ПОСТАНОВА

Іменем України

04 червня 2020 року

Київ

справа №826/115/17

адміністративне провадження №К/9901/1226/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Блажівської Н.Є.,

суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-Груп»

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 липня 2019 року (суддя Кузьменко В.А.)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2019 року (головуючий суддя Горяйнов А.М., судді: Костюк Л.О., Чаку Є.В.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-Груп»

до Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «Транс-Груп» (далі також - позивач, ТОВ «Транс-Груп») звернулось до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві (далі також - відповідач, Управління), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м.Києві від 4 жовтня 2016 року №0004731401, №0004741401.

Обґрунтовуючи позовну заяву, платник податків вказував, що відповідачем протиправно прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, оскільки господарські операції із контрагентом-постачальником є реальними, підтверджені належним чином оформленими первинними документами та відповідають дійсному економічному змісту.

1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 липня 2019 року,

залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що спірні податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем правомірно, оскільки фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Тренда Лімітед» не підтверджене належним чином оформленими доказами.

1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права просив рішення судів скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач з доводами та вимогами скаржника не погоджується, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін. Вказує, що судами попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень не допущено порушень норм матеріального та процесуального права.

2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Транс-Груп» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Тренда Лімітед» за період з 1 листопада 2014 року по 31 січня 2015 року Управлінням складено акт від 21 вересня 2016 року №291/26-15-14-01-01/31861974, яким встановлено порушення: - підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на прибуток на загальну суму 96144,00 грн., у тому числі за 2014 рік на суму 50550,00 грн. та за 2015 рік на суму 45594,00 грн.; - пунктів 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.2, 198.3 та 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у розмірі 106827,00 грн., в тому числі за листопад 2014 року на 25000,00 грн., грудень 2014 року на суму 31167,00 грн., січень 2015 року на суму 50660,00 грн.

Вказані в акті перевірки порушення обґрунтовані безпідставним віднесенням до складу витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість відповідних сум вартості придбаних у ТОВ «Тренда Лімітед» послуг, у зв`язку із не підтвердженням реальності здійснення господарських операцій, а саме: згідно з формою 1-ДФ за 4 квартал 2014 року у штаті працювала 1 особа, за 1 квартал 2015 року - 5 осіб; основні засоби на підприємстві відсутні; в ході аналізу податкової звітності ТОВ «Тренда Лімітед», поданої до податкового органу, встановлено відсутність інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності; фактично у підприємства відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання, сировина, матеріали для здійснення основного виду діяльності. Крім того, згідно пояснень директора ТОВ «Тренда Лімітед» ОСОБА_1 та головного бухгалтера ОСОБА_3., останні не мали жодного відношення до діяльності ТОВ «Тренда Лімітед», а вказане товариство є суб`єктом фіктивного підприємництва.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 4 жовтня 2016 року:

- №00047314101, яким позивачу нараховані грошові зобов`язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 108782,00 грн., з яких 96144,00 грн. - за податковими зобов`язаннями та 12638,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- №00047414101, яким позивачу нараховані грошові зобов`язання з податку на додатну вартість на загальну суму 133534,00 грн., з яких 106827,00 грн. - за податковими зобов`язаннями та 26707,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись з вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з цим позовом.

3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

3.1. Доводи позивача (особи, яка подала касаційну скаргу)

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що: - суди першої та апеляційної інстанцій, перевіряючи правомірність прийняття спірних податкових повідомлень-рішень на підставі висновків акта перевірки, порушили норми матеріального права щодо визначення обсягу обов`язку пред`явлення первинної бухгалтерської документації для перевірки; - судом апеляційної інстанції не надано оцінки тому, що податкові накладні підписані зареєстрованим у встановленому законом порядку ЕЦП головного бухгалтера ТОВ «Тренда Лімітед»; - попередніми судовими інстанціями не взято до уваги ту обставину, що договірні обов`язки виконувались не особою, притягнутою до кримінальної відповідальності вироком Печерського районного суду м.Києва від 6 липня 2015 року, а відповідальною особою власника та засновника ТОВ «Тренда Лімітед» - Міжнародною комерційною компанією «Ровелл Трейд ЛТД» і до її представника ОСОБА_2 , з яким здійснювалась безпосередня співпраця, відсутні будь-які відомості та докази неправомірності діяльності.

3.2. Доводи відповідача (особи, яка подала відзив на касаційну скаргу)

У відзиві на касаційну скаргу відповідач вказує на те, що: - твердження платника податків щодо порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими; - господарські операції з ТОВ «Тренда Лімітед» не мали реального характеру, оскільки директором вказаного товариства ОСОБА_1 та головним бухгалтером ОСОБА_3 надано інформацію щодо непричетності до ведення фінансово-господарської діяльності ТОВ «Тренда Лімітед»; - перевіркою встановлено, що операції між ТОВ «Тренда Лімітед» та ТОВ «Транс-Груп» здійснювалися з метою штучного формування податкового кредиту та не мають реального товарного характеру. На підставі зазначеного, Головне управлінні ДФС у м.Києва, з посиланням на частину третю статті 180 Кодексу адміністративного судочинства України, просить виключити з числа доказів податкові накладні, рахунки на оплату, як такі, що підписані неуповноваженою особою з боку ТОВ «Тренда Лімітед».

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанції

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції, чинній до 1 січня 2015 року) витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

За змістом пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не відносяться до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За правилами пункту 44.2 статті 44 Податкового кодексу України (в редакції, чинній з 1 січня 2015 року) для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Основним документом, який регулює формування витрат у бухгалтерському обліку, є Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 Витрати (П(С)БО 16), затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року №318.

Пунктом 6 П(С)БО 16 встановлено, що витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду..

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Зміст цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Наведені вище норми вказують на те, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

При цьому фінансовий результат до оподаткування визначається платником податку на прибуток у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням відповідних коригувань.

Отже, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та від`ємного значення фінансового результату (витрат) виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Водночас наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв`язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування витрат та податкового кредиту, зокрема, це: непов`язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

Наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов бюджетного відшкодування.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності на підставі даних, не підтверджених документами. При цьому для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкові зобов`язання, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 17 листопада 2014 року між ТОВ «Транс-Груп» (замовник) та ТОВ «Тренда Лімітед» (виконавець) укладеного договір №14-ТЛ на технічне обслуговування та виконання ремонтних робіт, за умовами якого виконавець зобов`язується надавати послуги з технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів замовника, а замовник зобов`язується приймати оплачувати надані послуги та/або роботи. Додатковою угодою №1 від 5 січня 2015 року внесено зміни до реквізитів виконавця.

Згідно з пунктами 2.1, 2.3 вказаного договору ремонт та технічне обслуговування проводяться на території виконавця. Для визнання обсягів та конкретних видів робіт/послуг по кожному транспортному засобу проводиться діагностика, за результатами якої складається робоча заявка. У ній зазначаються строк виконання робіт, перелік і об`єм необхідних ремонтних робіт (комплектність складових частин, які підлягають ремонту).

Відповідно до пункту 2.8 договору після закінчення робіт і підписання акту виконання робіт/надання послуг виконавець надає замовнику рахунок-фактуру.

Від імені та в інтересах ТОВ «Тренда Лімітед» діяла Міжнародна комерційна компанія «Ровелл Трейд ЛТД» в особі ОСОБА_2. Відповідну довіреність від імені ТОВ «Тренда Лімітед» підписала директор ОСОБА_1.

Разом з тим, ТОВ «Транс-Груп» на підтвердження фактичного отримання послуг від ТОВ «Трейда Лімітед» надано лише копії актів надання послуг та податкових накладних. Робочі заявки та рахунки фактур до суду та до перевірки - не надавалися.

Інших письмових доказів чи пояснень на підтвердження фактичного отримання послуг від ТОВ «Трейда Лімітед», їх змісту та обсягу позивач не надав.

У актах надання послуг зазначені такі найменування робіт, послуг: «витратні матеріали», «демонтаж/монтаж», «діагностика автотранспорту», «ремонт», «заміна/ремонт підвіски», «заміна/ремонт осьових агрегатів», «ремонт та фарбування рами», «заміна мастила», «ремонт проводки та електрики», «токарні роботи» та інше.

Однак, дослідивши зазначені акти, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що вони не у повній мірі розкривають зміст і обсяг виконаних робіт, їх кількість, не дають змоги ідентифікувати транспортний засіб, щодо якого виконувалися роботи, витратні матеріали та не дають можливості перевірити здійснення господарських операцій у цілому.

Також судами враховано, що за умовами договору ремонтні роботи повинні були проводиться на території виконавця, адреса якого протягом листопада 2014 року - січня 2015 року змінювалася, проте у межах міста Києва. Згідно з договором №14-ТЛ від 17 листопада 2014 року ТОВ «Трейда Лімітед» знаходилося за адресою: м.Київ, вул. М. Тимошенкка, 21, н.п. 3, а згідно з додатковою угодою №1 від 5 січня 2015 року до вказаного договору - м. Київ, вул. Мечникова, 16-а.

В актах надання послуг зазначено, що місцем виконання робіт є м. Київ, Україна, натомість місцем складені документів - Провіденс, о. Маха, Республіка Сейшевські острови.

Пояснень щодо обставин складення та підписання таких актів позивачем не надано.

ТОВ «Тренда Лімітед» виписало позивачу податкові накладні, які у подальшому слугували підставою для віднесення позивачем відповідних суд податку на додану вартість до складу податкового кредиту. В оплату за поставлений товар позивач перерахував на рахунок постачальника грошові кошти, що підтверджується наявними у справі виписками з рахунку позивача у ПАТ «Енергобанк».

Однак позивачем не надано доказів щодо фактичного здійснення ТОВ «Транс-Груп» послуг з технічного обслуговування та ремонтних робіт саме ТОВ «Тренда Лімітед» - тобто доказів, що б давали можливість ідентифікувати участь ТОВ «Тренда Лімітед» у наданні послуг на технічне обслуговування та ремонтні роботи, зокрема про те, які саме заходи вживались виконавцем робіт щодо технічного обслуговування, які усунуті несправності та на яких об`єктах, встановити характер та об`єм наданих послуг, місце надання послуг чи здійснення робіт.

Щодо висновків акта перевірки про те, що у ТОВ «Тренда Лімітед» відсутні основні засоби, технологічне обладнання та інші виробничі потужності для здійснення фінансово-господарської діяльності, зокрема судом першої інстанції вказано, що такі твердження Управляння не підтверджено ним документально, однак за умови непідтвердження реальності господарських операцій зазначене не впливає на результат вирішення спору.

Враховуючи наведене у сукупності, Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність у позивача підстав для формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість за результатами оформлення таких операцій.

Суд також вважає обґрунтованими висновки судів про те, що наявність первинних документів та оплати за спірними операціями сама по собі не є підтвердженням фактичного здійснення операцій та в даному випадку - самостійною підставою для формування спірних сум податкових вигод, оскільки рух цих коштів, виходячи з наведеного вище у сукупності, не забезпечений супроводженням реально вчиненої господарської операцій.

Щодо доводів контролюючого органу про фіктивну діяльність ТОВ «Тренда Лімітед» на підставі наданого роздрукованого з Єдиного державного реєстру судових рішень вироку Печерського районного суду міста Києва від 6 липня 2015 року у справі №757/22097/15-к по обвинуваченню директора вказаного контрагента у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 27, частиною першою статті 205, частиною першою статті 358 Кримінального кодексу України, слід зазначити, що колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанцій, використовуючи цілком правильну аргументацію щодо необхідності комплексного дослідження обставин справи та підтвердження операцій належними та допустимими первинними документами податкового та бухгалтерського обліку, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність врахування всіх повідомлених контролюючим органом фактичних обставин, що ставлять під сумнів реальний характер господарських операцій, в тому числі вироку, ухваленого на підставі угоди у кримінальному провадженні.

Однак, оцінивши повноту, характер, об`єктивність та юридичне значення конкретних фактичних обставин справи, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ТОВ «Транс-Груп», оскільки жодних належних та допустимих доказів, які свідчать про фактичне отримання позивачем вказаних вище послуг та їх реальне використання у межах власної господарської діяльності позивачем не надано.

При цьому суди вказали, що самостійно складені первинні документи не є безумовною підставою для віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту, такі господарські операції повинні бути реальними, спричиняти зміни майнового стану платників податків, використовуватись у власній господарській діяльності, відображати суть укладеного договору та мати зв`язок із власною господарською діяльність.

Щодо доводів скаржника про неправильне визначення судами попередніх інстанцій обсягу пред`явлення первинної бухгалтерської документації для перевірки, то надаючи оцінку встановленим обставинам справи та висновкам, зробленим судами попередніх інстанцій, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке. Так, податковим законодавством не встановлено конкретного переліку первинних документів, які мають складатися за наслідками тієї чи іншої господарської операції. Однак критерієм зменшення бази оподаткування податку на додану вартість є можливість на підставі наявних документів зробити беззаперечний висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання доходу.

В ході розгляду цієї справи суди попередніх інстанцій прийшли до висновків про те, що надані позивачем первинні документи належним чином не підтверджують фактичність проведених господарських операцій з його контрагентом.

Доводи касаційної скарги наведеного не спростовують і зводяться лише до переоцінки встановлених обставин справи, що згідно положень статті 341 КАС України виходить за межі повноважень касаційного суду.

З огляду на наведене, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для скасування податкових повідомлень-рішень, а тому прийняли рішення за правильного застосування норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд звертає увагу на таке.

Частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є необґрунтованими.

Отже, переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи, правильність застосування ними норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому в задоволенні касаційної скарги Управління слід відмовити.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із частиною третьою статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 3, 343, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-Груп» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 липня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2019 року у справі №826/115/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.Є. Блажівська

Судді О.В. Білоус

І.Л. Желтобрюх