Історія справи

Ухвала КАС ВП від 06.02.2019 року у справі №826/14042/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 лютого 2019 року

Київ

справа №826/14042/15

адміністративне провадження №К/9901/20631/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Стрелець Т. Г.,

суддів - Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.

розглянувши у судовому засіданні без виклику сторін в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу №826/14042/15

за позовом громадянина Узбекистану ОСОБА_4 до Державної міграційної служби України, третя особа: Головне управління Державної міграційної служби України в Київській області, про визнання протиправним та скасування рішення, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_2 - представника позивача громадянина Узбекистану ОСОБА_4, на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 листопада 2016 року (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді - Добрянської Я.І., суддів: Федорчука А.Б., Кузьменка В.А.) та на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді - Кобаля М.І., суддів: Безименної Н.В., Карпушової О.В.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У липні 2015 року громадянин Узбекистану ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, в якому просив

- визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 19 червня 2015 року №387-15 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню, оскільки законні підстави відмови у наданні статусу біженця відсутні. Позивач не може повернутися до країни походження у зв'язку із тим, що має побоювання бути підданим дискримінації та переслідуванням за політичні та релігійні переконання. Посилається на те, що відповідач при прийнятті рішення не досліджував ситуацію у країні походження позивача.

Короткий зміст рішення суду І інстанції

3. 21 листопада 2016 року Окружний адміністративний суд міста Києва вирішив:

У задоволені адміністративного позову громадянина Узбекистану ОСОБА_4 відмовити повністю.

4. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачу обґрунтовано було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, оскільки встановлено, що відсутні умови для такого визнання, передбачені пунктом 1 та пунктом 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Короткий зміст рішень суду апеляційної інстанції

5. 15 лютого 2017 року Київський апеляційний адміністративний суд вирішив:

Апеляційну скаргу громадянина Узбекистану ОСОБА_4 - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 листопада 2016 року - без змін.

6. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. 03 березня 2017 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 - представника позивача громадянина Узбекистану ОСОБА_4.

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 листопада 2016 року та на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року. Прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

8. Державна міграційна служба України надала заперечення на касаційну скаргу, в якому просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

9. Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2019 року відмовлено у задоволенні клопотання Державної міграційної служби України про розгляд справи за її участю, справу призначено до касаційного розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами на 07 лютого 2019 року.

II. АРГУМЕНТИ СТОРІН

10. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (представника позивача у справі)

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягають скасуванню.

ОСОБА_2 - представник позивача громадянина Узбекистану ОСОБА_4, зазначає, що суди не наводять жодного доказу на спростування тверджень заявника, які є логічно-послідовними та збігаються з загальновідомими фактами переслідувань в Узбекистані за релігійною ознакою. Суди не досліджували інформацію про країну походження і не порівнювали доводи позивача щодо переслідування мусульман в Узбекистані. Між тим, до позовної заяви додано значну кількість матеріалів, які свідчать про постійну небезпеку в Узбекистані для мусульман, в тому числі і тих, яких влада вважає членами релігійної партії Хізб ут-Тахрір.

11. Доводи, викладені у запереченні на касаційну скаргу (відповідача у справі)

Державна міграційна служба України посилається на те, що заявник протягом розгляду заяви постійно висловлював свою неповагу та не дотримувався законодавства України. При розгляді заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідачем вивчено матеріали особової справи шукача притулку, дано оцінку та досліджено інформацію по країні його походження. На підставі вказаного та з урахуванням приписів статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», суб'єкт владних повноважень правомірно відмовив у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки встановлено умови, за яких такий статус не надається. Позивачем не надано жодних доказів на підтвердження можливої загрози його життю ані під час звернення до органу міграційної служби, ані під час розгляду та перевірки його заяви міграційними органами.

IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

12. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що громадянин Узбекистану ОСОБА_4, перебуває у релігійному шлюбі, за національністю - узбек, за віросповіданням - іслам. 05 червня 2010 року прибув на територію України легально за національним паспортом СВ 2798441 та міграційною карткою.

13. За захистом звернувся 16 червня 2010 року. Причиною залишення країни громадянської належності позивач зазначив релігійний характер, а саме у зв'язку з тим, що його переслідувала влада Узбекистану за те, що він практикував іслам (навчав Корану та арабській мові).

14. За результатом розгляду його заяви було прийняте рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Зазначене рішення оскаржувалося заявником до адміністративних судів першої, апеляційної та касаційної інстанції, але в задоволенні позову йому було відмовлено.

15. Між тим, 26 листопада 2012 року позивач повторно звернувся до міграційного органу про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Проте наказом №120 від 11 березня 2013 року розгляд заяви громадянина Узбекистану ОСОБА_4 припинено за його особистим письмовим клопотанням.

16. 17 червня 2014 року позивач втретє звернуся до міграційного органу із заявою про визнання особою біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами розгляду якої наказом №90 від 08 липня 2015 року прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання особою біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

17. 08 жовтня 2014 року Управління Державної міграційної служби України у Київській області за результатами розгляду особової справи позивача та співбесіди з останнім, складено висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

18. Як вбачається з вищезазначеного висновку, відповідно до абз.4 ч.1 ст.6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» міграційним органом рекомендовано прийняти рішення про відмову у визнанні громадянина Узбекистану ОСОБА_4 - біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю у заявника обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також, щодо його загрози, безпеці чи свободи в країні походження через побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

19. 19 червня 2015 року рішенням №387-15 Державної міграційної служби України вищезазначений висновок підтримано та відмовлено громадянину Узбекистану ОСОБА_4 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до абзацу 4 ч.1 ст.6 Закону України «Про біженців та осіб, що потребують додаткового або тимчасового захисту», як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.п.1, 13 ч.1 ст.1 цього Закону, відсутні (далі по тексту - оскаржуване рішення).

20. Не погоджуючись з вказаним рішенням міграційної служби, позивач звернувся до суду з даним позовом.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

21. Конституція України.

21.1. Частина друга статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

22. Кодекс адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017 року)

22.1. Частина друга статті 2. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

22.2. Частина третя статті 2. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

23. Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011 року №3671-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

23.1. Пункт перший частини першої статті 1. Біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

23.2. Пункт тринадцять частини першої статті 1. Особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

23.3. Частини1-3 статті 7. Оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження.

Відомості про дітей, які не досягли вісімнадцятирічного віку, наводяться в заяві одного із законних представників особи, яка не досягла повноліття.

23.4. Частина шоста статті 8. Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

23.5. Частина сьома статті 8. У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.

23.6. Частина перша статті 12. Рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.

24. Керівництво з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців.

24.1. Пункти 45, Особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

24.2. Пункт 62. Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців мігрант - це особа, яка добровільно залишає свою країну, щоб оселитися в іншому місці, рухома бажанням змін чи пригод, сімейними чи іншими причинами особистого характеру. Якщо особа переїздить виключно з економічних міркувань, то вона є економічним мігрантом, а не біженцем.

24.3. Пункт 195. У кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

25. Директива Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27 квітня 2004 року №8043/04.

25.1. Пункт п'ятий статті 4. Заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

26. Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України №1 від 25 червня 2009 року «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» (зі змінами та доповненнями).

26.1. Пункт 23. При розгляді зазначених справ судам слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів. Суб'єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути нестерпним. Побоювання ґрунтується не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо). Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

27. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

28. Аналізуючи вищенаведені положення законодавства та обставини справи, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

29. Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, позивач своє звернення до міграційного органу обґрунтовує тим, що він не може повернутися на Батьківщину, оскільки його переслідувала влада Узбекистану за те, що він практикував іслам (навчав Корану та арабській мові).

30. Колегія суддів Верховного Суду вважає обґрунтованими посилання судів на те, що заявлена позивачем інформація носить загальний характер і не містить відомостей про події переслідувань та утисків на батьківщині його особисто або членів його сім'ї. В даному випадку позивач не обґрунтував існування фактів загроз життю, безпеці чи свободі в країні своєї громадської належності через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує людську гідність поводження чи покарання.

31. Як вбачається із висновку про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у шукача притулку відсутні будь-які документи, які б підтверджували його релігійну діяльність або факти переслідувань чи загрози переслідувань. Твердження стосовно того, що його притягували до кримінальної відповідальності, а потім звільнили не підтверджені, а той факт, що події переслідування по релігійним мотивам з боку державної влади почалися ще в 1996 році свідчить про відсутність переслідування як такого, оскільки до 2010 року позивач продовжував постійно проживати на території Узбекистану, займатися певним видом діяльності (водій таксі) його життю та безпеці ніщо не загрожувало. Матеріалами справи встановлено, що бажання покинути країну громадянської належності у заявника виникло не стихійно, він до цього готувався, тому можна дійти висновку, що заявник мав реальну можливість взяти із собою документи для аргументації своєї заяви про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту (документи на підтвердження арешту, засудження, викладання в неофіційних школах, розшук СНБ, тощо).

32. Вищенаведені обставини спростовують посилання касатора на те, що у разі повернення позивача на батьківщину, йому загрожує небезпека. Судами вірно встановлено, що ні під час перебування на Батьківщині, ні перебуваючи поза межами країни своєї громадянської належності позивач не зазнавав і не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця відповідно до вимог пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а саме в неї відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

33. Безпідставними є посилання касатора на те, що оскаржуване рішення прийнято без урахування інформації по країні походження позивача, оскільки вказана інформація була досліджена у розділі 5 висновку про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. З дослідженої інформації вбачається, що будь-який законослухняний громадянин такої країни має жити за принципами моралі, дотримуватися та не порушувати законодавства, користуватися наданими правами та виконувати обов'язки в країні громадянської належності. І в разі виконання всього вище наведеного, в жодного громадянина не виникатиме потреба переховуватися від легітимної влади за вчинення того чи іншого проступку.

34. Згідно зі статтею 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

35. З урахуванням викладеного, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 - представника позивача громадянина Узбекистану ОСОБА_4 - залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 листопада 2016 року та на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року у справі №826/14042/15- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Г. Стрелець

Судді О. В. Білоус

І. Л. Желтобрюх