Огляд останніх тенденцій розгляду допінгових спорів

У допінгових спорах, будуючи стратегію захисту, завжди варто аналізувати аналогічні кейси. Це дозволить краще зрозуміти, як саме анти-допінгові організації тлумачать ті чи інші норми, а також які докази допоможуть захистити спортсмена.

Тому ми підготували аналіз кількох анти-допінгових кейсів, які є досить показовими і дозволять краще підібрати стратегію захисту спортсмена в тій чи іншій ситуації.

FINA vs Kira Toussaint

Фабула справи: У допінг-пробі голландської плавчихи К. Туссен виявили заборонений Тулобутерол, який є особливою речовиною (S3. БЕТА-2 АГОНІСТИ).

Спортсменка заперечувала, що використовувала заборонену речовину, проте аналіз проби Б підтвердив результати аналізу проби А. К. Туссен заперечила свою вину, стверджуючи, що приймає медикаменти з вмістом дозволеного Бупропіону, хімічна структура якого подібна до Тулобутеролу, а тому результати аналізу помилкові. Лабораторія, що проводила аналіз допінг-проб, підтвердила помилку.

Юридичні питання:

Спортсменка обвинувачувалася у порушенні п. 2.1 Правил допінг-контролю ФІНА, згідно з яким порушенням є наявність забороненої речовини, її метаболітів чи маркерів у пробі спортсмена. К. Туссен загрожувала дискваліфікація строком на два роки на підставі п. 10.2.2 Правил допінг-контролю ФІНА.

Адвокат спортсменки подав на її захист висновок експерта про те, що у складі Велбутріну, який приймає спортсменка, наявний Бупропіон, який, імовірно, переплутали з Тулобутеролом. Лабораторія, яка проводила аналіз проб А і Б, повідомила, що позитивні результати тесту були неправильні.

Оскільки було встановлено, що у пробі спортсменки заборонена речовина була відсутня, справу проти неї анулювали.

Спортсменка просила ФІНА відшкодувати її витрати, пов’язані зі справою, включаючи витрати на адвоката, проте їй відмовили у цьому. У рішенні відзначили, що ФІНА не відповідає за будь-які витрати і шкоду, завдану спортсменам діями ФІНА з застосування анти-допінгових правил. І лише КАС може присудити на користь спортсмена витрати на адвоката і обов’язкові платежі та збори, пов’язані з розглядом справи.

Висновки:

- Результати аналізу можуть бути помилковими;

- Відшкодувати витрати спортсмена можливо лише на підставі рішення КАС.

FINA vs Hiromasa Fujimori

Фабула справи:

Під час Чемпіонату світу в Китаї результат тесту показав наявність у пробі спортсмена дуже незначної кількості Метилефедрину – особливої субстанції, забороненої лише у період змагань. Спортсменові не вдалося встановити, як заборонена речовина потрапила в його організм.

Юридичні питання:

Х. Фудзіморі обвинувачувався у порушенні п. 2.1 Правил допінг-контролю ФІНА, згідно з яким порушенням є наявність забороненої речовини, її метаболітів чи маркерів у пробі спортсмена, за що передбачене відсторонення строком на два роки на підставі п. 10.2.2 Правил допінг-контролю ФІНА.

Спортсмен перевірив усі добавки і медикаменти, які він використовував, проте в жодній з них не виявилося Метилефедрину, а пригадати, чи приймав він ліки від застуди перед здачею проби, він не зміг, тому що минуло більше двох місяців.

На свій захист спортсмен посилався на те, що жоден з 51 попередніх допінг-тестів не був позитивним; що у нього не було умислу використовувати заборонену речовину; що він діяв обачно, щоб не допустити потрапляння забороненої речовини в організм; що між взяттям проби і повідомленням про позитивний результат допінг-тесту пройшов значний проміжок часу і це, імовірно, не дозволило встановити причину позитивного допінг-тесту.

ФІНА назвала цей кейс «справою про чесність» і висловила захоплення тим, як поводився спортсмен, адже у Х. Фудзіморі після отримання повідомлення про позитивний допінг-тест фактично було два варіанти дій:

1. Пояснити наявність забороненої речовини тим, що він прийняв ліки від застуди, і отримати відсторонення на 3-6 місяців. Справа в тому, що раніше, як мінімум, чотири японські спортсмени отримали позитивні допінг-тести, які показали наявність Метилефедрину в пробах. В Японії дана речовина входила в незначній кількості до складу деяких ліків від застуди. Всі ці спортсмени отримали відсторонення строком 3-6 місяців, тому що довели джерело походження забороненої речовини – ліки, які вони приймали за медичними показаннями.

2. Сказати правду, отримати відсторонення строком на 2 роки і пропустити Олімпійські ігри в Токіо, на батьківщині спортсмена (про майбутній карантин тоді ще ніхто не знав).

У ФІНА розуміли, що спортсмен, говорячи правду, фактично відмовився від участі в Олімпійський іграх, які проводитимуться в його рідній країні, а такий шанс може випасти один раз на все життя. Спортсмен не погодився на вмовляння своїх юристів сказати неправду про те, що він прийняв ліки від застуди, тому що це нечесно, неспортивно і суперечить тим моральним принципам, у яких його виховували батьки.

Представники ФІНА розуміли, що Х. Фудзіморі не використовував заборонену речовину для покращення спортивних результатів і причиною позитивного тесту стали, скоріше всього, забруднені добавки або ліки. Вони щиро шкодували про те, що не мають повноважень зменшити строк відсторонення спортсмена.

Х. Фудзіморі було відсторонено строком на 2 роки. КАС залишив це рішення без змін.

В цій справі якнайкраще ілюструється латинський вислів «Dura lex, sed lex».

Висновки:

- Анти-допінгові правила дозволяють зменшити дворічний строк відсторонення виключно тоді, коли спортсмен пояснив причину позитивного допінг-тесту.

FINA vs Henrique Martins

Фабула справи:

За результатами тесту, який провели в позазмагальний період, у пробі бразильського пловця Е. Мартінеса було виявлено заборонений SARM S-22 (остарін) – анаболітичний агент. Остарін потрапив до організму спортсмена з ін’єкцією, яку призначив спортивний лікар. У ході розгляду справи спортсмен фактично сам зізнався у тому, що використовував також заборонений метод – ін’єкцію об’ємом більше 100 мл. протягом 12 годин.

Юридичні питання:

Е. Мартінес обвинувачувався у порушенні п. 2.1 Правил допінг-контролю ФІНА, згідно з яким порушенням є наявність забороненої речовини, її метаболітів чи маркерів у пробі спортсмена, за що передбачена дискваліфікація строком на 4 роки на підставі п. 10.2.1 Правил допінг-контролю ФІНА.

Джерелом забороненого остаріну стала амінокислотна добавка, яку спортсменові виписав відомий спортивний лікар за день до того, як у спортсмена взяли допінг-пробу. Ін’єкцію робила медсестра в клініці. Всього було призначено 13 ін’єкцій об’ємом 250 мл. кожна. Перед тим, як отримати ін’єкцію, спортсмен зв’язувався з виробником і шукав інформацію про неї в інтернеті, проте нічого підозрілого не виявив. До цього в формі допінг-контролю спортсмен зазначив про використання амінокислотної добавки.

Добавки в ампулах протестували в лабораторії, і дослідження підтвердили наявність в них остаріну.

У ході розгляду справи було встановлено:

- причину позитивного тесту – забруднені амінокислотні добавки;

- відсутність умислу спортсмена – добавки призначив досвідчений спортивний лікар, спортсмен зв’язувався з виробником добавок і шукав інформацію в інтернеті;

- ступінь вини спортсмена у використанні забрудненої добавки – низька.

Але юридична оцінка ситуації була складною через те, що об’єм ін’єкцій становив 250 мл., тоді як максимально дозволений – 100 мл. протягом 12 годин.

Так, спортсмен надав до ФІНА призначення лікаря з вказівкою про 250 мл. ін’єкції. Спортсмен думав, що такий об’єм дозволений, адже саме це сказав йому лікар. Лікар підтвердив достовірність призначення, проте надав показання, що об’єм ін’єкції, який медсестра ввела спортсменові, був лише 50 мл. (у межах дозволеного), а решту медсестра нібито вилила. Проте надати детальніші пояснення або докази лікар не зміг, тому в ФІНА припустили, що лікар діяв халатно, і спортсмен насправді отримав ін’єкцію 250 мл. А чесність спортсмена, навпаки, оцінили.

Таким чином, фактично спортсмен у ході слухання зізнався у порушенні анти-допінгового правила, у якому його не звинувачували і про яке ФІНА не було відомо – використання забороненого методу, а саме ін’єкції об’ємом більше 100 мл. протягом 12 годин. І тут дії спортсмена вже не були прийнятними, адже він не перевірив, який об’єм ін’єкції дозволений, а сліпо довірився словам лікаря.

У цілому в ФІНА оцінили чесність Е. Мартінеса і прийшли до висновку, що він не хотів отримати нечесні спортивні результати. Втім, як досвідчений спортсмен він мав би знати про правила ін’єкцій і перевірити їх об’єм замість того, щоб покладатися на лікаря.

Спортсмена було відсторонено строком на 12 місяців.

Висновки:

- Призначення спортивного лікаря не звільняє спортсмена від обов’язку перевірити, які препарати він отримає і які методи будуть щодо нього застосовані.

IAAF vs Jacob Kibet Chulyo Kendagor

Фабула справи.

Коли до спортсмена Дж. Кендагора прибули офіцери допінг-контролю, він представився їм прізвищем свого сусіда – Чепквоні, який у минулому був спортсменом, але вже завершив кар’єру, і відмовився здати зразок для аналізу. Офіцери допінг контролю відійшли, щоб проконсультуватися з Міжнародною асоціацією легкоатлетичних федерацій (IAAF) щодо подальших дій, а коли повернулися – спортсмен зник, і встановити його місцезнаходження не вдалося. Офіцери знайшли в Інтернеті фото спортсмена і з’ясували, що з ними розмовляв саме Дж. Кендагор.

Юридичні питання.

Спортсмен обвинувачувався у тому, що він порушив п. 2.3 Анти-допінгових правил IAAF, згідно з якими порушенням є ухилення від збору зразків або відмова здати зразок без вагомої причини після того, як спортсмена повідомили про необхідність це зробити у встановленому порядку.

Для того, щоб довести вчинення такого порушення спортсменом, необхідно довести ряд обставин: що атлета належним чином повідомили про необхідність здати зразок; що таке повідомлення було санкціоноване згідно з Анти-допінговими правилами; що спортсмен не здав зразок; що спортсмен діяв умисно або недбало. Обов’язок доказування покладається на IAAF або іншу анти-допінгову організацію, яка обвинувачує спортсмена.

У справі IAAF vs Дж. Кендагор головною обставиною, яку необхідно було встановити, стало те, чи дійсно офіцери допінг-контролю зустріли саме Дж. Кендагора, у якого мали відібрати зразок.

На свій захист Дж. Кендагор надав показання про те, що він не бачився з офіцерами допінг-контролю, а його сусід Чепквоні повідомив йому, що зустрівся біля будинку спортсмена з працівниками IAAF, які відбирали зразки у спортсменів, проте не питали конкретно про Дж. Кендагора. Також спортсмен запросив чотирьох свідків, які дали показання на його користь.

В IAAF не повірили ні показанням свідків, ні словам самого спортсмена Дж. Кендагора, тому що в них було багато протиріч і неточностей, проте довести обман не змогли через брак доказів, мовні бар’єри і те, що на момент розгляду справи з часу подій минув один рік.

Порівнюючи фотографії Дж. Кендагора та Чепквоні, знайдені в Інтернеті, представники IAAF прийшли до висновку, що вони не відповідають стандартам, необхідним для належної ідентифікації особи, тому могла статися помилка. Крім того, офіцери допінг-контролю не сфотографували спортсмена, з яким розмовляли, тому що вважали це недоречним.

За результатами розгляду справи обвинувачення з Дж. Кендагора було знято. Проте очевидно, що IAAF не повірила в невинуватість спортсмена, а просто не мала достатніх доказів його вини.

Висновки:

- Обов’язок доказування вини спортсмена покладається на анти-допінгову організацію;

- Сумніви і недостатність доказів вини тлумачаться на користь спортсмена.

Автори статті: Гніздовська Ганна Михайлівна – кандидат юридичних наук, адвокат, керуючий партнер адвокатського об’єднання «Юріс Феррум», старший викладач кафедри економіки, права та управління бізнесом ОНЕУ

Киреєва Наталія Сергіївна – помічник адвоката адвокатського об’єднання «Юріс Феррум», аспірант кафедри господарського права і процесу ОНУ «ОЮА»