Історія справи

Ухвала КАС ВП від 19.04.2018 року у справі №813/4266/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

05 червня 2018 року

справа №813/4266/17

адміністративне провадження №К/9901/48022/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.,

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2017 року у складі судді Сподарик Н.І. та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2018 року у складі колегії суддів Сеника Р.П., Обрізка І.М., Попка Я.С. у справі № 813/4266/17 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення,

У С Т А Н О В И В :

23 листопада 2017 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - платник податків, позивач у справі) звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправним та скасування рішення від 05 жовтня 2017 року №16474/10/13-07-13-12-20 про виключення з реєстру платника єдиного податку, з мотивів безпідставності та протиправності його прийняття.

07 грудня 2017 року Львівський окружний адміністративний суд постановою, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2018 року, адміністративний позов задовольнив, визнав протиправним та скасував рішення податкового органу від 05 жовтня 2017 року №16474/10/13-07-13-12-20.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції, з мотивами якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що перерахування позивачем на неналежний рахунок суми коштів не вплинуло на виконання ним обов'язку платника зі сплати податку, доказів протилежного відповідачем суду не подано. Також суди висновувались на тому, що матеріалами справи підтверджено, що відповідач 23 жовтня 2017 року провів перезарахування коштів в сумі 640,00 грн. з податку на доходи фізичних осіб в інтегровану картку платника єдиного податку з фізичних осіб.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанови судів першої інстанції та апеляційної інстанцій, постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

У касаційній скарзі податковий орган зазначив, що при прийнятті рішення діяв відповідно до положень діючого законодавства, вважає, що на час його прийняття у податкового органу були підстави для виключення платника єдиного податку з реєстру, оскільки станом на 01 жовтня 2017 року згідно інтегрованої картки платника за позивачем рахувалась заборгованість протягом двох послідовних кварталів.

04 травня 2018 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив позивача на касаційну скаргу, в якому він просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін. У відзиві викладає доводи, які повністю збігається з висновками судів попередніх інстанцій, які містять судові рішення.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що ОСОБА_2 зареєстрований як фізична особа-підприємець та є платником єдиного податку з 1 січня 1999 року, відповідно до Свідоцтва про сплату єдиного податку суб'єктом малого підприємництва фізичною особою.

Сума задекларованого єдиного податку за спірний період сплачена позивачем, що підтверджується долученою до матеріалів справи копією квитанції від 16 січня 2017 року

Проте, позивачем при внесенні відповідних сум допущена помилка у визначенні платежу, а саме зазначено: « 101; НОМЕР_1; Податок на доходи фізичних осіб».

05 жовтня 2017 року податковим органом прийняте рішення №16474/10/13-07-13-12-20 про виключення ОСОБА_2 з реєстру платника єдиного податку, у зв'язку із наявністю у позивача податкового боргу на кожне число місяця протягом двох послідовних кварталів.

11 жовтня 2017 року позивач звернувся із заявою на ім'я начальника Личаківської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про перерахування помилково сплачених на рахунок 33117340700007 грошових коштів у розмірі 640,00 грн. по податку на доходи фізичних осіб на рахунок 31417699700007, призначеного для єдиного податку.

25 жовтня 2017 року позивачем на ім'я заступника начальника Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області подано заяву в порядку врегулювання конфлікту навколо рішення від 05 жовтня 2017 року про виключення з реєстру платника єдиного податку.

Листом Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області від 01 листопада 2017 року про розгляд звернення проінформовано позивача, що рішення про виключення з реєстру платника єдиного податку прийнято на підставі даних ІС «Податковий блок», які підтверджували про наявність заборгованості по єдиному податку протягом двох послідовних кварталів в сумі 390,77 грн. Значиться також, що 23 жовтня 2017 року проведено перезарахування коштів в сумі 640 грн. з податку на доходи фізичних осіб в інтегровану картку платника єдиного податку з фізичних осіб. Станом на 23 жовтня 2017 року у фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 числиться переплата по єдиному податку з фізичних осіб в сумі 249,23 грн.

Відповідно до частин першої та другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При вирішенні питання щодо правильності застосування норм матеріального права до спірних правовідносин, колегія суддів Верховного суду виходить з наступного.

Спрощена система оподаткування, обліку та звітності регламентована главою 2 Розділу XIV «Спеціальні податкові режими» Податкового кодексу України, положення цієї глави застосовується в цій постанові в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Порядок реєстрації та анулювання реєстрації платників єдиного податку визначений статтею 299 Податкового кодексу України, відповідно до пункту 299.1 якої реєстрація суб'єкта господарювання як платника єдиного податку здійснюється шляхом внесення відповідних записів до реєстру платників єдиного податку.

За положеннями пункту « 3» пункту 299.10. статті 299 Податкового кодексу України, реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 цього Кодексу.

Відповідно до пункту « 8» підпункту 298.2.3. пункту 298.2 статті 298 Податкового кодексу України платники єдиного податку зобов'язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у таких випадках та в строки у разі наявності податкового боргу на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів - в останній день другого із двох послідовних кварталів.

Відповідно до пункту 299.11 статті 299 Податкового кодексу України, у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої-третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої-третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішення прийнято на підставі того, що позивач має податковий борг на кожне перше число місяця протягом двох послідовних кварталів, що підтверджується інтегрованою карткою платника податку, при цьому контролюючим органом до винесення оскаржуваного рішення всупереч вимогам пункту 299.11 статті 299 Податкового кодексу України жодна перевірка не проводилася, акту про порушення вимог чинного законодавства, на підставі якого прийнято рішення про виключення з реєстру платника єдиного податку станом на 05 жовтня 2017 року, не складалося.

Відтак, при прийнятті рішення відповідачем до моменту анулювання рішення жодна перевірка не проводилася.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено факт помилкової сплати позивачем коштів на інший казначейський рахунок, що підтверджується квитанцією про сплату.

Суд погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що помилкова сплата коштів на інший казначейський рахунок не може бути розцінена, як невиконання платником єдиного податку свого обов'язку з огляду на положення Бюджетного кодексу України, Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 5 квітня 2001 року № 2346-III та враховуючи позицію Верховного Суду України , викладену в постанові від 16 червня 2015 року у справі № 21-377а15.

При виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України (частина перша статті 43 Бюджетного кодексу України).

Згідно із частиною п'ятою статті 45 Бюджетного кодексу України, податки і збори (обов'язкові платежі) та інші доходи державного бюджету визнаються зарахованими до державного бюджету з дня зарахування на єдиний казначейський рахунок.

Крім цього, пунктом 22.4 статті 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 5 квітня 2001 року № 2346-III визначено, що під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним для платника з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника. Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.

Відповідно до пункту 38.1 статті 38 Податкового кодексу України, виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.

У даному випадку, на підставі встановлених обставин справи, невірне зазначення платником призначення платежу не призвело до ненадходження відповідної суми податку до бюджету у визначений законом строк.

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що в межах спірних правовідносин позивачем своєчасно сплачене податкове зобов'язання, яке зараховано до Державного бюджету України. Відтак, позивач, як платник податків вчинив дії, спрямовані на перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до Державного бюджету. Помилкове визначення під час сплати суми податкового зобов'язання казначейського рахунку не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми грошового зобов'язання у визначений Податковим кодексом України строк, а відтак i для висновку про наявність підстав для виключення позивача з реєстру платника єдиного податку.

Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2018 року у справі № 813/4266/17 залишити без змін.

Пoстанoва набиpає закoннoї сили з дати її пpийняття, є oстатoчнoю і oскаpженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф.Ханова

Судді І.А.Гончарова

І.Я.Олендер