі Комісії з припинення (ліквідатора), третя особа: Голосіївське районне управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві в особі комісії з припинення (ліквідатора) про зобов'язання поновити на роботі та стягнення середньомісячного заробітку, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 грудня 2016 року (головуючий суддя - Іщук І. О., судді - Погрібніченко І. О., Шулежко В. П. ) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2017 року (головуючий суддя - Мацедонська В. Е, судді - Лічевецький І. О., Мельничук В. П. ) у справі №826/17448/16, -

установив:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2015 року до Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі - відповідач 1), Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві в особі Комісії з припинення (ліквідатора) (далі - відповідач-2), третя особа без самостійних вимог на предмет спору Голосіївське районне управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві в особі Комісії з припинення (ліквідатора) та просив суд зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України поновити на публічній службі позивача на рівнозначній посаді в органах внутрішніх справ України. Також позивач просив суд стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві в особі Комісії з припинення (ліквідатора) на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 06.11.2015 по день фактичного поновлення ОСОБА_1 на публічній службі.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що у відповідача не було законних підстав для його звільнення, оскільки наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві №1038о/с від 06.11.2015 в частині звільнення лейтенанта міліції ОСОБА_1 з 06.11.2015 прийнято передчасно, за відсутності правових підстав для його прийняття, оскільки відповідач при прийняті оскаржуваного рішення не встановив подальшої можливості використання позивача на службі у відповідності до п. 64 "г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 №114 та не запропонував йому іншої посади. Так, в порушення вимог ст. 49-2 Кодексу законів про працю України позивача не було персонально попереджено про його вивільнення. Крім того, позивач зазначив, що відповідачами в порушення вимог чинного законодавства не ознайомлено позивача у строки, встановлені законом, з наказом про його звільнення та не видано йому трудової книжки.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 грудня 2016 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалюючи судове рішення у справі, суд першої інстанції виходив з того, що позивач був попереджений про звільнення через скорочення штатів в силу Закону України "Про Національну поліцію". Суд дійшов висновку, що належні та допустимі докази наявності обставин використання наданого права позивачу Законом на подачу заяви про прийняття на службу до поліції відсутні. Суд відхилив доводи позивача щодо наявності у нього переважного права на залишення на роботі в органах внутрішніх справ, оскільки судом не встановлено, що останнім виявлено бажання на проходження служби в поліції шляхом подачі відповідного рапорту чи заяви. Таким чином, суд дійшов висновку, що Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві при прийняті наказу від 06.11.2015 за №1038 о/с діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскільки судом не встановлено незаконного звільнення позивача, суд дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення останнього та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 грудня 2016 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві в особі Комісії з припинення (ліквідатора) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 07 листопада 2015 року по 31 грудня 2015 року у розмірі 8450,75 грн (вісім тисяч чотириста п'ятдесят грн. 75 коп. ).

В решті позову відмовлено.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що позивачем ані під час розгляду справи судом першої інстанції, ані під час апеляційного перегляду справи не зазначалось, що протягом тримісячного терміну з дня опублікування Закону позивач звертався щодо проходження служби в поліції, підстав, які б унеможливили звернення позивача з відповідним рапортом або заявою протягом цього періоду, колегією суддів не встановлено. При цьому, суд враховав, що позивач є особою, яка проходила службу в органах внутрішніх справ, а тому не може бути необізнаним в силу своїх виконуваних обов'язків щодо порядку проходження служби в органах внутрішніх справ, в тому числі і тих обставин, які засвідчують та підтверджують факт подачі рапорту та виявлення бажання проходити службу в поліції. Посилання апелянта на порушення норм трудового законодавства згідно КЗпП України щодо попередження позивача про можливе майбутнє звільнення та безпосередньо звільнення через скорочення штатів суд визнав необґрунтованими, оскільки в даному випадку застосуванню підлягають норми спеціального законодавства. Оскільки звільнення позивача відбулось у відповідності до вимог Закону України "Про Національну поліцію", при цьому, ОСОБА_1 не заявлено позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування наказу про звільнення №1038 о/с від 06 листопада 2015 року, суд вказав на відсутність правових підстав для зобов'язання Міністерства внутрішніх справ України поновити на публічній службі позивача на рівнозначній посаді в органах внутрішніх справ України.

При цьому, суд зауважив, що Національна поліція України в силу ст. 1 Закону України "Про Національну поліцію" є центральним органом виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом. Однак, Національна поліція України та будь-який її територіальний орган до участі у справі не залучались, позовних вимог до них не заявлено, в силу ст.52 КАС України суд апеляційної інстанції позбавлений можливості заміни та залучення відповідача, а тому фактично позовні вимоги щодо поновлення на публічній службі в органах поліції, які утворені у відповідності до Закону України "Про Національну поліцію", заявлені до неналежного відповідача.

Водночас, суд зазначив, що у зв'язку з невиплатою з вини власника або уповноваженого ним органу належних ОСОБА_1 сум з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві в особі Комісії з припинення (ліквідатора) належить стягнути середній заробіток за період з 07 листопада 2015 року по 31 грудня 2015 року у розмірі 8450,75 грн. за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

14 червня 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 грудня 2016 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2017 року, в якій позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник вказує, що у зв'язку з прийняттям Закону України "Про Національну поліцію" відбулась реорганізація юридичної особи публічного права, оскільки основні завдання міліції та поліції є тотожними. Вказує, що норми спеціального законодавства не регулюють всієї процедури звільнення з органів внутрішніх справ а містять лише положення стосовно підстав для звільнення, а тому застосуванню підлягають також приписи КЗпП України. Вважає, що судами не з'ясовано факту дотримання відповідачем процедури його звільнення з органів внутрішніх справ, а також обставин наявності скорочення штату відповідача.

Відповідачем-2 до Суду надано відзив на касаційну скаргу позивача, в якому вказано на безпідставність викладених в ній доводів. Вказує, що всі територіальні органи МВС України ліквідовані внаслідок прийняття Закону України "Про Національну поліцію". Вважає, що позивач не скористався своїм правом на подачу заяви про прийняття на службу до поліції, тобто не виявив бажання проходити службу в органах поліції. Оскільки позивач не оскаржував наказ про звільнення з органів внутрішніх справ, відповідач-2 вважає, що підстави для його поновленні на займаній посаді відсутні. Просив залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Відповідачем -1 також надано заперечення на касаційну скаргу позивача, в яких вказано, що з 07.11.2015 у позивача припинились правовідносини, пов'язані з проходженням служби в органах внутрішніх справ. Зазначає, що вжиття роботодавцем заходів для працевлаштування працівника в новоутвореній установі не є його обов'язком. Також вказує, що позивач не перебував у трудових відносинах із МВС України, у зв'язку з чим вимоги про поновлення позивача на службі в органах внутрішніх справ не ґрунтуються на законі. Просив залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а постанови судів першої та апеляційної інстанції - без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 08 грудня 2020 року зазначену адміністративну справу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 18 листопада 2011 року позивач проходив службу в органах внутрішніх справ: у відповідності до наказу ГУ МВС України в м. Києві від 18 листопада 2011 року №701 о/с ОСОБА_1 був призначений інспектором патрульної служби 1-го взводу роти патрульної служби Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві; згідно наказу від 19 вересня 2012 року №70 о/с - міліціонером сектору ресурсного забезпечення 1-го ТВМ Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві; згідно наказу від 30 квітня 2013 року №304 о/с - міліціонером обслуговуючого персоналу і охорони відділу міліції (з обслуговування мікрорайонів "Теремки-1" та "Теремки-2") Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві; згідно наказу від 18 жовтня 2013 року №779 о/с - дільничним інспектором міліції відділу дільничних інспекторів міліції Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві; згідно наказу від 16 липня 2015 року №611 о/с - дільничним інспектором міліції (за рахунок посади старшого дільничного інспектора міліції) сектору дільничних інспекторів міліції відділу міліції (з обслуговування мікрорайонів "Теремки-1" та "Теремки-2") Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві.

Наказом Головного управління МВС України в м. Києві від 06 листопада 2015 року №1038 о/с "Щодо особового складу" згідно з п.п.10 та 11 р. 11 Закону України "Про Національну поліцію" та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено, з 06 листопада 2015 року у запас Збройних Сил України (з постановкою на військовий облік) за п.64 "г" (через скорочення штатів) лейтенанта міліції ОСОБА_1 (НОМЕР_1), дільничного інспектора міліції (за рахунок посади старшого дільничного інспектора міліції) сектору дільничних інспекторів міліції відділу міліції (з обслуговування мікрорайонів "Теремки-1" та "Теремки-2") Голосіївського районного управління.

З наявної в матеріалах справи копії витягу з наказу ГУ МВС України в м. Києві від 06 листопада 2015 року №1038 о/с вбачається, що відповідно до здійсненої на зворотньому боці вказаного наказу розписки, з даним наказом ОСОБА_1 був ознайомлений 18 листопада 2015 року, трудову книжку, витяг з наказу, військовий квиток, обхідний листок отримав.

Отримання позивачем трудової книжки та військового квитка також підтверджуються наявною в особовій справі ОСОБА_1 розпискою без дати (т.2 а. с.109).

Відповідно до довідки, наданої членом ліквідаційної комісії (т.1 а. с.230), грошове забезпечення ОСОБА_1 було нараховане та виплачене в повному обсязі по 06 листопада 2015 року включно та у зв'язку з тим, що фінансування надійшло з затримкою виплата проводилась у грудні 2015 року.

На підтвердження викладених у довідці обставин, ГУ МВС України в м. Києві до суду апеляційної інстанції надано витяги з відомості на виплату грошей №78 за листопад 2015 року, відповідно до якої ОСОБА_1 одержав 750,41 грн., про що міститься його підпис, та з відомості на виплату грошей № б/н за грудень 2015 року, відповідно до якої ОСОБА_1 одержав 2374,16 грн., про що міститься його підпис.

Враховуючи дані наявних в матеріалах справи довідок про доходи позивача №6 та №18, з урахуванням листа Міністерства соціальної політики України від 09 вересня 2014 року № 10196/0/14-14/13 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік", суд апеляційної інстанції встановив, що середньоденне грошове забезпечення позивача становить: 9372,46 (заробітна плата за останні 2 календарні місяці роботи: за вересень 2015 року - 5233,47 грн., за жовтень 2015 року - 4138,99 грн. ) / 61 (кількість календарних днів вересень-жовтень 2015 року) = 153,65 грн.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ст.18 Закону України "Про міліцію", який діяв до 07 листопада 2015 року, передбачено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, Закон України "Про міліцію" втратив чинність у зв'язку з набранням чинності Законом України "Про Національну поліцію", який набрав чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування (Голос України, 2015,08, від 06 серпня 2015 року №141-142), крім: 1) пунктів 1,2,3,7-13,15,17-18 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закон України "Про міліцію" втратив чинність у зв'язку з набранням чинності Законом України "Про Національну поліцію", які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування; 2) Закон України "Про міліцію" втратив чинність у зв'язку з набранням чинності Законом України "Про Національну поліцію", які набирають чинності з 1 січня 2017 року (п.1 р. XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію").

Пунктом 8 розділу 11 Закону України від 02 липня 2015 року №580-VIII "Про Національну поліцію" передбачено, що з дня опублікування Пунктом 8 розділу 11 Закону України від 02 липня 2015 року №580-VIII "Про Національну поліцію" всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Згідно з пунктом 9 розділу 11 Закону України "Про Національну поліцію" працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним пунктом 9 розділу 11 Закону України "Про Національну поліцію", упродовж трьох місяців з дня опублікування пунктом 9 розділу 11 Закону України "Про Національну поліцію" можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Відповідно до пункту 10 розділу 11 Закону України "Про Національну поліцію" працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

За приписами пункту 11 розділу 11 Закону України "Про Національну поліцію" перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до "Прикінцевих та перехідних положень" пункту 11 розділу 11 Закону України "Про Національну поліцію".

Згідно з підпунктом "г" пункту 64 Положення №114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року №730 "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ України, в тому числі Головне управління МВС України в м. Києві, та утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції, зокрема, ГУ НП у м. Києві.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 листопада 2015 року №1388 "Про організаційно-штатні питання" визнано такими, що втратили чинність штати органів, підрозділів, закладів, установ та підприємств МВС України згідно з переліком змін у штатах МВС. Згідно витягу з Переліку змін у штатах МВС в Головному управлінні МВС України в м. Києві скасовані всі штати й скорочені усі посади (15236 посад).

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), внесені Законом України від 15.01.2020 № 460-IX, за правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Законом України від 15.01.2020 № 460-IX, за правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України від 15.01.2020 № 460-IX, за правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення".

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України).

Щодо меж касаційного перегляду Суд також зазначає, що позивачем подано касаційну скаргу на постанову суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, ухвалені у цій справі. Водночас, колегія суддів звертає увагу, що постановою суду апеляційної інстанції постанову суду першої інстанції скасовано у повному обсязі з прийняттям у справі нового рішення про часткове задоволення позову.

Відповідно до наведених приписів законодавства, працівник міліції, посада якого скорочена, може бути прийнятий на службу до поліції, за умови його відповідності вимогам до поліцейських, одним із двох способів: шляхом видання наказу про призначення за його згодою або шляхом проходження конкурсу.

У першому випадку формою волевиявлення особи є надання згоди на призначення на посаду. При цьому, наданню згоди повинна передувати пропозиція щодо призначення на відповідну посаду, тобто ініціатива керівництва. Згода особи є відповіддю на цю ініціативу, а наслідком згоди є призначення особи на посаду відповідно до узгодженої пропозиції. Отже, особа, попереджена про звільнення за скороченням штатів, у цьому випадку не має можливості виявити ініціативу і своє волевиявлення здійснює шляхом згоди на ініціативу керівництва.

Така ініціатива є обов'язковою, оскільки без неї не може бути виявлено наявність чи відсутність можливості подальшого використання особи на службі відповідно до пп. "г" п.64 Положення №114.

У другому випадку необхідна ініціатива особи щодо участі в конкурсі. Спосіб виявлення такої ініціативи визначається порядком проведення конкурсу та може мати форму письмової заяви (рапорту).

З наведеного випливає, що лише якщо особа відмовилася від усіх пропозицій щодо зайняття певних посад і не подала заяви (рапорту) про участь в конкурсі на зайняття певної посади, виникають підстави для застосування п.10 розділу 11 Закону України "Про Національну поліцію" щодо звільнення особи за скороченням штатів.

Слід зауважити, що Верховний Суд України в постанові від 28 жовтня 2014 року у справі №21-484а14 сформулював правову позицію, за якою встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

З огляду на викладене, Суд зазначає, що під час розгляду цієї справи відповідачами не надано жодних належних доказів, які б підтверджували пропонування позивачу посади в органах Національної поліції і його відмови від цих посад, що свідчить про порушення процедури звільнення позивача з органів внутрішніх справ.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 серпня 2018 року у справі №826/26698/15.

Водночас, колегія суддів звертає увагу на зміст сформованих позивачем позовних вимог.

Суд зазначає, що для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси.

Суд звертає увагу на невідповідність обраного позивачем способу захисту передбаченим законодавством, оскільки ОСОБА_1 не заявлено позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування наказу про звільнення №1038 о/с від 06 листопада 2015 року, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для зобов'язання Міністерства внутрішніх справ України поновити на публічній службі позивача на рівнозначній посаді в органах внутрішніх справ України.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що позивач проходив службу у структурному підрозділі Головного управління МВС України в м. Києві від 06 листопада 2015 року, яке є окремою юридичною особою, у зв'язку з чим вимога позивача до Міністерства внутрішніх справ України про поновлення на посаді є звернутою до неналежного відповідача.

З огляду на вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для поновлення позивача на посаді в органах внутрішніх справ, водночас, мотиви оскаржуваного судового рішення в цій частині підлягають зміні з урахуванням висновків, наведених Верховним Судом у цій постанові.

Статтею 351 КАС України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Враховуючи вищенаведене, Суд касаційної інстанції вважає за необхідне змінити оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції в мотивувальній частині, оскільки при постановленні оскаржуваної постанови судом було неправильно застосовано норми матеріального права, а саме положень Закону України "Про Національну поліцію".

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2017 року змінити у мотивувальній частині, виклавши її у редакції цієї постанови, в іншій частині - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіН. А. Данилевич С. А. Уханенко Н. В. Шевцова