ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2020 року

м. Київ

справа № 826/11947/18

адміністративне провадження № К/9901/30734/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С. М.,

суддів: Єзерова А. А., Бевзенка В. М.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Громадської організації "Міжрегіональне бюро екологічного захисту" на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.05.2019 (головуючий суддя: Пащенко К. С. ) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.09.2019 (головуючий суддя: Чаку Є. В., судді: Файдюк В. В., Мєзєнцев Є. І.) у справі №826/11947/18 за позовом Громадської організації "Міжрегіональне бюро екологічного захисту" до Кабінету Міністрів України, Міністерства екології та природних ресурсів України, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_1, Державне підприємство "Кривбасшахтозакриття", ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, ОСОБА_12, ОСОБА_13, Приватне акціонерне товариство "Євраз Суха Балка", Приватне акціонерне товариство "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат", Публічне акціонерне товариство "АрселорМіттал Кривий Ріг", Публічне акціонерне товариство "Кривбасзалізрудком", ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21 про визнання протиправним та нечинним пункту 1 розпорядження від 17.01.2018 № 23, визнання дій протиправними та зобов'язання утриматись від видачі висновку,

ВСТАНОВИВ:

30.07.2018 Громадська організація "Міжрегіональне бюро екологічного захисту" (далі - ГО "Міжрегіональне бюро екологічного захисту") звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - КМУ або відповідач-1), Міністерства екології та природних ресурсів України (далі -Мінприроди або відповідач-2), у якому просила:

визнати протиправним та нечинним пункт 1 розпорядження КМУ від 17.01.2018 за № 23 р;

визнати протиправними дії Міністерства екології та природних ресурсів України, якими почато Процедуру оцінки впливу на довкілля у повідомленні ДП "Кривбасшахтозакриття" від 02.07.2018 планованої діяльності;

зобов'язати Міністерство екології та природних ресурсів України утриматися від видачі висновку з оцінки впливу на довкілля акумуляції надлишків зворотних вод у ставку-накопичувачі шахтних вод та їх скидання у р. Інгулець без інформації про видобування корисних копалин ПАТ "Криворізький залізорудний комбінат" з родовища поле шахти "Родіна" і багатих залізних руд рудника ім. Комінтерна (поле шахти "Октябрська "); ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" з родовища ім. Кірова (поле шахти "Артем "); ПАТ "Євраз Суха Балка" з родовища поле шахти "ім. Фрунзе", а також про господарську діяльність ПАТ "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат", що пов'язана з підтримкою необхідного режиму гідрозахисту шахти "Гігант-Глибока" та призводить до скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти.

В обґрунтування позовних вимог зазначено про отримання 13.02.2018 позивачем листа Мінекономрозвитку від 01.02.2018 №3804-05/4178-07, з якого він дізнався, що відповідачем-1 на підставі рішення Криворізької міської комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій при виконкомі міської ради у зв'язку з виявленням на ставку-накопичувачі балки Свистунова ознак аварійної ситуації прийнято управлінське рішення про забруднення навколишнього природного середовища України шляхом скидання шахтних вод і подачі Дніпровської води в р. Інгулець.

Також, на переконання позивача, у разі здійснення Мінприроди процедури з оцінки акумуляції надлишкових зворотних вод у ставку-накопичувачі шахтних вод та їх скидання у р. Інгулець, видачі висновку на передбачену у повідомленні ДП "Кривбасшахтозакриття" від 02.07.2018 планову діяльність відбудеться збереження існуючої системи провадження з шахтними водами. Стверджує, що підприємства, які утворюють шахтні води при видобуванні корисних копалин, звільняться від обов'язку впроваджувати ефективні технології щодо зниження рівня мінералізації цих вод та реально компенсувати шкоду, заподіяну довкіллю й окремим громадянам, що проживають у тій частині села Новоселівка, яку постановою Верховної Ради України від 12.07.2001 №2661-ІІІ "Про надзвичайну ситуацію, що склалася в Широківському районі Дніпропетровської області у зв'язку із зсувом Інгулецького хвостосховища, та стан дотримання вимог чинного законодавства щодо відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва і забезпечення гарантій прав власників землі та землекористувачів, пов'язаних з вилученням у них земельних ділянок" (далі - Постанова ВРУ №2661-ІІІ) визнано зоною надзвичайної соціально- економічної та екологічної ситуації.

18.03.2019 ГО "Міжрегіональне бюро екологічного захисту" звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва із заявою про зміну предмету позову, в якій позовні вимоги викладено позивачем у такій редакції:

визнати протиправними та нечинними нормативно-правові акти: розпорядження КМУ від 17.01.2018 № 23-р "Про скидання надлишків зворотних вод у р. Інгулець" і розпорядження КМУ від 27.12.2018 № 1096 "Про скидання надлишків зворотних вод у р. Інгулець";

визнати протиправною бездіяльність КМУ, яка полягає у невжитті заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина при прийнятті розпорядження КМУ від 17.01.2018 № 23-р "Про скидання надлишків зворотних вод у р. Інгулець", і розпорядження КМУ від 27.12.2018 №1096 "Про скидання надлишків зворотних вод у р. Інгулець";

зобов'язати КМУ вчинити певні дії, а саме: прийняти акт, яким забезпечити виконання пункту 5.6 плану заходів щодо поетапного зменшення обсягів скидання надлишків зворотних вод у р. Інгулець, поліпшення якості води у басейні зазначеної річки, Карачуновському водосховищі, водозаборі Інгулецької зрошувальної системи до 2025 року, затвердженого спільним наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України та Міністерства екології та природних ресурсів України від 08.11.2017 №1622/405 (далі - План) і визначити критерієм (показником), за якими оцінюватиметься ефективність його реалізації, відселення людей з місцевості, оголошеній зоною надзвичайної екологічної ситуації згідно Постанови ВРУ від 12.07.2001 № 2661-ІІІ;

стягнути з КМУ - суб'єкта владних повноважень кошти в розмірі 7 (сім) мільйонів гривень на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної бездіяльністю відповідача, яка полягає у невжитті при прийнятті розпорядження від 17.01.2018 №23-р "Про скидання надлишків зворотних вод у р. Інгулець" і розпорядження від
27.12.2018 № 1096 "Про скидання надлишків зворотних вод у р. Інгулець" заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина щодо жителів вулиць Шевченка, Нагірна, Івана Франка, Миру (будинки НОМЕР_1-НОМЕР_2) села Новоселівка Широківського району Дніпропетровської області, а саме: ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_1, ОСОБА_24, ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_11, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_15, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_10, ОСОБА_13, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_2, ОСОБА_37, ОСОБА_20, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_41, ОСОБА_21, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_16, ОСОБА_48, ОСОБА_49, ОСОБА_17, ОСОБА_50, ОСОБА_51, ОСОБА_52, ОСОБА_52, ОСОБА_53, ОСОБА_54, ОСОБА_55, ОСОБА_56, ОСОБА_57, ОСОБА_58, ОСОБА_59, ОСОБА_14, ОСОБА_60, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_61, ОСОБА_62, ОСОБА_63, ОСОБА_8, ОСОБА_12, ОСОБА_64, ОСОБА_65, ОСОБА_66, ОСОБА_5, ОСОБА_67, ОСОБА_6, ОСОБА_68, ОСОБА_69, ОСОБА_70, ОСОБА_71, ОСОБА_72, ОСОБА_73, ОСОБА_74, ОСОБА_75, ОСОБА_76, ОСОБА_77;

визнати протиправними дії Міністерства екології та природних ресурсів України, якими почато Процедуру оцінки впливу на довкілля у повідомленні державного підприємства "Кривбасшахтозакриття" від 02.07.2018 планованої діяльності, та зобов'язати утриматися від видачі висновку з оцінки впливу на довкілля акумуляції надлишків зворотних вод у ставку-накопичувачі шахтних вод та їх скидання у р. Інгулець без інформації про видобування корисних копалин ПАТ "Криворізький залізорудний комбінат" з родовища поле шахти "Родіна" і багатих залізних руд рудника ім. Комінтерна (поле шахти "Октябрська"); ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг" з родовища ім. Кірова (поле шахти "Артем"); ПАТ "Євраз Суха Балка" з родовища поле шахти "ім. Фрунзе", а також про господарську діяльність ПАТ "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат", що пов'язана з підтримкою необхідного режиму гідрозахисту шахти "Гігант-Глибока" та призводить до скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти.

Заява обґрунтована тим, що 27.12.2018 Кабінетом Міністрів України прийнято однотипне з оспорюваним розпорядження № 1096 "Про скидання надлишків зворотних вод у р. Інгулець" з порушеннями, на думку позивача, вимог режиму функціонування системи цивільного захисту, процедури прийняття Кабінетом Міністрів України відповідних актів. Окремо зазначено щодо необхідності стягнення за рахунок відповідача коштів у розмірі 7 мільйонів гривень на відшкодування моральної (немайнової) шкоди вищезазначеному переліку осіб.

Додатково позивач зазначає про відсутність переліку гідротехнічних споруд Криворізького басейну, на яких виникла (або могла виникнути) аварійна ситуація та вимагала прийняття рішення в межах компетенції Кабінету Міністрів України відповідно до статті 14 ВК України. Персонально не визначено осіб, яким дозволяється до 1 березня скидання із ставка-накопичувача надлишкових зворотних вод у р. Інгулець згідно з регламентом скиду надлишкових зворотних вод гірничорудних підприємств Кривбасу у 2017-2018 і 2018-2019 роках.

Також позивач стверджує, що відповідачем-1 не виконано основні завдання, покладені на нього статтею 2 Закону України від 27.02.2014 № 794-VII "Про Кабінет Міністрів України", а саме не вжито заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина шляхом забезпечення виконання пункту 5.6. плану заходів щодо поетапного зменшення обсягів скидання надлишкових зворотних вод у р. Інгулець, поліпшення якості води у басейні зазначеної річки, Карачуновському водосховищі, водозаборі Інгулецької зрошувальної системи до 2025 року, затвердженого спільним наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України та Міністерства екології та природних ресурсів України від 08.11.2017 № 1622/405.

Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 03.05.2019, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.09.2019, повернув без розгляду заяву позивача про зміну предмету позову від 18.03.2019 вих. № Пр-23.

Постановляючи ухвалу про повернення заяви про збільшення позовних вимог, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що позивачем при поданні вказаної заяви не було надано доказів сплати судового збору. Водночас суди зазначили, що заява позивача про збільшення позовних вимог містить у собі одночасну зміну підстав та предмету позову, що суперечить частині 1 статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Не погодившись із такими судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, позивач 02.11.2019 направив до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.05.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.09.2019 і направити справу для продовження розгляду.

Скаржник зазначає, що в позовній заяві та заяві про зміну предмету спору він просить визнати протиправними та нечинними нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України: розпорядження від 17.01.2018 №23-р "Про скидання надлишкових зворотних вод у р. Інгулець" і розпорядження від 27.12.2018 №1096-р "Про скидання надлишкових зворотних вод у р. Інгулець". Водночас стверджує, що підставою звернення до суду в обох випадках, є невідповідність актів відповідача національній екологічній політиці та їх прийняття з однаковими порушеннями вимог режиму функціонування системи цивільного захисту населення, регламентованого статтями 8 11 16 Кодексу цивільного захисту України; встановленої пунктом 7 глави 33 Регламенту Кабінету Міністрів України процедури погодження проекту акту Кабінету міністрів України; статей 361-365 Угоди про Асоціацію між Україною, з однією сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони від 21.03.2014; без громадського обговорення та врахування громадської думки.

Також зазначає, що оскаржені судові рішення не містять жодного посилання на застосовані процесуальні норми завдяки якім встановлені фактичні обставини, покладені в основу висновку суду в частині одночасної зміни підстав та предмету позову.

На переконання скаржника, судом першої інстанції неправильно застосовані норми Закону України від 08.07.2011 № 3674-IV "Про судовий збір" (далі - ~law33~) та формалізовано витлумачено положення статей 47 і 167 КАС України.

Ухвалою Верховного Суду від 27.12.2019 відкрито провадження у справі та витребувано справу з суду першої інстанції.

20.01.2020 від відповідача-2 надійшов відзив на касаційну скаргу, де він зазначає про порушення позивачем вимог щодо змісту заяви про збільшення розміру позовних вимог та ненадання доказів сплати судового збору, що і стало підставою для прийняття законних і обґрунтованих рішень судами першої та апеляційної інстанцій.

На адресу Верховного Суду надійшли пояснення та відзиви від третіх осіб ПАТ "Кивбасзалізрудком ", ПАТ "Центарльний гірничо-збагачувальний комбінат", ПАТ "Арселор Міттал Кривий Ріг", в яких останні наголошують на законності та обґрунтованості судових рішень першої та апеляційної інстанцій.

В порядку статті 31 КАС України, пункту 15 Перехідних положень КАС України, у зв'язку з ухваленням Вищою радою правосуддя рішення від 09.04.2020 "923/0/15-20 "Про звільнення ОСОБА_78 з посади судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у зв'язку з поданням заяви про відставку" та прийняттям наказу голови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, здійснено повторний автоматизований розподіл справи та визначено наступний склад суду: головуючий суддя: Чиркін С. М., судді: Єзеров А. А., Бевзенко В. М.

Ухвалою Верховного Суду від 29.07.2020 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 КАС України.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального та матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що відсутні підстави для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

За приписами частини 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 166 КАС України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування тощо щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.

Статтею 167 КАС України встановлено загальні вимоги до форми та змісту письмової заяви. Так, відповідно до пунктів 4, 5 частини 1 статті 167 КАС України, будь-яка письмова заява повинна містити зміст питання, яке має бути розглянуто судом та прохання заявника; підстави заяви (клопотання, заперечення).

Відповідно до частини 2 статті 167 КАС України якщо заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої цієї статті і ці недоліки не дають можливості її розглянути, або якщо вона є очевидно безпідставною та необґрунтованою, суд повертає таку заяву (клопотання, заперечення) заявнику без розгляду.

Частиною 1 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому Частиною 1 статті 5 КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Згідно із частиною 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до частиною 2 статті 9 КАС України, в межах позовних вимог.

Частиною 1 статті 47 КАС України встановлено, що крім прав та обов'язків, визначених у Частиною 1 статті 47 КАС України, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п'ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

В контексті предмету касаційної скарги стаття 160 КАС України у тому числі (..) передбачає, що в позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування, зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.

Заяву від 18.03.2019, яка подана до закінчення підготовчого засідання, позивач ідентифікував як заяву про зміну предмету позову, яка, на його думку, полягає у доповненні раніше заявлених позовних вимог.

За змістом статті 160 КАС України предметом позову є матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, відповідно до яких суд має ухвалити рішення, а підставою позову - обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, які складаються із фактів, що тягнуть за собою певні правові наслідки: зміну чи припинення правовідносин.

Розміром позову є кількісна характеристика позовних вимог. Отже, збільшення або зменшення розміру позовних вимог може відбутися шляхом зміни кількісних характеристик позовних вимог, але в межах спірних правовідносин.

Водночас предмет позову кореспондує із способами судового захисту права (змістом позову), які визначені статтею 5 КАС України, а тому зміна предмета позову означає зміну вимоги, що свідчить про обрання позивачем іншого, на відміну від первісно обраного, способу захисту порушеного права або його доповнення, у межах спірних правовідносин.

Позивач розпоряджається своїми правами відносно предмета спору, підстав позову та розміру позовних вимог на власний розсуд, але це право обмежене певними "стадійними вимогами".

Однак, наведені норми процесуального закону обмежують право позивача змінювати одночасно предмет та підстави позову.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.11.2018 у справі 806/1723/17.

Отже, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - зміну обставин, на яких ґрунтуються вимоги особи, яка звернулася з позовом. Зміна предмету або підстав позову може відбуватися лише у межах спірних правовідносин. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Наслідком розгляду заяви, зміст якої свідчить про одночасну зміну предмета і підстав позову є повернення такої заяви та розгляд раніше заявлених позовних вимог, якщо позивач не відмовляється від позову. Водночас у таких випадках позивач не позбавлений права звернутися з новим окремим позовом у загальному порядку.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.01.2020 у справі №826/19197/16.

Звернувшись до суду з позовом 30.07.2018 Громадська організація "Міжрегіональне бюро екологічного захисту" просила (предмет позову): визнати протиправним та нечинним пункт 1 розпорядження відповідача - 1 від 17.01.2018 за № 23-р; визнати протиправними дії відповідача-2, якими почато Процедуру оцінки впливу на довкілля у повідомленні ДП "Кривбасшахтозакриття" від 02.07.2018 планованої діяльності; зобов'язати відповідача - 2 утриматися від видачі висновку.

Водночас визначені у заяві від 18.03.2019 позовні вимоги та їхнє обґрунтування стосуються інших, ніж у первісному позові, спірних правовідносин.

Так, поставивши питання про визнання протиправним та скасування розпорядження Кабінету Міністрів України від 27.12.2018 № 1096 "Про скидання надлишків зворотних вод у р. Інгулець", позивач змінює предмет позову та його підстави оскільки наголошує на певних обставинах порушення порядку прийняття оскаржуваного розпорядження Кабінету Міністрів України від 27.12.2018 № 1096 "Про скидання надлишків зворотних вод у р. Інгулець".

Верховний Суд звертає увагу, що оскаржене розпорядження відповідача-1 №1096 від
27.12.2018 не є похідними від розпорядження № 23-р від 17.01.2018, водночас визнання в судовому порядку правомірним або протиправним одного з них не тягне за собою автоматичних наслідків для іншого.

Також доповнюючи позовні вимоги позивач обирає інший спосіб захисту порушеного права - шляхом зобов'язання позивача-1 вчинити певні дії, а саме: прийняти акт, яким забезпечити виконання пункту 5.6 плану заходів щодо поетапного зменшення обсягів скидання надлишків зворотних вод у р. Інгулець, поліпшення якості води у басейні зазначеної річки, Карачуновському водосховищі, водозаборі Інгулецької зрошувальної системи до 2025 року, затвердженого спільним наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України та Міністерства екології та природних ресурсів України від 08.11.2017 №1622/405 (далі - План) і визначити критерієм (показником), за якими оцінюватиметься ефективність його реалізації, відселення людей з місцевості, оголошеній зоною надзвичайної екологічної ситуації згідно Постанови ВРУ від 12.07.2001 № 2661-ІІІ.

Верховний Суд наголошує, що зміна позову повинна стосуватися тих спірних правовідносин, які вже винесені на розгляд і вирішення суду. Позивачем не повинно ототожнюватися можливість подання заяви про зміну предмету або підстав позову із поданням нового адміністративного позову, що не пов'язаний з первісним позовом.

Слід також зазначити, що позивач не був обмежений в доступі до правосуддя, оскільки суди попередніх інстанцій надали належну оцінку предмету та підставам позову, на підставі якої прийняли оскаржені рішення у процесуально визначений спосіб.

Отже, оскільки вказана зміна позовних вимог виходить за межі спірних правовідносин, остання не є зміною заявлених позовних вимог в розумінні статті 47 КАС України, а є поданням до суду нового позову, що унеможливлює його розгляд у рамках даної справи.

За такого правового регулювання та встановлених обставин, Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про одночасну зміну позивачем у поданій заяві предмету та підстав позову.

Також частиною 2 статті 6 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що у разі якщо розмір позовних вимог збільшено або пред'явлено нові позовні вимоги, недоплачену суму судового збору необхідно сплатити до звернення до суду з відповідною заявою.

Проте судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем при поданні вказаної заяви не було надано доказів сплати судового збору.

В касаційній скарзі позивач не заперечує того факту, що ним не було додано доказів сплати судового збору, проте стверджує, що недоліки мають формальний характер і не перешкоджають суду вчинити дії, необхідні для розгляду заяви по суті.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.

Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Зазначене положення Закону кореспондується з приписами частини 1 статті 133 КАС України, а саме: суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Єдиною підставою для звільнення, розстрочки, відстрочки від сплати судового збору є незадовільний майновий стан сторони, тобто фізичної або юридичної особи.

Звільнення сторони від сплати судового збору є правом, а не обов'язком суду. При цьому клопотання про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в позовній заяві, яка подаються до суду, або окремим документом. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з частиною 1 статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.

Судами попередніх інстанцій зазначено про неподання до суду першої інстанції відповідного клопотання про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати, а лише зазначено про незадовільний майновий стан. При цьому позивачем не надано до суду належних доказів на підтвердження того, що його майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті ним судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.

Відтак Верховний Суд погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що одночасна зміна позивачем підстав та предмету позову, а також не надання доказів сплати судового збору у зв'язку зі збільшенням позовних вимог свідчить про недотримання ним вимог статті 167 КАС України та є підставою для повернення заяви про зміну предмету позову без розгляду.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно із пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Доводи касаційної скарги не містять належних та об'єктивно обумовлених міркувань, які б спростовували наведені висновки судів першої та апеляційної інстанції, та є аналогічними тим, які зазначені в поданій позивачем апеляційній скарзі. Проте, таким доводам, з огляду на вищенаведені висновки, судами попередніх інстанцій надано належну правову оцінку з дотриманням норм матеріального права.

Верховний Суд в межах перегляду ухвали про повернення без розгляду заяви позивача про зміну предмету позову, вважає безпідставними доводи скаржника щодо неналежного представництва відповідача у справі та необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з цього питання.

Також суд критично оцінює доводи скаржника про допуск судом апеляційної інстанції представників відповідача до участі у судовому засідання за відсутності клопотання про розгляд справи за їх участі, оскільки норми КАС України не містять заборони участі сторін, які прибули на судове засідання, за відсутності таких клопотань.

За змістом частини 4 статті 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Отже, саме відсутність відзиву на позов без поважних причин, а не відзиву на апеляційну скаргу, може бути кваліфіковано судом як визнання позову, що також свідчить про неправильне тлумачення позивачем вищезазначеної норми КАС України.

Відповідно до частини 2 статті 350 КАС України не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

З огляду на вищевикладене, відсутні порушення норм процесуального права, які б могли привести до неправильного вирішення справи.

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

За приписами частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у справі.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Громадської організації "Міжрегіональне бюро екологічного захисту" залишити без задоволення.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.05.2019 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.09.2019 у справі №826/11947/18 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду С. М. Чиркін

А. А. Єзеров

В. М. Бевзенко