Історія справи

Ухвала КАС ВП від 04.02.2019 року у справі №127/12061/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 лютого 2019 року

м. Київ

справа №127/12061/17

адміністративне провадження №К/9901/30221/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Стародуба О.П., Мороз Л.Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 19 вересня 2017 року (головуючий суддя Венгрин О.О., судді: Вохмінова О.С., Федчишен С.А.) та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року (головуючий суддя Совгира Д.І., судді: Полотнянко Ю.П., Курко О.П.) у справі №127/12061/17 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог предмет спору - Вінницький обласний військовий комісаріат про визнання протиправним, скасування рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, зобов'язання нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду війни в Афганістані 2 групи, оформлене протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 27 січня 2017 року №8;

- зобов'язати Міністерство оборони України нарахувати та виплатити йому, як інваліду війни в Афганістані 2 групи, одноразову грошову допомогу у розмірі 30-місячного грошового забезпечення відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), порання (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №499, зі змінами згідно Постанови ПКМУ №815 від 25 липня 2011 року.

В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що наказом Командуючого військами Прикарпатського військового округу №0125ПМ він звільнений з військової служби у запас за п. 10 п.п. «в» (за станом здоров'я) і виключений зі списків особового складу частини, усіх видів забезпечення 19 серпня 1997 року. Він є пенсіонером Міністерства оборони України, має інвалідність другої групи (захворювання пов'язане з виконанням обов'язків військової служби), набув право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України №499 від 28 травня 2008 року у розмірі 30 - місячного грошового забезпечення за останньою посадою на день встановлення інвалідності. В подальшому постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25 грудня 2013 року підтверджено його право на призначення та виплату зазначеної допомоги у розмірі 200 - кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, у разі встановлення інвалідності 2 групи. Звернувшись із заявою про виплату одноразової грошової допомоги, Міністерство оборони України прийняло рішення (протокол №8 від 27 січня 2017 року) про відмову у її виплаті, що на думку позивача є неправомірним та суперечить висновкам Верховного Суду України щодо наявності права на отримання такої допомоги незалежно від часу звільнення з військової служби.

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 19 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що згідно довідки МСЕК №278204 23 травня 1997 року ОСОБА_1 було встановлено третю групу інвалідності, первинний огляд, захворювання пов'язане з виконанням обов'язків військової служби (а.с. 92).

Відповідно до довідки МСЕК №279041 12 травня 1999 року ОСОБА_1 було встановлено другу групу інвалідності, повторний огляд, захворювання пов'язане з виконанням обов'язків військової служби (а.с. 91).

Відповідно до довідки МСЕК №145479 1 жовтня 2008 року ОСОБА_1 було встановлено другу групу інвалідності, повторний огляд, захворювання пов'язане з виконанням обов'язків військової служби, довічно (а.с. 90).

ОСОБА_1 звернувся до Міністерства оборони України із заявою про виплату одноразової грошової допомоги відповідно до ст. 16 ч. 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 27 січня 2017 року, комісія дійшла висновку про необхідність відмовити у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 як особі, яка звільнена з військової служби та інвалідність якої встановлено до набуття чинності Закону України від 04.04.2006 р. № 3597-ІV «Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу», яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, оскільки згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно- правові акти не мають зворотної дії в часі (а.с. 18).

Суди визнали таку відмову правомірною, мотивуючи свої рішення тим, що на час встановлення позивачу інвалідності під час первинного огляду не існувало правової норми щодо призначення одноразової грошової допомоги. При цьому, суди вказали і на те, що згідно ст. 16-3 п.8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.

У запереченнях на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на правильність висновків судів, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечень на неї, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Суди попередніх інстанцій при вирішенні спірних правовідносин, дійшли правильного висновку про необхідність застосування норм права, які були чинними на час встановлення позивачу інвалідності.

Так, статтею 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII встановлено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" .

Відповідно до частини дев'ятої статті 16-3 Закону №2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975, прийнятою відповідно до пункту 2 статті 16-2 та пункту 9 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі- Порядок №975).

При цьому, пунктом 2 наведеної Постанови установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги:

допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. № 499 (Офіційний вісник України, 2008 р., № 39, ст. 1298), Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 р. № 284 (Офіційний вісник України, 2007 р., № 14, ст. 532), і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 р. № 1331 (Офіційний вісник України, 2007 р., № 89, ст. 3255);

допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Відповідно до пункту 3 Порядку №975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:

у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;

у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу як інваліду ІІ групи.

Другу групу інвалідності позивачу вперше було встановлено 12 травня 1999 року, а отже до спірних правовідносин підлягає застосуванню законодавство, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Статтею 16 Закону №2011-ХІІ (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності вперше) передбачалося, що військовослужбовці, а також військовозобов'язані, призвані на збори, підлягають державному обов'язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті. Умови страхування і порядок виплат страхових сум військовослужбовцям і військовозобов'язаним, призваним на збори, та членам їх сімей встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Підпунктом "б" пункту 6 Умов державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року N488, встановлено, що НАСК "Оранта" виплачує страхові суми у разі втрати застрахованим працездатності, що сталася внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних в період проходження служби (зборів), - у розмірі залежно від ступеня втрати працездатності, що визначається у процентному відношенні до загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті.

Отже, позивач у зв'язку із встановленням йому ІІ групи інвалідності набув право на отримання страхової суми за державним обов'язковим особистим страхуванням на умовах, визначених Постановою №488.

Право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов`язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 9 листопада 2018 року у справі № 759/5707/16-а.

В той же час, на зміну обсягу прав особи у сфері соціального захисту військовослужбовців, зокрема на отримання одноразової грошової допомоги, може впливати настання обставин, з якими законодавство прямо пов'язує рівень соціального захисту, зокрема зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, що передбачено Порядками № 499 та № 975.

Такий підхід відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постанові від 22 березня 2018 року у справі № 278/307/17, відповідно до якої законодавством визначені однакові умови для виплати військовослужбовцям як страхових сум, так і одноразової грошової допомоги. «Обов'язкове особисте державне страхування» та «одноразова грошова допомога» є двома рівнозначними компенсаційними механізмами соціального захисту військовослужбовців, які спрямовані на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Відтак, у разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.

Разом з тим, періодичне підтвердження раніше встановленої групи інвалідності або відсотка втрати працездатності не є обставиною, яка спричиняє виникнення у військовослужбовця нових прав у сфері соціального захисту, якщо про це прямо не вказано у законодавстві, що регулює ці правовідносини.

Таким чином, встановивши, що позивачу ІІ групу інвалідності встановлено 12 травня 1999 року, після чого не виникло обставин, з якими Закон №2011-ХІІ пов'язує право на отримання одноразової грошової допомоги (встановлення більшого відсотка втрати працездатності, встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі), суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що ОСОБА_1 не має права на отримання одноразової грошової допомоги як інвалід ІІ групи на умовах Закону №2011-ХІІ (в редакції на час підтвердження другої групи інвалідності при повторному огляді) та Порядків №499 та №975.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судами першої та апеляційної інстанції не допущено неправильного застосування норм матеріального права, у зв'язку з чим касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 345, 350, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 19 вересня 2017 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року у справі №127/12061/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

О.П. Стародуб

Л.Л. Мороз ,

Судді Верховного Суду