Історія справи

Ухвала КАС ВП від 27.11.2019 року у справі №826/9400/16

ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2019 року

Київ

справа №826/9400/16

адміністративне провадження №К/9901/15509/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А. Г.,

суддів - Єресько Л. О., Соколова В. М.

розглянувши в попередньому засіданні касаційну скаргу Головного управління Національної поліції у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 квітня 2017 року (суддя Добрянська Я. І.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2017 року (головуючий суддя Межевич М. В., судді: Земляна Г. В., Сорочко Є. О.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у м. Києві, заступника голови Національної поліції у м. Києві - начальника Головного управління Національної поліції у м. Києві підполковника поліції Крищенка Андрія Євгеновича про поновлення на публічній службі,

УСТАНОВИЛ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1, позивачка) звернулася до суду першої інстанції з позовом до Головного управління Національної поліції у місті Києві, начальника голови Національної поліції України - начальника Головного управління Національної поліції у м. Києві підполковника поліції Крищенка Андрія Євгенійовича про визнання протиправним наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що звільнення її з посади є незаконним, зазначає, що відповідно до статті 49-3 КЗпП, не пізніше ніж за два місяці до вивільнення керівник органу внутрішніх справ (підприємства, установи, організації) зобов'язаний персонально попередити працівників органів внутрішніх справ, які можуть бути звільнені у результаті реалізації змін в організаційно-штатній структурі органу, про наступне вивільнення (скорочення) під розписку.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2017 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Національної поліції в м. Києві № 457 о/с від 17 травня 2016 року в частині звільнення ОСОБА_1 з посади старшого слідчого слідчого управління Головного управління Національної поліції у місті Києві та призначення на посаду старшого слідчого відділення відділу поліції № 1 (з обслуговування житлового масиву "Лісовий", селища Биківня та військового містечка № 16) Деснянського управління поліції. Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого слідчого управління Головного управління Національної поліції у місті Києві з 17 травня 2016 року. Стягнуто з Головного управління Національної поліції в м. Києві на користь ОСОБА_1 різницю в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік, тобто з 12 травня 2016 року по день фактичного поновлення на службі. Допущено негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи за один місяць.

Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що відповідачем не виконаний обов'язок щодо персонального письмового попередження позивача про можливе наступне звільнення зі служби в поліції та не доведено до відома ОСОБА_1 перелік вакантних посад на виконання вимог частини 2 статті 68 Закону України "Про національну поліцію" та статті 49-2 Кодексу законів про працю. Відповідно, як наслідок, рішення про звільнення позивача зі служби з підстав, передбачених пунктом 4 частини 1 статті 77 Закону України "Про національну поліцію", без дотримання вимог, визначених у пунктом 4 частини 1 статті 77 Закону України "Про національну поліцію" є протиправним. При поновленні на посаді, суд покладає на відповідача обов'язок по виплаті позивачці грошового забезпечення, а саме, різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, тобто з 12 травня 2016 року по день фактичного поновлення на службі.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі скаржник вказує на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нову постанову, якого в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Скаржник стверджує, що переведення позивачки на іншу посаду відбувалось у зв'язку зі зміною в організаційній структурі поліції, структурних підрозділів ҐУНП у м. Києві, а також на виконання наказів Національної поліції України від 24 лютого 2016 року № 164дск "Про організаційно-штатні зміни в ГУНП у місті Києві" та ГУНП у місті Києві від 17 березня 2016 року № 6 дек "Про організаційно-штатні зміни в ГУНП у м. Києві". Скаржник стверджує, що позивачка була попереджена про можливе наступне вивільнення із займаної посади із 17 травня 2016 року згідно з пункту 1 статті 40 та статті 49-2 КЗпП України та п.п. 4 пункту 1 статті 77 (у зв'язку із скороченням штатів або проведення організаційних заходів) Закону України "Про Національну поліцію".

Скаржник заявляв клопотання про розгляд справи за його участі.

Позиція інших учасників справи.

Заперечення на касаційну скаргу від позивача до суду не надходили, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Від інших учасників справи не надходило клопотань про розгляд справи за їх участі.

Рух касаційної скарги.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління Національної поліції у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 квітня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у м. Києві, заступника голови Національної поліції у м. Києві - начальника Головного управління Національної поліції у м.

Києві підполковника поліції Крищенка Андрія Євгеновича про поновлення на публічній службі.

15 грудня 2017 року припинено процесуальну діяльність Вищого адміністративного суду України, у зв'язку із початком роботи Верховного Суду.

На виконання пп. 4 п. 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України в редакції з 15 грудня 2017 року, дану касаційну скаргу разом з матеріалами адміністративної справи передані на розгляд Касаційному адміністративному суду у складі Верховного Суду.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду, касаційне провадження №К/9901/15509/18 (адміністративна справа № 826/9400/16) визначено колегію суддів Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду для розгляду даної касаційної скарги у наступному складі: судді - доповідача - Шарапи В. М., суддів: Бевзенка В. М., Данилевич Н. А.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 30 травня 2019 року № 533/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл, у зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Шарапи В. М.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено наступний склад суду: судді - доповідача Загороднюка А. Г., суддів: Єресько Л. О., Соколова В. М.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 26 листопада 2019 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.

ОСОБА_1 проходила службу на посаді старшого слідчого Відділу розслідування злочинів у сфері господарської діяльності слідчого управління ГУ МВС України в м. Києві.

Згідно з пунктом 9 розділу 11 Закону України "Про національну поліцію" та відповідно до Положення про проходження служби рядовими і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнена 06 листопада 2015 року в запас Збройних Сил України.

Наказом № 16 о/с від 07 листопада 2015 року прийнята на посаду старшого слідчого Слідчого управління Головного управління Національної поліції України в м.

Києві.

17 травня 2016 року наказом № 457 о/с на підставі наказу Національної поліції України від 24 лютого 2016 року № 164 дск "Про організаційно-штатні зміни в Головному управлінні Національної поліції у м. Києві" та наказу Головного управління Національної поліції у м. Києві від 17 березня 2015 року № 6 дск "Про організаційно-штатні зміни в ГУНП у м. Києві", відповідно до Закону України "Про національну поліцію", ОСОБА_1 звільнена з посади старшого слідчого слідчого управління Головного управління Національної поліції у місті Києві відповідно до п. 4 (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) частини 1 статті 77 Закону України "Про національну поліцію".

Наказом № 457 о/с від 17 травня 2016 року майора поліції ОСОБА_1 призначено на посаду старшого слідчого відділення відділу поліції № 1 (з обслуговування житлового масиву "Лісовий", селища Биківня та військового містечка № 16) Деснянського управління поліції.

Вважаючи наказ № 457 о/с від 17 травня 2016 року в частині звільнення з посади старшого слідчого слідчого управління Головного управління Національної поліції у місті Києві та переведення на посаду старшого слідчого відділення відділу поліції № 1 (з обслуговування житлового масиву "Лісовий", селища Биківня та військового містечка № 16) Деснянського управління поліції таким, що підлягає скасуванню, позивачка звернулась до суду з позовом.

Не погоджуючись з наказом про звільнення та переведення на іншу посаду, позивачка звернулась до суду з даним позовом.

Джерела права й акти їх застосування.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 6 статті 43 Конституції України громадянам гарантовано захист від незаконного звільнення.

Згідно з статтею 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до частини 7 статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Статтею 236 КЗпП України встановлено обов'язок власника, а у сфері публічно-правових правовідносинах - суб'єкта владних повноважень, виплатити працівникові середній заробіток або різницю в заробітку за весь час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника та не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.

Згідно з частиною 1 статті 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у частиною 1 статті 32 КЗпП України та в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 36 КЗпП України, припиняється трудовий договір у разі відмови працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмови від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до статті 42 КЗпП України про наступне вивiльнення працiвникiв персонально попереджають не пiзнiше нiж за два мiсяцi. При вивiльненнi працiвникiв у випадках змiн в органiзацiї виробництва i працi враховується переважне право на залишення на роботi, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звiльнення у зв'язку iз змiнами в органiзацiї виробництва i працi власник або уповноважений ним орган пропонує працiвниковi iншу роботу на тому ж пiдприємствi, в установi, органiзацiї. При вiдсутностi роботи за вiдповiдною професiєю чи спецiальнiстю, а також у разi вiдмови працiвника вiд переведення на iншу роботу на тому ж пiдприємствi, в установi, органiзацiї працiвник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятостi або працевлаштовується самостiйно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до вiдома державної служби зайнятостi про наступне вивiльнення працiвника iз зазначенням його професiї, спецiальностi, квалiфiкацiї та розмiру оплати працi.

Спірні відносини регулюються Законом України від 02 липня 2015 року № 580-VIII "Про Національну поліцію" та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114 (далі - Положення).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про Національну поліцію" Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом.

Згідно з частинами 1, 3, 4, 5 статті 59 Закону України "Про Національну поліцію" служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України. Видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України.

Порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції встановлює Міністерство внутрішніх справ України.

Статтею 60 Закону України "Про Національну поліцію" визначено правове регулювання служби в поліції, а саме, що проходження служби в поліції регулюється Статтею 60 Закону України "Про Національну поліцію" та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 1 статті 68 Закону України "Про Національну поліцію" передбачено порядок призначення поліцейських на посади під час здійснення реорганізації, що у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення.

Частиною 2 статті 68 Закону України "Про Національну поліцію" встановлено, що поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за її згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня її персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті.

Відповідно до частини 3 статті 68 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейський, посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції відповідно до частини 3 статті 68 Закону України "Про Національну поліцію".

Згідно з частиною 5 статті 68 Закону України "Про Національну поліцію" переважне право на залишення на службі в поліції при реорганізації надається поліцейським з більш високими кваліфікацією та досягненнями у службовій діяльності. За рівних умов щодо кваліфікації та досягнень у службовій діяльності перевага в залишенні на службі надається особам, які мають таке право відповідно до вимог законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" визначено підстави звільнення зі служби в поліції, а саме, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється:

1) у зв'язку із закінченням строку контракту;

2) через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції;

3) за віком - у разі досягнення встановленого для нього частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" граничного віку перебування на службі в поліції;

4) у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів;

5) через службову невідповідність;

6) у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України;

7) за власним бажанням;

8) у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій);

9) у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі;

10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, або кримінального правопорушення;

11) у зв'язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з частиною 3 статті 211 КАС України (в редакції чинній до 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права, що кореспондує нормі частини 4 статті 328 КАС України (в редакції чинній після 15 грудня 2017 року).

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень на момент їх ухвалення визначалися статтею 159 КАС України (в редакції чинній до 15 грудня 2017 року), відповідно до якої судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справ, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна позиція неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 31 січня 2018 року у справі № 803/31/16.

Спеціальним актом вищої юридичної сили в системі загального законодавства та визначає особливий порядок звільнення у межах спірних правовідносин, є Закон України "Про Національну поліцію", а тому їх положенням у процесі правозастосування надається перевага над положеннями Кодексу законів про працю України. При цьому, положення Кодексу законів про працю України застосовуються лише у випадку не урегульованості або неповної урегульованості трудових правовідносин осіб, які мають статус державного службовця.

Відповідно до матеріалів справи, 17 травня 2016 року наказом № 457 о/с на підставі наказу Національної поліції України від 24 лютого 2016 року № 164 дск "Про організаційно-штатні зміни в Головному управлінні Національної поліції у м.

Києві" та наказу Головного управління Національної поліції у м. Києві від 17 березня 2015 року № 6 дск "Про організаційно-штатні зміни в ГУНП у м. Києві", відповідно до Закону України "Про Національну поліцію", ОСОБА_1 звільнена з посади старшого слідчого слідчого управління Головного управління Національної поліції у місті Києві відповідно до пункту 4 (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) частини 4 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" та в той же день наказом № 457 о/с від 17 травня 2016 року майора поліції ОСОБА_1 призначено на посаду старшого слідчого відділення відділу поліції № 1 (з обслуговування житлового масиву "Лісовий", селища Биківня та військового містечка № 16) Деснянського управління поліції.

Однак, в матеріалах справи не міститься доказів того, що в Головного управлінні Національної поліції України в м. Києві проводилися організаційно-штатні зміни та про те, що займана ОСОБА_1 посада є скороченою.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідачем не дотримано процедури порядку призначення поліцейських на посади під час здійснення реорганізації, що у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення.

В матеріалах справи відсутні докази ознайомлення та персонального попередження (письмового) позивачкою про можливе скорочення посади. Також відповідачем не надано до суду доказів того, що у Головному управління Національної поліції України в м. Києві відсутні будь-які вакантні посади на які можливо було перевести позивача з урахуванням її освіти, досвіду.

Верховний Суд зазначає, що факт скорочення посад не тягне безумовного звільнення саме з тієї установи де працювала позивачка, оскільки відповідно до статті 65 закону України "Про Національну поліцію" скрочення посади, яку обіймає поліцейський є однією з підстав її переведення на рівнозначну або нижчу посаду, а відповідно до статті 65 закону України "Про Національну поліцію" передбачено можливість призначення поліцейського, посада якого скорочена, за її згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції, а не тільки в тому, де він проходив службу.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відповідачем не виконаний обов'язок щодо персонального письмового попередження позивача про можливе наступне звільнення зі служби в поліції та не доведено до відома ОСОБА_1 із переліком вакантних посад на виконання вимог частини 2 статті 68 Закону України "Про Національну поліцію" та статті 49-2 Кодексу законів про працю, відповідно, як наслідок, рішення про звільнення позивача зі служби з підстав, передбачених пунктом 4 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію", без дотримання вимог, визначених у пунктом 4 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" є протиправним та підлягає скасуванню, позивач має бути поновлений на службі, на посаді, яку займав.

Суд зазначає, що різниця в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи в розумінні частини 2 статті 235 КЗпП України і сума, визначена судами до стягнення на користь позивачки не є предметом касаційного оскарження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

За такого правового регулювання та обставин справи суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої й апеляційної інстанцій.

Викладені в касаційній скарзі доводи щодо помилковості висновків судів першої та апеляційної інстанцій не підтвердилися під час розгляду касаційної скарги у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.

Отже, Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

За змістом частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини 6 статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 квітня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 липня 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: А. Г. Загороднюк

Судді Л. О. Єресько

В. М. Соколов