Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 березня 2019 року

Київ

справа №821/563/17

адміністративне провадження №К/9901/21181/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача: Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Херсонського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2017 року (суддя Кузьменко Н.А.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2017 року (колегія суддів у складі: головуючого судді - Запорожана Д.В., суддів - Романішина В.Л., Шляхтицького О.І.) у справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Херсонській області, Каховського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Херсонській області, Державної казначейської служби України про скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку,

установив:

7 квітня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Херсонській області (далі - ГТУЮ у Херсонській області), Каховського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби ГТУЮ у Херсонській області, Державної казначейської служби України, в якому просив:

визнати протиправним і скасувати наказ Департаменту ДВС від 4 квітня 2007 року №420 про звільнення позивача;

поновити позивача на посаді начальника ДВС у Каховському районі з 4 квітня 2007 року;

зобов`язати ГТУЮ у Херсонській області призначити (перевести) його на посаду начальника Каховського міськрайонного відділу ДВС ГТУЮ у Херсонській області або на рівнозначну посаду;

стягнути з Каховського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби ГТУЮ у Херсонській області, ГТУЮ у Херсонській області заробітну плату за період з 3 липня 2006 року по 4 квітня 2007 року в сумі 14855,30 грн та середню заробітну плату за період вимушеного прогулу з 4 квітня 2007 року по 1 лютого 2017 року в сумі 385632,00 грн, інфляційні витрати в сумі 54994,70 грн, 3 % річних в сумі 56224,32 грн, усього - 511706,32 грн;

зобов`язати ГТУЮ у Херсонській області нарахувати єдиний соціальний внесок за ОСОБА_2 за період з 3 липня 2006 року по дату набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.

Позивач вважав незаконним своє звільнення у зв'язку з ліквідацією Державної виконавчої служби, оскільки посада, яку він обіймав, не скорочувалася, його не було належним чином повідомлено про наступне вивільнення та не запропонованої іншої роботи. Крім того, зауважує, що у зв'язку із порушенням стосовно нього кримінальної справи з липня 2006 року по день звільнення його було відсторонено від виконання службових обов'язків без збереження заробітної плати.

Одночасно з поданням позовної заяви позивачем заявлене клопотання про поновлення строку звернення до суду.

Ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2017 року, позов залишено без розгляду з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду, передбаченого частиною третьою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позивач звернувся із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати такі судові рішення і направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі. Вважає, що суди безпідставно відхилили доводи, якими позивач обґрунтовував поважність причин пропуску строку звернення до суду, оскільки такі дійсно перешкоджали йому вчасно реалізувати своє право на судовий захист. На переконання заявника касаційної скарги, суди не врахували, що за приписами статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) звернення до суду з вимогами про стягнення належної працівнику заробітної плати не обмежується будь-яким строком.

Заперечення (відзиву) на касаційну скаргу до суду не надходило.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Залишаючи позов без розгляду суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даним позовом, а причини, якими позивач обґрунтовував такий пропуск, суд визнав неповажними.

Згідно з частинами першою - третьою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, яка діяла на час звернення позивача до суду з позовом; далі - КАС) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Наслідки пропуску строків звернення до адміністративного суду встановлено статтею 100 КАС України, згідно з якою адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

У розумінні цієї статті поважними причинами пропуску строку звернення до адміністративного суду є такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для звернення особи з адміністративним позовом і подолання яких для цієї особи було неможливим або ускладненим.

Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У разі пропуску строку звернення до суду підставами для визнання поважними причин такого пропуску є наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Судами встановлено, що 4 квітня 2007 року ОСОБА_2 звільнено з посади начальника ДВС у Каховському районі, яку він обіймав з 7 листопада 2005 року.

З адміністративним позовом про оскарження зазначеного наказу позивач звернувся 7 квітня 2017 року, тобто за спливом десяти років з дня звільнення.

Обґрунтовуючи поважність причин пропуску звернення до суду ОСОБА_2 вказував, що починаючи з 24 травня 2006 року до 11 жовтня 2016 року стосовно нього тривало досудове та судове слідство. Лише 29 вересня 2016 року та 11 жовтня 2016 року відповідно кримінальні провадження стосовно позивача були закриті у зв'язку з відсутністю достатніх доказів для доведення його винуватості і вичерпаністю можливості їх отримати.

Зазначені обставини, на переконання позивача, унеможливлювали його звернення до суду за захистом порушених трудових прав у встановлений законом строк.

Водночас, як вбачається з копії трудової книжки позивача, підставою його звільнення була ліквідація Департаменту ДВС та ДВС у Каховському районі (пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України). Доказів на підтвердження того, що звільнення позивача пов'язувалось із фактом порушення стосовно нього кримінальної справи, матеріали справи не містять.

Крім того, як встановлено судами, після звільнення позивач працевлаштувався на посаду юриста на ТОВ «Судносервіс» та перебував на вказаній посаді до 9 листопада 2010 року.

Так, необхідною умовою для поновлення строку звернення до суду є поважність причин його пропуску. Між тим, наявності таких причин, які б створювали об'єктивні перешкоди для звернення позивача з адміністративним позовом і подолання яких для нього було б неможливим або ускладненим, суди у цій справі не встановили. У свою чергу, проведення стосовно позивача досудового та судового слідства протягом тривалого періоду часу не унеможливлювало звернення ним до суду за захистом порушених трудових прав.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про необхідність залишення без розгляду позовних вимог позивача про скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, зобов'язання призначити на рівнозначну посаду, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу з 4 квітня 2007 року по 1 лютого 2017 року (з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних від простроченої суми) та зобов'язання нарахувати єдиний внесок за вказаний період.

Водночас, колегія суддів вважає, що залишаючи без розгляду позовні вимоги позивача про стягнення на його користь заробітної плати з 3 липня 2006 року (день відсторонення від посади) по 4 квітня 2007 року (день звільнення у зв'язку із ліквідацією підприємства), нарахування єдиного внеску за цей період, суди не звернули увагу на таке.

За змістом частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Частиною другою статті 233 КЗпП України обумовлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 зазначив, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

В аспекті спірних правовідносин колегія суддів КАС ВС дійшла висновку, що оскільки у даному позові позивач, серед іншого, заявляв вимогу про стягнення з роботодавця належної йому заробітної плати за період, протягом якого його було відсторонено від посади, а КАС передбачає, що строки звернення до суду можуть встановлюватися й іншими законами, то є достатні підстави для застосування положень частини другої статті 233 КЗпП України у цій частині.

У касаційні скарзі позивач наголошує на тому, що позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу також не обмежуються строком звернення до суду, оскільки на них поширюються передбачені частиною другою статті 233 КЗпП України гарантії.

Аналізуючи такі доводи позивача, колегія суддів КАС ВС зазначає наступне.

За правилами частин першої та другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Вимушений прогул - це визначений судом період, протягом якого працівник з вини роботодавця був незаконно позбавлений можливості працювати та отримувати заробітну плату. При цьому, прийняттю рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу має передувати визнання його звільнення незаконним. Вимога про стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною від вимоги про визнання його звільнення незаконним.

Враховуючи викладене, на позовні вимоги ОСОБА_2 в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 4 квітня 2007 року по 1 лютого 2017 року, у якому позивач перебував у зв'язку зі звільненням з роботи, а також зобов'язання нарахувати єдиний внесок, не поширюються передбачені частиною другою статті 233 КЗпП України гарантії.

За приписами частини першої статті 353 КАС (в редакції, яка діє з 15 грудня 2017 року) підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

У зв'язку з цим постановлені у даній справі судові рішення підлягають скасуванню в частині залишення без розгляду позовних вимог про стягнення з відповідачів заробітної плати за період відсторонення ОСОБА_2 від посади з 3 липня 2006 року по 4 квітня 2007 року, з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахування єдиного внеску за цей період, із направленням справи у цій частині на продовження розгляду до суду першої інстанції.

В решті ухвалені у цій справи судові рішення відповідають нормам матеріального і процесуального права, тому підлягають залишенню без змін.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Скасувати ухвалу Херсонського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17 травня 2017 року в частині залишення без розгляду позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення на його користь заробітної плати з 3 липня 2006 року по 4 квітня 2007 року (з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних), нарахування єдиного внеску за цей період, справу у цій частині направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В решті судові рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.Л. Желтобрюх

Судді О.В. Білоус

Т.Г. Стрелець