ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 400/1986/19

адміністративне провадження № К/9901/15155/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Олендера І. Я.,

суддів: Пасічник С. С., Ханової Р. Ф.,

розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2019 року (суддя Гордієнко Т. О.) та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2020 року (судді: Бітов А. І. (головуючий), Лук'янчук О. В., Ступакова І. Г. ) у справі №400/1986/19 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївавтодор" до Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИЛ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Миколаївавтодор" (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Миколаївській області (далі - відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 25.03.2019 №00019561402, № 00019571402, № 00019581402, № 00019591406.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення контролюючим органом прийнято безпідставно, оскільки висновки контролюючого органу про порушення Товариством вимог податкового законодавства є не обґрунтованими та базуються виключно на припущеннях, натомість у позивача наявні всі первинні документи, які свідчать про відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2020 року, позов Товариства задоволено частково.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 25.03.2019 № 00019561402, № 00019571402 та № 00019581402 частково на суму 712 005,00 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

4. Рішення судів в частині задоволених вимог вмотивовано тим, що господарські операції позивача з контрагентами є реальними, що підтверджено первинними документами, натомість висновки контролюючого органу ґрунтуються виключно на припущеннях, відповідачем не надано суду належних, допустимих та достовірних доказів, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про не пов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, фіктивність вчинених операцій, а також про те, що дії позивача були спрямовані виключно на отримання необґрунтованої податкової вигоди. Також суди дійшли висновку, що позивачем не занижено суму податкових зобов'язань, відтак і відсутня правова підстава для застосування до позивача штрафних санкцій, а тому податкове повідомлення - рішення від 25.03.2019 №00019581402 на суму 712 005 грн підлягає скасуванню.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 25.03.2019 №00019581402 частково на суму 3 730 829,20 грн та №00019591406, суди дійшли висновку, що позивач в порушення п.201.10. ст. 201 Податкового кодексу України не провів реєстрацію податкових накладних у ЄРПН на загальну суму податкового зобов'язання в сумі 7 461 658,41 грн та не оприбуткував готівкові кошти в касовій книзі підприємства на загальну суму 2 900 400,00 грн, що є порушенням вимог п.2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, контролюючий орган подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2019 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2020 рок в частині задоволених вимог та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства у повному обсязі.

6. Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадженя відповідно до ст. 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що фактичною підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень - рішень стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 27.02.2019 № 277/14-29-14-02/36954743, оформленого за результатами проведеної планової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи, за період з 01.04.2016 по
30.09.2019, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.04.2016 по
30.09.2019, під час якої було виявлено порушення позивачем вимог:

- п.44.1, 44.2 ст.44, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 3 679 922 грн;

- п.188.1 ст.188, п.198.1, п.198.3, п.198.5, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість (ПДВ) на суму 4077193 грн;

- п.201.1, п.201.7, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України в результаті чого встановлено несвоєчасну реєстрацію податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних на загальну суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість 8885668,14 грн;

- п.2.6 гл.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від
15.12.2004 №637, а саме неоприбутковано готівкові кошти в касовій книзі підприємства на загальну суму 2900400 грн.

На підставі висновків акту перевірки контролюючим органом прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 25.03.2019:

- № 00019561402, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за податковими зобов'язаннями в розмірі 3679922 грн та штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 1839961 грн;

- № 00019571402, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за податковими зобов'язаннями в розмірі 4077193 грн та штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 2038596,50 грн;

- № 00019581402, яким застосовано штраф за відсутність складання/та або реєстрації протягом граничного строку, передбаченого ст.201 Податкового кодексу України податкових накладних та розрахунків на суму 4442834,20 грн;

- № 00019591406, яким застосовані штрафні санкції в сумі 14502000 грн на підставі абз.3 ч.1 Указу Президента України "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" від 12.06.1995 № 436/95.

Висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства, зокрема, в частині заниження податку на прибуток та податку на додану вартість, вмотивовано тим, що господарські операції позивача з придбання товару у контрагентів ПП "Херсонтранснафта ", ПП "Р-ГРУПП ", ТОВ "Концепт-Інфо", ТОВ "Олліса ", ТОВ "Енергобуд Карго ", ТОВ "Енерго Альтернатива", ТОВ "Промбудпостачання ", ТОВ "Завер груп" не мали реального характеру, оскільки неможливо підтвердити походження товарів по ланцюгу постачання, реалізованих контрагентами на адресу позивача, згідно інформації наявної в ІС "Податковий блок" у контрагентів відсутні трудові та матеріально - технічні ресурси для проведення господарської діяльності.

Також контролюючий орган дійшов висновку, що позивачем не нараховано, не задекларовано суму ПДВ з вартості операцій з постачання транспортних послуг нижче ціни придбання таких послуг, чим занижено суму податкових зобов'язань та в порушення п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України не виписано, не зареєстровано в ЄРПН податкові накладні на вартість операцій з постачання транспортних послуг нижче ціни придбання таких послуг на суму 1424010 грн.

Судами також встановлено, що між позивачем та контрагентами ПП "Херсонтранснафта ", ПП "Р-ГРУПП ", ТОВ "Концепт-Інфо ", ТОВ "Олліса", ТОВ "Енергобуд Карго ", ТОВ "Енерго Альтернатива ", ТОВ "Промбудпостачання", ТОВ "Завер груп" укладено договори поставки.

На підтвердження реальності господарських операцій за договорами поставки з контрагентами позивач надав копії наступних документів: договори, видаткові накладні, податкові накладні, товарно - транспортні накладні, подорожні листи, паспорти якості, сертифікати відповідності, квитанції зважування до накладних, банківські виписки по рахунку.

Також судами встановлено, що товар, який придбавав позивач (бітум, мазут та інше) використовувалися ним для здійснення притаманної йому господарської діяльності, а саме для будівництва, капітального та поточного ремонту автомобільних доріг.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

8. Підставою касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій контролюючий орган зазначив неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадку, передбаченому пунктом 1 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України - якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що суди при прийнятті рішень не врахували відповідних висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16.07.2019 у справі №813/6173/14 та від 16.04.2020 у справі №826/7760/15. Зокрема, відповідач вказує, що всупереч висновкам Верховного Суду судами попередніх інстанцій не враховано, що про відсутність реального характеру господарських операцій можуть свідчити, зокрема, неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, та інші обставини, які в можуть свідчити про вчинення операцій, що не мають на меті досягнення позитивного економічного ефекту, натомість мають на меті отримання неправомірної вигоди, у тому числі преференцій з боку держави.

Проте судами не враховано доводи контролюючого органу щодо неможливості проведення господарських операцій позивача з контрагентами з огляду на те, що контрагенти не мають трудових та матеріально - технічних ресурсів для ведення господарської діяльності.

За позицією скаржника, суди першої та апеляційної інстанцій надали неправильну оцінку доводам контролюючого органу, які були викладені як в акті перевірки, так і зазначались протягом розгляду справи, та фактично не спростували доводи, що операції між позивачем та контрагентом не мали реального характеру.

9. Товариством відзиву (заперечень) на касаційну скаргу контролюючого органу надано не було.

ПОЗИЦІЯ СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої і апеляційної інстанцій

10. Надаючи оцінки доводам скаржника у касаційні скарзі колегія суддів касаційної інстанції виходить з вимог частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, Верховний Суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог пункту підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 13 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 13 Податкового кодексу України.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 13 Податкового кодексу України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України).

Також пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

З аналізу вказаних правових норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (пункт 44.1 статті 44 Податкового кодексу України).

А згідно вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. Документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, Товариство повинно мати відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з встановленими обставинами мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що є підставою для формування платником податкового обліку.

Крім того, при вирішенні податкових спорів Суд враховує презумпцію добросовісності платника податків за якою передбачається економічна виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Згідно доктрини реальності господарської операції, яка застосовується у судовій практиці Верховного Суду, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

Нормами Податкового кодексу України презюмується вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків, як обов'язкова ознака господарської операції.

Так, судами досліджено первинні документи, які згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, є підставою для податкового обліку та встановлено, що спірні господарські операції з придбання позивачем товарів (мазут, бітум) є реальними. Надані позивачем документи містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичне їх здійснення.

Зауваження щодо оформлення первинних документів у контролюючого органу відсутні, про що свідчить, зокрема і акт перевірки.

Доводи контролюючого органу про нереальність проведених позивачем господарських операцій з контрагентом судами попередніх інстанцій обґрунтовано не взято до уваги, оскільки такі висновки не підтверджені доказами, які б відповідали критеріям належності, допустимості та достовірності.

Слід також зазначити, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентом, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування витрат чи податкового кредиту, а тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Контролюючим органом всупереч вимог Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено на підставі належних та допустимих доказів, що наявні у контрагента трудові та матеріально - технічні ресурси були недостатніми для проведення господарської діяльності з поставки товару обумовленого укладеним договором з позивачем, як не було доведено та надано відповідних доказів, які б свідчили про наявність фактів, які встановлені судами, однак не були враховані під час прийняття рішень, та свідчили про протиправну поведінку контрагента і про обізнаність платника податків щодо такої, злагодженість дій між ними.

Крім того, колегія суддів зазначає, що висновки про відсутність у контрагентів трудових та матеріально - технічних ресурсів контролюючим органом зроблено виключно на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації наявної в базі даних ДФС, проте така податкова інформація, носить виключно інформативний характер. Крім того, така інформація сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень на які посилається контролюючий орган.

З урахуванням встановлених обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності з встановленими обставинами у справі свідчать про факт вчинення господарських операцій, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на такого суб'єкта, а отже контролюючий орган мав надати суду належні, допустимі, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про те, що господарські відносини між позивачем та контрагентами щодо придбання товарів не мали реального характеру, проте таких доказів надано не було.

Колегія суддів зазначає, що контролюючим органом, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені первинними документами.

11. Надаючи оцінку доводам відповідача, наведеним у касаційній скарзі, щодо неврахування судами висновків Верховного Суду, сформованих у постановах за подібних правовідносин, Суд звертає увагу на наступне.

Відповідач у касаційній скарзі посилається на постанови Верховного Суду від
16.07.2019 у справі №813/6173/14 та від 16.04.2020 у справі №826/7760/15 в яких наголошувалось про те, що окрім наявності оформлених первинних документів, які засвідчують факт вчинення господарської операції, необхідно також досліджувати і фактичну можливість учасників правовідносин проводити відповідні операції обумовлені договорами з урахуванням, зокрема, часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, а також враховувати економічну доцільність таких операцій, відповідність їх діловій меті, тощо.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що Верховним Судом було наголошено на тому, що кожна з вказаних вище обставин не може бути самостійним беззаперечним свідченням (доказом) відсутності реального характеру господарських операцій, проте наявність таких обставин в сукупності, що має бути встановлено судом, може свідчити на користь висновку про неможливість фактичного проведення (вчинення) господарських операцій.

При цьому посилаючись на постанови Верховного Суду у справах №813/6173/14, №826/7760/15 відповідач вказує, що у цій справі всупереч висновків Верховного Суду судами не було взято до уваги фактичну неможливість здійснення спірних операцій, оскільки у контрагентів відсутні трудові ресурси, матеріальні ресурси (основні фонди, виробничі потужності, складські приміщення, тощо). Проте як вже зазначалось вище всупереч вимог частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України жодного доказу в підтвердження вказаних обставин відповідачем надано не було.

Колегія суддів зазначає, що Великою Палатою Верховного Суду у пункті 68 постанови від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц зауважено, що висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формуються виходячи із конкретних обставин справи. При цьому під судовим рішенням в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, у яких є аналогічними предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

У кожних окремих правовідносинах при застосуванні судом одних й тих самих норм права в залежності від фактичних обставин справи, оцінки судами доказів або відсутності певних доказів, висновки судів можуть бути відмінними від тих, що здійснені судом в цій справи, проте це не свідчить про неправильне застосування норми матеріального права та/або порушення процесуальних норм, а вказує на відмінність фактичних обставин та доказової бази. Різні обставини, що досліджувалися судами у межах вказаних справ, не дають підстав для висновку про подібність спірних правовідносин на противагу аналогічним обставинам, що є ключовим для визначення правовідносин подібними.

Верховний Суд зазначає, що наведені скаржником висновки Верховного Суду, зроблені виходячи з встановлених обставин саме у справах №813/6173/14, №826/7760/15, за результатами оцінки доказів, які підтверджують або спростовують обставини, якими обґрунтовані доводи та заперечення учасників вказаних справ.

Верховний Суд звертає увагу на те, що суди надавали оцінку спірним правовідносинам у зазначених скаржником справах виходячи з конкретних обставин, встановлених у межах судового розгляду кожної окремої справи, які не є аналогічними встановленим судами у даній справі, тому спірні правовідносини сторін не є подібними.

Отже, вказані позивачем висновки Верховного Суду у справах №813/6173/14, №826/7760/15 не доводять ухвалення рішення судами попередніх інстанцій у справі, що переглядається, всупереч висновкам Верховного Суду, оскільки обставини у даних справах є відмінними, а висновки не є релевантними до спірних правовідносин.

12. Що стосується рішень судів в частині порушень позивачем вимог п.188.1 ст. 188, п.198.5 ст. 198, п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України щодо постачання транспортних послуг нижче ціни придбання таких послуг, чим занижено суму податкових зобов'язань та не зареєстровано в ЄРПН податкові накладні по таких операціях, то касаційна скарга контролюючого органу в цій частині не містить посилань на жодні висновки викладені у постанові Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Натомість постанови Верховного Суду у справах №813/6173/14, №826/7760/15, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, містять висновок щодо застосування норми права в інших правовідносинах, а саме правовідносинах, що стосуються реального характеру господарських операцій.

З огляду на те, що скаржник жодним чином не обґрунтував те у чому висновки в оскаржуваних судових рішеннях не відповідають висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, зокрема в частині заниження податкових зобов'язань з постачання транспортних послуг нижче ціни придбання таких послуг, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Миколаївській області в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України щодо застосування судами приписів п.188.1 ст. 188, п.198.5 ст. 198, п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16.07.2019 у справі №813/6173/14 та від 16.04.2020 у справі №826/7760/15, оскільки висновок щодо застосування норм права, висловлений у постановах Верховного Суду на який посилається скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

13. В частині відмови в задоволенні позовних вимог (податкові повідомлення - рішення від 25.03.2019 № 00019591406 т №00019581402 на суму 712 005 грн) рішення судів першої та апеляційної інстанцій за касаційною скаргою контролюючого органу не переглядаються з огляду на відсутність такої вимоги та обґрунтувань в касаційній скарзі відповідача.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

14. Наведене вище у сукупності дає підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно встановлено фактичні обставини справи та надано об'єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів сторін.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильних по суті висновків судів першої та апеляційної інстанцій та фактично зводяться до переоцінки обставин господарських операцій позивача з контрагентом проте положення статі 341 Кодексу адміністративного судочинства України не наділяють суд касаційної інстанції повноваженнями встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

15. Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, враховуючи норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2019 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2020 року слід залишити без задоволення.

16. Відповідно до п. 1 частини 1 ст. 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

17. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених п. 1 частини 1 ст. 349 Кодексу адміністративного судочинства України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. (частина 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

18. Пунктом 5 частини 1 статті 339 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі Пунктом 5 частини 1 статті 339 Кодексу адміністративного судочинства України судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Керуючись статтями 339, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Закрити касаційне провадження за пунктом 1 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України в частині незастосування судами висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16.07.2019 у справі №813/6173/14 та від 16.04.2020 у справі №826/7760/15 відносно правовідносин щодо заниження податкових зобов'язань з постачання транспортних послуг нижче ціни придбання таких послуг.

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2019 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2020 року у справі №400/1986/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіІ. Я. Олендер С. С. Пасічник Р. Ф. Ханова