Обов'язкова вакцинація через призму прав людини

З 8 листопада всі працівники державного сектору, а також державних і комунальних підприємств у сфері освіти, мають бути обов’язково вакциновані. Виникає питання, що робити з тими, які не захочуть вакцинуватися? Уряд пропонує відсторонювати (усувати) таких працівників від роботи без збереження заробітної плати. Або заборона використовувати громадський транспорт без сертифіката вакцинації, тобто обмеження права вільного пересування.

Обидва обмеження, на мою думку, є незаконними, оскільки порушують права людини. Так само як і обов’язкова (примусова) вакцинація.

По-перше. Втручання в права людини має бути передбачене законом. В нас права людини, зокрема право на працю і на свободу пересування, обмежуються підзаконними актами (постановами КМУ, наказами МОЗ, протоколами комісій), що є прямим порушенням Конституції України.

Так, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод. Отже, з логіки цієї статті випливає, що і обмеження цих прав і свобод також повинні встановлюватися виключно законами України. Однак, Верховна Рада України жодного такого закону не прийняла.

Більше того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України, а саме в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. В Україні наразі не має ані воєнного, ані надзвичайного стану, а тому і жодних обмежень прав людей бути не може.

Звісно знайдуться ті, хто будуть посилатися на ст. 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", яка дозволяє Кабінету Міністрів України встановлювати карантин та тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб, а також додаткові обов'язки для них. Але в цій частині свою відповідь вже надав КСУ в рішенні від 28.08.2020 р. за № 10-р/2020. Там КСУ зазначив, що Уряд може обмежувати тільки неконституційні права фізичних та юридичних осіб. Конституційні права Уряд обмежувати не може.

Відтак, приймаючи такі «обмежувальні» постанови КМУ перебирає на себе повноваження Парламенту, через що всі його дії є несумісними з Конституцією України.

По-друге. Конвенція про права людини та біомедицину (повна назва - Конвенція про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини: Конвенція про права людини та біомедицину) містить загальне правило, за яким будь-яке втручання у сферу здоров’я може здійснюватися тільки після добровільної та свідомої згоди на нього відповідної особи (читай - пацієнта). Такому пацієнту заздалегідь має бути надана відповідна інформація про мету і характер втручання, а також про його наслідки та ризики (ст. 5).

Більше того, в своїй резолюції від 27.01.2021 № 2361(2021) під назвою «Вакцини проти COVID-19: етичні, правові та практичні міркування» ПАРЄ закликала держави-члени забезпечити такий порядок, щоб ніхто не піддавався дискримінації за те, що не пройшов вакцинації. Крім цього, цей документ зобов’язує інформувати громадян про те, що вакцинація не є обов’язковою, що ніхто не може зазнавати політичного, соціального чи іншого тиску для проходження вакцинації.

І на останок, практика ЄСПЛ наголошує на тому, що як необхідну в демократичному суспільстві можна вважати вакцинацію дітей від хвороб, які добре відомі медичній науці. ЄСПЛ підкреслив, що обов’язок вакцинації стосується тих хвороб, проти яких вакцинація вважається науковою спільнотою ефективною та безпечною. І безпека використовуваних вакцин залишається під постійним контролем компетентних органів.

Так, зокрема, в рішенні по справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» йшлося про вакцинацію дітей від дев’яти хвороб, включаючи дифтерію, коклюш, правець, поліомієліт, гепатит В, кір і краснуху.

В той же час, за даними самого ж МОЗ вакцини проти COVID-19, що наразі застосовуються в Україні, ще не пройшли клінічні випробування. І належрих доказів, що вакцини можуть бути ефективними проти COVID-19, досі не має.

Отже, враховуючи, що міжнародні нормативно-правові акти є частиною національного законодавства, можемо зробити висновок, що примусова вакцинація проти COVID-19 наразі є незаконною.

Тобто, наразі ми знаходимось на певному етапі (лікарі кажуть четвертому) медико-біологічних експериментів, які можуть проводитися виключно на підставі добровільної згоди піддослідних.

Обов’язкова вакцинація може бути впроваджена лише за однієї умови: якщо вакцинація проти COVID-19 буде вважатися науковою спільнотою ефективною та безпечною. І безпека використовуваних вакцин залишатиметься під постійним контролем компетентних органів. Тобто, вакцина від COVID-19 має прирівнятися до таких відомих, перевірених і безпечних вакцин, як, скажімо, вакцина проти гепатиту В чи поліомієліта.

Якщо цього не станеться, а держава Україна продовжить силою примусу (без згоди) застосовувати обмеження проти невакцинованих, то, на мою думку, це може призвести до масових звернень громадян до суду з перспективою звернення до ЄСПЛ.

1. Але що ж робити, коли все ж таки відсторонять (усунуть) від роботи?

Я гадаю, потрібно звертатися до суду з позовом про поновлення на роботі. Адже МОЗ пропонує керівнику тієї чи іншої організації, визначеної в наказі № 2153 від 04.10.2021 року, відсторонювати (усувати) невакцинованого працівника від роботи своїм власним наказом.

Разом з цим, відповідно до ст. 7 ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» підприємства, установи і організації зобов'язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов'язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

Отже, кожному усуненню працівника від роботи має передувати подання інспектора державної санітарно-епідеміологічної служби, а не власна воля керівника. Тому, власне, вже навіть з цієї підстави усунення працівника від роботи буде незаконним.

2. Так само незаконним буде складення протоколу про адмінправопорушення за відсутність сертифікату вакцинації (умовно кажучи).

Адміністративний протокол складається працівником поліції. Правопорушення, яке в цьому буде інкримінуватися, передбачене в ч. 1 ст. 44-3 КУпАП, а саме порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб", іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами. Санкція за таке порушення – штраф на громадян від 17000 до 34000 грн., на посадових осіб - від 34000 до 170000 грн.

Однак, доводити свою правоту треба буде в суді. І щоб в суді мати бодай шанс на успішне вирішення справи, потрібно правильно вести себе під час складання адміністративного протоколу.

Для цього я рекомендую дотримуватись наступного алгоритму дій:

1. Поводитись чемно, стримано, виважено, пам'ятати про принцип: «підкоряйся, а потім оскаржуй».

2. Підкоритися вимозі поліцейського і погодитись на складання адмінпротоколу. Непокора поліцейському потягне за собою ще одне адмінправопорушення, отже замість одного протоколу можна отримати два, що не бажано.

3. Пред’явити поліцейському свій паспорт, бо він під час карантину має бути завжди з собою

4. У відповідній графі адмінпротоколу зазначити: «З протоколом не погоджуюсь, правопорушення не вчиняв». Можна без будь-яких додаткових пояснень.

5. Отримати свій екземпляр протоколу та чекати виклику до суду.

А далі, в суді заперечити проти складеного протоколу, використовуючи серед іншого і доводи, що я виклав вище.

*

Гадаю, що суду стануть на бік звичайної людини, як це вже було рік тому з першими адміністративними протоколами, які складались поліцією за порушення карантинних заходів.

Автор статті: Кудрявцев Олександр Владиславович