Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 березня 2019 року

Київ

справа №425/1619/17

адміністративне провадження №К/9901/17432/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого Гриціва М.І.,

суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В., -

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі - управління ПФУ) на постанову Рубіжанського міського суду Луганської області від 24 липня 2017 року (суддя Москаленко В.В.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року (судді Сіваченко І.В., Шишов О.О., Чебанов О.О.) у справі за позовом ОСОБА_1 до управління ПФУ, третя особа - управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила визнати протиправними дії управління ПФУ щодо зупинення виплати пенсії за віком з 01 квітня 2017 року; зобов'язати управління ПФУ поновити їй виплату пенсії за віком з 01 квітня 2017 року та виплатити виниклу заборгованість.

Суди встановили, що ОСОБА_1 є пенсіонером, перебуває на обліку в управлінні ПФУ та отримувала пенсію за віком.

Згідно з довідкою від 31 жовтня 2014 року № 917000135 ОСОБА_1 перебуває на обліку як особа, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, а саме з міста Луганська до міста Рубіжного за адресою: АДРЕСА_1.

З 01 квітня 2017 року управління ПФУ припинило виплату пенсії позивачці. Будь-які повідомлення від управління ПФУ про підстави зупинення виплати пенсії на адресу позивачки не надходили.

Управління ПФУ листом від 23 травня 2017 року № 21/62к-14 на звернення позивачки повідомило, що з 01 квітня 2017 року виплата пенсії їй зупинена згідно з листом Головного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 27 березня 2017 року № 314/02, в якому було зазначено, що листом від 16 березня 2017 року № 7902/02-02 ПФУ повідомив про необхідність здійснення контрольних заходів щодо наявності підстав для виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам. На підставі списків тривало відсутніх за місцем проживання одержувачів пенсії з числа внутрішньо переміщених осіб на період одержання інформації про скасування довідки та/або результатів додаткової перевірки з 01 квітня 2017 року позивачці зупинили виплату пенсії, як особі, включеній до цих списків.

Вважаючи права та законні інтереси порушеними, позивачка звернулася до суду з адміністративним позовом.

Рубіжанський міський суд Луганської області постановою від 24 липня 2017 року позов задовольнив.

Донецький апеляційний адміністративний суд ухвалою від 12 вересня 2017 року це рішення залишив без змін.

Управління ПФУ не погодилося із рішеннями судів попередніх інстанцій і подало касаційну скаргу про їх скасування та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позову. У скарзі посилається на неправильне застосування судами матеріальних норм права. Зокрема, зазначає, що ОСОБА_1 повернулася до покинутого місця проживання, тому за пунктом 3 частини першої статті 12 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VІІ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VІІ) є підстави для скасування дії довідки про облік внутрішньо переміщеної особи. Крім того, зазначає, що зупинення виплати пенсії відбулося відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам». Позивачка із заявою про поновлення виплати пенсії не зверталася.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду перевірив зібрані у справі докази, на підставі яких були прийняті оскаржені рішення судів першої та апеляційної інстанцій, обговорив доводи касаційної скарги і дійшов висновку про таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1058-IV).

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким, зокрема, визначено підстави припинення пенсійних виплат, є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти, у сфері правовідносин врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону № 1058-IV, за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; (положення пункту 2 частини першої статті 49 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009) 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.

Встановивши те, що виплата пенсії позивачу припинена не з підстав, передбачених Законом № 1058-IV, суди попередніх інстанцій обґрунтовано вказали на неправомірність таких дій відповідача.

Крім того, відповідно до частини другої статті 2 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-ІV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Доводи касаційної скарги відповідача з посиланням як на підставу припинення пенсійних виплат на постанови Кабінету Міністрів України, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки Закон № 1058-IV має вищу юридичну силу.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах Верховний Суд сформулював раніше, зокрема, у постанові від 13 березня 2018 року (справа № 235/4162/17).

За наведених обставин колегія суддів визнає, що суди першої й апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, тому касаційну скаргу управління ПФУ слід залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

З огляду на викладене, керуючись статтями 341- 343, пунктом 1 частини першої статті 349, статтями 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

постановив:

Касаційну скаргу Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області залишити без задоволення, а постанову Рубіжанського міського суду Луганської області від 24 липня 2017 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12 вересня 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М.І. Гриців

Судді: Я.О. Берназюк

Н.В. Коваленко