Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

01 квітня 2020 року

Київ

справа №640/637/19

адміністративне провадження №К/9901/31929/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білоуса О.В.,

суддів - Блажівської Н.Є., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2019 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сістемінжинірінгменеджмент» до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сістемінжинірінгменеджмент» (далі - Товариство) звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ГУ ДФС у м. Києві від 27 грудня 2018 року №0067641404, яким Товариству зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 2044580 грн та №0067631404, яким до позивача застосовано штраф за ненадання до перевірки первинних документів в розмірі 1020 грн.

В обґрунтування позовних вимоги вказує, що висновки контролюючого органу, на яких ґрунтуються оскаржувані податкові повідомлення-рішення, є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки фінансово-господарські операції позивача з контрагентом є реальними, що підтверджується, за твердженнями позивача, належним чином оформленою первинною документацією.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2019 року, позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 27 грудня 2018 року №0067641404. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з ухваленими у справі рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ГУ ДФС у м. Києві звернулося з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати і ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування зазначає про недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суди першої та апеляційної інстанцій вважають встановленими та неповне з`ясування обставин у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів і вимог касаційної скарги, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 28 листопада по 4 грудня 2018 року головним державним ревізором-інспектором відділу контролю за ризиковими платниками управління спеціального аудиту Департаменту аудиту ГУ ДФС у м. Києві Гайдамакою Ю.О. проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Сістемінжинірінгменеджемент» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з контрагентом-постачальником ТОВ «Орсент» за січень, лютий, березень 2018 року.

За насідками проведення вказаної перевірки, складено акт від 11 грудня 2018 року №1212/26-15-14-04-04/37441935 документальної позапланової перевірки TOB «Сістемінжинірінгменеджемент» (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення вимог п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.4 ст.200 ПК України, в результаті чого завищено від`ємне значення різниці між сумою податкових зобов`язань та податкового кредиту в період, що перевірявся на загальну суму 2044580 грн, а саме січень 2018 року - 295930 грн, лютий 2018 року - 994630 грн та березень 2018 року - 754020 грн.

2 січня 2019 року на адресу позивача з ГУ ДФС у м. Києві засобами поштового зв`язку надійшли податкові повідомлення рішення від 27 грудня 2018 року №0067641404 та №0067631404, складені на підставі акту перевірки від 11 грудня 2018 року №1212/26-15-14-04-04/37441935, якими позивачу нараховано грошові зобов`язання, які підлягають сплаті протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання податкових повідомлень - рішень на загальну суму 2045600 грн.

Позивач не погодився з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, вважав їх незаконними, оскільки, документи, які були необхідні для перевірки не були надані з поважних причин.

Задовольнивши частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що на підтвердження реальності господарських операцій позивачем до суду надано копії специфікацій, рахунків на оплату, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних. Також в судовому засіданні, на вимогу суду першої інстанції, було надано докази оренди відповідних приміщень позивачем, докази оплати оренди цих приміщень, акти-прийому передачі приміщень, за адресами яких, продукція отримувалась позивачем.

При цьому, як зазначено судами попередніх інстанцій, вказані документи не були надані під час проведення перевірки з поважних причин.

Колегія суддів вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними з огляду на таке.

Приписами пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що господарською діяльністю є діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (14.1.36.); доходами є загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами (14.1.56.); постачанням товарів є будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (14.1.191.); розумною економічною причиною (ділова мета) є причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (14.1.231.).

Відповідно до абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункт 139.1 статті 139 Податкового кодексу України).

Згідно із пунктом 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно із пунктом 185.1. статті 185, пунктом 187.1. статті 187, пунктом 188.1. статті 188 ПК України, об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Відповідно до пунктів 201.1., 201.4., 201.6. статті 201 ПК України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один із способів, визначених пунктом 201.1. статті 201 ПК України; податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця; податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1. статті 200 ПК України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно із пунктом 198.1. статті 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

При цьому, відповідно до пунктів 198.2., 198.3., 198.6. статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 Кодексу).

З аналізу наведених законодавчих приписів вбачається, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування податком на прибуток, є факт придбання товарів (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до статті 2 Закону України від 16 липня 1999 року №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; далі - Закон №996-XIV) цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Згідно з частиною 2 статті 3 Закону №996-XIV бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Одним із основних принципів, на яких ґрунтується бухгалтерський облік та фінансова звітність, відповідно до статті 4 Закону №996-XIV, є принцип превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Згідно із статтею 1 Закону №996-XIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як зазначено у частини 1 статті 9 Закону №996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з пунктом 1.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 (зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704; далі - Положення), записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів.

Відповідно до пункту 2.1 Положення, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платниками податків вносяться відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, ГУ ДФС у м. Києві у період з 16 по 22 серпня 2018 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства у взаємовідносинах з ТОВ «Орсент» за період січень, лютий, березень 2018 року.

За насідками проведення вказаної перевірки, складено акт від 30 серпня 2018 року №849/26-15-14-04-04/37441935 документальної позапланової перевірки Товариства, яким встановлено порушення вимог пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.4 статті 200 ПК України, в результаті чого завищено від`ємне значення різниці між сумою податкових зобов`язань та податкового кредиту в період, що перевірявся на загальну суму 2044580 грн, а саме січень 2018 року - 295930 грн, лютий 2018 року - 994630 грн та березень 2018 року - 754020 грн.

При цьому, підставою для встановлення вказаних порушень було ненадання Товариством документів первинного бухгалтерського обліку за господарськими операціями з ТОВ «Орсент» для перевірки.

5 вересня 2018 року Товариством подано заперечення до акту перевірки від 30 серпня 2018 року де зазначено, що документи не були надані з підстав їх втрати. Просило продовжити позапланову документальну перевірку строком до 90 днів з наданням можливості відновити втрачені документи.

Розглянувши вказане заперечення, у зв`язку із необхідністю з`ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки, відповідачем призначено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства, яка відбулась в період з 28 листопада по 4 грудня 2018 року.

Однак, за наслідками вказаної перевірки, як встановлено судами попередніх інстанцій, документів первинного бухгалтерського обліку, які б підтверджували реальність господарських операцій з контрагентом ТОВ «Орсент» знову надано не було.

Пунктом 44.3 статті 44 ПК України встановлено, що платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

За приписами пункту 44.5. статті 44 ПК України, у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов`язаний у п`ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити контролюючий орган за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та контролюючий орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації.

Платник податків зобов`язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до контролюючого органу.

Таке повідомлення, як зазначило Товариство в запереченнях на акт перевірки від 30 серпня 2018 року, було подане 22 серпня 2018 року до ГУ ДФС у м. Києві.

Повторна документальна позапланова перевірка Товариства була проведена в період з 28 листопада по 4 грудня 2018 року, тобто більше ніж через 90 днів відведених нормами ПК України для відновлення втрачених документів.

Питання надання платниками податків документів до перевірки врегульовано статтею 85 ПК України, пунктом 85.2 якої передбачено, що платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Відповідно до пункту 44.6 статті 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо ж платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Пунктом 44.7 статті 44 ПК України визначено, що у разі якщо посадова особа контролюючого органу, яка здійснює перевірку, відмовляється з будь-яких причин від врахування документів, наданих платником податків під час проведення перевірки, платник податків має право до закінчення перевірки надіслати листом з повідомленням про вручення та з описом вкладеного або надати безпосередньо до контролюючого органу, який призначив проведення перевірки, копії таких документів (засвідчені печаткою платника податків (за наявності печатки) та підписом платника податків - фізичної особи або посадової особи платника податків - юридичної особи).

У разі якщо надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу після завершення перевірки або у разі надання таких документів відповідно до абзацу другого цього пункту, контролюючий орган має право не приймати рішення за результатами проведеної перевірки та призначити позапланову документальну перевірку такого платника податків.

При цьому, відповідно до підпункту 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 ПК України у разі, якщо платником податків подано в установленому порядку органу державної податкової служби заперечення до акта перевірки або скаргу на прийняте за її результатами податкове повідомлення-рішення, в яких вимагається повний або частковий перегляд результатів відповідної перевірки або скасування прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення і коли платник податків у своїй скарзі (запереченнях) посилається на обставини, що не були досліджені під час перевірки, та об`єктивний їх розгляд неможливий без проведення перевірки, - здійснюється документальна позапланова перевірка. Така перевірка проводиться виключно з питань, що стали предметом оскарження.

Системний аналіз наведених вище правових норм свідчить про те, що законодавцем передбачено право платника податків надати контролюючому органу документи, які були відсутні під час перевірки. При цьому, якщо платник податків у запереченнях на акт перевірки посилається на обставини, що не були досліджені під час перевірки, до прийняття рішення за результатами такої перевірки це зумовлює обов`язок податкового органу щодо призначення та проведення позапланової перевірки.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі №802/1069/13-а.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, Товариством документи первинного бухгалтерського обліку за господарськими операціями із ТОВ «Орсент» не надано ні під час перевірки в період з 16 по 22 серпня 2018 року, ні під час повторної перевірки в період з 28 листопада по 4 грудня 2018 року, ні після проведення таких перевірок.

При цьому, колегія суддів вважає помилковим посилання судів попередніх інстанцій на поважність причин неможливості надати на перевірку первинну документацію, оскільки така вилучалась на підставі ухвали суду та протоколу тимчасового доступу до речей і документів.

Як вбачається із матеріалів справи, ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 21 грудня 2018 року задоволено клопотання прокурора військової прокуратури Київського гарнізону про тимчасовий доступ до речей та документів та надано дозвіл відповідним посадовим особам тимчасовий доступ до оригіналів документів, в тому числі, що містять державну таємницю, які перебувають у володінні ТОВ «Сістемінжинірінгменеджмент», з правом їх вилучення (виїмки).

Таке вилучення, як свідчить протокол тимчасового доступу до речей і документів та опис речей і документів, які були вилучені на підставі ухвали слідчого судді, суду (додаток до протоколу), було проведено 26 грудня 2018 року, тобто після проведення повторної перевірки ГУ ДФС у м. Києві в період з 28 листопада по 4 грудня 2018 року.

Про вказані обставини ГУ ДФС у м. Києві зазначало і в апеляційній скарзі, однак суд апеляційної інстанції їх не дослідив та не дав належної оцінки.

Частиною третьою статті 242 КАС України передбачено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У порушення вказаної норми, суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили усі наявні в матеріалах справи докази щодо ненадання позивачем документів первинного бухгалтерського обліку за господарськими операціями з ТОВ «Орсент» під час проведення документальної позапланової виїзної перевірки (повторної, за результатами розгляду заперечень до акту перевірки від 30 серпня 2018 року №849/26-15-14-04-04/37441935)

В силу приписів частини другої статті 341 КАС України (в редакції, чинній на момент відкриття касаційного провадження у справі), якими визначено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, позбавлений можливості усунути вказані недоліки.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України (в редакції, чинній на момент відкриття касаційного провадження у справі), підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Враховуючи наведене, колегія суддів касаційного суду дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції повністю з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 345, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2019 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді Н.Є.Блажівська

І.Л.Желтобрюх