Історія справи

Ухвала КАС ВП від 22.04.2019 року у справі №807/1457/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 807/1457/16

адміністративне провадження № К/9901/22902/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Бучик А. Ю.,

суддів: Мороз Л. Л., Рибачука М. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Держпраці у Закарпатській області та Першого заступника начальника Управління Держпраці у Закарпатській області Грицика Василя Івановича на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 8 вересня 2017 року (суддя Гаврилко С. С. ) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 8 листопада 2017 року (колегія суддів: Гуляк В. В., Довгополов О. М., Коваль Р. Й.) у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Держпраці у Закарпатській області, Першого заступника начальника Управління Держпраці у Закарпатській області Грицика Василя Івановича про визнання дій протиправними, визнання протиправною і скасування постанови, -

УСТАНОВИЛ:

У жовтні 2016 року позивач ФОП ОСОБА_1 звернулась в суд із адміністративним позовом до Управління Держпраці у Закарпатській області, першого заступника начальника Управління Держпраці у Закарпатській області Грицика В. І., в якому просила: визнати протиправними дії першого заступника начальника Управління Держпраці у Закарпатській області Грицика В. І., допущені ним при розгляді справи про накладення штрафу на позивача та при внесенні до постанови №07-02-004/356-175 від 23.08.2016 додаткових записів від 23.09.2016; визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №07-02-004/356-175, винесену першим заступником начальника Управління Держпраці у Закарпатській області Грициком В. І. від 23.08.2016.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 08.09.2017, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від
08.11.2017, позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано постанову Управління Держпраці у Закарпатській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 23 серпня 2016 року за № 07-02-004/356-175. У задоволенні позову в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з судовими рішеннями, відповідачі подали касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просять скасувати їх та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що судами при прийнятті постанови не у повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а висновки, викладені у рішеннях суду, не відповідають обставинам справи. Вказує, що при проведенні інспекційного відвідування встановлено, що характер відносин між позивачем та ОСОБА_2 містять ознаки трудового договору, а не цивільно-правового, оскільки предметом є постійна праця вказаної особи, а не результат за наслідками діяльності. Таким чином, позивачем здійснено фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), у зв'язку з чим на нього покладено відповідальність за абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України у вигляді стягнення штрафу у розмірі 43500 гривень.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.12.2017 відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Справу передано до Верховного Суду.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а судове рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами встановлено, що Управлінням Держпраці у Закарпатській області згідно наказу від 25.07.2016 №180 та направлення на проведення перевірки від 27.07.2016 № 445, у період з 01.08.2016 по 05.08.2016 було проведено позапланову перевірку додержання законодавства про працю ФОП ОСОБА_1, за зверненням ОСОБА_3, щодо неналежного оформлення трудових відносин.

За результатами проведеної позапланової перевірки складено Акт перевірки за №07-02-004/356 від 05.08.2016. Перевіркою встановлено порушення ч.3 ст.24 КЗпП.

Зокрема, встановлено, що приватний підприємець ОСОБА_1 при здійсненні підприємницької діяльності в АДРЕСА_1 допустила в період з 01.07.2016 по
31.07.2016 до роботи працівника ОСОБА_2 на посаду різноробочого не уклавши з ним трудового договору. Надану ФОП ОСОБА_1 цивільно-правову угоду від 01.07.2016 укладену із ОСОБА_2 не може бути кваліфіковано як цивільно-правову, позаяк її зміст містить ознаки трудових відносин, а виплачені ОСОБА_2 грошові кошти за виконану роботу слід кваліфікувати як заробітну плату.

05.08.2016 головним державним інспектором Управління Держпраці у Закарпатській області Гукс М. М. винесено припис за №07-02-004/356-262, відповідно до якого зобов'язано позивача не допускати порушення вимог ст.24 ч.3 КЗпП України. У строк до 20.08.2016 необхідно письмово проінформувати Управління Держпраці у Закарпатській області про виконання вимог припису.

05.08.2016 головним державним інспектором з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці у Закарпатській області Гукс М. М. складено відносно позивача протокол за №07-02-004/281 про адміністративне правопорушення за ст.41 ч.3 КУпАП.

Оскаржуваною постановою від 23.08.2016 №07-02-004/356-175 Управління Держпраці у Закарпатській області на позивача ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 43500
грн. згідно абз.2 ч.2 ст. 265 КЗпП України, за порушення ч.3 ст.24 КЗпП України.

Не погоджуючись з постановою про накладення штрафу, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що постановою Великоберезнянського районного суду Закарпатської області у справі № 298/1295/16 від 30.12.2016 закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 41 КУпАП стосовно ОСОБА_1 з відсутності складу та події правопорушення. Оскільки диспозиція ст. 41 КУпАП та абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України містить однаковий склад правопорушення, відтак позивача безпідставно притягнуто до відповідальності за порушення норм трудового законодавства.

Дослідивши, в межах касаційної скарги, спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим:

1) при організованому наборі працівників;

2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я;

3) при укладенні контракту;

4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі;

5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (Статтею 24 КЗпП України);

6) при укладенні трудового договору з фізичною особою;

7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства.

Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, від 13.06.2019 у справі №815/954/18, від 04.09.2019 у справі №480/4515/18 та від 26.09.2019 у справі № 0440/5828/18.

Колегія суддів зазначає, що з аналізу чинного законодавства вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.

Характерними ознаками трудових відносин є:

- систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат);

- підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку;

- виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 "Класифікатор професій", затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 №327;

- обов'язок роботодавця надати робоче місце;

- дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.

Взаємовідносини фізичної особи і суб'єкта господарювання можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами ст. 208 Цивільного кодексу України.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст. 626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

З аналізу наведених норм, Верховний Суд зазначає, що основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.

Зокрема, відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами (КЗпП України та інших актів трудового законодавства), що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається в договорі, а те, що ним не врегульоване - чинним законодавством України.

Зі співставлення трудового договору з цивільно-правовим договором, відмінним є те, що трудовим договором регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного результату. Виконавець за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ним ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17,06.03.2019 у справі №802/2066/16-а, 13.06.2019 у справі №815/954/18.

Судами встановлено, що між ФОП ОСОБА_1 та громадянином ОСОБА_2 було укладено цивільно-правову угоду від 01.07.2016, відповідно до якої останній бере на себе зобов'язання виконати роботи по загрузці-вигрузці при потребі в строк з
01.07.2016 по 29.07.2016.

Додатком 1 до цивільно-правової угоди від 01.07.2016 визначено, що виконавець (ОСОБА_2) виконує роботу по розвантаженню товару з вантажного автомобіля в складські приміщення ФОП ОСОБА_4 та завантаження товару з складських приміщень ФОП ОСОБА_1 на вантажний автомобіль покупця, та визначено орієнтовну вартість виконаних робіт у розмірі 1450 грн.

Відповідно до Акту про виконання робіт від 29.07.2016, виконавець виконав роботи якісно, в повному обсязі та в строк, згідно угоди з додатками. За виконану роботу замовник сплачує виконавцеві 1450 грн.

В подальшому 01.08.2016 між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено трудовий договір.

Суди дійшли висновку, що ОСОБА_2 виконував роботу на свій ризик, самостійно організовував виконання роботи та не підлягав під дію правил внутрішнього трудового розпорядку. Оплата праці за виконані роботи не мала систематичного характеру, як це передбачено трудовим договором, була разовою, що підтверджується відповідними завданнями визначеними позивачем та проводилася згідно акту виконаних робіт від 29.07.2016.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками, адже послуги вантажника можливо надавати за цивільно-правовим договором за наявності потреби у виконанні вказаних робіт.

Задовольняючи позов, суди посилалися на ст. 72 КАС України щодо того, що постановою Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від
30.12.2016 у справі № 298/1295/16 закрито провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 3 ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв'язку з відсутністю події та складу правопорушення. Тобто факту допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору не встановлено.

Також постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 24.04.2017, яка набрала законної сили 10.07.2017 у справі № 807/1134/16 за позовом ФОП ОСОБА_1 визнано протиправним та скасовано припис Управління Держпраці у Закарпатській області за № 07-02-004/356-262 від 05.08.2016.

Верховний Суд в цій справі погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та вважає, що правила преюдиції застосовано вірно.

Преюдиція - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню.

При цьому, звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Тобто, учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи.

Суд зазначає, що в постанові Закарпатського окружного адміністративного суду від
24.04.2017, яка набрала законної сили 10.07.2017 у справі № 807/1134/16 надано оцінку правовідносинам, що склались між ФОП ОСОБА_5 та ОСОБА_2, за наслідком чого визнано протиправним та скасовано припис Управління Держпраці у Закарпатській області за № 07-02-004/356-262 від 05.08.2016, яким зобов'язано позивача не допускати порушення вимог ст.24 ч.3 КЗпП України.

Відтак, суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що матеріалами та обставинами справи не підтверджено порушення вимог частини 3 статті 24 КЗпП України, а відтак оскаржувана постанова підлягає скасуванню.

Оцінюючи наведені сторонами аргументи, Суд виходить з такого, що всі аргументи скаржника, наведені в касаційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судами першої та апеляційної інстанцій, та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не зазначено.

Відповідно до статті 350 КАС України (в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15.01.2020 № 460-IX) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Управління Держпраці у Закарпатській області та першого заступника начальника Управління Держпраці у Закарпатській області Грицика Василя Івановича залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 8 вересня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 8 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А. Ю. Бучик

Судді Л. Л. Мороз

А. І. Рибачук