Історія справи

Ухвала КАС ВП від 04.04.2019 року у справі №803/295/14

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 квітня 2019 року

Київ

справа №803/295/14

адміністративне провадження №К/9901/3813/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Ханової Р.Ф., Олендера І.Я.

здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Ківерцівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області

на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 25.02.2014 (головуючий суддя - Ковальчук В.Д.)

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2014 (колегія суддів: головуючий суддя - Хобор Р.Б., судді - Попко Я.С., Сеник Р.П.)

у справі №803/295/14

за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_2

до Ківерцівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2014 року фізична особа - підприємець ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення Ківерцівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській (далі - ДПІ) від 30.01.2014.

В обґрунтування позовних вимог Товариство зазначило про безпідставність висновків ДПІ про порушення позивачем вимог чинного законодавства під час визначення податкових зобов'язань з податку на додану вартість за наслідками господарської діяльності.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 25.02.2014, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2014, позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення ДПІ від 30.01.2017 №0000961700.

Не погодившись з судовими рішеннями ДПІ звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права просила її скасувати та відмовити в задоволенні позову. При цьому скаржник зазначив, що суди дійшли помилкового висновку щодо обґрунтованості позовних вимог невірно оцінивши залучені до справи докази та обставини справи.

Позивач відзиву на касаційну скаргу не надав, що не перешкоджає розгляду справи.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.09.2014 відрито касаційне провадження.

12.01.2018 справу, в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, передано до Верховного Суду.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що за наслідками проведеної ДПІ документальної планової виїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.10.2010 по 31.12.2012 складено акт від 16.01.2014.

В акті викладено висновки контролюючого органу про порушення Товариством п.198.1 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення бюджетного відшкодування з ПДВ.

На цій підставі відповідачем 16.01.2014 прийнято податкове повідомлення-рішення №0000961700, яким позивачу зменшено розмір бюджетного відшкодування з ПДВ на суму 74 984 грн.

Свої дії щодо прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення ДПІ мотивує тим, що позивачем віднесено до податкового кредиту суми, сплачені ТОВ "Сервісний центр "Діамант" у зв'язку з придбанням транспортного засобу Toyota Lend Cruiser.

Вказаний автомобіль придбано позивачем на підставі укладеного 16.03.2011 з ТОВ "Сервісний центр "Діамант" договору купівлі-продажу транспортного засобу. При цьому позивач у договірних відносинах виступав у якості підприємця.

Задовольнивши адміністративний позов суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що до податкового кредиту фізичних осіб - суб'єктів господарювання, зареєстрованих платниками податку на додану вартість, можливе включення сум податку на додану вартість, нарахованих (сплачених) у зв'язку з придбанням транспортних засобів за умови використання такого рухомого майна в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності та за наявності належним чином документального оформлення підтвердження відповідних витрат з відображенням їх у бухгалтерському й податковому обліку.

Спірні правовідносини внормовано положеннями статті 198 Податкового Кодексу України ( у відповідній редакції), згідно з пунктом 198.3 якої податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано враховано, що матеріалами залученими до матеріалів справи доказами підтверджено придбання позивачем у якості суб'єкта підприємницької діяльності транспортного засобу та подальше використання автомобіля у зв'язку з господарською діяльністю фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій надано належну оцінку доводам ДПІ про те, що вищезгаданий автомобіль був зареєстрований на позивача, як на фізичну особу, та правильно зазначено, що приписами Порядку державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1388 від 07.09.1998 передбачено можливість реєстрації транспортних засобів лише за юридичними або фізичними особами та не надано підрозділам Державтоінспекції права реєструвати транспортні засоби на фізичних осіб - підприємців.

В той же час, доводи касаційної скарги зводяться виключно до того, що факт реєстрації автомобіля на позивача, як на фізичну особу, свідчить про те, що вказаний автомобіль не використовувався у його господарській діяльності та унеможливлює включення до складу податкового кредиту сум, плачених при придбанні автомобіля.

Таким чином, доводи касаційної скарги ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства, зводяться до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дають підстав вважати висновки суду апеляційної інстанцій помилковими, а застосування судом норм матеріального та процесуального права - неправильним.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Відповідно до частини 3 статті 343 КАС України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 343, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Ківерцівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області залишити без задоволення.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 25.02.2014 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2014 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді І.А. Гончарова

Р.Ф. Ханова

І.Я. Олендер