Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

09 листопада 2018 року

Київ

справа №823/217/17

адміністративне провадження №К/9901/32270/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Колос Чигиринщини» до Чигиринської районної державної адміністрації Черкаської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача - ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Нібулон» про визнання протиправним та скасування рішення за касаційною скаргою Приватного підприємства «Колос Чигиринщини» на постанову Черкаського окружного адміністративного суду у складі судді Каліновської А.В. від 18 квітня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Троян Н.М., Бужак Н.П., Твердохліб В.А. від 15 червня 2017 року,

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2017 року приватне підприємство «Колос Чигиринщини» (далі - ПП «Колос Чигиринщини», позивач) звернулося до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Чигиринської районної державної адміністрації (далі - відповідач), у якому просить визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Черкаського районного управління юстиції Черкаської області ОСОБА_3, номер запису про інше речове право 15879661 від 17 березня 2016 року, про проведення державної реєстрації права оренди земельної ділянки площею 1,8926 га, кадастровий номер НОМЕР_1, належної ОСОБА_2, за товариством з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Нібулон» (далі - ТОВ СП «Нібулон», третя особа) на підставі договору оренди землі від 18 лютого 2010 року.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що в період дії договору оренди землі від 27 травня 2011 року, укладеного між позивачем та фізичною особою ОСОБА_2, державним реєстратором Черкаського районного управління юстиції Черкаської області Грицаєнко О.А. проведено державну реєстрацію права оренди земельної ділянки (номер запису про інше речове право 15879661 від 17 березня 2016 року) за ТОВ СП «Нібулон» на підставі договору оренди землі від 18 лютого 2010 року та договору про внесення змін до договору оренди землі від 01 червня 2016 року, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ СП «Нібулон», цієї ж земельної ділянки, що на думку позивача свідчить про подвійну реєстрацію речових прав, що не відповідає вимогам чинного законодавства України.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідачем згідно інформації із бази даних про реєстрацію заяв та запитів Державного реєстру речових прав для встановлення наявності або відсутності вже зареєстрованих речових прав на об'єкт нерухомого майна, а саме щодо земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 не знайдено наявність речового права оренди на дану земельну ділянку за ПП «Колос Чигиринщини», відтак, у державного реєстратора були відсутні підстави для відмови ТОВ СП «Нібулон» у здійсненні оскаржуваної державної реєстрації договору оренди землі від 18 лютого 2010 року, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ СП «Нібулон».

Не погоджуючись з постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2017 року та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ПП «Колос Чигиринщини» звернулося з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов.

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що на момент прийняття оскаржуваного рішення про державну реєстрацію права за договором оренди між ОСОБА_2 та ПП «Колос Чигиринщини» існував чинний договір оренди, строк якого не закінчився. При цьому, державний реєстратор у силу вимог статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» мав перевірити інформацію про наявність або відсутність вже зареєстрованих речових прав з метою недопущення одночасного існування їх подвійної державної реєстрації, однак не зробив цього.

Крім того, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій необґрунтовано послались на обставини, встановлені у постанові Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 червня 2011 року у справі № 2а-4126/11/1470, оскільки даним рішенням було зобов'язано державного реєстратора скасувати державну реєстрацію договору оренди № 533 від 29 грудня 2006 року, укладеного між позивачем та ОСОБА_2, у той час, як рішення про державну реєстрацію у даній справі оскаржується з підстав існування іншого договору оренди № 176 від 27 травня 2011 року, щодо якого наведеним судовим рішенням не встановлено жодних обставин, які мають преюдиційне значення. Відтак, скаржник вважає, що судами попередніх інстанцій неповно з'ясовано всі обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення.

ТОВ СП «Нібулон» подало заперечення на касаційну скаргу ПП «Колос Чигиринщини», у якому зазначається, що судами попередніх інстанцій в повному обсязі досліджені докази, подані учасниками справи, повно і всебічно з'ясовано обставини справи, на підставі яких прийнято законні та обґрунтовані рішення. Також у запереченні зазначається, що оскаржувану державну реєстрацію було фактично здійснено на виконання постанови Миколаївського окружного адміністративного суду від 06 червня 2011 року у справі № 2а-4126/11/1470, якою зобов'язано здійснити державну реєстрацію договору оренди від 18 лютого 2010 року, укладеного між ТОВ СП «Нібулон» та ОСОБА_2 Крім того, ТОВ СП «Нібулон» зазначає, що між учасниками даної справи триває невирішений спір про право цивільне, відтак, даний спір не є публічно-правовим, а має цивільно-правовий характер.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 823/217/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що Вищий адміністративний суд України діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду.

У відповідності з положенням пункту 11 частини другої статті 46, пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Пленум Верховного Суду постановою від 30 листопада 2017 року № 2 визначив, що днем початку роботи Верховного Суду є 15 грудня 2017 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 березня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, а саме: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.

Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2018 року прийнято до свого провадження справу за позовом ПП «Колос Чигиринщини» до Чигиринської районної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача - ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ТОВ СП «Нібулон» про визнання протиправним та скасування рішення за касаційною скаргою ПП «Колос Чигиринщини» на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2017 року.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 1,8926 га, кадастровий номер НОМЕР_1, (державний акт на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_2, виданий Чигиринською районною державною адміністрацією).

Між ОСОБА_2 та ТОВ СП «Нібулон» укладено договір оренди землі від 04 березня 2010 року та договір про внесення змін до договору оренди землі від 01 червня 2016 року.

27 травня 2011 року між ОСОБА_2 та ПП «Колос Чигиринщини» укладено договір оренди землі від 27 травня 2011 року, який зареєстрований у відділі Держкомзему у Чигиринському районі Черкаської області 04 серпня 2011 року.

17 березня 2016 року державним реєстратором виконавчого комітету Чигиринської міської ради Черкаської області Грицаєнко О.А. проведено державну реєстрацію права оренди земельної ділянки (номер запису про інше речове право 15879661 від 17 березня 2016 року) за ТОВ СП «Нібулон» на підставі договору оренди землі від 18 лютого 2010 року, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ СП «Нібулон».

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини четвертої статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Черкаського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2017 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2017 року не відповідають, а вимоги касаційної скарги є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (у редакції, чинній на дату звернення позивача до суду) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

За правилами частини першої статті 17 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття цієї постанови) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, іншого суб'єкта при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).

Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій і вирішення якого безпосередньо не віднесено до юрисдикції інших судів.

Наведене узгоджується з положеннями статей 2, 4, 19 чинного КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

У свою чергу, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він, головним чином, обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо позивач намагається захистити своє порушене приватне право шляхом оскарження управлінських дій суб'єктів владних повноважень.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 805/4506/16-а, від 27 червня 2018 року у справі № 815/6945/16.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

У справі, що розглядається, спір виник стосовно правомірності рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації права за договором оренди, укладеного між ОСОБА_2 та ТОВ СП «Нібулон», з підстав існування чинного договору оренди цієї ж земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_2 та позивачем. Відтак, у даній справі фактично оскаржується чинність договору оренди, на підставі якого було прийнято рішення про державну реєстрацію речового права, тобто існує спір між двома суб'єктами господарської діяльності щодо права оренди на земельну ділянку (чинності одного з договорів оренди землі).

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про оренду землі», законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. У свою чергу, індивідуальні особливості врегулювання правовідносин між сторонами - договором оренди землі.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з положеннями статті 17 цього ж Закону об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Отже, оскільки спірні правовідносини фактично виникли між ПП «Колос Чигиринщини» та ТОВ СП «Нібулон» стосовно права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_1, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

За таких обставин суд вважає, що між позивачем та відповідачем (суб'єктом владних повноважень) немає публічно-правових відносин, спір не є публічно-правовим, а тому не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства. Відтак, справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватись за правилами цивільного судочинства.

Все це підтверджує, що даний спір потребує вирішення за правилами ЦПК України, який, зокрема, передбачає захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

У справі, що розглядається, спір не обмежується оскарженням рішення, дії чи бездіяльності державного реєстратора, оскільки в його основі лежить корпоративний спір, який з урахуванням особливості справи не може бути вирішений в адміністративному суді, що обмежений при вирішенні таких спорів вимогами процесуального закону.

Розгляд цієї справи за правилами адміністративного судочинства не відповідав би принципу ефективного судочинства як важливому елементу верховенства права.

Основна ідея/мета системи адміністративних судів полягає у тому щоб захистити «малу людину» від «великої держави», в особі її багаточисленних суб'єктів владних повноважень, які наділені множинністю повноважень та низкою механізмів владного примусу.

Саме для цього в адміністративних судах передбачено низку винятків для позивачів (суб`єкта приватного права): встановлено можливість використовувати не адвоката як представника в суді у спорах щодо захисту соціальних прав, малозначних спорах тощо (частина п`ята статті 131-2 Конституції України); визначено незначний розмір судового збору, що рахується, як правило, не від предмету/ціни позову, а у фіксованому розмірі, а саме, 0,4 або 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (стаття 4 Закону України «Про судовий збір»); закріплено принцип, який лише частково узгоджується з принципом рівності сторін та передбачає покладення на одну із сторін - відповідача (суб`єкта владних повноважень) безумовний обов'язок доводити правомірність своїх дій, певним чином ставлячи позивача (суб`єкта приватного права) у привілейоване становище.

Це повною мірою відповідає конституційному принципу, згідно з яким людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Намагання сторін вирішити земельний спір, використовуючи систему адміністративних судів, або розгляд адміністративними судами такого спору в порядку КАС України є помилковим.

Саме завдання Верховного Суду як найвищого суду в системі судоустрою України, що забезпечує сталість та єдність судової практики (статті 17 та 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів») полягає у виправлені відповідних помилок.

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, правовий статус учасників справи, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а провадження у справі закриттю, оскільки правовідносини у цій справі мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Суд також бере до уваги, що у цій справі жодна із сторін не заперечує існування, поза межами ініційованого публічно-правового спору, безпосередньо пов'язаного з ним, майнового спору між учасниками, вирішення якого призведе, фактично, до розв'язання публічно-правового спору.

Частиною першою статті 354 КАС України встановлено, що порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у пунктах 23, 24 та тексті свого рішення у справа «Сокуренко і Стригун проти України» (№ 29458/04 та № 29465/04) відповідно до прецедентної практики Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві керується законом, що приймається парламентом» (Zand v. Austria № 7360/76); фраза «встановленим законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність; термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів; вимога стосовно того, що суд має бути «встановленим законом» є однією з декількох вимог Конвенції та протоколів до неї і встановлює, що дії національних органів мають базуватись на внутрішньому праві; вся організаційна система судів, включаючи не тільки питання, які підпадають під юрисдикцію певних видів судів, але також встановлення окремих судів та визначення їх місцевої юрисдикції (Coeme and others v. Belgium № 32492/96).

Крім того, Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення від 25 лютого 1993 року у справі «Доббертен проти Франції» зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 88/1991/340/413).

За таких підстав колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційну скаргу ПП «Колос Чигиринщини» слід задовольнити частково, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, а провадження у справі закрити.

Керуючись статтями 238, 239, 341, 344, 349, 354, 355, 356, 359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Колос Чигиринщини» задовольнити частково.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2017 року скасувати.

Провадження у справі за позовом Приватного підприємства «Колос Чигиринщини» до Чигиринської районної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача - ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Нібулон» про визнання протиправним та скасування рішення закрити.

Роз'яснити, що спір може бути розглянуто за правилами цивільного судочинства.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко