ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2022 року

м. Київ

справа № 560/11791/21

адміністративне провадження № К/9901/43626/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., суддів: Бевзенка В. М., Коваленко Н. В., розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради

про визнання рішення протиправним та стягнення коштів

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року (постановлену у складі колегії: головуючого судді Сапальової Т. В., суддів:

Залімського І. Г., Капустинського М. М. ),

УСТАНОВИЛ:

Короткий зміст позовних вимог

1.10 вересня 2021 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивачка, скаржниця) звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради (далі також - відповідач) про визнання рішення протиправним та стягнення коштів.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2. Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року позовну заяву повернуто особі, яка її подала.

3. Не погодившись із вищевказаним судовим рішенням, позивачка оскаржила його в апеляційному порядку.

4. Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року повернуто особі, яка її подала.

5. Постановляючи указану ухвалу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що апеляційна скарга від імені ОСОБА_1 подана ОСОБА_2 з кваліфікованим електронним підписом через систему "Електронний суд". При цьому до апеляційної скарги долучено копію довіреності, сформованої з кваліфікованим електронним підписом в системі "Електронний суд" 27 липня 2021 року.

Водночас, судом апеляційної інстанції встановлено, що оригінал або копія нотаріально посвідченої довіреності, виданої позивачкою на ім'я ОСОБА_2 в матеріалах справи відсутня.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення частини 2 статті 59 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), дійшов висновку, що оскільки апеляційна скарга підписана особою, право якої на вчинення таких дій не підтверджено в установленому законом порядку, то у суду відсутні підстави для прийняття до розгляду такої апеляційної скарги, а тому таку скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

6. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, вважаючи його прийнятим з порушенням норм процесуального права, ОСОБА_1 звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду, у якій просить скасувати оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції та направити справу до цього суду для продовження розгляду.

7. В обґрунтування касаційної скарги скаржниця зазначає, що, постановляючи ухвалу про повернення апеляційної інстанції, поданої через систему "Електронний суд", суд апеляційної інстанції послався на положення частини 2 статті 59 КАС України, водночас не звернув увагу, що питання подання заяв у електронній формі через представника врегульовано частиною сьомою вказаної статті.

8. Скаржниця зазначає, що відповідно до положень частини 7 статті 59 КАС України у разі подання представником заяви по суті справи в електронній формі він може додати до неї довіреність або ордер в електронній формі, підписані електронним підписом відповідно до Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положень, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

9. З огляду на положення частини 7 статті 59 КАС України, скаржниця вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно повернув її апеляційну скаргу, подану через представника, оскільки скарга була сформована відповідно до Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та з дотриманням положень процесуального закону.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

10. Касаційна скарга надійшла до суду 30 листопада 2022 року.

11. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 30 листопада 2022 року для розгляду справи №560/11791/21 визначено колегію суддів у складі судді-доповідача Желєзного І. В., суддів: Берназюка Я. О. та Коваленко Н. В.

12. Ухвалою Верховного Суду від 3 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі №560/11791/21, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.

13. У зв'язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Желєзного І. В. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 6 грудня 2021 року №15), що унеможливило його участь у розгляді касаційної скарги, призначено повторний розподіл.

14. Відповідно до повторного протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 10 грудня 2021 року для розгляду справи №560/11791/21 визначено нову колегію суддів у складі судді-доповідача Берназюка Я. О., суддів: Бевзенка В. М. та Коваленко Н. В.

15. Ухвалою Верховного Суду від 9 лютого 2022 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 10 лютого 2022 року.

16. При розгляді цієї справи у касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

Позиція інших учасників справи

17. Від відповідача відзиву на касаційну скаргу позивачки не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанцій. При цьому колегія суддів зазначає, що ухвалу Верховного Суду від 3 грудня 2021 року про відкриття касаційного провадження Управлінням соціального захисту населення виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради було отримано 10 грудня 2021 року.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка висновків судів попередніх інстанцій та доводів касаційної скарги

18. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

19. Згідно з положенням частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

20. Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

21. Крім того, стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

22. Зазначеним вимогам процесуального закону ухвала Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року не відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є прийнятні з огляду на таке.

23. Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

24. Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об'єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2011 року № 13-рп/2011).

25. У своєму рішенні від 8 квітня 2015 року у справі № 3-рп/2015 Конституційний Суд України зробив наступний висновок: право на судовий захист включає в себе, зокрема, можливість оскарження судових рішень в апеляційному та касаційному порядку, що є однією з конституційних гарантій реалізації інших прав і свобод, захисту їх від порушень і протиправних посягань, в тому числі від помилкових і неправосудних судових рішень.

26. У з зв'язку із цим, ухвалюючи постанову у цій справі, Суд враховує, що право на оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції є складовою конституційного права особи на судовий захист. Таке право гарантується визначеними Конституцією України основними засадами судочинства, які є обов'язковими для всіх форм судочинства та судових інстанцій, зокрема забезпеченням апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

27. Зазначений підхід узгоджується із позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23 липня 2019 року у справі №826/7824/18, від 5 січня 2021 року у справі № 1718/2-а-834/11, від 22 липня 2021 року у справі № 340/141/21 та від 16 вересня 2021 року у справі № 240/10995/20.

28. Можливість забезпечення права на апеляційний перегляд справи є також однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства (частина 3 статті 2 КАС України).

29. Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

30. Статтею 296 КАС України встановлено форма та зміст апеляційної скарги. Так, відповідно до частини першої вказаної статті апеляційна скарга подається у письмовій формі.

31. Згідно з частиною 2 статті 298 КАС України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених частиною 2 статті 298 КАС України, застосовуються положення частиною 2 статті 298 КАС України.

32. Крім того, згідно з пунктом 1 частини 4 статті 298 КАС України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо апеляційна скарга подана особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписана, або підписана особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не зазначено.

33. Як вбачається з матеріалів справи, апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції була подана позивачкою через свого представника Куца В. В. за допомогою підсистеми "Електронний суд".

34. Суд апеляційної інстанції, повертаючи апеляційну скаргу, зазначив, що право на подання і підписання апеляційної скарги має особисто фізична особа або представник на підставі довіреності. Копія довіреності може засвідчуватись нотаріально, суддею або у визначеному законом порядку. Однак, додана до апеляційної скарги довіреність не є документом, що посвідчує повноваження особи, яка підписала апеляційну скаргу, а отже в розумінні статей 59 КАС України така особа є неналежним представником у цій справі, а тому дійшов висновку, що апеляційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.

35. Однак, з такими висновка суду апеляційної інстанції колегія суддів не погоджується та вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції статті 59 КАС України, виходячи із наступного.

36. Згідно з частинами 7 , 8 , 10 , 11 статті 44 КАС України документи (у тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за винятком випадків, визначених частинами 7 , 8 , 10 , 11 статті 44 КАС України.

Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи шляхом заповнення форм процесуальних документів відповідно до Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

37. Частинами 1 -2 статті 55 КАС України передбачено, що сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника, крім випадку, встановленого Частинами 1 -2 статті 55 КАС України. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника.

38. Відповідно до частини 1 статті 57 КАС України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

39. За правилом абзацу другого частини 8 статті 18 КАС України особи, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, подають процесуальні та інші документи, письмові та електронні докази, вчиняють інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, з використанням власного електронного цифрового підпису, прирівняного до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", якщо інше не визначено частини 8 статті 18 КАС України.

40. Отже, надсилання у встановленому порядку процесуальних документів в електронному вигляді передбачає використання сервісу "Електронний суд", розміщеному за посиланням https://cabinet. court. gov. ua/login, за умови попередньої реєстрації офіційної електронної адреси (Електронного кабінету) та з обов'язковим використанням такою особою власного електронного підпису.

41. Таким чином, альтернативою звернення учасників справи до суду із позовними заявами, скаргами та іншими визначеними законом процесуальними документами, оформленими в паперовій формі та підписаними безпосередньо учасником справи або його представником, є звернення з процесуальними документами в електронній формі з обов'язковим їх скріпленням власним електронним підписом учасника справи через "Електронний кабінет".

42. Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі №640/1374/19.

43. Колегія суддів зазначає, що ухвала апеляційного суду не містить висновків про неналежний спосіб звернення до суду з апеляційною скаргою, а підставою для повернення апеляційної скарги став висновок про неналежне оформлення довіреності, тобто недолік по формі довіреності, а не по її змісту.

44. Надаючи оцінку такому висновку суду апеляційної інстанції, колегія суддів вважає за необхідність зазначити наступне.

45. Кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

46. Відповідно до частин 1 -2 статті 59 КАС України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами: 1) довіреністю фізичної або юридичної особи; 2) свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна.

Довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або, у визначених законом випадках, іншою особою. У разі задоволення заявленого клопотання щодо посвідчення довіреності фізичної особи на ведення справи, що розглядається, суд без виходу до нарадчої кімнати постановляє ухвалу, яка заноситься секретарем судового засідання до протоколу судового засідання, а сама довіреність або засвідчена підписом судді копія з неї приєднується до справи. Довіреність фізичної особи, за зверненням якої прийнято рішення про надання їй безоплатної вторинної правничої допомоги, може бути посвідчена посадовою особою органу (установи), який прийняв таке рішення.

47. Водночас відповідно до частини 7 статті 59 КАС України у разі подання представником заяви по суті справи в електронній формі він може додати до неї довіреність або ордер в електронній формі, підписані електронним підписом відповідно до Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положень, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

48.26 листопада 2010 року Рада суддів України рішенням № 30 затвердила Положення про автоматизовану систему документообігу суду (далі - Положення про АСДС).

49.2 березня 2018 року Рада суддів України рішенням №17 відповідно до пункту 9 § 2 Прикінцевих положень Розділу VII Перехідних положень Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" внесла зміни до Положення про АСДС шляхом викладення його у новій редакції (далі - рішення РСУ №17).

50. Відповідно до пункту 2 рішення РСУ №17 (у редакції зі змінами, внесеними згідно з рішенням Ради суддів України № 16 від 12 квітня 2018 року) встановлено, що Положення про АСДС у редакції, затвердженій рішенням РСУ №17, набирає чинності у наступному порядку:

2.1. пункт 21 Розділу VIII "Автоматизований розподіл судових справ між суддями", Розділ Х "Протоколи" (крім пунктів 12,15), пункти 3-6 Розділу VII "Повноваження зборів суддів щодо здійснення автоматизованого розподілу судових справ між суддями" - з 15 березня 2018 року;

2.2. Для судів, підключених до модуля автоматизованого розподілу справ та інших підсистем, використання яких є обов'язковим для його роботи:

- Розділи VIII "Автоматизований розподіл судових справ між суддями", IХ "Автоматичне визначення присяжних ", Розділ Х "Протоколи" (у повному обсязі) - з наступного дня після такого підключення.

51. Відповідно до підпункту 2.3 норми Положення про АСДС, не зазначені у п. п.
2.1,2.2. цього Рішення, набирають чинності та можуть використовуватись у тестовому режимі виключно для судів та органів системи правосуддя, визначених пілотними згідно з відповідним наказом Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України).

52. Наказом ДСА України № 628 від 22 грудня 2018 року "Про проведення тестування підсистеми "Електронний суд" у місцевих та апеляційних судах" вирішено запровадити тестовий режим експлуатації підсистеми "Електронний суд" у всіх місцевих та апеляційних судах України (пілотних судах).

53. Пунктом 1 наказу ДСА України № 247 від 1 червня 2020 року "Про запровадження в дослідну експлуатацію підсистем "Електронний суд" та "Електронний кабінет" (далі - Наказ № 247) вирішено запровадити з 1 червня 2020 року в дослідну експлуатацію підсистеми "Електронний суд" та "Електронний кабінет" (далі - Підсистеми) у всіх місцевих, апеляційних судах України (крім Київського апеляційного суду) та Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду, та з 1 липня 2020 року - в Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду (далі - пілотні суди).

54. Пунктом 2 Наказу №247 визначено, що пілотним судам у ході проведення дослідної експлуатації Підсистем слід керуватися вимогами, визначеними в Положенні про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженому рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 (із змінами), у частині функціонування Підсистем.

55. Отже, з 22 грудня 2018 року отримані всіма місцевими та апеляційними адміністративними судами заяви та інші процесуальні документи через підсистему "Електронний суд" мають реєструватися та розглядатися в установленому порядку.

56. Аналогічний висновок викладено у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року у справі № 640/32183/20.

57. Відповідно до пунктів 1,2 Розділу ХІ "Підсистема електронного суду" Положення про АСДС, в редакції рішення РСУ №17, з 22 грудня 2018 року у всіх місцевих та апеляційних судах обмін електронними документами між судом, фізичними особами та учасниками судового процесу забезпечується засобами підсистеми "Електронний суд". Учасники судового процесу за допомогою зареєстрованого Електронного кабінету можуть надсилати копії електронних документів іншим учасникам судової справи, крім випадків, коли інший учасник не має зареєстрованого електронного кабінету, подавати позовні заяви та інші передбачені законом процесуальні документи, що подаються до суду і можуть бути предметом судового розгляду, а також отримувати судові рішення та інші електронні документи.

58. Згідно з пунктами 9-11 розділу XI "Підсистема електронного суду" Положення про АСДС, в редакції рішення РСУ №17, шляхом формування, підписання та направлення до підсистеми електронного доручення, встановленої адміністратором форми (з правом передоручення або без такого права), особа, що зареєструвала електронний кабінет, може уповноважити представника (іншу фізичну особу, що має зареєстрований електронний кабінет) на подання документів від свого імені або від імені довірителя по судовій справі, судовому провадженню або зверненню.

Електронні доручення, що підтверджують повноваження підписанта автоматично додаються підсистемою до кожного документу, ним відправленого.

Шляхом формування, підписання та направлення до підсистеми електронного доручення, встановленої адміністратором форми (з правом передоручення або без такого права), особа, що зареєструвала електронний кабінет в межах отриманих повноважень може надати іншій фізичній особі доступ до документів по судовій справі, судовому провадженню або зверненню.

Шляхом формування, підписання та направлення до підсистеми електронного повідомлення, встановленої адміністратором форми, автор доручення може його скасувати.

59. Відповідно до пункту 14 розділу XI "Підсистема електронного суду" Положення про АСДС, в редакції рішення РСУ №17, всі електронні документи, що надходять до суду, автоматично розмішуються у відповідному реєстрі електронної кореспонденції автоматизованої системи документообігу суду. Їхня реєстрація здійснюється за загальними правилами реєстрації вхідної кореспонденції, визначеними відповідними інструкціями з діловодства.

Електронний кабінет - захищений веб-сервіс, за допомогою якого забезпечується взаємодія авторизованого користувача з АСДС у режимі реального часу. Порядок реєстрації та роботи з електронним кабінетом встановлюється адміністратором (пункт 15 частини першої Розділу ІІ Положення).

60. Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що електронне доручення, яке можливо надати за допомогою підсистеми "Електронний суд", видається за наявності у відповідної особи довірителя та його представника особистих електронних кабінетів у підсистемі "Електронний суд", що передбачає наявність у таких осіб електронного цифрового підпису. Електронне доручення видається лише за умови його підписання електронним ключем довірителем за допомогою алгоритмів, визначених у підсистемі "Електронний суд". Надалі таке електронне доручення автоматично додається до позовної заяви, яка подана представником від імені довірителя через підсистему "Електронний суд", при цьому у користувачів відсутня можливість будь-яким чином впливати на зміст та вигляд такого електронного доручення, тобто воно формується підсистемою "Електронний суд" самостійно, відповідно до обраного обсягу повноважень представника.

61. У постанові від 30 червня 2021 року у справі №380/830/21 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначав, що особливості подання до суду довіреності для цілей підтвердження повноважень представника у разі звернення до суду в електронній формі встановлені у частині 7 статті 59 КАС України та пункті 9 Положення про АСДС, зі змісту яких випливає, що учасник справи може уповноважити представника на подання документів від свого імені шляхом формування, підписання та направлення до підсистеми "Електронний суд" електронного доручення за формою, установленою адміністратором системи, примірник якого додається підсистемою до кожного відправленого (підписаного) представником документу автоматично.

62. Довіреність, видана із дотриманням зазначених правил, як електронний документ, не вимагає будь-якого засвідчення і є належним документом, що підтверджує повноваження представника у суді.

63. При цьому, у випадку звернення до суду через підсистему "Електронний суд" суди мають перевіряти відповідність вчиненої представником дії наданому представнику обсягу повноважень, визначеному в електронному дорученні.

64. Вищезазначені висновки суду узгоджуються із позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 18 лютого 2021 року у справі №300/1329/20.

65. Судом встановлено, що до апеляційної скарги, поданої представником через підсистему "Електронний суд" була додана електронна довіреність від 27 липня 2021 року від імені Шаповал Марії Сергіївни, згідно з якою остання уповноважує Куца Віталія Віталійовича представляти її інтереси в судах України (в тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях) з усіма правами, які наЗакону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" стороні у справі, в тому числі з правом підписувати, подавати, доповнювати позовні заяви та інші передбачені законом процесуальні документи.

Додана до апеляційної скарги довіреність сформована в системі "Електронний суд".

66. Отже, до наведених обставин належить застосовувати положення частини 7 статті 59 КАС України, про що обґрунтовано зазначала скаржниця у касаційній скарзі.

67. Колегія суддів Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції помилково застосував частину 2 статті 59 КАС України та дійшов невірного висновку про неналежне оформлення довіреності, керуючись тим, що довіреність не засвідчена нотаріально, оскільки правила засвідчення копій довіреностей, виданих в паперовій формі, неможливо застосувати до електронних доручень, сформованих учасником справи в підсистемі "Електронний суд".

68. Аналогічна правова позиція щодо застосування статті 59 КАС України за подібних обставин висловлена Верховним Судом у постановах від 18 лютого 2021 року у справі №300/1329/20, від 30 червня 2021 року у справі № 380/830/21, від 11 листопада 2021 року у справі №560/10261/21 та від 20 грудня 2021 року у справі №560/9405/21.

69. Апеляційна скарга подана за підписом Куц В. В. від імені Шаповал М. С. в електронній формі та до апеляційної скарги додано довіреність, яка також сформована в електронній формі, підписана електронним цифровим підписом відповідно до Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему, що відповідає положенням частини 7 статті 59 КАС України.

70. При цьому колегія суддів зазначає, що положення частини 7 статті 59 КАС України про те, що представник може додати на підтвердження свої повноважень довіреність або ордер в електронній формі, підписані належним електронним підписом, слід застосовувати як додаткову конституційну гарантію, передбачену статтями 55 та 129 Конституції України: кожен має право на апеляційне оскарження судового рішення як особисто, так і через використання професійної правничої допомоги. Сучасний стан електронного судочинства в Україні, враховує передові світові стандарти у сфері інформаційних технологій, дозволяє зробити його використання для особи зручним, а суду уникати надмірного формалізму під час забезпечення доступу такої особи до правосуддя.

71. З урахуванням викладеного, висновок суду апеляційної інстанції про підписання апеляційної скарги особою, яка не має права її підписувати, є передчасним.

72. Таким чином, доводи касаційної інстанції щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції статті 59 КАС України знайшли своє підтвердження під час перегляду судом касаційної інстанції оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції.

73. Враховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що неправильне застосування судом апеляційної інстанції статті 59 КАС України призвело до безпідставного повернення апеляційної скарги ОСОБА_1, поданої через її представника - Куц В. В., на підставі пункту 1 частини 4 статті 298 КАС України.

74. Також, в контексті цієї справи Верховний Суду вважає за необхідне звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини.

75. Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

76. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

77. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

78. Так, у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golderv. the United Kingdom, заява №4451/70, пункти 28-36) Європейським судом з прав людини було визначено, що право на доступ до суду є одним з аспектів права на суд згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. У цій справі Суд визнав право на доступ до суду як невід'ємний аспект гарантій, закріплених у статті 6, пославшись на принципи верховенства права та недопущення свавілля, покладені в основу більшості положень Конвенції. Разом з тим, право на доступ до суду повинно бути "практичним та ефективним ", а не "теоретичним чи ілюзорним" (рішення у справі "Беллє проти Франції" (Bellet v. France), заява № 13343/87, пункт 36). Це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд (рішення у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany), [ВП] заява № 42527/98, пункт 45 та рішення у справі "Парафія греко-католицької церкви в м.

Лупені та інші проти Румунії", (Lupeni Greek Catholic Parish and others v.

Romania), [ВП] заява № 76943/11, пункти 84,86).

79. При цьому колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на Доповідь Венеціанської комісії № 512/2009 "Про верховенство права" (Venice Commission: the Rule of Law; прийнята на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року (далі - Доповідь Венеціанської комісії).

80. Так, у пункті 24 Доповіді Венеціанської комісії було зазначено, що у рамках Організації Об'єднаних Націй поняття "верховенство права", що було включене до преамбули Загальної декларації прав людини (1948), застосовується для впровадження низки принципів, що мають властивість змінюватися залежно від того чи іншого контексту; порівняння двох доповідей, підготовлених за короткий проміжок часу (2002-2004 рр. ), демонструє цю різноманітність підходів: у першій наголошується, приміром, на таких елементах, як незалежна судова система, незалежні установи захисту прав людини, визначені та обмежені повноваження влади, справедливі та прозорі вибори; тоді як у другій увагу сконцентровано (у більш класичний спосіб) на таких елементах, як якість законодавства, ієрархічна вищість закону, рівність перед законом, відповідальність перед законом, юридична визначеність, процесуальна та судова прозорість, уникнення свавілля, поділ влади та ін.

81. Крім того, в пункті 37 Доповіді Венеціанської комісії вказано, що верховенство права включає в себе вісім "інгредієнтів: (1) доступність закону (в тому значенні, що закон має бути зрозумілим, чітким та передбачуваним); (2) питання юридичних прав мають бути вирішені нормами права, а не на основі дискреції; (3) рівність перед законом; (4) влада має здійснюватися у правомірний, справедливий та розумний спосіб; (5) права людини мають бути захищені; (6) мають бути забезпечені засоби для розв'язання спорів без надмірних матеріальних витрат чи надмірної тривалості; (7) суд має бути справедливим; (8) дотримання державою як її міжнародно правових обов'язків, так і тих, що обумовлені національним правом.

82. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (пункт 57 рішення у справі "Ашингдейн проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom, заява № 8225/78), пункт 96 рішення у справі "Кромбах проти Франції" (Krombach v. France, заява № 29731 /96).

83. У справі "Bellet v. France" (заява №23805/94, пункт 36) Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

84. Також, у рішенні по справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" (Miragall Escolano and оthers v. Spain, заяви №38366/97,38688/97,40777/98,40843/98,41015/98,41400/98,41446/98,41484/98,41487/98 and 41509/98, пункт 51) та в рішенні по справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" (Perez de Rada. Cavanilles v. Spain, заява № 28090/95, пункт 45) Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

85. Крім того, у пункті 52 рішення у справі "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та №37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів.

Суд однак зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду.

Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі "Скордіно проти Італії" (Scordino v. the Italy № 36813/97, пункти 190 та 191).

86. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі Valkova v. Bulgaria (заява № 48149/09; пункт 19) Суду доводиться з'ясовувати, чи було процедурне обмеження щодо доступу до суду, застосоване судом у національному остаточному рішенні, чітким, доступним та передбачуваним у значенні практики Суду, чи переслідувало воно законну мету та чи було пропорційним з цією метою (див. рішення у справі "Lupas and others v. Romania", Заяви № 1434/02,35370/02 та 1385/03, пункт 67).

87. ЄСПЛ також у справі "Корня проти Республіки Молдова" (заява № 22735/07, п. п. 21-26; констатовано порушення пункту 1 статті 6 Конвенції) зазначив, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним й може підлягати в деяких випадках обмеженням. Суд повинен переконатись у тому, що застосовані заходи не обмежують та не знижують можливості доступу до суду таким чином, що порушується сам зміст цього права. Більше того, обмеження буде неспівмірним з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету та якщо не існує розумної співмірності між застосованими заходами і переслідуваною метою (рішення у справі "Уейт і Кеннеді проти Німеччини", заява № 26083/94, пункт 59). Право на доступ до суду буде порушеним, коли регулювання не переслідує більше мету правової безпеки і належного управління правосуддям, а являє собою бар'єр, який перешкоджає особі добитися розгляду по суті своєї справи компетентним судом (рішення у справі "Цалкізіс проти Греції", заява № 11801/04, пункт 44).

88. Згідно з висновками, що сформульовані у одному з останніх рішень Великої Палати ЄСПЛ, яке головним чином стосується процесуальних гарантій особи у суді та узагальнює позиції з раніше винесених рішень цього Суду, - справа "Зубац проти Хорватії" (Zubac v. Croatia [ВП], № 40160/12, п. п. 76-78,97-99): пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру (див. рішення у справах "Роше проти Сполученого Королівства" (Roche v. the United Kingdom) [ВП], № 32555/96, п. 116; "З та інші проти Сполученого Королівства" (Z and Others v. the United Kingdom) [ВП], № 29392/95, п. 91; "Цудак проти Литви" (Cudak v. Lithuania) [ВП], № 15869/02, п. 54); право на доступ до суду повинно бути "практичним та ефективним", а не "теоретичним чи ілюзорним"; це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд; проте право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. "Станєв проти Болгарії" (Stanev v. Bulgaria) [ВП], № 36760/06, п. 230); заходи, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, який залишається для особи, у такий спосіб або в такій мірі, щоб сама суть права була порушена; крім того, обмеження не буде сумісним з пунктом 1 статті 6, якщо воно не переслідує легітимну мету та якщо відсутнє розумне співвідношення пропорційності між засобами, що використовуються, і метою, яка має бути досягнута; при цьому у практиці Суду закріплено, що "надмірний формалізм" може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції; це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах "Белеш та інші проти Чеської Республіки" (Beles and Others v. the Czech Republic), № 47273/99, пп. 50-51 та 69; "Волчлі проти Франції" (Walchli v. France), № 35787/03, п. 29); Суд постановляв, що є порушення права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі юридичної визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом (див., наприклад, рішення у справах "Карт проти Туреччини" (Kart v. Turkey) [ВП], № 8917/05, п. 79; "Ефстатіу та інші проти Греції" (Efstathiou and Others v. Greece), № 36998/02, п. 24; "Ешим проти Туреччини" (Esim v. Turkey), № 59601/09, п. 21); у своїй подальшій практиці Суд послідовно спирався на вищезазначені елементи при ухваленні рішення щодо того, чи було тлумачення процесуальної норми таким, що необґрунтовано обмежувало право заявника на доступ до суду (див. приклади, рішення у справах, в яких було визнано порушення: "Новіньський проти Польщі" (Nowinski v. Poland), № 25924/06, п. 34; "Омеровіч проти Хорватії ( № 2)" (Omerovic v. Croatia) ( № 2), № 22980/09, п. 45; "Маширевіч проти Сербії" (Masirevic v. Serbia), № 30671/08, п. 51; "Корнеа проти Республіки Молдова" (Cornea v. the Republic of Moldova), № 22735/07, п. 24; "Лоулі-Георгопулу проти Греції" (Louli-Georgopoulou v. Greece), № 22756/09, п. 48; а також приклади, в яких Судом було постановлено, що обмеження доступ до суду не є непропорційним: "Уеллс проти Сполученого Королівства" (Wells v. the United Kingdom), № 37794/05; "Данн проти Сполученого Королівства" (Dunn v. the United Kingdom), № 62793/10, п. 38).

89. Виходячи з аналізу вказаної практики Європейського суду з прав людини та враховуючи обставини вказаної справи, колегія суддів зазначає, що неправильне тлумачення судом апеляційної інстанції положень статті 59 КАС України, призвело до безпідставного повернення апеляційної скарги ОСОБА_1, чим позбавило позивачку гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права доступу до суду.

90. Вказаний підхід стосовно гарантованого права особи на апеляційне оскарження рішення суду також застосовано Верховним Судом у постановах від 31 липня 2019 року у справі №821/1896/15-а та від 13 серпня 2021 року у справі № 440/5178/20.

91. Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на гарантії права на справедливий суд, встановлені Міжнародним пактом про громадянські і політичні права, прийнятим 16 грудня 1966 року Генеральною Асамблеєю ООН. Так, відповідно до статей 2,14 вказаного Міжнародного пакту, кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті зобов'язується забезпечити всякій особі, права і свободи якої, визнані в цьому Пакті, порушено, ефективний засіб правового захисту, навіть коли це порушення було вчинене особами, що діяли як особи офіційні; забезпечити, щоб право на правовий захист для будь-якої особи, яка потребує такого захисту, встановлювалось компетентними судовими, адміністративними чи законодавчими властями або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави, і розвивати можливості судового захисту; всі особи є рівними перед судами і трибуналами; кожен має право при визначенні його права та обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.

92. Згідно з пунктом 11 Рекомендацій щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81)7, що прийняті Комітетом Міністрів Ради Європи, прийняття до судочинства не повинно обумовлюватися сплатою стороною державі будь-якої грошової суми, розміри якої нерозумні стосовно до даної справи; у тій мірі, в якій судові витрати є явною перешкодою для доступу до правосуддя, їх слід, по можливості, скоротити або анулювати.

93. Важливість захисту права на звернення до суду також підкреслюється тим, що вказане питання включено до Стратегії розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства на 2021-2023 роки, затвердженою Президента України від 11 червня 2021 року № 231/2021, в якій зазначено, що перешкоди в доступі до суду віднесено до основних проблем у сфері правосуддя.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

94. Згідно з частиною 1 статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

95. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права та протиправно відмовлено у відкритті апеляційного провадження.

96. З огляду на викладене, касаційну скаргу необхідно задовольнити, ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року - скасувати, а справу - направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 349, 353, 355, 356 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року скасувати та направити справу до цього суду для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач Я. О. Берназюк

Судді: В. М. Бевзенко

Н. В. Коваленко