Оскаржити рішення про визнання спадщини відумерлою може спадкоємець, або заявник право на спадкування якого підтверджено, чи хоча б перебуває в процесі підтвердження (ВС КЦС, справа №712/14171/21 від 14.02.2023 р.)

Фабула судового акту: Міська рада звернулася до суду із заявою, у якій просила визнати спадщину після померлого - відумерлою та передати квартиру у комунальну власність. Квартиру за померлим ніхто не успадкував. Відтак спадщина, що складається з цієї квартири, була визнана відумерлою та передана міськраді. Водночас, особа, яка доводила що проживала із спадкодавцем не менше ніж 5 років, вважала себе спадкоємицею 4 черги, звернулася до апеляційного суду із апеляційною скаргою, оскільки вирішила що суд вирішив питання про її права та інтереси без її участі.

Проте суд апеляційної інстанції закрив провадження, обґрунтовуючи тим, що вона не підтвердила належними доказами своє право на спадщину після смерті власника квартири, оскільки спадкодавець не склав заповіту на її ім'я, родинних стосунків між ними немає, належність їй права на спадкування як спадкоємця четвертої черги за законом не довела. Хоча вона і подала заяву про прийняття спадщини в установленому законом порядку, проте не підтвердила свого права на спадкування, тому не є спадкоємцем як на час ухвалення оскаржуваного рішення судом першої інстанції, так і на час перегляду цього рішення апеляційним судом. Відтак оскаржуване рішення суду першої інстанції безпосередньо не стосується її прав, інтересів та обов`язків.

Із цими висновками погодився і ВС КЦС, який пояснив:

Відповідно до ч.1-3 ст. 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням.

Відумерлою є спадщина, визнана такою на підставі встановлення судом існування (чи не існування) кількох юридичних фактів:

• факту смерті спадкодавця;
• відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від спадщини, неприйняття спадкоємцями спадщини чи відмови від її прийняття;
• дотримання органом місцевого самоврядування відповідної процедури.

У п.8 ч.2 ст. 293 ЦПК України зазначено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про визнання спадщини відумерлою. Суд, встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді відповідно до закону (ст. 338 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

У зазначеній статті визначено коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, що поділяється на такі дві групи, - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

На відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, особа, яка не брала участі у такій справі, має довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Водночас судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов`язки такої особи.

Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між заявником і сторонами спору не може братися до уваги.

Відповідно до п. 3 ч.1ст. 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження у справі, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Системний аналіз наведених процесуальних норм права дає підстави для висновку, що суд апеляційної інстанції в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу. Водночас, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердилися, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.

Отже у цій справі: Суд першої інстанції встановив, що спадщину після смерті власника квартири ніхто не прийняв, спадкоємців немає, після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини жодній особі свідоцтво про право власності не видано та відповідних прав в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не зареєстровано.

Суд апеляційної інстанції - в свою чергу - встановив, що спадкова справа заведена на підставі заяви скаржниці. Втім у видачі їй свідоцтва відмовлено внаслідок недоведеності факту її проживання із спадкодавцем. Вона - також - неодноразово зверталася до суду із заявами про встановлення факту проживання однією сім`єю, але то забирала свою заяву, то з інших причин судом її заяву задоволено не було жодним чином. На час подання апеляції судове провадження про підтвердження факту проживання не розглядалося.

Відтак ВС КЦС погодився із висновками апеляційного суду - що вона не є спадкоємцем за заповітом та родичкою спадкодавця, хоч і подала заяву про прийняття спадщини після його смерті у встановлений законом строк, проте без постановлення відповідного судового рішення про встановлення факту проживання однією сім`єю не підтвердила свого права на спадкування, тому не є учасником зазначених спадкових правовідносин.

Тому, як на час ухвалення судом першої інстанції рішення про визнання спадщини відумерлою, так і на час постановлення апеляційним судом оскаржуваної ухвали тай на час перегляду оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції в касаційному порядку - право заявника на спадкування не підтверджено. Отже вірним є висновок про закриття провадження на підставі п. 3 ч.1 ст. 362 ЦПК України, оскільки рішенням суду першої інстанції про визнання спадщини відумерлою не вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки цієї заявниці.

Аналізуйте судовий акт: Незвернення спадкоємця за оформленням спадкових прав на належну йому земельну частку (пай) після смерті спадкодавця не є підставою для визнання спадщини відумерлою та передачі її територіальній громаді (ВС/КЦС, справа № 2о-55/2008, 4.07.18);

Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду (ВС КЦС № 2-5256/11 від 18.06.2021 р.);

Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини (ВС КЦС справа №405/7058/19 від 26.07.2021 р.);

Факт проживання спадкоємця за кордоном не є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини (КЦС/ВС у справі № 589/1863/13-ц від 12.04.2021).

Постанова

Іменем України

14 лютого 2023 року

місто Київ

справа № 712/14171/21

провадження № 61-10639св22

Верховний Суд, який діє у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

заявник - Черкаська міська рада,

заінтересована особа - Третя Черкаська державна нотаріальна контора,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського апеляційного суду від 29 вересня 2022 року, постановлену колегією суддів у складі Нерушак Л. В., Вініченка Б. Б., Новікова О. М.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції заявника

Черкаська міська рада у грудні 2021 року звернулася до суду із заявою, у якій просила визнати спадщину після померлого ОСОБА_2 відумерлою та передати квартиру АДРЕСА_1 у комунальну власність територіальної громади м. Черкаси в особі Черкаської міської ради.

Свої вимоги заявник обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 .

Спадкоємців за законом та/або заповітом у ОСОБА_2 немає.

За життя ОСОБА_2 на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 , яку ніхто не успадкував. Відтак спадщина, що складається з цієї квартири, є відумерлою.

Стислий виклад змісту рішення суду першої інстанції

Рішенням від 21 лютого 2022 року Соснівський районний суд м. Черкаси задовольнив заяву Черкаської міської ради.

Суд визнав спадщину після громадянина ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відумерлою та передав квартиру АДРЕСА_1 у власність територіальної громади м. Черкаси в особі Черкаської міської ради.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що заявник довів наявність умов, які потрібні для визнання спадщини відумерлою, що передбачені положеннями статті 1277 Цивільного кодексу України

(далі - ЦК України).

Стислий виклад змісту рішення суду апеляційної інстанції

ОСОБА_1 як особа, яка не брала участі у справі, проте вважала, що суд першої інстанції вирішив питання про її права та інтереси, звернулася до апеляційного суду із апеляційною скаргою.

Ухвалою від 15 серпня 2022 року Черкаський апеляційний суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 21 лютого 2022 року.

Ухвалою від 29 вересня 2022 року Черкаський апеляційний суд закрив апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 21 лютого 2022 року.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовував зазначену ухвалу тим, що ОСОБА_1 не підтвердила належними доказами своє право на спадщину після смерті ОСОБА_2 , оскільки спадкодавець не склав заповіту на її ім'я, родинних стосунків між ними немає, належність їй права на спадкування як спадкоємця четвертої черги за законом не довела. Отже, ОСОБА_1 , яка хоча і подала заяву про прийняття спадщини протягом шести місяців в установленому законом порядку, проте не підтвердила свого права на спадкування, тому не є спадкоємцем ОСОБА_2 як на час ухвалення оскаржуваного рішення судом першої інстанції, так і на час перегляду цього рішення апеляційним судом. Відтак суд апеляційної інстанції дійшов переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції безпосередньо не стосується прав, інтересів та обов`язків ОСОБА_1 , тому закрив апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 25 жовтня 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направила до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 21 лютого 2022 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 29 вересня 2022 року, постановити нове рішення, яким заяву Черкаської міської ради залишити без розгляду.

Ухвалою від 15 грудня 2022 року Верховний Суд відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 21 лютого 2022 року, оскільки рішення суду першої інстанції не було предметом апеляційного перегляду по суті вимог, його законність та обґрунтованість не перевірялися, тому згідно з пунктом 1 частини першої статті 389 ЦПК України та пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України воно не підлягає касаційному оскарженню.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

ОСОБА_1 , наполягаючи на тому, що ухвалу апеляційного суду постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення визначила те, що:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 641/2666/19

(провадження № 61-12617св20), відповідно до яких, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам те, що вони мають право подати позов на загальних підставах;

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 18 липня 2022 року у справі № 755/9100/18 (провадження № 61-17332св20), згідно з якими наявність спору про право повинна встановлюватися за ознакою можливого заперечення суб`єктивного права особи, щодо якого виникає спір;

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 536/23/17 (провадження № 61-12496св19), щодо порядку застосування частини третьої статті 1268 ЦК України;

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 402/396/14-ц (провадження № 61-6848св19), згідно з якими незалучення до участі у справі спадкоємця першої черги та за заповітом може істотно вплинути на його права та обов`язки як спадкоємця, тому немає правових підстав для задоволення заяви про визнання спадщини відумерлою. Суд зазначив, що виявив спір про право, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження, тому вирішення питання про визнання спадщини відумерлою є передчасним;

- заявника не було залучено до справи № 712/14171/21.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Черкаська міська рада у січні 2023 року із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду відзив, у якому просила касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Черкаського апеляційного суду від 29 вересня 2022 року - без змін.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 15 грудня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського апеляційного суду від 29 вересня 2022 року.

За змістом правила частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Спадкове майно складається з квартири АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 18 грудня 2006 року.

У цій квартирі ОСОБА_2 був зареєстрований та постійно проживав.

Інших осіб, які були зареєстровані або фактично проживали з померлим за адресою: АДРЕСА_2 , та які могли прийняти спадщину в силу статті 1268 ЦК України, суд першої інстанції не встановив.

Згідно з інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) від 01 лютого 2022 року № 68337762 після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , 09 вересня 2019 року заведено спадкову справу № 3/2019, номер у спадковому реєстрі 64713288.

Після спливу шести місяців з дня відкриття спадщини будь-якій особі свідоцтво про право власності не видано та відповідних прав в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не зареєстровано.

Черкаська міська рада звернулася до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою після спливу одного року з часу відкриття спадщини.

Право, застосоване судом

Відповідно до статей 1216 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК Україна).

Згідно з частиною першою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Статтею 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

За правилами частин першої, третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням.

Відумерлою є спадщина, визнана такою на підставі встановлення судом існування (чи не існування) кількох юридичних фактів: факту смерті спадкодавця, відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від спадщини, неприйняття спадкоємцями спадщини чи відмови від її прийняття, дотримання органом місцевого самоврядування відповідної процедури.

У пункті 8 частини другої статті 293 ЦПК України зазначено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про визнання спадщини відумерлою.

Суд, встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді відповідно до закону (стаття 338 ЦПК України).

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Справа, що переглядається, стосується вирішення питання визнання відумерлою спадщини після смерті ОСОБА_2 .

Таку заяву подала Черкаська міська рада в порядку окремого провадження у зв`язку з відсутністю інших спадкоємців ОСОБА_2 та відповідного спору про право.

Суд першої інстанції встановив, що спадщину після смерті ОСОБА_2 ніхто не прийняв, спадкоємців немає, після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини жодній особі свідоцтво про право власності не видано та відповідних прав в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не зареєстровано.

За встановлених обставин суд першої інстанції задовольнив заяву Черкаської міської ради, визнав спадщину після громадянина ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відумерлою та передав квартиру АДРЕСА_1 у власність територіальної громади м. Черкаси в особі Черкаської міської ради.

ОСОБА_1 як особа, яка не брала участі у справі, вважаючи, що рішення суду першої інстанції порушує її права як спадкоємця за законом, 15 липня 2022 року звернулася до апеляційного суду із апеляційною скаргою на це рішення суду.

Обґрунтовуючи порушення оскаржуваним судовим рішенням своїх прав, ОСОБА_1 посилалася на те, що вона є спадкоємцем четвертої черги за законом, оскільки проживала разом зі спадкодавцем ОСОБА_2 однією сім`єю не менш ніж п`ять років до часу відкриття спадщини. У шестимісячний строк, а саме 09 вересня 2019 року, вона подала заяву про прийняття спадщини. Відтак, вважала, що висновки суду першої інстанції про відсутність спадкоємців, неприйняття ними спадщини та наявність підстав для визнання спадщини відумерлою є помилковими.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, потрібно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Конституцією України закріплено основні засади судочинства (частина друга статті 129). Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист, зокрема на забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України).

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Реалізація права особи на судовий захист здійснюється, зокрема шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної інстанції, оскільки перегляд таких рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів особи. За правовою позицією Конституційного Суду України правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із цим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення у справі «Де Жуфр да ла Праделль проти Франції» (De Geouffre de la Pradelle v. France) від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду та перегляд оскаржуваного рішення в апеляційному порядку, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.

Однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного оскарження судового рішення. Можливість (право) оскарження судових рішень у суді апеляційної інстанції є складовою права особи на судовий захист. Перегляд судових рішень в апеляційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

У зазначеній статті визначено коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, що поділяється на такі дві групи, - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

На відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, особа, яка не брала участі у такій справі, має довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Водночас судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов`язки такої особи. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між заявником і сторонами спору не може братися до уваги.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження у справі, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Системний аналіз наведених процесуальних норм права дає підстави для висновку, що суд апеляційної інстанції в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу. Водночас, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердилися, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.

Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18).

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що спадкова справа № 33/2019 щодо майна померлого ОСОБА_2 заведена 09 вересня 2019 року на підставі заяви ОСОБА_1 від 09 вересня 2019 року.

Втім, постановою від 20 грудня 2019 року приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Левицька Руслана Валентинівна відмовила ОСОБА_1 у виданні свідоцтва про право на спадщину на квартиру АДРЕСА_1 , з тих підстав, що ОСОБА_2 заповіт не складав, а ОСОБА_1 не є родичкою померлого.

Суд апеляційної інстанції правильно врахував, що станом на момент закриття апеляційного провадження немає рішення суду про встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю не менш ніж п`ять років до часу відкриття спадщини.

За інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень ОСОБА_1 неодноразово зверталася до суду із заявами про встановлення факту проживання однією сім`єю.

Так, у лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Черкаської міської ради про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності в порядку спадкування.

Рішенням від 22 вересня 2020 року у справі № 712/1324/20 Соснівський районний суд м. Черкаси відмовив у задоволенні зазначеного позову за недоведеністю пред`явлених вимог.

ОСОБА_1 оскаржила це рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, проте в подальшому подала до суду апеляційної інстанції заяву про відмову від позову.

Ухвалою від 24 грудня 2020 року Черкаський апеляційний суд прийняв відмову позивача від позову, визнав нечинним рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 22 вересня 2020 року та закрив провадження у справі.

09 квітня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 та 12 квітня 2021 року подала клопотання про повернення цієї заяви.

Ухвалою від 12 квітня 2021 року у справі № 707/702/21 Черкаський районний суд Черкаської області заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа Будищенська сільська рада Черкаського району Черкаської області, про встановлення факту проживання однією сім`єю повернув заявнику.

У квітні 2021 року ОСОБА_1 знову подала до суду заяву про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, яку ухвалою від 06 липня 2021 року у справі № 707/825/21 Черкаський районний суд Черкаської області залишив без розгляду на підставі поданої заявником заяви.

04 квітня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 та 05 квітня 2022 року подала клопотання про повернення цієї заяви.

Ухвалою від 05 квітня 2022 року у справі № 707/636/22 Черкаський районний суд Черкаської області заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа Червонослобідська сільська рада Черкаського району Черкаської області, про встановлення факту проживання однією сім`єю повернув заявнику.

15 липня 2022 року ОСОБА_1 також подала до суду заяву про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Ухвалою від 21 листопада 2022 року у справі № 707/1464/22 Черкаський районний суд Черкаської області заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа Червонослобідська сільська рада Черкаського району Черкаської області; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Черкаська міська рада, про встановлення факту проживання однією сім`єю залишив без розгляду на підставі поданої заявником заяви.

Отже, навіть станом на момент касаційного перегляду оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції не існує судового рішення про встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю не менш ніж п`ять років до часу відкриття спадщини, а також немає інших відкритих та нерозглянутих справ за заявою (позовною заявою) ОСОБА_1 про встановлення такого факту.

З огляду на зазначене Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_1 , яка не є спадкоємцем за заповітом та родичкою спадкодавця, втім вважає, що є спадкоємцем четвертої черги як особа, яка проживала зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, хоч і подала заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 у встановлений законом строк, проте без постановлення відповідного судового рішення про встановлення факту проживання однією сім`єю не підтвердила свого права на спадкування, не є учасником зазначених спадкових правовідносин.

Отже, ОСОБА_1 не була спадкоємцем ОСОБА_2 як на час ухвалення судом першої інстанції рішення про визнання спадщини відумерлою, так і на час постановлення апеляційним судом оскаржуваної ухвали. Право заявника на спадкування не підтверджено й на час перегляду оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції в касаційному порядку.

У справі, що переглядається, апеляційний суд на виконання вимог процесуального закону відкрив апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка не брала участі у справі, належно дослідив доводи апеляційної скарги та встановив, що обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси, свободи та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердилися.

За наведених обставин суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про те, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, оскільки рішенням суду першої інстанції про визнання спадщини відумерлою не вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1 .

Безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не було залучено до участі у справі, оскільки вона не є спадкоємцем ОСОБА_2 та не довела такого права в судовому порядку, зокрема немає нерозглянутих судом справ про встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, а також немає судового рішення, яким би було встановлено такий факт.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 536/23/17

(провадження № 61-12496св19), від 22 квітня 2020 року

у справі № 402/396/14-ц (провадження № 61-6848св19), від 27 жовтня 2021 року у справі № 641/2666/19 (провадження № 61-12617св20), від 18 липня 2022 року у справі № 755/9100/18 (провадження № 61-17332св20).

У постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 536/23/17

(провадження № 61-12496св19) Верховний Суд зробив висновок про те, що якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. Оскільки рішенням суду, яке набрало законної сили, встановлено факт спільного проживання заявника зі спадкодавцем, на підставі частини третьої статті 1268 ЦК України заявник вважається таким, що прийняв спадщину. Отже, не було підстав для визнання спадщини відумерлою у зв`язку з відсутністю спадкоємців після смерті спадкодавця. Верховний Суд виснував, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на існування заповіту на ім`я заявника та рішення суду про встановлення факту проживання заявника разом зі спадкодавцем, повно та всебічно обставини справи не дослідив, не перевірив надані учасниками справи докази та помилково вважав, що у цій справі немає спору про право.

У постанові від 22 квітня 2020 року у справі № 402/396/14-ц (провадження № 61-6848св19) Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду про те, що суд першої інстанції неналежно дослідив обставини справи та не встановив коло спадкоємців, а також про те, що незалучення до участі у справі спадкоємця першої черги та за заповітом значно вплинуло на права і обов`язки останньої як на спадкоємця, тому немає правових підстав для задоволення заяви. Відтак існує спір про право, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження, тому вирішення питання про визнання спадщини відумерлою є передчасним.

У постанові Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 641/2666/19 (провадження № 61-12617св20) зазначено, що особливістю розгляду справи про визнання спадщини відумерлою, яка розглядається в окремому провадженні, як і інших справ окремого провадження, зокрема, є таке: заявлені вимоги у порядку окремого провадження повинні бути безспірними (відсутній спір про право); справи окремого провадження порушуються за заявою і розглядаються за участю заявника, заінтересованих осіб (відсутність спору про право зумовлює відсутність сторін з протилежними інтересами, відсутність позову); немає інститутів і категорій, властивих позовному провадженню (пред`явлення зустрічного позову, заміна сторін, співучасть, мирова угода, треті особи, звернення до третейського суду тощо); справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених ЦПК України, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Наявність спору про право повинна встановлюватись за ознакою можливого заперечення суб`єктивного права особи, щодо якого виникає спір. За умови наявності спору про право питання про визнання спадщини відумерлою не підлягає з`ясуванню у порядку окремого провадження.

У постанові Верховного Суду від 18 липня 2022 року у справі № 755/9100/18 (провадження № 61-17332св20) за заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбузроблено висновок про те, що справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Верховний Суд зазначив, що метою звернення із заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю є встановлення в судовому порядку обставин, необхідних для прийняття спадщини, зокрема з метою наступного вирішення питання про право власності на спадкове майно, яке залишилось після смерті спадкодавця. У цій справі Верховний Суд врахував, що у відзиві, поданому до суду першої інстанції, та в апеляційній скарзі міська рада неодноразово висловлювала свої заперечення щодо задоволення заяви про встановлення факту проживання однією сім`єю. З наведених підстав Верховний Суд виснував, що цей факт не підлягає встановленню у порядку окремого провадження, оскільки існує спір про право, який підлягає розгляду у порядку позовного провадження.

Зазначені висновки не суперечать висновкам суду апеляційної інстанції, зробленим у справі, яка переглядається, оскільки апеляційний суд дійшов переконання, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції не вирішено питання про права та інтереси ОСОБА_1 та, не надаючи оцінки законності цього рішення по суті заявлених вимог про визнання спадщини відумерлою, закрив апеляційне провадження за скаргою ОСОБА_1 , з чим Верховний Суд погодився.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що ухвалу суду апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Інші доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судом апеляційної інстанції, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваного судового рішення. Повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03).

Переглянувши у касаційному порядку судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, з урахуванням того, що суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржуване судове рішення не суперечить правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у зазначених у касаційній скарзі постановах.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанцій без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Підстави для розподілу судових витрат не встановлені.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Черкаського апеляційного суду від 29 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак