Історія справи

Ухвала КАС ВП від 03.08.2020 року у справі №640/19562/19

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 жовтня 2021 року

Київ

справа №640/19562/19

адміністративне провадження № К/9901/17362/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Шарапи В. М.,

суддів: Бевзенка В. М., Чиркіна С. М.,

за участю: секретаря судового засідання Мороз Ю. М.,

позивача: представник Гевел І. А.,

відповідача: представник Лісовенко О. О.,

третя особа МКІП: представник не з'явився,

третя особа УІНП: представник не з'явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Кабінету Міністрів України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.01.2020 у складі колегії суддів: Федорчука А. Б. (головуючий), Каракашьяна С. К., Смолія І. В. та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.06.2020 у складі колегії суддів: Єгорової Н. М. (суддя-доповідач), Коротких А. Ю., Федотова І. В. у справі №640/19562/19 за позовом Харківської міської ради до Кабінету Міністрів України, треті особи - Міністерство культури та інформаційної політики України, Український інститут національної пам'яті, про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинення певних дій

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

1. Харківська міська рада (надалі - позивач, Міськрада) звернулася до суду з позовом до Кабінету Міністрів України (надалі - відповідач, КМУ), треті особи - Міністерство культури, молоді та спорту України (надалі - Міністерство культури), Український інститут національної пам'яті (надалі - УНП), в якому просила:

1.1. визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиконання частини 1 статті 4 Закону України "Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939, 1940, 1941, 1942, 1943, 1944, 1945 років" від 09.04.2015 №315-VIII (надалі-Закон №315-VIII), що полягає у незатвердженні Єдиного національного реєстру пам'яток Другої світової війни 1939-1945 років;

1.2. зобов'язати відповідача затвердити Єдиний національний реєстр пам'яток Другої світової війни 1939-1945 років на виконання ~law22~.

2. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.01.2020, яке залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від
10.06.2020, позов задоволено частково.

2.1. Зобов'язано КМУ на виконання вимог ~law23~ затвердити Єдиний національний реєстр пам'яток Другої світової війни 1939-1945 років.

2.2. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

2.3. Стягнуто на користь Міськради понесені нею судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1921,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань КМУ.

3. Судами попередніх інстанцій в межах судового розгляду справи встановлено, що відповідач - КМУ, на виконання вимог ~law24~, на час звернення позивача до суду з даним позовом, не затвердив Єдиний національний реєстр пам'яток Другої світової війни 1939-1945 років.

4. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що дослідженими під час судового розгляду справи доказами підтверджується, що відповідач вживав заходів з метою затвердження відповідного реєстру, зокрема, вів листування з Міністерством культури та УНП, надавав останнім доручення та контролював їх виконання, що свідчить про відсутність допущення відповідачем будь-якої протиправної бездіяльності. Проте, зазначені дії не призвели до виконання вимог ~law25~ та затвердження Єдиного національного реєстру пам'яток Другої світової війни 1939-1945 років і на переконання суду першої інстанції його незатвердження є загрозою пошкодження або знищення таких пам'яток, оскільки останні не перебувають під охороною держави.

Тому, судом першої інстанції зроблено висновок про необхідність часткового задоволенні позову і зобов'язання відповідача затвердити цей реєстр.

4.1. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо необхідності часткового задоволення позовних вимог. Водночас, суд апеляційної інстанції додатково дослідив докази на підтвердження обставин наявності порушених права та інтересів Міськради внаслідок незатвердження відповідачем Єдиного національного реєстру пам'яток Другої світової війни 1939-1945 років.

З цього приводу суд апеляційної інстанції вказав на те, що відсутність реєстру перешкоджає позивачу як органу місцевого самоврядування присвоювати імена юридичним особам, об'єктам власності та вулицям, провулкам, проспектам, площам, паркам, скверам, бульварам, узвозам, проїздам, майданам, набережним, мостам, а також визначати пам'ятники учасникам Другої світової війни, які не підпадають під дію ~law26~. Крім того, судом апеляційної інстанції взято до уваги доводи, викладені у відзиві позивача на апеляційну скаргу відповідача, щодо необхідності формування міського бюджету з метою належного фінансування обліку та утримання пам'яток Другої світової війни 1939-1945 років.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

5. Відповідач - КМУ, подав касаційну скаргу на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.01.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.06.2020, в якій просить:

5.1. скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від
22.01.2020 в частині зобов'язання КМУ на виконання вимог ~law27~ затвердити Єдиний національний реєстр пам'яток Другої світової війни 1939-1945 років;

5.2. скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від
10.06.2020;

5.3. прийняти у зазначеній частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог до КМУ в повному обсязі.

5.4. Аргументи скаржника на обґрунтування доводів касаційної скарги зводяться до неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та допущення ними порушень норм процесуального права. Зокрема, скаржник наполягає, що позовні вимоги обґрунтовані обставинами щодо неможливості здійснення перейменування вулиць та населених пунктів, що регулюються ~law28~. Скаржник наголошує, що ~law29~ не визначено для КМУ строків та інших умов для затвердження Єдиного національного реєстру пам'яток Другої світової війни 1939-1945 років на виконання вимог ~law30~. На думку скаржника, суди попередніх інстанцій, встановивши, що відповідачем протиправної бездіяльності допущено не було, при цьому безпідставно зобов'язали його затвердити реєстр. Оскільки уповноваженими органами ведеться діяльність з розроблення і затвердження Єдиного національного реєстру пам'яток Другої світової війни 1939-1945 років, яка контролюється урядом, то скаржник переконаний у безпідставності зобов'язання КМУ затвердити відповідний реєстр. Що стосується порушень норм процесуального права, то скаржник послався на надання судом апеляційної інстанції оцінки законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності, яка не оскаржувалась відповідачем в апеляційному порядку. Крім того, скаржник стверджує про необґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції щодо наявності у позивача порушеного права та наголошує, що такі висновки зроблені на підставі доводів та доказів, які не були зазначені у позовній заяві та під час розгляду справи судом першої інстанції.

6. Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

6.1. На обґрунтування відзиву зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені на основі правильного застосування норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги є безпідставними. Зокрема, наголошує, що обов'язок щодо затвердження Єдиного національного реєстру пам'яток Другої світової війни 1939-1945 років виник у відповідача з моменту набрання чинності ~law31~ і вважає, що обраний судом спосіб захисту порушеного права позивача є ефективним.

7. Ухвалою Верховного Суду від 23.09.2021 розгляд даної справи вирішено проводити у судовому засіданні.

8. Представник скаржника у судовому засіданні, призначеному на 27.10.2021 о 16:30 год., вимоги касаційної скарги підтримав з підстав, що були викладені у ній.

9. Представник позивача у судовому засіданні, призначеному на 27.10.2021 о 16:30 год., вимоги відзиву на касаційну скаргу підтримав з підстав, що були викладені у ньому.

10. Інші учасники справи в судове засідання не прибули, про його дату, час та місце повідомлялись належним чином.

11. У судовому засіданні, призначеному на 27.10.2021 о 16:30 год., судом допущено заміну третьої особи - Міністерства культури, її правонаступником - Міністерством культури та інформаційної політики України.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд касаційної інстанції:

12. Під час розгляду касаційної скарги колегія суддів враховує приписи частин 1, 2 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), відповідно до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

13. Стаття 11 Конституції України гарантує, що держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.

14. ~law32~ прийнятий відповідно до цієї статті Конституції і спираючись на резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 22.11.2004 №A/RES/59/26, від
02.03.2010 №A/RES/64/257 з метою збереження пам'яті про перемогу над нацизмом у Другій світовій війні 1939-1945 років.

15. Згідно з ~law33~, пам'ятками Другої світової війни 1939-1945 років визнаються військові кладовища, військові ділянки на цивільних кладовищах, братські та одинокі могили, пам'ятники, пам'ятні знаки, скульптурні, архітектурні та інші споруди, композиції і об'єкти, що увічнюють пам'ять про події часів Другої світової війни 1939-1945 років, її учасників та жертв. Єдиний національний реєстр пам'яток Другої світової війни 1939-1945 років затверджується Кабінетом Міністрів України.

16. Частиною 2 цієї статті передбачено, що пам'ятки, визначені частиною першою цієї статті, перебувають під охороною держави.

17. ~law34~ набрав чинності 21.05.2015 і як встановлено судами попередніх інстанцій, станом на моменту звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом, відповідачем - КМУ, встановленого ~law35~ обов'язку щодо затвердження Єдиного національного реєстру пам'яток Другої світової війни 1939-1945 років виконано не було.

18. Зважаючи на приписи частин 1, 2 статті 341 КАС України, колегія суддів Верховного Суду здійснює перегляд оскаржуваних судових рішень судів попередніх інстанцій лише в межах заявлених у касаційній скарзі доводів та вимог, а тому позбавлена процесуальної можливості перевірити правильність застосування норм матеріального права та дотримання норм процесуального права судами попередніх інстанцій в частині висновків останніх про недопущення КМУ протиправної бездіяльності щодо невиконання вимог ~law36~, що полягала у незатвердженні Єдиного національного реєстру пам'яток Другої світової війни 1939-1945 років та відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

19. Натомість, що стосується обґрунтованості висновків судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання КМУ на виконання вимог ~law37~ затвердити Єдиний національний реєстр пам'яток Другої світової війни 1939-1945 років, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.

20. Частина 2 статті 55 Конституції України гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

21. Це право кореспондує нормі статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція), яка визначає, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

22. Отже, під ефективним засобом (способом) захисту слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним існуючим обставинам.

23. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, у тому числі, шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

24. Вирішуючи справу суд, у першу чергу, зобов'язаний встановити наявність порушеного права та відповідність обраного позивачем способу його захисту ти, що визначені законодавством. Невідповідність заявлених позовних вимог вказаним умовам є підставою для відмови судом у їх задоволенні.

25. У свою чергу, згідно пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

26. Частиною 4 цієї статті передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

27. Тобто, частиною 2 статті 245 КАС України встановлені загальні способи захисту порушеного права, у той час як частиною 4 цієї статті - спеціальні способи захисту порушеного права, які застосовуються за умови встановлення судом певних обставин та індивідуально у кожному випадку.

28. Обираючи між загальними та спеціальними способами захисту порушеного права, адміністративний суд керується принципом ефективності його захисту, що передбачає обрання такого способу захисту порушеного права, який буде ефективним як згідно закону, так і на практиці.

29. Адміністративний суд, задовольняючи позов, повинен застосувати конкретний спосіб захисту порушеного права, що залежить від змісту суб'єктивного права, за захистом якого особа звернулася до суду та від характеру його порушення суб'єктом владних повноважень. При цьому, має існувати чіткий зв'язок між правопорушенням та способом захисту права. Іншими словами, метою обрання певного способу захисту порушеного права має бути можливість усунення перешкод у здійсненні особою свого права шляхом застосування саме такого способу їх захисту.

30. Як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій дослідили листування відповідача - КМУ з іншими уповноваженими органами, зокрема, з Міністерством культури та УНП і встановили, що відповідач вчиняв залежні від нього дії для затвердження Єдиного національного реєстру пам'яток Другої світової війни 1939-1945 років. У зв'язку з цим, судами попередніх інстанції констатовано, що КМУ не допустив будь-якої протиправної бездіяльності в межах спірних правовідносин і у задоволенні позовних вимог у відповідній частині було відмовлено.

31. Разом з тим, суди попередніх інстанцій, виключно спираючись на загрозу пошкодження або знищення пам'яток Другої світової війни 1939-1945 років внаслідок незатвердження КМУ Єдиного національного реєстру цих пам'яток, дійшли висновку про необхідність зобов'язання відповідача затвердити такий реєстр.

32. Колегія суддів Верховного Суду не вважає, що обраний судами попередніх інстанцій спосіб захисту порушеного права в частині задоволених позовних вимог відповідає критерію щодо його ефективності.

33. Верховний Суд вже визначав у своїй практиці, що під протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень потрібно розуміти зовнішню форму його поведінки (діяння), яка полягає у неприйнятті рішення чи нездійсненні юридично значимих та обов'язкових дій на користь певних заінтересованих осіб, які на підставі закону були віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були прийняті (здійснені) (постанова від 19.04.2018 у справі №800/426/17).

34. Отже, у випадку невстановлення судами попередніх інстанцій факту допущення протиправної бездіяльності відповідачем, у судів були відсутні підстави стверджувати про те, що між характером допущеного правопорушення з боку суб'єкта владних повноважень та обраним позивачем способом захисту порушеного права існував якийсь взаємозв'язок.

35. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 у справі №800/580/17 вказала, що суд при задоволенні позовних вимог може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною, одночасно зобов'язавши його виправити оскаржувані порушення.

36. У постанові від 04.08.2020 у справі №340/2074/19 Верховний Суд розвинув цей висновок і додатково зазначив, що як у пункті 4 частини 1 статті 5, так і у пункті 4 частини 2 статті 245 КАС України цей спосіб захисту складається з двох частин:

1) констатуючої - суд визнає бездіяльність протиправною;

2) зобов'язуючої - суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вчинити певну дію, прийняти рішення на користь позивача.

37. Отже, за умови констатації бездіяльності як протиправної, суд зобов'язаний в силу закону застосувати і спонукаючий засіб впливу та зобов'язати відповідача виправити порушення шляхом вчинення певних дій, які не були вчинені протиправно.

38. Варто зауважити, що за змістом пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може також прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

39. Таким чином, зобов'язання суб'єкта владних повноважень судом до вчинення певних дій може бути обрано судом в якості самостійного способу захисту порушеного права позивача, проте, за умови якщо питання про визнання протиправною бездіяльності цього суб'єкта судом узагалі не вирішувалось при задоволенні позову.

40. Проте, у випадку спірних правовідносин застосування даної норми статті 245 КАС України є неможливим, оскільки за умови, коли суди дійшли висновку про відсутність будь-якої протиправної бездіяльності з боку відповідача, у них не було підстав зобов'язувати його вчиняти певні дії для усунення наслідків цієї бездіяльності.

41. Крім того, у разі, якщо суди попередніх інстанцій встановили, що незатвердження КМУ Єдиного національного реєстру пам'яток Другої світової війни 1939-1945 років мало місце виходячи з об'єктивних (таких, що не залежали від волевиявлення відповідача) причин, оскільки не були виконані всі умови для його затвердження, то існують обґрунтовані підстави вважати, що зобов'язання відповідача затвердити цей реєстр на підставі рішення суду також не матиме результату та не призведе до відновлення прав, про порушення яких позивач заявив у позовній заяві і відзиві на апеляційну скаргу.

42. З огляду на наведене, колегія суддів Верховного Суду в цій адміністративній справі приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги про зобов'язання КМУ на виконання вимог ~law38~ затвердити Єдиний національний реєстр пам'яток Другої світової війни 1939-1945 років, допустили неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, що слугує підставою для скасування оскаржуваних судових рішень у відповідній частині з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні відповідних позовних вимог за наслідками касаційного перегляду.

43. Поряд з цим, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне відхилити решту доводів касаційної скарги.

44. Зокрема, аргументи скаржника про неможливість застосування норм ~law39~ до правовідносин щодо перейменування вулиць, населених пунктів не заслуговують на увагу, оскільки позивач стверджував про порушення своїх прав внаслідок незатвердження КМУ Єдиного національного реєстру пам'яток Другої світової війни 1939-1945 років не виключно з підстав неможливості перейменування Міськрадою вулиць.

45. Відповідно до частин 1, 3 статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

46. Тому, колегія суддів Верховного Суду не погоджується з аргументами скаржника про неможливість врахування судом апеляційної інстанції додаткових доводів на підтвердження наявності у позивача порушеного права, викладених у відзиві позивача на апеляційну скаргу, щодо необхідності формування міського бюджету з метою належного фінансування обліку та утримання пам'яток Другої світової війни 1939-1945 років.

47. Стосовно стверджуваних порушень процесуального права судом апеляційної інстанції внаслідок надання ним оцінки законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності, яка не оскаржувалась відповідачем в апеляційному порядку, то слід зазначити, що це не може слугувати самостійною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

48. За приписами частин 1, 2, 3 статті 351 КАС України, суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених частин 1, 2, 3 статті 351 КАС України межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

49. З огляду на наведене, касаційну скаргу слід задовольнити.

50. Розглядаючи дану касаційну скаргу, колегія суддів Верховного Суду також враховує, що Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зазначив, що "згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення". Тому, Верховний Суд не надає оцінки решті доводів касаційної скарги під час касаційного розгляду даної справи.

Керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від
15.01.2020 №460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", статтями 341, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Кабінету Міністрів України задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.01.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.06.2020 у справі №640/19562/19 в частині задоволених позовних вимог про зобов'язання Кабінету Міністрів України на виконання вимог частини 1 статті 4 Закону України "Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939, 1940, 1941, 1942, 1943, 1944, 1945 років" від
09.04.2015 №315-VIII затвердити Єдиний національний реєстр пам'яток Другої світової війни 1939-1945 років - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог в цій частині відмовити.

У решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.01.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.06.2020 у справі №640/19562/19 - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Судді В. М. Шарапа

В. М. Бевзенко

С. М. Чиркін