ПОСТАНОВА

Іменем України

02 березня 2020 року

Київ

справа №2340/3133/18

адміністративне провадження №К/9901/11811/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду (суддя Тимошенко В.П.) від 12.12.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду (головуючий суддя Кучма А.Ю., судді: Аліменко В.О., Безименна Н.В.) від 20.03.2019 у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень рішень,

УСТАНОВИВ:

В серпні 2018 року ОСОБА_1 (далі- позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.06.2018 №0454055-1307-2301, №0454056-1307-2301, №0454055-1307-2301, якими визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік в розмірі 803,88 грн., за 2016 рік в розмірі 909,48грн. та за 2017 рік в розмірі 1056,00 грн. відповідно.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, посилався на порушення податковим органом передбачених пунктом 266.7.2 статті 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України) строків надіслання податкових повідомлень-рішень. Крім того зазначав, що висновок відповідача про використання нерухомості (житла) з метою одержання доходів (використання у підприємницькій діяльності) є необгрунтованим, оскільки позивач є лише засновником двох юридичних осіб, при цьому підприємницькою діяльністю він не займається.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 12.12.2018 позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 27.06.2018 №0454055-1307-2301 про нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Приймаючи таке рішення, суд виходив з того, що застосування податковим органом положень статті 266 ПК України з метою оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року, а тому обов`язок його сплати в 2015 році у позивача відсутній. Крім того суд прийшов до висновку про відсутність підстав застосування до позивача пільги, передбаченої підпунктом 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 ПК України, оскільки об`єкт нерухомості (квартира) використовується останнім у підприємницькій діяльності, а відтак податкові повідомлення-рішення від 27.06.2018 від 27.06.2018 №0454056-1307-2301 (податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік) та №0454055-1307-2301 (податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік) є такими, що прийняті відповідно до норм податкового законодавства.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2019 рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями в частині відмови в задоволенні позовних вимог, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить їх скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Обгрунтовуючи вимоги касаційної скарги, позивач вказує, що об`єкт нерухомості (квартира) використовується виключно для проживання його сім`ї та не здається в оренду, лізинг, позичку й не використовується ним в підприємницькій діяльність, а відтак висновки податкового органу про наявність підстав для визначення грошового зобов`язанння з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, без застосування пільги, передбаченої підпунктом 266.4.3 пункту 266.4 статті 266 ПК України, є безпідставними.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанції, які просить залишити без змін, - обгрунтованими та законними.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про таке.

Судами встановлено, що у власності позивача перебуває квартира за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 66 кв. м., що підтверджується даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

17.04.2018 позивачу винесено податкове повідомлення - рішення №0149808-1307-2301, яким нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік.

Вказане рішення було оскаржене позивачем в адміністративному порядку.

Внаслідок проведеної за заявою платника звірки встановлено, що згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачу належить квартира за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 66 кв. м.; з інформаційних баз даних ГУ ДФС у Черкаській області вбачається, що позивач є засновником двох юридичних осіб: ТОВ «Тепло-Інвест» та ТОВ «Еко-переробка», у яких юридична адреса: АДРЕСА_1.

За встановленими даними відповідачем проведено перерахунок суми грошового зобов`язання й прийнято та надіслано позивачу нові податкові повідомлення-рішення від 27.06.2018, зокрема, №0454056-1307-2301, №0454055-1307-2301, якими визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2016 рік в розмірі 909,48грн. та за 2017 рік в розмірі 1056,00 грн. відповідно.

В частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року №71-VIII запроваджено новий місцевий податок, а саме - податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки, та плата за землю.

За правилами підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України).

Відповідно до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1. пункту 266.2 статті 266 ПК України).

Положеннями підпункту 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 ПК України встановлено, що база оподаткування об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи платника податку, зменшується: а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів; б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів; в) для різних типів об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів. Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік).

При цьому, підпунктом 266.4.3 пункту 266.4 статті 266 ПК України передбачено випадки, коли пільги з податку, передбачені підпунктами 266.4.1 та 266.4.2 цього пункту, для фізичних осіб не застосовуються, зокрема: щодо об`єкта/об`єктів оподаткування, що використовуються їх власниками з метою одержання доходів (здаються в оренду, лізинг, позичку, використовуються у підприємницькій діяльності).

Отже, незастосування пільги, передбаченої підпунктом 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 ПК України, при оподаткуванні об`єктів житлової нерухомості може мати місце, якщо фізичні особи як власники житла використовують останнє в підприємницькій діяльності з метою одержання доходів.

Разом з тим, як вже вказувалось в цій постанові та встановлено судами, позивачу на праві власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 66 кв. м.

За даними інформаційних баз даних ГУ ДФС у Черкаській області позивач є засновником двох юридичних осіб: ТОВ «Тепло-Інвест» та ТОВ «Еко-переробка», юридична адреса яких: АДРЕСА_1.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суди прийшли до висновку про відсутність підстав для застосування до позивача пільги, передбаченої пунктом 266.4.1 статті 266.4 ПК України, оскільки об`єкт оподаткування (квартира) використовується її власником у підприємницькій діяльності, а саме значиться юридичною адресою двох юридичних осіб, засновниками яких є позивач.

Проте з таким висновком не можна погодитись.

Так, згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; далі - ГК України) як господарську діяльність у цьому Кодексі розуміють діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Підприємництво це самостійна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (стаття 42 ГК України).

Відповідно до пункту 14.1.54 ПК України дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді, зокрема, доходів від зайняття підприємницькою та незалежною професійною діяльністю.

Пунктом 45.2 статті 45 ПК України передбачено, що податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Водночас, реєстрація місцезнаходження юридичної особи за адресою об`єкта житлової нерухомості не є сама по собі в розумінні приписів підпункту 266.4.3 пункту 266.4 статті 266 ПК України обставиною, що безумовно свідчить як така про фактичне використання цієї нерухомості у підприємницькій діяльності з метою одержання його власником доходу; при цьому будь-яких обгрунтувань з посиланням на відповідні докази в підтвердження такого використання податковий орган не надавав як і не визначав підставою для прийнятих оскаржених податкових повідомлень-рішень.

За наведеного, висновок судів першої та апеляційної інстанцій у справі, що розглядається, не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до передчасних висновків по суті позовних вимог та як наслідок недослідження податкових повідомлень-рішень як таких з урахуванням правової оцінки визначення обгрунтованості розміру нарахованих позивачу грошових зобов`язань.

Суд касаційної інстанції процесуальним законом позбавлений можливості встановлювати обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду, а отже, судові рішення на підставі статті 353 КАС України підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12.12.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2019, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду