ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2023 року

м. Київ

справа № 520/899/21

адміністративне провадження № К/990/7320/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Калашнікової О.В.,

суддів: Білак М.В., Губської О.А.,

розглянувши в письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу №520/899/21

за позовом ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харків про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харків на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року (прийняте у складі головуючої судді - Ніколаєвої О.В.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2021 року (прийняту у складі колегії суддів: головуючого судді - Кононенко З.О., суддів: Калиновського В.А., Мінаєвої О.М.)

У С Т А Н О В И В :

І. Суть спору

1. У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харкова, в якому просив:

1.1. визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.12.2016 року по 30.12.2020 року;

1.2. зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.12.2016 року по 30.12.2020 року.

2. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що на момент виключення його зі списків особового складу, зокрема - 27.12.2016 року, відповідачем не здійснено остаточного розрахунку з ним. Позивач зазначає, що остаточний розрахунок з ним проведений відповідачем 30.12.2020 року на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.12.2017 року у справі №520/5286/17, тобто з порушенням строків встановлених статтею 116 Кодексу законів про працю України. На переконання позивача, зазначене є підставою для відповідальності відповідача, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

3. ОСОБА_1 у 2016 році звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 27.12.2016 року.

3.1. При звільненні з військової служби з позивачем непроведено у повному обсязі остаточний розрахунок, зокрема, нездійснено нарахування та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, індексації.

3.2. Не погоджуючись з вказаною бездіяльністю, позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з відповідним позовом.

3.3. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.12.2017 року у справі №820/5286/17, яке залишено без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2018 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харкова, третя особа Міністерство оборони України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправними дії (бездіяльність) Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харкова, яка полягає у нездійсненні ОСОБА_1 нового розрахунку розміру одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, індексації, які ОСОБА_1 отримував під час проходження військової служби та відмові виплатити своєчасно невиплачену частину одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, індексації. Зобов`язано Квартирно-експлуатаційний відділ міста Харкова здійснити перерахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні ОСОБА_1 у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, індексації.

3.4. Враховуючи положення статей 14 255 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач добровільно провів нарахування та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, індексації у відповідності до вказаного рішення суду 30.12.2020 року у розмірі 76979,23 грн., що підтверджується випискою з карткового рахунку Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" позивача.

3.5. Позивач, вважаючи протиправним проведений відповідачем несвоєчасний розрахунок при звільнення, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

4. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2021 року, позов задоволено частково.

4.1. Визнано протиправною бездіяльність Квартирно - експлуатаційного відділу міста Харкова, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки при звільненні з 28.12.2016 року по 30.12.2020 року.

4.2. Зобов`язано Квартирно - експлуатаційний відділ міста Харкова нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з 28.12.2016 року по 30.12.2020 року у розмірі 247 582,60 грн. (двісті сорок сім тисяч п`ятсот вісімдесят дві гривні 60 копійок), з утриманням з присуджених сум податків та зборів та інших обов`язкових платежів, встановлених законодавством.

5. Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку що відповідачем фактичний розрахунок із позивачем щодо виплати зазначеної одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, індексації у розмірі 76 979,23 грн., проведений поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, та затримка складає - 1463 календарних днів, що є підставою для виплати позивачеві середнього заробітку за весь час затримки.

IV. Касаційне оскарження

6. Не погодившись з рішенням суду першої та постановою суду апеляційної інстанцій, Квартирно-експлуатаційний відділ міста Харків подав до Верховного Суду касаційну скаргу.

6.1. Посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанції проігнорували твердження відповідача про необхідність визначення судом розміру відшкодування та його зменшення відповідно до принципу співмірності, не надавши жодної оцінки аргументам та не навівши мотивів незастосування висновків щодо застосування норм права, а саме статті 117 КЗпП України, викладених в постановах Верховного Суду від 06 лютого 2020 року по справі №806/305/17, від 31 березня 2020 року по справі №818/1164/17, від 12 серпня 2020 року по справі №2400/3365/19, від 20 травня 2021 року по справі №2 380/3007/20, а також по постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року по справі №821/1083/17, від 13 травня 2020 року по справі №2810/451/17.

6.2. У зв`язку із наведеним скаржник просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову.

7. У відзиві на касаційну скаргу, позивач посилається на те, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм процесуального права, а тому не підлягають скасуванню.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

8. Відповідно до статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

9. За приписами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

10. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

11. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

12. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

13. Відповідно до статті 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

14. Відповідно до частини 1 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

15. Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (у т.ч. затримку виплати компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Натомість врегульовано КЗпП України.

16. Статтею 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

17. За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата усіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

18. Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

19. Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

20. Середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у "Порядку обчислення середньої заробітної плати", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

21. Згідно з абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата, зокрема, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

22. Пунктом 5 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

23. Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

VI. Позиція Верховного Суду

24. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, вважає за необхідне зазначити таке.

25. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, згідно зі статтею 341 КАС України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

26. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

27. Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи питання щодо правильності застосування судами норм чинного законодавства, а також щодо обґрунтованості поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

28. Предметом спору у цій справі є відносини щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця відповідно до статті 117 КЗпП України.

29. Приписами КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

30. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

31. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, Верховним Судом у постановах від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18, від 16 липня 2020 року у справі № 812/1259/17, від 16 липня 2020 року у справі № 825/1540/17, від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, від 13 серпня 2020 року у справі № 808/610/18.

32. Аналіз наведених правових норм та висновків Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду дає підстави для висновку, що у разі несвоєчасної виплати належних звільненому працівникові сум, працівник має право на відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.

33. Тобто, роботодавець повинен провести виплату працівнику всіх належних йому сум при звільненні, незалежно від обставин, з яких такі суми не були виплачені останньому.

34. В цій справі суди попередніх інстанцій встановили, що позивач звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 27 грудня 2016 року. Остаточний розрахунок з позивачем проведено 30 грудня 2020 року, що підтверджується випискою з карткового рахунку Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" позивача.

35. Вказана обставина сторонами не заперечувалась.

36. Отже, суди встановили, що остаточний розрахунок з позивачем при звільненні було здійснено відповідачем з порушенням строків, встановлених статтею 116 КЗпП України, а тому Верховний Суд вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав, визначених статтею 117 КЗпП України, для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку.

37. Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

38. З висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 23 грудня 2020 року у справі від 825/1732/17, та Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, від 18 березня 2020 року у справі №711/4010/13-ц вбачається наступне.

39. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

40. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

41. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

42. Дане положення переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

43. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

44. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

45. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

46. Враховуючи наведене, Верховний Суд вважає правильним висновок судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

47. Щодо доводів скаржника про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень принципу пропорційності, Верховний Суд вважає їх безпідставними виходячи з наступного.

48. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.

49. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

50. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

51. Водночас чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19.

52. В свою чергу, суди першої та апеляційної інстанцій, визначаючи суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача, врахували вищезазначені висновки Верховного Суду.

53. Зокрема, судами попередніх інстанцій встановлено, що днем виключення позивача зі списків військової частини та всіх видів грошового забезпечення є 27.12.2016 року. Отже, двома попередніми місяцями перед звільненням є жовтень 2016 року (31 календарний день) та листопад 2016 року (30 календарних днів).

54. Відповідно до довідки про розмір грошового забезпечення за жовтень - листопад 2016 року, грошове забезпечення позивача за два повних місяці служби перед звільненням (за жовтень - листопад 2020 року) становить 27 787,20 грн. (13 893,60 грн. + 13 893,60 грн.), тобто середньомісячна заробітна плата позивача складає 13 893,60 грн. ((13 893,60 грн. + 13 893,60 грн. грн.)/2 = 13 893,60 грн.).

55. Так, у жовтні 2016 року та листопаді 2016 року було 61 день, отже середньоденна заробітна плата позивача за два повних місяці служби склала 455,53 грн.

56. Враховуючи дату звільнення позивача зі служби (27.12.2016) та дату виплати заборгованості (30.12.2020), кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 1463 днів.

57. Таким чином, сума компенсації за затримку розрахунку при звільненні за період з 28.12.2016 року (наступний день після звільнення) по 30.12.2020 року (день виплати заборгованості) становить 666 440,39 грн. (455,53 грн. - середньоденний заробіток позивача х 1463 дні).

58. Загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 207 231,73 грн., з яких: грошове забезпечення на момент звільнення - 130 252,50 грн. (62.86%) та одноразова грошова допомога при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, індексації - 76 979,23 грн. (37,15%).

59. За встановлених обставин у справі, Верховний Суд погоджується з висновком та розрахунком судів попередніх інстанцій, що належним та достатнім способом захисту порушених прав позивача є стягнення на його користь 247 582,60 грн. (37,15% від 666 440,39 грн.), як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.12.2016 (наступний день після звільнення) по 30.12.2020 (день виплати заборгованості).

60. Вказаний висновок відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 30.11.2020 року у справі № 480/3105/19.

61. Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що ці доводи були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду та ухвалення судового рішення, та їм була надана відповідна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судами норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено.

62. Суд касаційної інстанції наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

63. Таким чином, доводи, викладені у касаційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи, висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

64. Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29)

65. Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

66. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

67. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

VIІ. Судові витрати

68. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341 345 349 350 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду,-

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу міста Харків - залишити без задоволення.

2. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 02 грудня 2021 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіО.В. Калашнікова М.В. Білак О.А. Губська