Історія справи

Ухвала КАС ВП від 27.09.2018 року у справі №810/1169/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 810/1169/18

адміністративне провадження № К/9901/61885/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Яковенка М. М.,

суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 810/1169/18

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ірпінського міського відділу Управління Державної міграційної служби України в Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_2, що діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду (головуючий суддя: В. І. Лисенко) від 17 квітня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду (колегія у складі суддів: О. В. Карпушова, Л. В. Губська, О. В. Епель) від 13 серпня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1.13 березня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до суду, в якому просила визнати протиправною відмову Ірпінського міського відділу Управління Державної міграційної служби України в Київській області у прийнятті від позивача заяви про заміну паспорта у зв'язку з непридатністю, зобов'язання відповідача прийняти від позивача заяву, зробити фото на новий паспорт в хіджабі, на основі поданих раніше квитанцій та документів.

2. Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що відповідачем протиправно відмовлено у прийнятті документів для отримання нового внутрішнього біометричного паспорту у зв'язку із тим, що під час здійснення фотографування для фотокартки на внутрішній паспорт вона відмовилась зняти хіджаб (хустину), мотивуючи тим, що віросповідає Іслам, а згідно законів цієї релігії хіджаб - це не головний убір, а частина одягу, в якому мусульманка з'являється поміж сторонніми особами та з релігійних переконань не може її зняти. Позивач переконана, що дії відповідача суперечать нормам та стандартам, розробленим Міжнародною організацією цивільної авіації ІСАО, членом якої є Україна, а його посилання на ДСТУ 1303-94 "Фотовідбитки чорно-білі та кольорові. Загальні технічні умови" є безпідставним, оскільки міжнародні норми та стандарти мають вищу юридичну силу.

3. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.

4. Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, 18 вересня 2018 року ОСОБА_2, що діє в інтересах ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2018 року, та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

5. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 18 вересня 2018 року, визначено склад колегії суддів: Стрелець Т. Г. - головуючий суддя, Білоус О. В., Желтобрюх І. Л.

6. Ухвалою Верховного Суду від 26 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою та встановлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 26 жовтня 2018 року.

7.19 жовтня 2018 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

8. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 12 червня 2019 року № 720/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Стрелець Т. Г. що унеможливлює її участь у розгляді касаційної скарги.

9. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 червня 2019 року, визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя, Дашутін І. В., Шишов О. О.

10. Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2019 року справу прийнято до провадження, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

11. Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою України, що підтверджується копією ПЕРСОНАЛЬНІ_ДАНІ_0, виданого Стрийським МВ УМВС України у Львівській області 30 березня 2000 року.

12. З 13 грудня 1999 року ОСОБА_1 є мусульманкою, про що свідчить Свідоцтво про прийняття Ісламу, виданого Духовним управліннями мусульман України "Умма" 05 жовтня 2012 року.

13. Позивач 01 березня 2018 року звернулася до Ірпінського міського відділу управління Державної міграційної служби України у Київській області для отримання внутрішнього паспорту у вигляді картки, надавши наступні документі:

1) квитанція про сплату адміністративного збору у розмірі 279,00 грн, та квитанція про сплату державного мита у розмірі 34,00 грн;

2) свідоцтво про одруження;

3) паспорт серії НОМЕР_1, який підлягав обміну у зв'язку з непридатністю;

4) довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру від 17 червня 1999 року.

14. Після чого її анкету та скановані копії документів було внесено до відповідного реєстру.

15. Проте, на етапі отримання біометричних даних, а саме - відцифрованого образу обличчя позивачу було запропоновано зняти хіджаб (хустину), оскільки фотографування для внутрішнього паспорту у головному уборі заборонено. Оскільки вона відмовилася вчиняти такі дії, посилаючись на релігійні переконання, ОСОБА_1 було відмовлено у прийнятті документів для видачі внутрішнього паспорту та роз'яснено, що у разі зміни або усунення обставин, у зв'язку з якими їй було відмовлено в прийнятті документів вона має право повторно звернутися до територіального підрозділу ДМС.

16. Надалі ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою від 02 лютого 2018 року, у якій просила дозволити їй сфотографуватися на ID-картку у хустині, з тих причин, що вона сповідує Іслам, а тому не може фотографуватися простоволосою.

17. За наслідками розгляду даної заяви, міграційний орган оформив відповідь від 07 березня 2018 року, якою відмовив у такому проханні та зазначив, що чинним законодавством не передбачено випадків, за наявності яких для оформлення документів, що підтверджують громадянство України, допускається фотографування у головному уборі.

18. Позивач, вважаючи дії відповідача протиправними та такими, що порушують її права, звернулася до суду з даним позовом.

IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

19. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що відповідачем доведено правомірність відмови у прийнятті документів від позивача для зміни паспорту.

20. Суди попередніх інстанцій відзначили, що відцифрований образ обличчя особи без головного убору, обумовлено перш за все необхідністю відображення в документі максимальної кількості ідентифікаційних ознак громадянина, оскільки він, як складовий елемент паспорта, допомагає здійснити ідентифікацію особи за візуальними ознаками. Тому, з мотивів та необхідності забезпечення максимального рівня громадської безпеки, швидкого, повноцінного та достовірного встановлення особи, унеможливлення підроблення ідентифікуючих документів тощо, національним законодавством України встановлено та охороняються законом загальнообов'язкові (для кожного громадянина України) норми та правила щодо фотографування осіб для оформлення паспорта громадянина України.

21. При цьому, суди зазначили, що аргументи позивача щодо вищої юридичної сили міжнародних договорів, ратифікованих в Україні в даному випадку не заслуговують на увагу, оскільки норми та стандарти, розроблені Міжнародною організацією цивільної авіації ІСАО, мають значення та доцільність використання при вирішенні питань, пов'язаних з паспортом громадянина України для виїзду за кордон.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

22. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень у справі.

23. Доводи касаційної скарги є аналогічними обґрунтуванням його адміністративного позову та апеляційної скарги, а тому повторному зазначенню не потребує.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

24. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, у відповідності до частини 1 статті 341 КАС України, виходить з наступного.

25. Відповідно до Положення про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого постановою Верховної Ради України № 2503-XII від 26 червня 1992 року паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт є дійсним для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

26. У статті 35 Конституції України встановлено, що кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.

Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

27. Стаття 24 Конституції України декларує, що громадяни України мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

28. Законом України "Про свободу совісті та релігійні організації" врегульовано відносини, пов'язані з реалізацією права на свободу совісті та діяльності релігійних організацій.

29. Так, у статті 3 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" визначено, що кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров'я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають міжнародним зобов'язанням України.

30. Відповідно до статті 3 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", в Україні здійснення державної політики щодо релігії і церкви належить виключно до відання України. Церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави. Усі релігії, віросповідання та релігійні організації є рівними перед законом. Встановлення будь-яких переваг або обмежень однієї релігії, віросповідання чи релігійної організації щодо інших не допускається.

31. Громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. Будь-яке встановлення прямих чи непрямих переваг громадян залежно від їх ставлення до релігії є неприпустимим (стаття 4 Закону).

32. Таким чином, Конституція України та Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" відокремили церкву та релігію від держави, тим самим визначивши державу Україна - світською країною, а також закріпили принцип неможливості побудови відносин між громадянином та державою на релігійних засадах.

33. Положення статті 35 Конституції України та статей 3, 4, 30 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" по суті відображають принципи щодо свободи світогляду та віросповідання, визначені в міжнародно-правових актах про права людини, зокрема, статті 18 Загальної декларації прав людини (1948 року), статті 18 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (1966 року), статтях 1,6 Декларації про ліквідацію усіх форм нетерпимості та дискримінації на основі релігій або переконань (1981 року), статтях 1,2 Декларації про права осіб, що належать до національних або етнічних, релігійних або мовних меншин (1992 року), статті 9 Конвенції про захист прав і основних свобод людини (1950 року) тощо.

34. Забезпечення виконання цих положень Конституції України та статей 3, 4, 30 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", насамперед, покладається на органи державної влади, які наділено відповідними повноваженнями.

35. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

36. Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" № 5492-VI від 20 листопада 2012 року (далі-Закон № 5492-VI) визначені правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи.

37. ~law16~ визначено, що єдиний державний демографічний реєстр (далі - Реєстр) ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених ~law17~ документів.

38. Обсяг інформації про особу, який вноситься до Реєстру визначено статтею 7 Закону. Так, крім персональних даних особи до Реєстру вносяться біометричні дані, зокрема відцифрований образ обличчя особи.

39. Відповідно до ~law18~ ведення Реєстру, виготовлення і персоналізація документів здійснюються згідно з вимогами міжнародних стандартів та відповідних державних стандартів щодо друкованих знаків для їх оптичного розпізнавання.

40. Вимоги до бланків документів та їх форми закріплені у ~law19~. Так, бланки документів, які містять безконтактний електронний носій, виготовляються відповідно до вимог державних (національних) та міжнародних стандартів та з урахуванням рекомендацій міжнародної організації цивільної авіації (ІСАО) і повинні мати ступінь захисту, що унеможливлює їх підроблення.

41. Відповідно до стандарту, розробленого Міжнародною організацією цивільної авіації ІKAO Doc 9303 головні убори не допускаються, за винятком випадків, які спеціально затверджує (або допускає) держава, що видає. Такими обставинами можуть бути релігійні, медичні або культурні. Обличчя має бути видно від лінії росту волосся до підборіддя і у напрямку від вух.

42. На державному рівні вимоги щодо фотографування без головних уборів закріплені в національному стандарті ДСТУ 1303-94 "Фотовідбитки чорно-білі та кольорові. Загальні технічні умови" зокрема фотокартки, що подаються для оформлення паспорта, мають бути виконані з одного негатива, із зображенням обличчя виключно анфас, без головного убору; для громадян, які постійно носять окуляри, обов'язкове фотографування в окулярах.

43. Процедура, порядок та підстави щодо вчинення дій, пов'язаних з паспортом громадянина України, регулюється Порядком оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 302 від 25 березня 2015 року (далі- Порядок).

44. Пунктом 10 цього Порядку визначено, що оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого) обмін паспорта здійснюється територіальними органами/територіальними підрозділами ДМС через Головний обчислювальний центр Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Головний обчислювальний центр Реєстру) у взаємодії з Державним центром персоналізації документів державного підприємства "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів" (далі - Центр).

45. З пунктів 12 та 13 Порядку вбачається, що внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр) здійснюється з використанням відомчої інформаційної системи ДМС. Для внесення інформації до Реєстру формується заява-анкета, зразок якої затверджується МВС.

46. Пунктом 14 Порядку передбачено, що до заяви-анкети вноситься така інформація про особу, на ім'я якої оформляється паспорт: 1) ім'я особи (прізвище, власне ім'я та по батькові особи, яка є громадянином України, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить); 2) дата народження; 3) місце народження (держава, область, район/місто, селище/село); 4) стать; 5) дата та підстави набуття громадянства; 6) унікальний номер запису в Реєстрі (у разі наявності); 7) відцифрований образ обличчя особи; 8) відцифрований підпис особи (крім осіб, які в установленому законом порядку визнані недієздатними); 9) відомості про внесення до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті, засобів електронного цифрового підпису; 10) відомості про згоду на внесення до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті, відцифрованих відбитків пальців рук; 11) місце проживання із зазначенням адреси (держава, область, район/місто, селище/село, вулиця, номер будинку, корпусу, квартири); 12) номер контактного телефону заявника та/або адреса електронної пошти; 13) реквізити документа, на підставі якого оформляється паспорт; 14) відомості про законного представника особи чи уповноважену особу (ім'я, дата народження, реквізити документа, що посвідчує особу, та документа, що підтверджує її повноваження); 15) додаткова змінна інформація (відомості про місце проживання, про народження дітей, про шлюб і розірвання шлюбу, про зміну імені, у разі наявності - про реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків або повідомлення про відмову від його прийняття (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття зазначеного номера та офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу); 16) відомості про сплату адміністративного збору або про звільнення від його сплати; 17) дата заповнення заяви-анкети.

47. Встановлені Законом вимоги міжнародних та державних стандартів були закріплені у пункті 141 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 302 від 25 березня 2015 року.

48. Фотокартка/відцифрований образ обличчя особи, як складовий елемент паспорта, допомагає здійснювати ідентифікацію особи за візуальними ознаками, з метою відображення в документі максимальної кількості ідентифікаційних ознак громадянина. Встановлення вимог щодо зображення на фотокартках, зумовлено потребами забезпечення громадської безпеки, що є складовою національної безпеки України у сфері внутрішньої політики відповідно до положень Закону України "Про основи національної безпеки України", оскільки саме паспорт громадянина України є основним з документів, що посвідчує особу.

49. Зображення на фотокартці особи без головного убору, обумовлено перш за все необхідністю відображення в документі максимальної кількості ідентифікаційних ознак громадянина, оскільки фотокартка, як складовий елемент паспорта, допомагає здійснити ідентифікацію особи за візуальними ознаками.

50. Таким чином, у разі встановлення державою випадків коли допускається фотографування в головних уборах, такі випадки мають бути закріплені у нормативно-правових актах. В той же час, діюче законодавство не передбачає випадків, за наявності яких для оформлення документів, що підтверджують громадянство України та посвідчують особу, допускається фотографування в головних уборах. В даному випадку доводи скаржника того, що хіджаб є частиною національного одягу жінок, що сповідують іслам, а тому не може відноситися до головних уборів, є безпідставними, та має правового впливу на спірне питання що виникле між сторонами.

51. Щодо посилань позивача про вищу юридичну силу міжнародних договорів, ратифікованих в Україні, Суд зазначає наступне.

52. Норми та стандарти, розроблені Міжнародною організацією цивільної авіації ІСАО, мають значення та доцільність використання при вирішенні питань, пов'язаних з паспортом громадянина України для виїзду за кордон. Також норми та стандарти, розроблені Міжнародною організацією цивільної авіації ІСАО, зазначають про можливість вирішення державою питання щодо наявності головного убору у особи на фотокартках, які подаються для оформлення паспорта.

53. На державному рівні вимоги щодо фотографування без головних уборів закріплені в національному стандарті ДСТУ 1303-94 "Фотовідбитки чорно-білі та кольорові. Загальні технічні умови", зокрема фотокартки, які подаються для оформлення паспорта мають бути виконані з одного негатива із зображенням обличчя виклично в анфас, без головного убору, для громадян, які постійно носять окуляри, обов'язкове фотографування в окулярах.

54. Отже, вищевказані посилання позивача не спростовують правомірності дій відповідача.

55. Таким чином, Верховний Суд погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій, що відцифрований образ обличчя особи без головного убору, обумовлено перш за все необхідністю відображення в документі максимальної кількості ідентифікаційних ознак громадянина, оскільки він, як складовий елемент паспорта, допомагає здійснити ідентифікацію особи за візуальними ознаками. Отже, з мотивів та необхідності забезпечення максимального рівня громадської безпеки, швидкого, повноцінного та достовірного встановлення особи, унеможливлення підроблення ідентифікуючих документів тощо, національним законодавством України встановлено та охороняються законом загальнообов'язкові (для кожного громадянина України) норми та правила щодо фотографування осіб для оформлення паспорта громадянина України.

56. Враховуючи, що позивач відмовилась зняти головний убір, у відповідача були відсутні правові підстави для оформлення внутрішнього біометричного паспорта позивачу у формі пластикової картки типу ID-1.

57. Перевіряючи всі доводи скаржника, колегія суддів також приймає до уваги правову позицію ЄСПЛ, викладену в рішенні від 21 січня 1999 року по справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", відповідно до якої "..хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід..".

58. Відтак, враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про відсутність законних підстав для задоволення позовних вимог.

59. Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

60. Відповідно до статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2, що діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного від 13 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. М. Яковенко

Судді І. В. Дашутін

О. О. Шишов