Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

08.02.2018 Київ К/9901/12869/18 826/22867/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Стрелець Т. Г.,

суддів: Білоуса О. В., Желтобрюх І. Л.,

розглянувши в письмовому провадженні в касаційній інстанції адміністративну справу № 826/22867/15

за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про стягнення одноразової грошової допомоги, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва, прийняту 7 грудня 2015 року в складі головуючого судді - Добрянської Я.І., та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду, прийняту 10 лютого 2016 року в складі колегії суддів: головуючого - Чаку Є.В., суддів: Старової Н.Е., Муханської Т.В.,

у с т а н о в и в :

У жовтні 2015 року позивач звернувся в Окружний адміністративний суд міста Києва з позовом до Апарату Верховної Ради України, в якому просив стягнути з відповідача: одноразову грошову допомогу у розмірі тримісячної заробітної плати, що становить 21 929 грн 67 коп.; втрати від інфляції, що становлять 9 283 грн 11 коп.; 3 % річних, що становлять 556 грн 95 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що йому при звільненні, всупереч приписів частини шостої статті 34 Закону України "Про статус народного депутата України", не виплачено одноразову грошову допомогу, що свідчить про допущення відповідачем бездіяльності, яка призводить до порушення охоронюваних законом прав та законних інтересів позивача.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 7 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2016 року, позов задовольнив частково. Стягнув з відповідача на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в сумі 16 500 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмови.

У касаційній скарзі скаржник, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені ними судові рішення в частині відмови у стягненні з відповідача втрати від інфляції та 3 % річних, постановити нове рішення, яким позов задовольнити в цій частині.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 2 березня 2016 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.

31 січня 2018 року касаційну скаргу передано для розгляду до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 5 лютого 2018 року: касаційну скаргу прийняв до провадження, підготовчі дії по справі закінчив, а справу призначив до розгляду в порядку письмового провадження на 8 лютого 2018 року.

За правилами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно довідки апарату Верховної Ради України № 20-26/641 від 13 лютого 2015 року державний службовець 7 рангу ОСОБА_1 працювала на посаді помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 з 13 грудня 2012 року по 27 листопада 2014 року, дана посада віднесена до ІV категорії посад державних службовців.

Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 7212 від 26 листопада 2014 року позивача звільнено із вищевказаної посади у зв'язку з достроковим припиненням повноважень народного депутата України VII скликання ОСОБА_2 відповідно до Указу Президента України від 27 серпня 2014 року № 690/2014 «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України та призначення позачергових виборів».

На виконання вимог заяви позивача від 31 жовтня 2014 року про виплату їй одноразової грошової допомоги у розмірі її трьохмісячної заробітної плати, народний депутат України звернувся до Керівника Апарату Верховної Ради України з поданням про виплату його помічнику - консультанту ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі її трьохмісячної заробітної плати, відповідно до частини шостої статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України», у зв'язку з його достроковим припиненням повноважень народного депутата України.

Докази надання відповіді на вказану заяву матеріали справи не містять.

У зв'язку з тим, що кошти, які не були виплачені в день звільнення, ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх прав.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача втрати від інфляції та 3 % річних, суди виходили з того, що положення статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), які регулюють наслідки порушення грошових зобов'язань, не розповсюджуються на спірні правовідносини, оскільки вони регулюються нормами трудового законодавства.

Колегія суддів Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх такими, що зроблені на підставі правильного застосованих норм матеріального та процесуального права, враховуючи таке.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 ЦК України.

Грошовим зобов'язанням, за змістом статей 524, 533-535 ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

За частиною другою статті 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Системний аналіз вказаних норм права свідчить, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами належними до сплати кредиторові.

Між тим спірні правовідносини врегульовані трудовим законодавством, зокрема, статтею 116 КЗпП України, яка гарантує, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Наведене вказує на те, що позивач не є кредитором по відношенню до відповідача.

Оскільки у даній справі між позивачем та відповідачем не виникли грошові правовідносини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача втрати від інфляції та 3 % річних за несплату коштів при звільнені є безпідставними.

В постановах Верховного суду України у справі № 6-49цс12 від 06 червня 2012 року та у справі № 6-38цс11 від 24 жовтня 2011 року висловлена правова позиція, згідно якої нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання відповідно до статі 625 Цивільного Кодексу України.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують. Оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а тому підстави для їх зміни чи скасування відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Приписами підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» цього Кодексу обумовлено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Частиною першою статті 350 цього ж Кодексу закріплено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, підстави для їх скасування відсутні, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а згадані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 грудня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2016 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Т.Г.Стрелець

Судді О.В.Білоус

І.Л.Желтобрюх