Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 лютого 2019 року

Київ

справа №817/452/17

адміністративне провадження №К/9901/17827/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,

розглянувши у судовому засіданні без виклику сторін в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 28 липня 2017 року (суддя Жуковська Л.А.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 4 жовтня 2017 року (колегія суддів у складі: головуючого судді - Кузьменко Л.В., суддів - Іваненко Т.В., Франовської К.С.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Рівненській області про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

установив:

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Рівненській області (далі - ГУ НП в Рівненській області), в якому просив: визнати незаконними і скасувати накази відповідача від 26 січня 2017 року №84 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» та від 24 лютого 2017 року № 36 о/с; поновити позивача на посаді інспектора сектору реагування патрульної поліції № 1 Костопільського відділу поліції ГУ НП в Рівненській області; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 28 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 4 жовтня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати такі судові рішення і прийняти нове, яким позов задовольнити.

В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, неправильну правову оцінку обставин справи. Зазначає, що виданню наказу про відрядження має передувати також і прийняття інших письмових документів, передбачених чинним законодавством. До того ж, у наказі про відрядження не було визначено правовий статус місць дислокації, його мети та завдань, покладених на позивача, а поліцейський, у свою чергу, зобов'язаний виконувати лише ті накази, які відповідають закону. Також зауважує, що відповідачем не забезпечено належних умов проходження служби у місці дислокації, до якої відряджено позивача, що є підставою для невиконання роботи відповідно до приписів Закону України «Про охорону праці». Вважає, що відповідачем не обґрунтовано необхідність застосування до позивача найсуворіший вид дисциплінарного стягнення.

У запереченнях на касаційну скаргу ГУ НП в Рівненській області просить залишити оскаржувані судові рішення без змін, як законні й обґрунтовані, а касаційну скаргу позивача - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Суди встановили, що ОСОБА_1 з жовтня 2008 року по листопад 2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ, з 7 листопада 2015 року - в Національній поліції. Остання займана посада - інспектор сектору реагування патрульної поліції №1 Костопільського відділу поліції ГУ НП в Рівненській області, мав спеціальне звання - «капітан поліції».

Наказом ГУ НП в Рівненській області від 5 грудня 2016 року № 1853 позивача відряджено на службу до Сарненського ВП ГУ НП в Рівненській області з 8 грудня 2016 року по 6 січня 2017 року і закріплено його за поліцейською станцією в с. Старе Село.

Позивач відмовився їхати у відрядження, про що 7 грудня 2016 року подав відповідний рапорт керівництву.

У зв'язку із неналежним виконанням службових обов'язків окремими працівниками Рівненського ВП ГУ НП та Костопільсокого ВП ГУ НП, наказом ГУ НП в Рівненській області від 27 грудня 2016 року призначено службове розслідування за вказаним фактом.

Згідно з висновком службового розслідування, який затверджений начальником ГУ НП в Рівненській області 26 січня 2017 року, 6 грудня 2016 року, після надходження до Костопільського ВП наказу ГУ НП в Рівненській області від 5 грудня 2016 року № 1853 «Про відрядження» позивачу неодноразово телефонували на мобільний телефон з метою завчасного повідомлення про відрядження, однак позивач на дзвінки не відповідав. 7 грудня 2016 року позивач повідомив, що відмовляється виконувати наказ ГУ НП в Рівненській області про відрядження у зв'язку з незадовільними санітарними умовами у місці призначення, про що написав відповідний рапорт.

Наказом ГУ НП в Рівненській області від 26 січня 2017 року №84, за порушення службової дисципліни, що виразилось в умисному невиконанні письмового наказу старшого прямого начальника щодо необхідності тимчасового вибуття в інтересах служби у відрядження, інспектора сектору реагування патрульної поліції №1 Костопільського відділу поліції ГУ НП в Рівненській області капітана поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в Національній поліції.

Наказом ГУ НП в Рівненській області від 24 лютого 2017 року №36 о/с позивача звільнено відповідно до пункту 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення).

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд першої інстанції, виходив з того, що у порушення вимог Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ позивач без поважних причин не виконав наказ керівництва про відрядження, що є порушенням службової дисципліни.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на таке.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України «Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII).

Служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 18 Закону № 580-VIII поліцейський зобов'язаний: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва.

Відповідно до статті 19 Закону № 580-VIII у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII встановлено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Оскільки Дисциплінарний статут Національної поліції України станом на час розгляду справи не прийнятий в установленому законом порядку, до спірних правовідносин підлягає застосуванню Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України (далі - Дисциплінарний статут ОВС).

Згідно зі статтею 7 Дисциплінарного статуту ОВС службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників.

Відповідно до статті 1 Дисциплінарного статуту ОВС дисциплінарний проступок - це невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

В силу статті 4 Дисциплінарного статуту ОВС наказ є формою реалізації службових повноважень особи начальницького складу, згідно з якими визначаються мета і предмет завдання, строк його виконання та відповідальна особа, якій належить його виконати. Скасувати наказ має право тільки начальник, який видав відповідний наказ, або старший прямий начальник. Накази повинні бути законними, зрозумілими і виконуватися беззаперечно, точно та у визначений строк. У разі одержання наказу, який суперечить закону, підлеглий не повинен виконувати його, про що повинен негайно поінформувати начальника, який віддав наказ, а в разі підтвердження цього наказу - письмово поінформувати старшого прямого начальника.

Вирішуючи спір, суди не встановили об'єктивних обставин, які б перешкоджали позивачу своєчасно вибути у відрядження згідно із наказом начальника, та визнали такі дії позивача порушенням службової дисципліни.

Щодо посилань позивача на те, що його не було завчасно ознайомлено під підпис із наказом ГУ НП в Рівненській області від 5 грудня 2016 року № 1853 «Про відрядження», суди попередніх інстанцій виходили з того, що нормативно-правовими актами, які регламентують порядок проходження служби в поліції, не встановлений обов'язок доведення наказів прямих начальників під підпис.

Судовим розглядом установлено, що керівництво позивача здійснювало спроби довести до його відома зміст наказу про відрядження негайно, одразу ж після його надходження до підрозділу, в якому він проходив службу, однак, оскільки останній ігнорував дзвінки чергової частини, його повідомили про відрядження після прибуття його до місця проходження служби, тобто на наступний день після видання наказу - 7 грудня 2016 року, за добу до відрядження.

Суди обґрунтовано зауважили, що поліцейські зобов'язані проходити службу там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами прямих керівників.

Враховуючи особливості проходження служби в поліції та необхідність негайно реагувати на зміну в оперативній обстановці, відсутність встановленого терміну завчасного попередження поліцейського про відрядження, строк, в який позивача попереджено про таке, суди визнали достатнім для того, щоб бути спроможним виконати письмовий наказ керівника.

Посилання позивача на те, що у нього не було достатньо часу попередити родину про відрядження, суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили, оскільки служба в поліції має як певні привілеї, пільги тощо, так і певні обмеження. Поліцейський має дотримуватись службової дисципліни безумовно, а накази - виконувати суворо і у встановлений прямим начальником строк.

Крім того, зазначаючи у своєму рапорті від 7 грудня 2016 року про відмову виконувати письмовий наказ керівництва про відрядження, позивач не вказував про незаконність такого наказу, як цього того вимагає стаття 4 Дисциплінарного статуту ОВС, а тому у позивача були відсутні підстави не виконувати наказ керівництва.

Стосовно доводів заявника касаційної скарги про незаконність наказу від 5 грудня 2016 року № 1853 «Про відрядження», та його невідповідність Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59 (у редакції наказу Міністерства фінансів України

від 17 березня 2011 року № 362), Суд зауважує, що такий наказ не був предметом судового розгляду цієї справи, він є чинним та підлягав виконанню.

Посилання позивача на те, що за місцем його відрядження були неналежні санітарні умови, судами попередніх інстанцій обґрунтовано відхилено як безпідставні, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами. Крім того, це не може бути підставою до звільнення поліцейського від виконання покладених на нього службових обов'язків.

Отже, саме відмову від виконання наказу відповідач кваліфікував як є грубе порушенням позивачем службової дисципліни, що є недопустимим в органах Національної поліції. При цьому Суд зауважує, що повноваження щодо призначення службового розслідування, оцінки результатів його проведення, тяжкості проступку та обставин, за яких його скоєно, та визначення виду дисциплінарного стягнення, яке слід застосувати до поліцейського, є виключними повноваженнями його прямого начальника.

Крім того, згідно з висновком службового розслідування, за час проходження служби позивач притягувався до дисциплінарної відповідальності дев'ять разів, в тому числі й за неналежне виконання службових обов'язків. Відповідно до службової характеристики, позивач ігнорує виконання вказівок та наказів керівництва.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про правомірність притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, оскільки в порушення вимог Дисциплінарного статуту, без поважних причин, ним не було виконано наказ керівництва про відрядження, що є порушенням службової дисципліни.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин у справі.

Отже, суди не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б привести до ухвалення незаконних рішень, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постановлені у цій справі судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 28 липня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 4 жовтня 2017 року залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Головуюча суддя І.Л. Желтобрюх

Судді О.В. Білоус

Т.Г. Стрелець