Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 березня 2019 року

Київ

справа №804/2536/16

адміністративне провадження №К/9901/3287/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача: Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року (колегія суддів у складі: головуючого судді - Малиш Н.І., суддів - Баранник Н.П., Щербака А.А.) у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,

установив:

27 квітня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (далі - ГУ НП в Дніпропетровській області), в якому просив: визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 29 січня 2016 року №21о/с про звільнення; поновити його на службі в Національній поліції України на посаді начальника кримінальної поліції Довгинцівського відділу поліції Криворізького відділу поліції ГУ НП в Дніпропетровській області; стягнути з відповідача грошове забезпечення за час вимушеного прогулу.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 травня 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено: визнано протиправним та скасовано наказ ГУ НП в Дніпропетровській області від 29 січня 2016 року №21 о/с про звільнення позивача; поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника кримінальної поліції Довгинцівського ВП Криворізького ВП ГУ НП в Дніпропетровській області; зобов'язано ГУ НП в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року скасовано постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 травня 2017 року, позовну заяву ОСОБА_2 залишено без розгляду.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції позивач звернувся із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення цим судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про пропуск позивачем строку звернення до суду, оскільки відповідно до приписів частини четвертої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, яка діяла на час подання позивачем адміністративного позову; далі - КАС) він намагався у досудовому порядку врегулювати спір з керівництвом. У такому випадку, на переконання позивача, обчислення строку звернення до суду починається з дня, коли він дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень, прийняте за результатами розгляду його звернення.

Зауважує, що залишаючи позов без розгляду, суд апеляційної інстанції не врахував приписи частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), відповідно до яких звернення до суду з вимогами про стягнення належної працівнику заробітної плати не обмежується будь-яким строком.

Крім того, зазначає, що під час апеляційного розгляду справи він не був присутнім у судовому засіданні, внаслідок чого був позбавлений можливості особисто довести в суді поважність пропуску строку звернення до суду. Про неможливість прибуття у засідання позивач письмово повідомив суд, однак суд розглянув справу за його відсутності.

У відзиві на касаційну скаргу ГУ НП в Дніпропетровській області просить залишити ухвалу суду апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Вважає рішення апеляційного суду законним і обґрунтованим, а доводи позивача - безпідставними і такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Залишаючи позов без розгляду суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем пропущено строк звернення до суду, а причини, якими він обґрунтовував такий пропуск, суд визнав неповажними.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Згідно з частинами першою - третьою статті 99 КАС адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Наслідки пропуску строків звернення до адміністративного суду встановлено статтею 100 КАС України, згідно з якою адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

У розумінні цієї статті поважними причинами пропуску строку звернення до адміністративного суду є такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для звернення особи з адміністративним позовом і подолання яких для цієї особи було неможливим або ускладненим.

Судами встановлено, що у січні 2016 року позивач звернувся до начальника ГУ НП України в Дніпропетровській області з рапортом про звільнення за власним бажанням.

На підставі вказаного рапорту наказом ГУ НП України в Дніпропетровській області від 29 січня 2016 року №21 о/с позивача звільнено зі служби в поліції з цього ж дня.

З 29 січня 2016 року позивач на службу не виходив, трудову книжку отримав 15 лютого 2016 року.

При цьому до суду з даним позовом позивач звернувся лише 27 квітня 2016 року, тобто із пропуском строку, передбаченого частиною третьою статті 99 КАС.

Обґрунтовуючи поважність причин пропуску звернення до суду позивач вказував, що 17 лютого 2016 року з метою позасудового врегулювання спору він звернувся до начальника Криворізького ВП ГУ НП в Дніпропетровській області із заявою, в якій просив скасувати наказ про звільнення та поновити його на посаді у зв'язку з наміром повернутись на службу до Національної поліції України.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2017 року позивачу поновлено строк звернення до суду, а відповідачу відмовлено у задоволенні заявленого ним клопотання про залишення позову без розгляду. Приймаючи таке рішення суд виходив з того, що позивачем пропущено строк звернення до суду з поважних причин, а саме: здійснення заходів досудового врегулювання спору.

Так, за змістом частини четвертої статті 99 КАС якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то для звернення до адміністративного суду встановлюється місячний строк, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.

Водночас, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив про відсутність підстав до застосування положень наведеної норми до позивача, оскільки процедура досудового вирішення спору у справах щодо проходження громадянами публічної служби чинним законодавством не передбачена.

Отже, колегія суддів КАС ВС погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про необхідність залишення позовної заяви ОСОБА_2 без розгляду, оскільки причини, якими він обґрунтовував пропуск строку звернення до суду, є неповажними та не перешкоджали йому оскаржити наказ про звільнення у встановлений процесуальним законом термін.

У касаційній скарзі позивач також посилається на те, що залишаючи позов без розгляду суд апеляційної інстанції не врахував приписи частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), відповідно до яких звернення до суду з вимогами про стягнення належної працівнику заробітної плати не обмежується будь-яким строком.

Такі доводи Суд вважає необґрунтованими, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114, у разі незаконного звільнення особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Вимушений прогул - це визначений судом період, протягом якого особа була незаконно позбавлена можливості працювати (проходити службу) та отримувати заробітну плату (грошове забезпечення) з вини суб'єкта її звільнення. При цьому, прийняттю рішення про виплату грошового забезпечення за час вимушеного прогулу має передувати визнання звільнення особи незаконним у судовому порядку.

У справі, що розглядається, позивачем пропущено строк на оскарження наказу про його звільнення, такі вимоги судом не вирішувались.

Враховуючи викладене, на позовні вимоги в частині стягнення з відповідача грошового забезпечення за час вимушеного прогулу не поширюються передбачені частиною другою статті 233 КЗпП України гарантії. Стягнення середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу є похідною вимогою від вимог про скасування наказу про звільнення і поновлення на роботі.

Щодо посилань заявника касаційної скарги на порушення апеляційним судом норм процесуального права під час апеляційного розгляду справи, то судом касаційної інстанції такого не встановлено. Як вбачається з матеріалів справи, під час судового засідання в апеляційному суді, яке відбулося 13 грудня 2017 року, інтереси позивача представляв адвокат. Крім того, обставини пропуску строку звернення до суду були викладені позивачем у його заяві про поновлення такого строку, та були предметом дослідження в суді першої інстанції.

Отже, доводи, якими позивач обґрунтовує касаційну скаргу, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та зводяться до переоцінки встановлених по справі обставин.

Судом апеляційної інстанції не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б привести до ухвалення незаконного рішення, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

п о с т а н о в и в :

Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_2 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.Л. Желтобрюх

Судді О.В. Білоус

Т.Г. Стрелець