Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 квітня 2019 року

Київ

справа №818/286/16

адміністративне провадження №К/9901/14645/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мороз Л.Л.,

суддів: Гімона М.М., Бучик А.Ю.,

розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у касаційній інстанції адміністративну справу №818/286/16

за позовом ОСОБА_2 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича, третя особа: Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", про зобов'язання вчинити дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Гриценка Бориса Миколайовича на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2016 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Бершова Г.Є., суддів: Катунова В.В., Ральченка І.М.,

в с т а н о в и в :

У березні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича, третя особа - Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", в якому просила зобов'язати Уповноважену особу подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо неї як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що між нею та ПАТ "Дельта Банк" були укладені договори банківського вкладу (депозиту) № 004-18000-180215 від 18.02.2015 на суму 50000 грн. та №003-18000-180215 від 18.02.2015 на суму 150000 грн. Однак, Постановою Національного Банку України №664 від 02.10.2016 відкликано банківську ліцензію ПАТ "Дельта Банк" та нею було отримано повідомлення про нікчемність вказаних договорів. Вказувала, що відповідач не включив її до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а тому позивач вважає протиправними вказані дії Уповноваженої особи Фонду, оскільки кошти на рахунок позивача ПАТ "Дельта Банк" були зараховані в повному обсязі згідно платіжних доручень, у зв'язку з цим, позивач вважає, що має право на відшкодування коштів за вкладами у ПАТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року позов задоволено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2016 року скасовано постанову суду першої інстанції та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Суди встановили, що 18.02.2015 між ОСОБА_2 та ПАТ "Дельта Банк" були укладені Договори банківського вкладу (депозиту) "Зростаючий" № 004-18000-180215 на суму 50000,00 грн. та № 003-18000-180215 на суму 150000,00 грн. Вклади залучалися на строк з моменту зарахування вкладу на рахунок по 04.03.2015.

Згідно з пунктом 1.10. Договорів у разі закінчення строку залучення Вкладу, зазначеного в пункті 1.3. даного Договору, або в разі дострокового припинення дії цього Договору Вклад виплачується шляхом зарахування на поточний рахунок, операції за яким можуть здійснюватись із використанням електронних платіжних засобів, відкритий на ім`я Вкладника в установі Банку.

На виконання умов Договору банківського вкладу № 004-18000-180215, 18 лютого 2015 року на рахунок позивача були внесені кошти ОСОБА_5 в сумі 50000,00 грн., що підтверджується копією платіжного доручення №46044632, а на виконання умов Договору банківського вкладу № 003-18000-180215, 18 лютого 2015 року на рахунок позивача були внесені кошти ОСОБА_6 в сумі 150000,00 грн., що підтверджується копією платіжного доручення №46044393.

У відповідності до постанови Правління Національного банку України від 2 березня 2015 року №150 "Про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 2 березня 2015 року №51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк", згідно з яким з 3 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В.

Рішенням Виконавчої Дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 8 квітня 2015 року № 71 внесено зміни до рішення № 51 від 2 березня 2015 року та запроваджено тимчасову адміністрацію строком на шість місяців з 3 березня 2015 року по 2 вересня 2015 року.

Відповідно до рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 3 серпня 2015 року №147 строк здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» продовжено по 2 жовтня 2015 року включно та продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації Кадирова В.В. на відповідний строк.

За результатами перевірки правочинів за вкладними операціями в ПАТ "Дельта Банк" відповідачем прийнято наказ від 16 вересня 2015 року №813 "Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями" (із змінами, внесеними відповідно до Наказу № 836 від 22 вересня 2015 року), відповідно до якого застосовано наслідки нікчемності договорів банківського вкладу (депозиту), що є нікчемними з підстав, викладених у пункті 7 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", серед яких і договори банківського вкладу (депозиту), укладені між позивачем та ПАТ "Дельта Банк".

Банк листами від 23.09.2015 №8821/33154 та №8821/3164 повідомив позивача про нікчемність договорів банківського вкладу (депозиту), укладених нею 18.02.2015 з підстав, визначених п.7 ч.3 ст.38 Закону №4452-VI.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України 2 жовтня 2015 року №664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 2 жовтня 2015 року №181, "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку", згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Дельта Банк", призначено уповноважену особу Фонду гарантування та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "Дельта Банк", визначені статтями 37, 38, 51, частинами першою та другою статті 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Кадирову В.В. на два роки з 5 жовтня 2015 року по 4 жовтня 2017 року включно.

На офіційному сайті Фонду розміщеного оголошення, про те, що Фонд розпочне виплати вкладникам ПАТ "Дельта Банк" за Загальним реєстром (не залежно від часу закінчення строку депозитного договору) з 8 жовтня 2015 року.

Позивач, вважаючи протиправним рішення відповідача про визнання нікчемними укладених Договорів банківського вкладу (депозиту), оскільки воно суперечить вимогам Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та порушує її право на отримання гарантованої суми вкладу, звернулась до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не довів належними доказами, що договори банківського вкладу (депозиту) "Зростаючий" мають ознаки нікчемності у розумінні норм ЦК України та ч.3 ст.38 Закону №4452-VI. Також зазначив, що зарахування на депозитні рахунки грошових сум відбулось до прийняття Правлінням НБУ постанови від 2 березня 2015 року № 150 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних".

Апеляційний суд, скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, мотивував своє рішення тим, що мав місце переказ коштів від третіх осіб, а не особисто вкладником, договори банківського вкладу (депозиту), укладені між позивачем та Банком, після віднесення цього Банку до категорії проблемних, тобто після 30 жовтня 2014 року, є порушенням постанови Правління НБУ від 30 жовтня 2014 року №692/БТ. Укладаючи такі угоди під час дії заборони НБУ та дії наказу Банку від 3 листопада 2014 року №2650, Банк в особі відділення, діяв всупереч вимог чинного законодавства України, оскільки постанова Правління НБУ та наказ були обов'язковими для виконання. Відсутність у позивача інформації про наявність таких наказу та постанови не може бути доказом правомірності укладеного правочину. Суд дійшов висновку, що внаслідок допущених порушень банк уклав договори, на підставі яких відбувся платіж з метою надання окремим кредиторам переваг, прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку, а саме можливість отримання відшкодування коштів за рахунок Фонду.

Позивач не погодилась із рішенням суду апеляційної інстанції і через свого представника подала касаційну скаргу з вимогами про його скасування та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Зазначає, що вона є вкладником в розумінні Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», відповідач протиправно не включив її до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, оскільки таке невключення суперечить вимогам закону та порушує її право, як вкладника, на отримання гарантованої суми вкладу. Вважає, що віднесення її договорів банківського вкладу до нікчемних на підставі п. 7 ч. 3 ст. 38 зазначеного Закону є безпідставним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства.

Наголошує на тому, що договори банківського вкладу від 18 лютого 2015 року є типовими і не передбачають платіж чи передачу банком іншого майна з метою надання окремим кредиторам пільг (переваг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку. Зарахування коштів на депозитний рахунок від третіх осіб не тільки не суперечило приписам діючого на той час законодавства, а й прямо дозволено статтею 1062 ЦК України, пунктом 10.12 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, затвердженої постановою Правління НБУ від 12 листопада 2003 року №492. Також позивач вказує на те, що чинні нормативно-правові акти не встановлюють заборони банку після визнання його проблемним укладати договори, відкривати поточні рахунки та зараховувати на рахунок кошти. Звертає увагу, що постанова Правління НБУ від 30 жовтня 2014 року №692/БТ є банківською таємницею, а тому позивач не могла знати про її існування.

У поданих запереченнях відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Верховний Суд переглянув судове рішення у межах касаційної скарги, з'ясував повноту фактичних обставин, встановлених судами, та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про задоволення скарги з огляду на таке.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI).

Пунктом 3 та 4 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI визначено, що вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти; вкладник - фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Виконання зобов'язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов'язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.

Відповідно до частини 1 статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону і нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Згідно з пункту 6 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 09 серпня 2012 року № 14 (далі - Положення), передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників.

Суд зауважує, що підставою для поширення на особу гарантій, передбачених Законом №4452-VI щодо відшкодування вкладу, є наявність у такої особи залишку коштів на банківському рахунку, що відкритий на її ім'я, тобто наявність вкладу та статусу вкладника у особи. При цьому вкладниками є особи, які уклали або на користь яких укладено або договір банківського вкладу (депозиту), або банківського рахунку, або які є власниками іменного депозитного сертифіката. Слід зазначити, що положення чинного законодавства не пов'язують визначення статусу вкладника банку та виникнення у нього права на отримання гарантованої суми відшкодування вкладу із походженням на відповідному вкладному (депозитному, поточному) рахунку коштів.

Отже, під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону №4452-VI підпадають особи, які є вкладниками у розумінні приписів статті 2 Закону №4452-VI, вклади яких розміщено на рахунку у відповідному банку до запровадження у ньому тимчасової адміністрації.

Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 802/351/16-а.

Відповідно до положень статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторін правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.

Частина третя статті 38 Закону № 4452-VI, в редакції, станом на дату укладення договору банківського вкладу, визначає, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»;

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Відповідно до частини четвертої статті 38 Закону № 4452-VI Фонд, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

З аналізу вищенаведеного слідує, що Уповноважена особа дійсно наділена правом перевірки правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних, але це право не є абсолютним та кореспондується з обов'язком встановити обставини, з якими закон пов'язує нікчемність правочину. Висновок про нікчемність правочину має ґрунтуватися виключно на встановлених та доведених обставинах, які за законом тягнуть за собою застосування певних наслідків, зокрема щодо не включення особи до переліку вкладників банку для отримання в подальшому гарантованої суми вкладу.

Уповноважена особа вважала нікчемними договори банківського вкладу, укладені між банком і позивачем з підстави, передбаченої пунктом 7 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI.

Разом з тим, зі змісту даної норми вбачається, що пункт 7 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI не може бути застосованим до договорів, укладених між позивачем та ПАТ «Дельта Банк», оскільки на підставі цих договорів у позивача не виникло переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, а також умови цього договору не передбачають обов'язків банку перерахувати кошти або передати майно позивачу. Відповідач, в свою чергу, не довів належними та допустимими доказами те, що у момент укладення договорів банківського вкладу та здійснення транзакцій ПАТ «Дельта Банк» щодо зарахування суми коштів на депозитний рахунок, позивач отримав перевагу стосовно інших вкладників банку та не обґрунтував, у чому така перевага полягала.

Відповідно до статті 1062 ЦК України на рахунок за банківським вкладом зараховуються грошові кошти, які надійшли до банку на ім'я вкладника від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше. При цьому вважається, що вкладник погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про рахунок за вкладом.

Отже, законодавство не передбачає обмежень для визнання особи вкладником банку у випадках перерахування коштів на її користь іншим клієнтом.

Суд першої інстанції правильно не взяв до уваги посилання відповідача на укладення договорів банківського вкладу між позивачем та банком в період дії постанови Правління Національного банку України від 30 жовтня 2014 року №692/БТ «Про віднесення ПАТ „Дельта Банк" до категорії проблемних», оскільки вказана постанова відповідно до положень статті 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність» є банківською таємницею, доказів обізнаності позивача про встановлені для ПАТ «Дельта Банк» обмеження відповідачем не надано. При цьому невиконання посадовими особами Банку приписів постанови НБУ про віднесення банку до категорії проблемних не може бути саме по собі підставою для висновку про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) саме відповідно до пункту 7 частини 3 статті 38 Закону №4452-VI.

Як встановили суди, позивач уклала з ПАТ «Дельта Банк» договори банківського вкладу (депозиту) 18.02.2015. Отже, укладення договорів й зарахування коштів відбулись до початку віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних та запровадження тимчасової адміністрації у банку (2 березня 2015 року).

Таким чином, вклади розміщено на рахунках ПАТ «Дельта Банк» до запровадження тимчасової адміністрації, а тому позивач підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону № 4452-VI. Водночас, відповідачем не наведено правових підстав для невключення позивача до переліку вкладників ПАТ «Дельта Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, відповідно до приписів Закону № 4452-VI.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, і неподання інформації про позивача, як вкладника банку, до переліку після отримання рішення про відкликання банківської ліцензії дає підстави для зобов'язання Уповноваженої особи подати до Фонду додаткову інформацію щодо позивача як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду.

Відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи, що суд апеляційної інстанції скасував судове рішення, яке відповідає закону, Суд приходить висновку про скасування постанови суду апеляційної інстанції повністю та залишення в силі судового рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 345, 349, 352, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Гриценка Бориса Миколайовича задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2016 року у справі №818/286/16 - скасувати і залишити в силі постанову Сумського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

Л.Л. Мороз

М.М. Гімон

А.Ю. Бучик ,

Судді Верховного Суду