Історія справи

Постанова КАС ВП від 03.05.2023 року у справі №280/4125/21
Постанова КАС ВП від 03.05.2023 року у справі №280/4125/21
Постанова КАС ВП від 03.05.2023 року у справі №280/4125/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 травня 2023 року

м. Київ

справа № 280/4125/21

провадження № К/990/2705/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Данилевич Н. А., Шевцової Н. В.

розглянув у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Фонду державного майна України про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Фонду державного майна України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18 липня 2022 року, ухваленого у складі головуючого судді Конишевої О. В., та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2022 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Бишевської Н. А., суддів: Добродняк І. Ю., Семененка Я. В.

І. Суть спору

1. У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Фонду державного майна України про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення від 25 вересня 2019 року у справі № 0840/3202/18 за період з 26 вересня 2019 року по 25 серпня 2020 року включно у сумі 270207,36 гривень.

2. В обґрунтування позову позивач зазначає, що згідно з рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року у справі № 0840/3202/18, яка набрала законної сили, його поновлено на посаді першого заступника начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України та стягнуто з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06 липня 2018 року по 25 вересня 2019 року в розмірі 273341,82 гривень. При цьому допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

Однак, незважаючи на те, що судове рішення в частині поновлення на посаді звернуто до негайного виконання, рішення у цій частині фактично не виконано.

Вважаючи, що позивач має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 26 вересня 2019 року по дату ухвалення рішення в цій справі, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

3. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 25 лютого 2020 року у справі № 0840/3202/18 позов ОСОБА_1 до Фонду державного майна України, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій і Кіровоградській областях про скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку - задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Фонду державного майна України від 06 липня 2018 року № 144-р «Про звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області з 06 липня 2018 року. Стягнуто з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій і Кіровоградській областях на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06 липня 2018 року по 25 вересня 2019 року у сумі 273341,82 грн. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місць у розмірі 26072,64 грн. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області.

4. 08 жовтня 2020 року Фонд державного майна України наказом № 366-р поновив ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області в Регіональному відділенні Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях з 06 липня 2018 року.

5. Згідно з наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях від 15 жовтня 2020 року № 341-к «Про вихід на роботу ОСОБА_1 » приступив ОСОБА_1 до роботи на посаді першого заступника начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області в Регіональному відділенні Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях з 15 жовтня 2020 року.

6. Також Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях внесено запис № 29 до трудової книжки позивача про поновлення на попередній роботі.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

7. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 18 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2022 року, позовні вимоги задоволено.

7.1. Стягнуто з Фонду державного майна України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання судового рішення за період з 26 вересня 2019 року по 25 серпня 2020 року у сумі 270207,36 гривень.

8. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року у справі № 0840/3202/18 у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді виконано лише 08 жовтня 2020 року, а відтак позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України.

При цьому суд першої інстанції врахував рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року у справі № 280/7589/20, а також висновки Третього апеляційного адміністративного суду, висловлені у постанові від 12 травня 2021 року у справі № 280/1424/20.

9. Зазначена позиція підтримана Третім апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.

IV. Касаційне оскарження

10. Представник Фонду державного майна України подав касаційну скаргу на вказані судові рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове, яким відмовити у позові.

Так, автор скарги зауважує на тому, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні не врахував висновків щодо застосування положень статей 233 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), статей 161 169 171 КАС України, викладених у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/13736/15, від 21 квітня 2021 року у справі № 461/1303/19, від 24 квітня 2019 року у справі № 808/892/17, від 12 жовтня 2021 року у справі № 813/2837/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 761/943/18, постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 у подібних правовідносинах.

Разом з цим стверджує, що позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення, який обчислюється з дня, коли працівник дізнався, або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Наголошує, що судами не в повній мірі досліджено питання щодо статусу Фонду державного майна України як належного відповідача.

11. Верховний Суд ухвалою від 13 лютого 2023 року відкрив касаційне провадження за скаргою Фонду державного майна України на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18 липня 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2022 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

12. Позивач подав клопотання, в якому просив зупинити провадження у справі з підстав пункту 5 частини першої статті 236 КАС України.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

13. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

14. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

15. Відповідно до частини першої статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

16. Згідно з частиною першою статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

17. Частиною восьмою статті 235 КЗпП України передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняття органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

18. Також пунктом 1 частини першої статті 371 КАС України визначено, що негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

19. Статтею 236 КЗпП України обумовлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

20. При цьому за приписами частин першої, другої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

21. В силу частин першої, п`ятої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

VI. Позиція Верховного Суду

22. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання роботодавцем про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх обов`язків.

23. Тобто, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника.

24. КЗпП України не містить визначення поняття «поновлення на роботі», як і не встановлює порядку виконання відповідного рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у статті 65 Закону України «Про виконавче провадження».

25. За змістом статті 65 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

26. При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов`язків, тобто створення умов, за яких він може їх здійснювати.

27. Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18, від 20 жовтня 2022 року у справі № 160/12318/21.

28. У справі, що розглядається, рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року в адміністративній справі № 0840/3202/18 поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області з 06 липня 2018 року.

29. Отже, існування зазначеного судового рішення породжує у відповідача обов`язок його виконання щодо поновлення ОСОБА_1 на вказаній посаді, який має бути здійснений, шляхом видання відповідачем відповідного наказу.

30. Як зазначалось вище, Фонд державного майна України видав наказ від 08 жовтня 2020 року № 366-р, яким ОСОБА_1 поновлено на посаді першого заступника начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області в Регіональному відділенні Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях з 06 липня 2018 року.

31. Наведене свідчить, що відповідач фактично змінив резолютивну частину рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року у справі № 0840/3202/18, а враховуючи реорганізацію регіональних відділень, поновлення позивача відбулось в Регіональному відділенні Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, яке є правонаступником Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області.

32. Разом з цим варто зазначити, що згідно з наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях від 15 жовтня 2020 року № 341-к «Про вихід на роботу ОСОБА_1 » позивач приступив до роботи на посаді першого заступника начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області в Регіональному відділенні Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях з 15 жовтня 2020 року.

Також Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях внесено запис № 29 до трудової книжки позивача про поновлення на попередній роботі.

33. У постанові від 24 січня 2019 року у справі № 760/9521/15-ц Верховний Суд вказав, що за змістом норм статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення.

34. Враховуючи, що рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25 вересня 2019 року у справі № 0840/3202/18 в частині негайного виконання щодо поновлення позивача на посаді виконано лише 08 жовтня 2020 року шляхом видання Фондом державного майна України наказу від 08 жовтня 2020 року № 366-р, тому позивач має право відповідно до вимог статті 236 КЗпП України на отримання середнього заробітку за час затримки виконання вказаного судового рішення.

35. При цьому саме Фонд державного майна України є належним відповідачем у цій справі, оскільки суб`єктом призначення позивача на посаду є саме вказаний суб`єкт владних повноважень.

Крім того у справі № 280/1424/20 за позовом ОСОБА_1 до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій і Кіровоградській областях, Фонду державного майна України про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, Третій апеляційний адміністративний суд у своїй постанові від 12 травня 2021 року також вказав, що вимога про стягнення середнього заробітку за невиконання рішення суду повинна бути заявлена до належного відповідача - Фонду державного майна України як роботодавця, а не до структурного підрозділу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій і Кіровоградській областях.

36. У доводах касаційної скарги автор зазначає, що позивач, звертаючись до суду з цим позовом, пропустив тримісячний строк його звернення.

37. Верховний Суд у постановах від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/13736/15, від 21 квітня 2021 року у справі № 461/1303/19, від 24 квітня 2019 року у справі № 808/892/17, від 12 жовтня 2021 року у справі № 813/2837/18, від 19 лютого 2020 року у справі № 761/943/18 виснував, що за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі обмежуються трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

38. Вказаний правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/4518/16.

39. У справі, що розглядається, позивач звернувся до суду 19 травня 2021 року.

При цьому предметом спору є стягнення з Фонду державного майна України середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення від 25 вересня 2019 року у справі № 0840/3202/18 за період з 26 вересня 2019 року по 25 серпня 2020 року включно у сумі 270207,36 гривень.

40. З матеріалів справи висновується, що позивач вже звертався до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення від 25 вересня 2019 року у справі № 0840/3202/18 за період з 26 вересня 2019 року по 25 серпня 2020 року включно у сумі 270207,36 гривень.

Так, рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 25 серпня 2020 року у справі № 280/1424/20 задоволено позов ОСОБА_1 та стягнуто з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях на користь позивача середній заробіток за час затримки виконання судового рішення від 25 вересня 2019 року у справі № 0840/3202/18 за період з 26 вересня 2019 року по 25 серпня 2020 року включно у сумі 270207,36 гривень.

Постановою ж Третього апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2021 року, про яку зазначалось вище, скасовано рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 25 серпня 2020 року у справі № 280/1424/20 та ухвалено нове, яким в позові відмовлено, з огляду на те, що вимога про стягнення середнього заробітку за невиконання рішення суду повинна бути заявлена до належного відповідача - Фонду державного майна України як роботодавця, а не до структурного підрозділу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій і Кіровоградській областях.

41. Наведене свідчить, що 19 травня 2021 року позивач за наслідками розгляду апеляційним судом справи № 280/1424/20 (12 травня 2021 року) одразу звернувся до суду з цим позовом, заявивши аналогічні позовні вимоги до належного відповідача - Фонду державного майна України як суб`єкта призначення ОСОБА_1 на посаду.

42. Крім того варто зауважити, що у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) Велика Палата Верховного Суду, з`ясовуючи питання про те, чи можна вважати середній заробіток за час вимушеного прогулу складовою заробітної плати та чи поширюється на вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу положення частини першої статті 233 КЗпП України про тримісячний строк звернення до суду, дійшла таких правових висновків.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин.

Спір щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці.

Аналізуючи зміст частини другої статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, і не залежить від здійснення роботодавцем нарахування таких виплат.

43. Таким чином, у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Об`єднаної палати Касаційного цивільного Суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 369/10046/18 (провадження № 61-9664сво19), задля формування єдиної судової практики щодо застосування частини другої статті 233 КЗпП України, оскільки середній заробіток за час вимушеного прогулу є, по суті, неотриманою заробітною платою за невиконання трудової функції не з вини працівника, на яку поширюються норми законодавства про оплату праці.

44. Аналогічна правова позиція застосовується Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 04 серпня 2022 року та від 08 листопада 2022 року у справах № 380/6129/20 та № 460/15639/21 відповідно.

45. У Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянки щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другій статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду з якими не обмежується будь-яким строком.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Однією з таких гарантій Конституційний Суд України визнав оплату за час простою, який мав місце не з вини працівника.

До вимушеного прогулу прирівнюється затримка роботодавцем виконання рішення про поновлення на роботі (стаття 236 КЗпП України).

Середній заробіток за своїм змістом також є державною гарантією, право на отримання якої виникає у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин.

Отже, право на заробітну плату не обмежується будь-яким строком щодо судового захисту.

46. Таким чином суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для залишення позову без розгляду та наявність у позивача права відповідно до вимог статті 236 КЗпП України на отримання середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення від 25 вересня 2019 року у справі № 0840/3202/18.

47. Стосовно періоду стягнення варто вказати, що у цій справі позивач заявив та судами задоволено позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення від 25 вересня 2019 року у справі № 0840/3202/18 за період з 26 вересня 2019 року по 25 серпня 2020 року.

48. Водночас, виконуючи вказане судового рішення, наказ про поновлення позивача на посаді Фонд державного майна України видав 08 жовтня 2020 року.

49. Натомість рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року у справі № 280/7589/20 стягнуто з Фонду державного майна України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання судового рішення за період з 26 серпня 2020 року по 07 жовтня 2020 року у сумі 36738,72 гривень.

50. Таким чином у справі, що розглядається, судами першої та апеляційної інстанцій правильно визначено період стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення від 25 вересня 2019 року у справі № 0840/3202/18, з урахуванням рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року у справі № 280/7589/20.

51. На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскаржених рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

52. Доводи ж касаційної скарги не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

53. Варто зазначити, що до Верховного Суду від позивача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі з підстав пункту 5 частини першої статті 236 КАС України, яке обґрунтоване тим, що позивач, починаючи з 20 травня 2022 року, перебуває на службі у Збройних Сил України.

Пунктом 5 частини першої статті 236 КАС України визначено, що суд зупиняє провадження у справі в разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції, - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов`язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану (рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № N 8-рп/2002).

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватись з урахуванням обставин справи та таких критеріїв як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також важливості спору для заявника (FRYDLENDER v. FRANCE, № 30979/96, § 43, ЄСПЛ, від 20 червня 2000 року).

Оскільки позивачем не надано документів, які б підтверджували інформацію про залучення до виконання завдань у зоні бойових дій військовою частиною, в якій позивач перебуває на військовій службі, клопотання про зупинення провадження у справі не підлягає задоволенню.

54. Отже, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

V. Судові витрати

38. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3 341 345 349 350 355 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі № 280/4125/21 - відмовити.

2. Касаційну скаргу Фонду державного майна України залишити без задоволення.

3. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 18 липня 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2022 року у справі № 280/4125/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді Н. А. Данилевич

Н. В. Шевцова