Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 лютого 2019 року

Київ

справа №816/1389/16

адміністративне провадження №К/9901/21827/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2016 року (колегія суддів у складі: головуючого судді - Ясиновського І.Г., суддів - Єресько Л.О., Бойка С.С.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року (колегія суддів у складі: головуючого судді - Калитки О.М., суддів - Бондара В.О., Калиновського В.А.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, Відділу Держгеокадастру у Хорольському районі Полтавської області про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

установив:

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із адміністративним позовом до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Держгеокадастр), Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Полтавській області), Відділу Держгеокадастру у Хорольському районі Полтавської області, в якому просила: визнати протиправними та скасувати наказ Держгеокадастру від 26 липня 2016 року № 954-то, наказ ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 27 липня 2016 року №124-к, наказ відділу Держгеокадастру у Хорольському районі Полтавської області від 27 липня 2016 року №12-к про звільнення позивача з посади начальника відділу Держгеокадастру у Хорольському районі Полтавської області за угодою сторін на підставі пункту 3 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу» та пункту 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України; поновити її на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позивач звернулася із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить їх скасувати і прийняти нове рішення про задоволення позову. В обґрунтування вимог касаційної скарги її заявник посилається на те, що між нею та роботодавцем не було досягнуто згоди щодо строку припинення укладеного між ними раніше трудового договору.

У запереченні на касаційну скаргу Держгеокадастр просить залишити в силі судові рішення першої та апеляційної інстанцій, оскільки такі відповідають нормам матеріального і процесуального права, а касаційну скаргу позивача - відхилити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Суди встановили, що наказом Держгеокадастру від 14 грудня 2015 року №1660-то ОСОБА_1 призначена на посаду начальника Управління Держгеокадастру у Хорольському районі Полтавської області, як така, що пройшла конкурсний відбір.

Наказом Держгеокадастру від 26 липня 2016 року №954-то позивача звільнено з посади начальника Управління Держгеокадастру у Хорольському районі Полтавської області за угодою сторін відповідно до пункту 3 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу», пункту 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.

Підставою до звільнення позивача у наказі Держгеокадастру від 26 липня 2016 року №954-то зазначена: заява ОСОБА_1

27 липня 2016 року ГУ Держгеокадастру у Полтавській області видано наказ №124-к «Про звільнення ОСОБА_1.».

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з правомірності звільнення позивача з роботи, оскільки про її намір припинити трудовий договір саме за угодою сторін свідчить власноручно написана нею заява. Враховуючи, що чинним законодавством не передбачено обов'язкового зазначення у письмовій заяві про звільнення за згодою сторін дати, з якої особа має намір звільнитися, суди вважали, що така дата може бути визначена сторонами угоди і в усному порядку. Крім того, голова Держгеокадастру надав згоду на звільнення ОСОБА_1 за угодою сторін, про що наклав на її заяві резолюцію «До наказу».

Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів Верховного Суду виходить з такого.

Підстави для припинення державної служби визначені статтею 83 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закону № 889-VIII).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону).

За змістом статті 86 Закону № 889-VIII державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб'єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення. Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов'язків державним органом. Суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.

Згідно з частиною третьою статті 5 Закону № 889-VIII дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Можливість припинення трудового договору за угодою сторін передбачається також і приписами пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

Статтею 21 КЗпП України визначено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

В пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Тобто, основними умовами угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення угоди сторін та строк, з якого договір припиняється.

Крім того, частина третя статті 83 Закону України «Про державну службу», яка регламентує припинення державної служби за ініціативою державного службовця або за угодою сторін, визначає, що суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві.

Тобто, недосягнення сторонами згоди щодо припинення трудового договору та відсутність узгодженої дати звільнення, позбавляє роботодавця права на звільнення працівника за угодою сторін.

Вирішуючи спір, суди визнали звільнення позивача законним з огляду на наявність у матеріалах справи копії заяви, адресованої голові Держгеокадастру, від начальника управління Держгеокадастру у Хорольському районі Полтавської області ОСОБА_1, про її звільнення із займаної посади за угодою сторін.

Водночас, суди не перевірили, чи було досягнуто між роботодавцем та працівником згоди з усіх основних умов угоди про припинення раніше укладеного між ними трудового договору, зокрема, щодо конкретного строку, з якого договір припиняється.

Не містить заява ОСОБА_1 і дати її подання (написання), а висновок судів про те, що саме дату видання наказу про звільнення необхідно вважати датою досягнення згоди сторін на звільнення працівника, не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Досліджуючи спосіб надходження заяви ОСОБА_1 до Держгеокадастру, суди виходили з того, що у день її подання (26 липня 2016 року) позивач перебувала на колегії Держгеокадастру, у зв'язку із чим відповідач провів реєстрацію вказаної заяви у день її подання. Водночас, такі доводи є припущеннями, та не підтверджують факт подання такої заяви безпосередньо позивачем в означений день.

Позивач наголошувала на тому, що заяву про звільнення її примусили написати при прийнятті на посаду начальника Управління Держгеокадастру у Хорольському районі Полтавської області, а потім таку заяву було відібрано. Такі твердження про відсутність волевиявлення позивача на звільнення не перевірені судами та не спростовані в ході судового розгляду.

Відповідно до статті 242 КАС України (у редакції, яка діє з 15 грудня 2017 року) обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду.

Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій не повною мірою з'ясовано обставини справи, що мають значення для її правильного вирішення, та не надано їм відповідну юридичну оцінку, правильність якої могла б бути перевірена касаційним судом, відповідно до частини другої статті 353 КАС України, ухвалені у цій справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 262, 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

постановив :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя І.Л. Желтобрюх

Судді О.В. Білоус

Т.Г. Стрелець