Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07.02.2018 Київ К/9901/1787/18 826/4519/15

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,

розглянувши у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу № 826/4519/15

за позовом ОСОБА_1 до Оболонського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, Оболонського районного у місті Києві військового комісаріату про визнання дій неправомірними, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва, прийняту 17 травня 2016 року у складі головуючого судді Арсірія Р. О. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду, постановлену 04 серпня 2016 року у складі колегії суддів: головуючого - Аліменка В. О., суддів: Безименної Н. В., Кучми А. Ю.,

в с т а н о в и в :

У березні 2015 року ОСОБА_1 звернувсь до суду з адміністративним позовом до Оболонського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (далі - Оболонський РУ ГУМВС України в м. Києві), Оболонського районного у місті Києві військового комісаріату (далі - Оболонський РВК), в якому просив:

визнати протиправними дії Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві щодо примусового приводу позивача до Оболонського РВК;

визнати протиправними дії Оболонського РВК щодо протиправного призову позивача на військову службу.

В обґрунтування позову зазначає, що 22 березня 2014 року близько 22:00 години за адресою: АДРЕСА_1, за якою проживає позивач, прибули працівники Оболонського районного управління міліції, які здійснили примусовий привід ОСОБА_1 до Оболонського районного у місті Києві військового комісаріату, порушуючи, на думку позивача, його конституційні права, зокрема які передбачені Законом України "Про військовий обов'язок та військову службу".

Позивач вказує, що жодного медичного огляду 22 березня 2014 року не проходив, при цьому рішенням медичної комісії при Оболонському РВК його визнано придатним до військової служби і наказом військового комісара Оболонського району у м. Києві від 24 березня 2014 року за № 12ОП позивача зараховано до команди В2968 та в подальшому направлено для проходження військової служби до Військової частини А1232.

Вважаючи такі дії відповідачів неправомірними, позивач звернувсь до суду з метою захисту своїх прав.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 травня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2016 року, в позові відмовлено.

Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

04 січня 2018 року касаційна скарга ОСОБА_1 надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах, яка ухвалою судді-доповідача від 10 січня 2018 року прийнята до провадження.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування касаційної скарги вказує на неврахування судами попередніх інстанцій обставин щодо непроведення медичного огляду позивача, однак при цьому рішенням медичної комісії при Оболонському РВК його визнано придатним до військової служби.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що 22 березня 2014 року об 22:00 годині за адресою: АДРЕСА_1, за якою проживає позивач, прибули працівники Оболонського районного управління міліції, які здійснили примусовий привід до Оболонського районного в м. Києві військового комісаріату. На всі пояснення позивача про стан здоров'я, про те, що він визнаний непридатним до військової служби в мирний час, обмежено придатним у воєнний час працівники Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві не відреагували та жодних прав йому не роз'яснили.

30 січня 2015 року ОСОБА_1 звертався зі скаргами про оскарження неправомірних дій Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві та Оболонського районного у м. Києві військового комісаріату.

За результатами проведених службових розслідувань факти можливої причетності працівників Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві до примусового приводу громадянина ОСОБА_1 до Оболонського РВК підтверджені не були.

Відповідно до довідки № 52/4018 від 20 квітня 2015 року Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві, в період з 01 січня 2014 року по 22 березня 2014 року з Оболонського районного у місті Києві військового комісаріату листів щодо допомоги в проведенні мобілізації, а також щодо примусового приводу ОСОБА_1 на адресу Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві не надходило.

Крім цього, за скаргою позивача 11 лютого 2015 року Оболонським районним управлінням за вказівкою Головного управління було проведено службове розслідування щодо можливих неправомірних дій працівників Оболонського районного управління, за результатами проведення якого складено висновок від 02 березня 2015 в якому встановлено, що за відсутності надходження будь-яких листів до 22 березня 2014 року включно з районного військового комісаріату на адресу Оболонського районного управління, працівниками міліції районного управління допомоги у проведенні мобілізації на військову службу, а також виконання зобов'язань щодо проведення затримання і доставки до Оболонського у місті Києві військового комісаріату громадян, які ухиляються від виконання військового обов'язку не здійснювалось.

Разом з цим, у вказаному висновку зазначено про відсутність будь-яких документів, які б свідчили про необхідність прибуття ОСОБА_1 до Оболонського районного у м. Києві військового комісаріату.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність заходів по мобілізації позивача ОСОБА_2 районним у м. Києві військовим комісаріатом.

Таку позицію Окружного адміністративного суду міста Києва підтримав і Київський апеляційний адміністративний суд, який здійснив перегляд цієї справи.

Верховний Суд зазначені висновки судів попередніх інстанцій вважає вірними та такими, що зроблені на підставі правильно застосованих норм матеріального та процесуального права.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про Збройні Сили України" від 06 грудня 1991 року № 1934 Президент України є головнокомандувачем Збройних Сил України, який здійснює керівництво Збройними Силами України.

17 березня 2014 року Президентом України було видано Указ за № 303 "Про часткову мобілізацію", який затверджено Законом України від 17 березня 2014 року № 1126.

Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі Закон - № 2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни.

Відповідно до частини другої статті 1 вказаного Закону військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Визначення військової служби міститься в частині першій статті 2 Закону № 2232-ХІІ та означає державну службу особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни, одним із видів якої є військова служба за призовом під час мобілізації на особливий період.

В силу пункту 4 частини першої статті 24 Закону № 2232-ХІІ початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з районного (міського) військового комісаріату - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Статтею 39 Закону № 2232-ХІІ встановлено, що призов військовозобов'язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ.

Приписами частини першої статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" мобілізаційна підготовка це комплекс організаційних, політичних, економічних, фінансових, соціальних, правових та інших заходів, які здійснюються в мирний час з метою підготовки національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України, інші військові формування), сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій до своєчасного й організованого проведення мобілізації та задоволення потреб оборони держави і захисту її території від можливої агресії, забезпечення життєдіяльності населення в особливий період.

Згідно з частиною четвертою статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" призов громадян на військову службу (крім тих, що проходять службу у військовому резерві) під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють місцеві органи виконавчої влади через військові комісаріати (військовозобов'язаних Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних Служби зовнішньої розвідки України - Служба зовнішньої розвідки України, військовозобов'язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту). Резервістів на військову службу під час оголошення мобілізації призивають командири військових частин, в яких вони проходять службу у військовому резерві.

За правилами частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" не підлягають призову на військову службу під час часткової мобілізації протягом шести місяців з дня звільнення з військової служби військовозобов'язані з числа громадян, які проходили військову службу за призовом під час мобілізації та були звільнені зі служби у запас (крім військовослужбовців, зарахованих на службу у військовому оперативному резерві першої черги). Такі особи у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їх згодою.

Відповідно до пункту 8 Положення про військові комісаріати, затвердженого Поставною Кабінету Міністрів України від 03 червня 2013 року № 389 (далі - Положення № 389) завданням військових комісаріатів є проведення призову громадян на військову службу у мирний і воєнний час, проведення добору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у доборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення заходів з підготовки та ведення територіальної оборони, інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 визнано придатним до військової служби, що підтверджується довідкою військово-лікарської комісії при Оболонському районному у місті Києві військовому комісаріаті від 21 березня 2014 року, згідно з наказом Міністра оборони України № 402 від 14 серпня 2008 року "Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України".

Разом з цим, матеріали справи свідчать, що позивач 23 березня 2015 року добровільно з'явився до Оболонського районного у місті Києві військового комісаріату та особисто виявив бажання проходити військову службу, що підтверджується витягом з Журналу обліку військовозобов'язаних, які виявили бажання в добровільному порядку бути призваними до Збройних Сил України під час часткової мобілізації в добровільному порядку.

Верховний Суд звертає увагу, що наказ військового комісара від 24 березня 2014 року № 12ОП про призов на військову службу та направлення до Військової частини А-1232 (команди В-2968) м. Біла Церква Київської області позивачем не оскаржений, а відтак дії суб'єктів владних повноважень, які направлені на виконання заходів з мобілізації ОСОБА_1 до лав Збройних Сил України, вчинені на виконання такого наказу, є правомірними.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 травня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 серпня 2016 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. В. Білоус

Т. Г. Стрелець