Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 лютого 2019 року

Київ

справа №826/15660/15

адміністративне провадження №К/9901/19612/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Мороз Л.Л.,

суддів: Гімона М.М., Стародуба О.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу №826/15660/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СБС» до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Банк «Київська Русь» Волкова Олександра Юрійовича про визнання протиправними дій, скасування рішення, провадження по якій відкрито

за заявою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» Білої І.В. про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України, постановлену 15 червня 2017 року колегією суддів у складі: головуючого Донця О.Є., суддів Мороза В.Ф., Шведа Е.Ю.,

ВСТАНОВИВ :

У серпні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «СБС» звернулось з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "Київська Русь" Волкова Олександра Юрійовича, в якому просило:

- визнати неправомірними (протиправними) дії уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк «Київська Русь» Волкова О.Ю. щодо визнання нікчемними наступних правочинів (згідно повідомлення №5116/01 від Уповноваженої особи ФГВФО до ТОВ «СБС»): правочин з перерахування грошових коштів в сумі 7 000 000,00 (сім мільйонів гривень 00 коп.) з призначенням платежу «Надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги», згідно Договору від 19.03.2015 №3 без ПДВ з поточного рахунку НОМЕР_1, який відкрито у Банку та належить ОСОБА_3 на поточний рахунок № 2600122656001, який відкрито у Банку та належить ТОВ «СБС»; правочин з перерахування грошових коштів в сумі 6 558 310,00 (шість мільйонів п'ятсот п'ятдесят вісім тисяч триста десять гривень 00 коп.) з рахунку №2600122656001, який належить ТОВ «СБС» та відкрито у ПАТ «Банк «Київська Русь» на погашення заборгованості за Кредитним договором від 07.11.2014 №19062-20/9-1 з призначенням платежу - погашення кредитної заборгованості, згідно кредитного договору від 07.11.2014 №19062-20/9-1, без ПДВ;

- скасувати неправомірні рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк «Київська Русь» Волкова О.Ю. щодо визнання нікчемними вказаних правочинів.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2016 року, позов задоволено в повному обсязі.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 червня 2017 року зазначені судові рішення залишено без змін.

У вересні 2017 року Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» Біла І.В. звернулась до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 15 червня 2017 року, в якій скаржник ставить питання про скасування вказаної ухвали Вищого адміністративного суду України та направлення справи на розгляд до відповідного суду першої інстанції. Вказує на неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції норм матеріального та процесуального права, що, на думку заявника, підтверджується ухвалами Вищого адміністративного суду України від 14 червня, 4 липня 2016 року (справи №№ К/800/16033/16, К/800/17863/16, відповідно). Крім того, заявник посилається на невідповідність рішення суду касаційної інстанції висновку, викладеному у постановах Верховного Суду України від 20 січня, 15 червня 2016 року (справи №№ 6-3133цс15, 21-6159а15) щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Також, Уповноважена особа вказує, що суди касаційних інстанцій по-різному застосовують одній й ті ж норми процесуального права щодо підвідомчості даного спору адміністративним судам, а також невідповідністю судового рішення про перегляд якого ставиться питання висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, зокрема у справах №826/20410/14 та №6-3133цс15.

Ухвалою Верховного Суду України від 28 вересня 2017 року відкрито провадження у справі для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 15 червня 2017 року.

У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпунктів 1, 7 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в чинній редакції) матеріали заяви передано до Верховного Суду.

У ході розгляду справи судами встановлено, що між фізичною особою ОСОБА_3 та ТОВ «СБС» укладено договір від 19.03.2015 № 3 про надання поворотної фінансової допомоги.

За умовами договору від 19.03.2015 № 3 ОСОБА_3 зобов'язується надати, а ТОВ «СБС» зобов'язується повернути у встановлений строк безвідсоткову поворотну фінансову допомогу у вигляді грошових коштів в національній валюті України у повному обсязі у розмірі 7000000,00 грн.

На виконання умов договору від 19.03.2015 №3 ОСОБА_3 здійснено перерахування грошових коштів у сумі 7000000,00 грн. з рахунку НОМЕР_1, який належить ОСОБА_3 та відкрито у ПАТ «Банк «Київська Русь» на рахунок № 2600122656001, який належить ТОВ «СБС» та відкрито у ПАТ «Банк «Київська Русь», з призначенням платежу - «Надання поворотної безвідсоткової фінансової допомоги згідно договору від 19.03.2015 №3».

Також, між позивачем (Позичальник) та ПАТ «Банк «Київська Русь» (Кредитор) укладено кредитний договір від 07.11.2014 № 19062-20/91, відповідно до умов якого Кредитор надає кредитні кошти, а Позичальник зобов'язується їх повернути і сплатити проценти.

Кошти в сумі 6558310,00 грн. позивачем з рахунку № 2600122656001, який належить ТОВ «СБС» та відкрито у ПАТ «Банк «Київська Русь з призначенням платежу - «погашення кредиту за кредитним договором № 19062-20/91 від 07.11.2014», було сплачено на виконання умов кредитного договору від 25.05.2009 № 19062-20/9-1.

Проте, відповідач листом від 17.06.2015 № 5116/01 повідомив позивача, що відповідно до статті 37, пунктів 2, 6 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», правочин з перерахування грошових коштів у сумі 7000000,00 грн. з призначенням платежу «Надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги» згідно договору від 19.03.2015 № 3, без ПДВ з поточного рахунку НОМЕР_1, який відкрито у Банку та належить ОСОБА_3 на поточний рахунок № 2600122656001, який відкрито у Банку та належить ТОВ «СБС», а також правочин з перерахування грошових коштів у сумі 6558310,00 грн. з рахунку №2600122656001, який належить ТОВ «СБС» та відкрито у ПАТ «Банк «Київська Русь» на погашення заборгованості за Кредитним договором № 19062-20/9-1 від 07.11.2014 року, визнано нікчемними.

Так, у рішенні суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, йдеться про рішення Уповноваженої особи, яким визнано нікчемними правочини, вчинені на підставі платіжних доручень. Предметом судового контролю були розрахункові банківські операції з перерахування коштів спершу з поточного рахунка ОСОБА_3 на рахунок Товариства, яке, в свою чергу, перерахувало гроші на рахунок за кредитним договором з Банком. З огляду на те, що ОСОБА_3 згідно з Правилами залучення коштів фізичних осіб в Публічному акціонерному товаристві «Банк «Київська Русь» подав заяву про дострокове розірвання договору банківського вкладу, станом на час проведення операцій жодних обмежень щодо розрахунково-касового обслуговування клієнтів не було, тому ці дії не були визнані протиправними.

В наданій для порівняння справі №826/2043/15 (провадження К/800/16033/16) спір виник також щодо наказу тимчасової адміністрації публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) «РАДИКАЛ БАНК» від 9 листопада 2015 року № 204 про визнання нікчемними на підставі частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI ряду правочинів, пов'язаних із розміщення через систему АБС Б2 коштів на депозитний/поточний рахунок клієнта через рахунки каси Банку. На підставі цього наказу Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «РАДИКАЛ БАНК» направила на адресу позивача повідомлення про те, що відповідно до положень частини третьої статті 38 Закону №4452-VI є нікчемною трансакція ПАТ «РАДИКАЛ БАНК» із перерахування на користь фізичної особи грошової суми.

У цій справі суд касаційної інстанції підтримав рішення апеляційного суду про закриття провадження у справі.

В аспекті заявлених вимог, Суд дійшов висновку про існування неоднакового застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах, і в контексті фактичних обставин, на підставі яких було ухвалено оскаржене рішення суду касаційної інстанції, дійшов висновку про таке.

Розглядаючи дану справу та приймаючи рішення по суті позовних вимог суди першої, апеляційної інстанцій та касаційний суд вважали, що між сторонами існує публічно-правовий спір, у зв'язку з чим розгляд даної справи слід здійснювати за правилами адміністративного судочинства.

З такими висновками судів колегія не погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС України (в редакції, чинній до 15.12.2017) справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина друга статті 2 КАС України).

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, або такий, що йому не суперечить

У цій справі правовідносини стосуються дій уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемними правочинів з перерахування грошових коштів з призначенням платежу «Надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги» та на погашення заборгованості за Кредитним договором з призначенням платежу - погашення кредитної заборгованості, згідно кредитного договору.

Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ( далі також Закон № 4452-VI) установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до частини п'ятої статті 34 Закону № 4452-VI під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Відповідно до частини другої статті 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.

За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Таким чином за змістом наведених правових норм на Фонд, який є юридичною особою публічного права, покладено функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Зі свого боку, уповноважена особа Фонду виконує від його імені делеговані Фондом повноваження щодо забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Основні функції Фонду мають як владний управлінський характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такі, що не містять владної складової, а пов'язані з управлінням банком у якості виконавчого органу (адміністрації).

Разом з цим, вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Проте, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Отже, спори, пов'язані з процедурою виведення неплатоспроможного банку з ринку (в тому числі шляхом ліквідації), не тотожні зі справами щодо оскарження рішень Фонду, прийнятих у межах процедур виведення неплатоспроможного банку з ринку, зокрема, повідомлення про застосування наслідків нікчемності.

Оскільки позивач оскаржує рішення про віднесення правочинів до нікчемних, прийняті уповноваженою особою Фонду не як суб'єктом владних повноважень, а як органом управління Банку, що здійснює заходи із забезпечення збереження його активів і запобігання втрати майна та грошових коштів, такий спір не є публічно-правовим.

Суд звертає особливу увагу і на те, що спірні правовідносини виникли між ТОВ «СБС» та ПАТ «Банк «Київська Русь» в особі Уповноваженої особи Фонду, тобто між двома юридичними особами, тоді як Закон №4452-VI визначає як вкладника, на захист якого і діє вказаний Закон в частині гарантованого відшкодування коштів за вкладами, - є фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

Відповідно до частини першої статті 1 ГПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів (абзац 2 частини першої статті 2 ГПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).

Підвідомчість господарських справ установлена статтею 12 ГПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), згідно з пунктом 1 частини першої якої господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів та інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів.

ГПК України також установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; й інші справи у спорах між суб'єктами господарювання (пункти 1, 10, 15 частини першої статті 20 цього Кодексу).

З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що цей спір має вирішуватися в порядку господарського судочинства.

За таких обставин, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження в адміністративній справі.

На підставі викладеного, керуючись підпунктом 1 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017), статтями 241, 242, 243 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017), Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Заяву Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь» Білої І.В. про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 15 червня 2017 року задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 грудня 2015 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 3 березня 2016 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 15 червня 2017 року - скасувати, а провадження в адміністративній справі - закрити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Л.Л. Мороз

М.М. Гімон

О.П. Стародуб,

Судді Верховного Суду