Історія справи

Ухвала КАС ВП від 22.09.2019 року у справі №813/185/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 вересня 2019 року

Київ

справа №813/185/15

адміністративне провадження №К/9901/9317/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В. В., суддів: Бившевої Л. І., Шипуліної Т. М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Промбудприлад" на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26.05.2015 (суддя Сакалош В. М. ) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2015 (головуючий суддя Шавель Р. М., судді: Бруновська Н. В., Костів М. В. ) у справі за позовом Приватного акціонерного товариства "Промбудприлад" до Залізничної об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

ПАТ "Промбудприлад" звернулося до суду з адміністративним позовом до Залізничної ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 31.12.2014 №0001102201 та від
31.12.2014 №0001112201.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 26.05.2015, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від
07.10.2015, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ПАТ "Промбудприлад" звернулося з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26.05.2015 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2015, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на невірне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права та ненадання правової оцінки всім обставинам справи. Як вказує позивач, між ПАТ "Промбудприлад" та ТОВ "АРС СІТІ" були укладені договори на виконання ремонтно-будівельних робіт які є дійсними та не визнані в установленому порядку нікчемними, факт виконання таких робіт підтверджується складеними первинними документами. ПАТ "Промбудприлад" вважає, що висновки, зазначені в акті перевірки є такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, у податкового органу не було законних підстав збільшувати грошове зобов'язання позивачу з податку на додану вартість, а також відповідач неправомірно збільшив грошові зобов'язання ПАТ "Промбудприлад" з податку на прибуток. Позивач наголошує, що суди повинні враховувати критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій останнього у сфері податкових правовідносин.

Відповідач правом подання відзиву на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає розгляду справи.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 27.10.2015 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача у справі №813/185/15.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Згідно з частиною 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами податкового органу 15.12.2014 проведено позапланову невиїзну перевірку ПАТ "Промбудприлад" з питань господарських взаємовідносин з ТОВ "АРС СІТІ" за період з
01.01.2013-01.03.2013 та правильністю відображення в податкових деклараціях подальшої реалізації товарно-матеріальних цінностей, робіт (послуг).

За результатами перевірки складено акт від 15.12.2014 №2087/22-01/31588943.

Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем вимог:

пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим занижено податок на прибуток за 2013 рік на 6824грн. ;

пунктів 198.3, 198.6 статті 198 ПК України - позивачем занижено суму податку на додану вартість на 45002грн.

На підставі наведеного акту перевірки відповідачем прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

від 31.12.2014 №0001112201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 56252грн. 50коп., з яких 45002грн. за основним платежем та 11250грн. 50коп. за штрафними (фінансовими) санкціями;

від 31.12.2014 №0001102201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в загальному розмірі 10236грн., з яких 6824грн. за основним платежем та 3412грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Підставою для винесення вказаних податкових повідомлень-рішень є висновки податкового органу за результатами проведеної перевірки про непідтвердження реальності здійснення господарських операцій позивача з ТОВ "АРС СІТІ", на підставі яких платником податку були сформовані дані податкового обліку.

Зокрема, у січні-березні 2013 року позивачем сформовано податковий кредит та валові витрати по операціях з виконання будівельно-монтажних та інших робіт на підставі укладених договорів підряду із вказаним контрагентом. Також надані позивачем документи можуть мати силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарських операцій.

З урахуванням вказаних обставин контролюючий орган дійшов висновку про нікчемність проведених операцій, у зв'язку з чим прийняв рішення про збільшення суми грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств та ПДВ, зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ.

Вважаючи прийняті податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з позовом про їх скасування.

Відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції, з позицією якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що господарські операції позивача з ТОВ "АРС СІТІ" не мали реального характеру. Судами наголошено, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Відповідно до частин 1 , 2 , 3 статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, з огляду на встановлені судами фактичні обставини справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Згідно підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 15.1 статті 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з пункту 15.1 статті 15 ПК України або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з пункту 15.1 статті 15 ПК України. Кожний з платників податків може бути платником податку за одним або кількома податками та зборами.

Положення підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України зобов'язують платника податків сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України та законами з питань митної справи.

Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V пункту 44.1 статті 44 ПК України (підпункт 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України визначено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

У відповідності до вимог пункту 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пункту 198.3 статті 198 ПК України, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пункту 198.6 статті 198 ПК України.

На дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений пункту 198.6 статті 198 ПК України термін (пункт 201.1 статті 201 ПК України).

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 200.2 статті 200 ПК України передбачено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

З аналізу вказаних норм вбачається, що підтвердженням реального здійснення господарської операції є первинні документи, які свідчать про фактичну поставку товарів продавцем та їх отримання покупцем, а також документи, що підтверджують факт використання вказаних товарів у власній господарській діяльності.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення право платника податку на валові витрати, витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування та податковий кредит, наступає за умови фактичного здійснення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) та їх підтвердження первинними документами бухгалтерського обліку та податковими накладними, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 03.01.2013 між позивачем (замовник) та ТОВ "АРС СІТІ" (підрядник) був укладений договір підряду №3/01 на виконання ремонтно-будівельних робіт у мансардному приміщенні адміністративного будинку по вул. Сахарова, 42 у м. Львові.

На підтвердження виконання наведених робіт позивачем представлені складений
31.01.2013 акт виконаних робіт №1 за січень 2013 року.

Також, 01.02.2013 між позивачем (замовник) та ТОВ "АРС СІТІ" (підрядник) був укладений договір підряду №б/н на виконання ремонтно-будівельних робіт у мансардному приміщенні адміністративного будинку по вул. Сахарова, 42 у м. Львові.

На підтвердження виконання наведених робіт позивачем представлені складені
28.02.2013 акти виконаних робіт № 1,2,3 за лютий 2013 року.

Позивачем проведено часткову оплату виконаних робіт на суму 27629грн., при цьому загальна сума кредиторської заборгованості перед ТОВ "АРС СІТІ" склала 242381грн. 38коп. Підрядником на суму виконаних робіт видані позивачу відповідні податкові накладні.

Судами з'ясовано, що під час проведення перевірки відповідачем використано інформацію, отриману від ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС, яка викладена в акті перевірки від 23.05.2013 №42/22-00/38085164. Відповідно до вказаного акту проведеною перевіркою встановлено відсутність трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортних засобів та інших основних засобів, які необхідні ТОВ "АРС СІТІ" для здійснення господарської діяльності. Також, зазначене підприємство не знаходиться за своєю юридичною адресою, що зумовлює відсутність його первинних документів.

Судом апеляційної інстанції зауважено, що жодних документів, які б свідчили про факт передачі проектної документації від контрагента до платника та самої проектної документації позивачем податковому органу до перевірки та суду не надано. Крім того, позивачем не надано жодного доказу чи пояснень стосовно того, які заходи він вживав для отримання інформації щодо господарської діяльності його контрагента.

Так, пунктом №3.1 договору від 03.01.2013 передбачено складення додатків до договору, а саме кошторису та протоколу погодження договірної ціни. У той же час, таких додатків до вказаного договору позивачем не надано. Згідно пункту №4.2 договору від 03.01.2013 передбачено обов'язок замовника передати дозвільну та іншу погоджену та затверджену проектну документацію. Також, вказаним пунктом передбачено, що позивач зобов'язується прийняти документацію передбачену Додатком №2. Однак відповідних документів, які б підтверджували факт передачі від позивача до ТОВ "АРС Сіті" та від ТОВ "АРС Сіті" до позивача проектної документації чи інших документів позивачем також не надано. Крім того, відповідно до пункту №4.3 договору від 03.01.2013 передбачено обов'язок ТОВ "АРС Сіті" передати замовнику документи відповідно до Додатку №3. В той же час, позивачем не надано такого додатку до суду, а також не надано документів, які йому передані від контрагента.

Крім іншого, у пункті 7 акту приймання передачі виконаних будівельних робіт №2 від 28.02.13 вказано, що виконувались роботи по забиванню сальників при проході труб через фундаменти або стіни підвалів. Водночас, згідно умов договору роботи мали виконуватись виключно по реконструкції мансардного п'ятого поверху.

Відповідно до наданих дозволу на виконання будівельних робіт та декларацій про готовність об'єкта до експлуатації підрядною організацією, що виконувала роботи з реконструкції об'єкта за адресою: м. Львів, вул. Сахарова, 42, виступало ТОВ "Реновація". Вказаний суб'єкт господарювання зазначений як підрядник, а не як генпідрядник, що вказує на факт незалучення до виконання робіт субпідрядних організацій. позивачем не надано суду всіх необхідних належних доказів оплати робіт підряднику. Так як згідно податкових накладних позивачу було надано послуги на 270010,38грн., але позивачем надано платіжних доручень про оплату послуг лише на суми 15000грн. та 12629грн.

Під час судового розгляду не спростовано доводи податкового органу, що позивачем надано до перевірки первинні документи бухгалтерського обліку, які несуть ознаку формально складених, і не підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом.

Касаційний суд звертає увагу, що господарський характер операцій у рамках податкового контролю має визначатися наявністю у платника ділової мети під час здійснення цих операцій на підставі аналізу перспективи отримання прибутку та об'єктивного встановлення розумної можливості позитивних змін економічного стану платника.

Відсутність у правочину самостійної ділової мети, відмінної від податкової економії, є доказом укладення правочину без наміру створити відповідні йому економічні наслідки. Такий правочин укладається з метою незаконного отримання коштів з бюджету або ухилення від конституційного обов'язку зі сплати податків, тобто з ціллю, що суперечить інтересам держави. Правочин, укладений виключно з метою зниження податкового тягаря та без ділової мети, не відповідає основам правопорядку. Для об'єктивного встановлення характеру спірного правочину підлягає встановленню судам дійсне волевиявлення сторін під час його укладання з урахуванням динаміки спірних правовідносин. Аналізу підлягає усе коло обставин, за яких спірний товар був переданий власникові, включаючи практику, встановлену у взаємовідносинах між відповідачами, звичаї ділового обороту та наступну поведінку сторін.

Суд касаційної інстанції наголошує, що платник, який претендує на підтвердження обґрунтованості заявленої ним податкової вигоди первинними документами, повинен пересвідчитися у достовірності наведених у цих документах відомостей, в інакшому випадку такий платник несе ризик у сфері податкових правовідносин. Платник податку повинен враховувати обставини щодо прояву розумної обережності при укладенні договорів з постачальниками. Адже за звичаями ділового обороту при здійсненні такого вибору суб'єктами господарювання оцінюються не лише умови угоди та їх комерційна привабливість, але і ділова репутація, платоспроможність, ризики невиконання зобов'язань та надання гарантій їх виконання, наявність у контрагента необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу) та відповідного досвіду.

При цьому, Верховний Cуд зауважує, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування.

На підставі викладеного, касаційний суд дійшов висновку, що позивачем висновки судів першої та апеляційної інстанцій не спростовані, обставини на підтвердження фактів порушення судами норм права, що регулюють спірні правовідносини, позивачем не зазначені, із матеріалів справи такі обставини не вбачаються.

Частиною 1 -2 статті 77 КАС України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених Частиною 1 -2 статті 77 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи зазначене, зважаючи на обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, на підставі доказів, які базувалися на об'єктивних, документально підтверджених даних, касаційний суд погоджується із позицією судів попередніх інстанцій про відсутність обґрунтованих підстав для задоволення позову.

Вирішуючи даний спір, судами надано правову оцінку доводам сторін, якими вони мотивували свою правову позицію у справі, оцінено представлені учасниками провадження докази у сукупності та взаємозв'язку.

Судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

За правилами частини 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Промбудприлад" залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26.05.2015 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2015 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В. В. Хохуляк

Л. І. Бившева

Т. М. Шипуліна

Судді Верховного Суду